Наталя Бельзецька Іван Магуряк
- 1 Як функціонують підрозділи НРК та які завдання вони виконують у зоні бойових дій?
- 2 “Це справжній зоопарк”: яка проблема існує через різноманітність типів НРК, що надходять на фронт?
- 3 Яка кількість типів НРК є необхідною, і які їхні ключові характеристики?
- 4 “Це найкращий щит”: яким чином військовослужбовці захищають роботів від FPV-дронів?
- 5 “Україна — провідний виробник НРК у світі”: яким чином сфера продовжуватиме розвиватися?
- 6 “Існує чимало проблем”: що найбільше ускладнює діяльність?
- 7 Улюблений багатьма підрозділами: у чому полягають особливості НРК “Тарган”?
- 8 Доводиться йти на ризик: як здійснюється евакуація НРК і чому це настільки важливо?
- 1 Як функціонують підрозділи НРК та які завдання вони виконують у зоні бойових дій?
- 2 “Це справжній зоопарк”: яка проблема існує через різноманітність типів НРК, що надходять на фронт?
- 3 Яка кількість типів НРК є необхідною, і які їхні ключові характеристики?
- 4 “Це найкращий щит”: яким чином військовослужбовці захищають роботів від FPV-дронів?
- 5 “Україна — провідний виробник НРК у світі”: яким чином сфера продовжуватиме розвиватися?
- 6 “Існує чимало проблем”: що найбільше ускладнює діяльність?
- 7 Улюблений багатьма підрозділами: у чому полягають особливості НРК “Тарган”?
- 8 Доводиться йти на ризик: як здійснюється евакуація НРК і чому це настільки важливо?
Використання дронів у російсько-українському конфлікті надало нашим військам можливості для нейтралізації противника, проте водночас створило певні виклики, особливо у сфері логістики. Зараз важко уявити доставку продовольства та боєприпасів на автомобілях чи броньованій техніці поблизу передових позицій, враховуючи зростання “сірої зони” на фронті.
Тому наземні роботизовані комплекси (НРК) стали надзвичайно важливою логістичною одиницею, оскільки з їхньою допомогою можна забезпечити бійців їжею, водою, технічним обладнанням та боєприпасами. Зважаючи на те, що виходи піхоти на передовій тривають тижнями, це хоча б усуває необхідність транспортувати продовольство протягом усього цього періоду.
Крім того, НРК допомагають у транспортуванні поранених бійців з передової. Тому не дивно, що цей напрямок постійно еволюціонує, з’являються нові рішення та підходи.
Про сучасні НРК, проблеми у цій сфері, труднощі в експлуатації та взаємодію з виробниками наземних роботизованих комплексів сайту 24 Каналу розповів заступник командира роти НРК 12-ї бригади “Азов” — “Юнкер”. Він також пояснив відмінності між українськими та західними НРК і анонсував цікаві зміни, які ми побачимо вже незабаром.
Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати Як функціонують підрозділи НРК та які завдання вони виконують у зоні бойових дій?
Розкажіть, як ви зараз працюєте з наземними роботизованими комплексами (НРК)? В який час доби відбувається найбільша активність і які завдання ви виконуєте?
Перш за все, ми є логістичним підрозділом. У нас підготовлені екіпажі для евакуації поранених військовослужбовців, але 99% нашої діяльності – це логістика. Ми забезпечуємо позиції продовольством, паливом, водою, обладнанням, боєприпасами, медикаментами, холодильниками з кров’ю. Абсолютно все, що потрібно на позиціях – ми доставляємо туди.
Ми працюємо за системою декількох ешелонів, через хаб. Тобто більший дрон доставляє логістичні матеріали до хабу, а звідти ми меншими дронами розподіляємо їх по інших позиціях. Ми переважно працюємо в нічний час, але при плануванні враховуємо особливості місцевості.
Якщо дозволяє погода, ми можемо працювати й вдень. Тобто все залежить від ситуації, від противника, від рельєфу, від наших ресурсів – існує багато факторів. Але переважно ми працюємо вночі та за несприятливих погодних умов.
“Юнкер” (ліворуч) з колегою та товаришем по службі / Фото 12-ї бригади “Азов”
Наскільки це складна робота зараз, враховуючи, що ворог намагається перекрити логістичні шляхи і, очевидно, полює на НРК?
Це досить непроста сфера, оскільки раніше противник не приділяв такого значного акценту на НРК. Загалом, кількість НРК була меншою, але зараз це дуже актуальний напрямок, його освоюють усі. Адже, наприклад, мені як командиру не хочеться зайвий раз відправляти своїх людей полювати на FPV. Я б волів відправити НРК.
Нехай це коштує грошей, нехай процес розгортання тривалий, але це не людина. У будь-якому випадку, це не людина, не мій боєць. Це просто шматок металу з електронікою, який виконує доставку.
