Тандем чи двовладдя? Навіщо у Киргизстані змінюють парламент та виборчу систему
Політична система Киргизстану стоїть на порозі чергової трансформації. Формально нічого особливого не відбувається – просто парламент добровільно саморозпустився достроково, призначивши на кінець листопада нові вибори. За офіційною версією, це потрібно, щоб знизити напругу, розвівши за часом парламентську та президентську кампанії, які б інакше пройшли одна за одною наприкінці 2026-го – на початку 2027 року. І з цим справді важко сперечатися, бо вибори в Киргизстані неодноразово закінчувалися важкими кризами і навіть насильницькою зміною влади.
Проте реальне завдання дострокових виборів, зважаючи на все, у тому, щоб дати президенту Садиру Жапарову можливість зачистити політичне поле від опонентів і остаточно підпорядкувати собі парламент перед висуванням на другий термін. Причому зміцнювати позиції йому доводиться не лише у боротьбі із залишками опозиції, а й у негласному суперництві зі своїм партнером із правлячого тандему – головою Державного комітету національної безпеки Камчібеком Ташієвим, якому Жапаров багато в чому завдячує своїм приходом до влади.
Ташієв публічно підтримує президента Жапарова та його висування на другий термін. Однак паралельно він стрімко розширює свої повноваження, які часом починають перевершувати президентські. У зав'язаній на персоналії киргизькій політиці це неминуче породжує розмови про президентські амбіції головного силовика країни і навіть про те, що майбутні парламентські вибори можуть стати репетицією боротьби Жапарова та Ташієва за вплив.
Відгримілі революції
Киргизстан, на відміну від інших авторитарних країн Центральної Азії, довгий час вважався державою з усталеною демократією. Принаймні тут регулярно змінювалася влада – хай і через вуличні протести, віщали незалежні ЗМІ, а правозахисні НКО працювали без серйозного тиску з боку влади.
Проте після того, як протести 2020 року привели до влади Садира Жапарова, країна почала швидко рухатися у бік типової для регіону автократії. 2021 року новий президент переписав Конституцію, повернувши президентську форму правління замість недовгої парламентсько-президентської.
Потім почалося системне обмеження свободи слова: закривалися незалежні медіа, а редакції на кшталт Kloop та Temirov Live, які спеціалізувалися на антикорупційних розслідуваннях, потрапили під сильний тиск влади – аж до арештів журналістів та визнання ЗМІ екстремістськими.
2023 року в Киргизстані запровадили реєстр «іноземних представників» – аналог російського закону про «іноземних агентів». У ньому зобов'язали реєструватися всі НКО, які отримують фінансування з-за кордону. Формально – для боротьби з корупцією, насправді – контролю за діяльністю правозахисних організацій.
Ініційована Жапаровим судова реформа посилила залежність судів від виконавчої влади. Через контроль над ротацією суддів президент отримав нагоду призначати лояльних собі людей. При цьому, якщо рішення суду суперечать «моралі та моралі киргизького суспільства», їх можуть взагалі проігнорувати.
Більше залежним від виконавчої став і парламент. В останньому складі, який у вересні добровільно саморозпустився, залишалося лише кілька депутатів, які дозволяли собі час від часу критикувати президента, але їхній вплив був мінімальним.
А за кілька місяців до того як депутати склали мандати, Жапаров провів чергову реформу виборчого законодавства. Країну розділили на 30 округів, від кожного з яких обиратимуться по три депутати. Партійні списки скасували – тепер кандидати можуть висуватися лише одномандатними округами або як незалежні.
Насправді це має допомогти президентові посилити контроль над парламентом. Відслідковувати персоналії кандидатів у округах набагато простіше, ніж загальнонаціональні партійні списки, куди раніше могли проскочити недостатньо лояльні політики. Нова схема фактично виключає можливість потрапляння до парламенту випадкових чи опозиційних фігур.
Щоправда, нелояльні партії все одно зачистили перед виборами. Під удар потрапила, мабуть, остання опозиційна сила – Соціал-демократична партія, пов'язана із колишнім президентом Алмазбеком Атамбаєвим. Ще минулої осені її лідерів заарештували, звинувативши у підкупі виборців. А кілька днів тому влада провела низку обшуків і затримань, які торкнулися, зокрема, журналістів близького до Атамбаєва телеканалу «Квітень» та сина екс-президента Кадирбека.
Тандем на межі
Проте все це не означає, що у парламентських виборах не буде інтриги та суперництва. Просто розгортатимуться вони швидше за межами публічного поля. Це голосування має зміцнити позиції президента Жапарова як центральної постаті у системі влади, а також допомогти йому обійти свого головного конкурента та водночас союзника – голову Державного комітету національної безпеки (ДКНБ) Камчібека Ташієва.
Партнерство Жапарова та Ташієва почалося ще наприкінці 2000-х років, коли вони розпочинали свою політичну кар'єру в націоналістичних рухах та працювали в уряді за президента Курманбека Бакієва. Жапаров очолював Агентство із запобігання корупції, а Ташієв обіймав посаду міністра з надзвичайних ситуацій. У 2010-х вони разом брали участь у опозиційних рухах. Їхній союз був цілком прагматичним: Ташієв, який мав репутацію енергійного, але різкого і навіть скандального політика, зазвичай висував на перший план презентабельнішого Жапарова.
Це голосування має зміцнити позиції президента Жапарова, а також допомогти йому обійти свого головного конкурента та водночас союзника – Камчібека Ташієва
Під час масових протестів проти фальсифікацій на парламентських виборах 2020 року їхній тандем зміг вийти на новий рівень. Тоді Ташієв, який очолював опозиційну партію «Мекенчіл», приїхав зі своїми соратниками до колонії № 1 і домігся звільнення Жапарова, який сидів там за звинуваченням у захопленні заручників у ході протестів 2013 року біля копальні Кумтор з вимогами його націоналізації.
Далі менш публічний Ташієв поступився народному трибуну Жапарову президентську посаду. Образ політичного мученика, котрий відсидів у в'язниці через беззаконня колишньої влади, робив останнього більш придатною фігурою для ролі лідера, здатного об'єднати суспільство. Ташієв ж очолив силові структури, ставши одним із найвпливовіших людей у країні. З того часу обидва продовжують демонструвати на публіку дружбу і взаємну повагу, але їхнє суперництво стає дедалі очевиднішим.
Контроль над силовим апаратом дав Ташієву майже необмежені повноваження. Він швидко став постаттю, порівнянною за впливом із президентом. У суспільному сприйнятті влада перетворилася на тандем: у листах та відео громадяни нерідко звертаються до обох дуумвірів одночасно. Звертаються не випадково, бо Ташієв часто втручається у справи, що виходять за межі його компетенції: дає вказівки міністрам, критикує чиновників, коментує економічні та судові питання. Також він контролює кілька ЗМІ, які справно висвітлюють його благодійну активність, допомогу багатодітним сім'ям, школам та спортсменам.
Ташієв формує собі образ чесного, справедливого та непідкупного чиновника, який у боротьбі з корупцією не робить винятків ні для кого. Під його критику потрапляли навіть родичі Жапарова – племінник, сват та свояк президента. За словами Ташієва, їх затримували, хоча інших підтверджень цьому немає.
Віддаючи данину принципам тандему, глава ДКНБ представляє це як свідчення принциповості президента, який «не шкодує навіть рідних». Але насправді такі епізоди скоріше наголошують на впливі самого Ташієва, який не боїться атакувати родичів президента.
При цьому ЗМІ, які намагаються розслідувати корупційні схеми, до яких може бути причетний сам Ташієв та його родичі, відразу потрапляють під жорсткий тиск силових структур. Безсторонні публікації не повинні псувати образ «народного генерала» – це неофіційне прізвисько підкреслює популярність Ташієва в країні.
Усе це породжує питання реальному співвідношенні зусиль у правлячому тандемі. Чи спроможний Ташієв зберегти популярність без підтримки Жапарова і чи зможе Жапаров утриматися при владі без опори на силовий ресурс Ташієва?
Щоразу, коли спливають чутки про розкол, Жапаров і Ташієв демонструють публічну єдність, але виглядає вона менш переконливо. Жапаров заявляє про намір йти на другий президентський термін, при цьому саме він першим почав порушувати тему можливих президентських амбіцій Ташієва: «Для мене і для Камчибека Кидиршаєвича не має значення, хто буде президентом… Тому він не боротиметься за владу».
Ташієв заперечує, що прагне президентів, але часто діє так, ніби справді веде передвиборчу кампанію: активно їздить регіонами, втручається в роботу місцевої влади, вирішує локальні проблеми – наче намагається вийти з образу силовика і стати ефективним господарником і політиком. Важко сказати, як склалися б президентські вибори, якби вони обидва вирішили балотуватися. Але поки що Киргизстану треба пройти через вибори парламентські.