Тому противник адаптується. Він розуміє наші методи роботи, а ми постійно змінюємо тактику застосування. Наш підрозділ постійно засвоює досвід інших підрозділів, з інших напрямків. Ми обмінюємося знаннями, беремо участь у спільних заходах, асимілюємо певні елементи, переймаємо їх, застосовуємо цікаві практики. Тобто ми комбінуємо особливості місцевості, вичікуємо періоди зниженої активності FPV, використовуємо засоби перехоплення, РЕБ та РЕР.
Ми побудували систему, в якій є оперативний черговий. Він постійно моніторить оперативну обстановку. Незалежно від моєї присутності чи присутності командира – робота не припиняється. Ми цілодобово готові до будь-якого розвитку подій.
“Це справжній зоопарк”: яка проблема існує через різноманітність типів НРК, що надходять на фронт?
Ви працюєте з різними НРК. Можливо, це перевага, коли один НРК краще підходить для певних завдань, а інший — для інших. Але з іншого боку, це різні НРК, і до них потрібен індивідуальний підхід. Чи ускладнює наявність різних варіантів роботу, чи навпаки її спрощує?
Зараз це ускладнює роботу, оскільки кількість виробників дуже велика, багато різних дронів. До підрозділів, не тільки до нашої бригади, а й до будь-якого іншого підрозділу загалом, — надходять “НРКшки” нашої армії. Це називають “зоопарком”. Тобто до тебе приходить “зоопарк”.
Безперечно, краще мати НРК, ніж не мати його зовсім. Це основа. Але НРК потребує введення в експлуатацію. Всі вони відрізняються електронікою. Один комплекс ми можемо ввести в експлуатацію за 2 дні, а з іншим нашим майстрам доведеться возитися тиждень-два. За цей час вони могли б ввести в експлуатацію всі інші дрони, але натомість витрачають час на “зоопарк”.
Я не перебільшую, але майстерні НРК — це, мабуть, восьме диво світу. Там люди роблять неймовірні речі. Вони не сплять ночами, сидять і обдумують, як це зробити, як те зробити, як можна щось вдосконалити. Тобто майстерні НРК — це такий “сірий кардинал”, але це основа будь-якого підрозділу.
“Юнкер” / Фото 12-ї бригади “Азов”
Від майстерні все залежить, і мені дуже шкода моїх хлопців, коли їм надходить НРК, який потребує кількох тижнів вивчення, роздумів, що з ним робити, дзвінків виробнику. А виробник відповідає, що не знає такого формату. Тоді потрібно спілкуватися з підрозділами, запитувати, хто з цим працював — це забирає дуже багато часу.
Є гусеничні, є колісні, є більші, є менші НРК — всі вони по-різному підходять для різних завдань. Кожен підрозділ звикає, у нього формується певний набір дронів. Але якби у нас був не сотня НРК, а, наприклад, 10, призначених для різних сценаріїв: для місцевості, для перевезення вантажів, для евакуації поранених, для логістики, як камікадзе — от якби існував такий набір базових дронів, це було б чудово. З ними не довелося б “гратися”.
Зараз же спостерігається великий “зоопарк”, відбувається більше комерційна діяльність, ніж повне сприяння тому, щоб ми функціонували максимально ефективно. Тобто ми витрачаємо багато часу на все це, а тут однозначно потрібна оптимізація. Це не лише моя думка, це думка всіх підрозділів НРК.
Яка кількість типів НРК є необхідною, і які їхні ключові характеристики?
Якщо говорити про ідеальний сценарій, то скількома типами НРК можна було б обійтися? Чи може один тип НРК виконувати всі завдання, чи краще мати два, три?
Недарма існують гусеничні та колісні бази. Обидва типи мають свої переваги. Підрозділи тривалий час перебувають на певній ділянці. Наприклад, на Костянтинівському напрямку гусенична база може працювати, але все ж краще колісна. Адже там більше доріг, асфальту. Вам не потрібно повільно рухатися на гусеницях.
Ситуативно, нам комфортно і з колісними, але там, де більше багнюки, дощі – наявність запасної гусеничної бази була б чудовою. Бронетехніка, яка рухається цими маршрутами, розмиває все, там справжня каша. Буває, НРК застрягають. Буває, що і гусенична база застрягає, але факт, що гусенична база має кращу прохідність – це правда. Тобто все залежить від конкретних завдань.
Щодо характеристик, то їх є сотня, але я б виділив 4 основні. Перше – гусенична чи колісна база. Друге – вантажопідйомність дрона. Від цього залежить його розмір, адже чим більший дрон, тим більше він може перевезти. Третє – запас ходу, і четверте – швидкість руху. Це 4 ключові показники, а далі вже йдуть інші, не менш важливі аспекти. Але від цих чотирьох характеристик ми відштовхуємось насамперед.
“Це найкращий щит”: яким чином військовослужбовці захищають роботів від FPV-дронів?
Якщо вдалося евакуювати пошкоджений НРК, тоді його ремонтують, щоб повернути в експлуатацію, чи він стає донором запчастин для інших?