Парламент як алібі
На перший погляд, боротьба за місця в парламенті в Киргизстані втратила всякий сенс – все одно всі важливі рішення ухвалюють президент і силовики. Депутати останнього скликання наголошували на своїй лояльності тандему Жапаров – Ташієв, а ті, хто дозволяв собі не погоджуватися, швидко потрапляли в опалу. Тим не менш, парламент залишається важливою частиною системи влади: тут затверджуються ключові закони, вводиться режим надзвичайного стану, призначаються міністри, приймається бюджет. Тому не дивно, що для Жапарова важливо зміцнити свої позиції у цьому інституті напередодні спроби переобратися на другий термін.
Саме президент ініціював достроковий саморозпуск парламенту. Очевидно, однією з причин розпуску могло стати те, що більшість депутатів скликання, що йде, були зобов'язані своїми мандатами не стільки Жапарову, скільки Ташієву. Парламентські вибори 2021 року проходили майже відразу після зміни влади, коли Жапаров, який нещодавно вийшов з в'язниці, тільки освоювався на посаді президента і ще не встиг повноцінно включитися в партійну роботу. Натомість Ташієв грав провідну роль і фактично контролював процес.
Нині Жапаров за допомогою виборчої реформи намагається виправити минулі недогляди та провести до парламенту більше своїх людей. Перехід до виборів у округах знижує роль партійного апарату, де традиційно сильним був вплив Ташієва. Однак, це не означає, що президенту буде легко. Будь-який лояльний йому кандидат все одно має пройти фільтр ДКНБ, а отже, Ташієв зберігає достатньо можливостей, щоб відсікти неугодні йому постаті.
Крім того, до нового парламенту балотується значна частина колишніх депутатів скликання, що саморозпустилося, а всі вони знають, що будь-яка незалежна оцінка дій влади загрожує жорстким тиском і навіть залякуванням з боку головного силовика. Ташієв неодноразово різко звітував парламентаріїв і звинувачував деяких із них у прихованні судимості чи корупції.
Після скасування партійних списків кампанія розпалася на безліч невеликих округів, де майже п'ять сотень кандидатів йдуть як одинаки – здебільшого без виразних програм та чіткої політичної афіліації. У такій ситуації складно зрозуміти, кому саме лояльніші кандидати і як вони поводитимуться у разі перемоги.
Скасування партійних списків ризикує перетворити новий склад парламенту на розрізнені збори окремих політиків
За всіх недоліків партійної системи Киргизстану, де партії мали чіткої ідеології, постійно змінювалися і часто створювалися під конкретного лідера, вони хоч якось структурували політичне життя країни. Тепер же скасування партійних списків ризикує перетворити новий склад парламенту на розрізнені збори окремих політиків, які не мають ясного уявлення ні про те, як координувати свої дії між собою, ні про те, на кого саме їм орієнтуватися в системі влади.
Наростаючі протиріччя між Жапаровим та Ташієвим не додають ясності. Вони хоч і продовжують демонструвати єдність на публіці, регулярно суперечать один одному з різних питань. Наприклад, нещодавно заочна суперечка між ними виникла через обмеження на подачу електроенергії. В умовах зимового дефіциту Ташієв вимагає відключати світло в кафе та ресторанах після десятої вечора, на що Жапаров публічно заперечив, що «перегинати не можна».
Все це відбувається в ситуації наближення президентської кампанії, де чинний президент має намір переобиратися на другий термін. Такі спроби в киргизькій історії вже траплялися, але майже всі вони закінчувалися масовими протестами та зміною влади на вулицях. Якщо схожа криза повториться і на наступних президентських виборах, то вийти з неї може виявитися набагато складніше, бо вона накладеться на роз'єднаний безпартійний парламент та фактичне двовладдя на вершині киргизького держапарату.
Ця стаття вперше вийшла на сайті Carnegie Politika та публікується з дозволу правовласника.
Фонд Карнегі за Міжнародний Світ та Carnegie Politika як організація не виступають із спільною позицією з суспільно-політичних питань. У публікації відображено особисті погляди авторів, які не повинні розглядатися як думка Фонду Карнегі за Міжнародний Світ.
Sourse: www.ipg-journal.io