Буває по-різному. Якщо ми бачимо, що основні вузли залишилися неушкодженими, то доцільно вкласти певні кошти та ресурси, щоб повернути цей дрон до експлуатації.
А якщо ми бачимо, що все згоріло, наприклад, залишилися лише акумулятори, то доцільно взяти акумулятори з цього НРК та використати їх як запас для нас. Або можна встановити їх як додаткові, таким чином збільшивши запас ходу для інших НРК. Тому все залежить від ситуації, від ступеня пошкодження і від того, що нам потрібно на даний момент.
Чи існують зараз засоби захисту НРК від FPV? Чи все залежить від майстерності та спостереження?
Почнемо з того, що зараз навіть танк складно захистити належним чином. На танк можна встановити РЕБ, і на НРК теж. Але є низка проблем, адже НРК — це не танк. На танк встановлюють “мангали” (протидроновий навісний захист з арматури та металевої сітки, — 24 Канал), а на наш комплекс ти такого не встановиш. Він має бути менш громіздким, більш прохідним, та й “мангал” насправді не забезпечить суттєвого захисту.
Те, що буде в перспективі — це сіткомети. Буде детектор, який працюватиме на звук, візуально, за командою оператора. Можна буде збивати FPV, коли він летить. Тобто це найближче майбутнє. Зараз масово у підрозділах цього немає, але, думаю, через пів року воно буде однозначно.
Турелі також функціонують, але вони збивають FPV, а сам НРК це жодним чином не захищає. Тому найкращим захистом для НРК є тепловізійне маскування та супровід повітряним засобом спостереження, щоб завчасно виявляти наближення FPV і мати можливість ухилитися.
Якщо ти якимось чином ухилився, то це вже 90% успіху. До того ж сама концепція НРК не передбачає того, що він мав зазнати влучання і повинен його пережити. Це нерентабельно, оскільки чим більшим буде шар захисту, тим менше вантажів цей комплекс зможе перевозити. Тобто НРК має бути недорогим, масовим і надійним. Це все. А якщо ми будемо встановлювати на нього потужні двигуни та ширшу броню, то ми просто підемо в комерцію, і все одно кумулятивний боєприпас знищить цей НРК.
Чи проводите ви евакуацію поранених на НРК? Якщо так, то як часто?
У нашій бригаді евакуація за допомогою НРК — це не поширена практика. Мені здається, це пов’язано з тим, що у нас небагато втрат. У нашій бригаді дотримується максимальна людиноцентричність, командування перебуває на одному рівні з особовим складом, а управління є більш гнучким у цьому плані. Тому евакуації трапляються, але вони рідкісні. Ми готові до такого, але вони справді відбуваються дуже нечасто.
Якщо розглядати певні підрозділи штурмових бригад, які діють більш агресивно на своєму фронті, на своїй лінії відповідальності, то у них спостерігається більше евакуацій за допомогою НРК. Зрозуміло, що у нас немає значної кількості ворожих втрат, але й запитів на евакуацію мінімум.
“Україна — провідний виробник НРК у світі”: яким чином сфера продовжуватиме розвиватися?
Технології розвиваються, а НРК зараз у центрі уваги. На вашу думку, яким буде розвиток наземних роботизованих комплексів у найближчій перспективі?
Насправді розвиток НРК значною мірою залежить від політики держави, політики Міністерства оборони, Генерального штабу та всіх управлінських відомств. Скажіть, у чому полягає успіх НРК в Україні? Адже ми — найбільший виробник НРК у світі. Але тут є нюанс — ми використовуємо всі доступні компоненти.
Ми використовуємо китайські деталі, українські шини, самі виготовляємо кріплення, а метал та двигуни знаходимо в Європі. Все це я кажу для прикладу, але ми справді збираємо потроху з усього світу і створюємо дуже непогані НРК як за якістю, так і за вартістю.
Але якщо ми рухатимемося за вектором західних країн, то, на мою суб’єктивну думку, ми можемо цього не витримати. Адже НРК від країн блоку НАТО коштує в середньому 60 тисяч євро. Український комплекс коштує в середньому від 10 до 20 тисяч доларів. За якістю він нічим не поступається. Це підтверджує мій досвід та досвід інших підрозділів.
Наш НРК дешевший і навіть надійніший. Перевагами також є те, що ми можемо його вдосконалювати, ремонтувати на наших майстернях. Коли надходить НРК з країн НАТО, то цей комплекс справді дуже вражає, у нього багато електроніки, але він і дорогий. Для держави це значний тягар. Я вважаю, що ми не в тому економічному становищі, щоб масово виробляти такі дорогі НРК. До того ж, ми й зараз створюємо їх на найвищому рівні.
Отже, залежно від того, за яким вектором ми будемо рухатися, від цього і залежатиме розвиток НРК. Однозначно, надалі ми побачимо розвиток ударної складової НРК, напівартилерійські системи будуть інтегруватися в НРК. Я, як артилерист за фахом, не зовсім уявляю, як це все буде, але, мені здається, що цей рубіж ми обов’язково подолаємо.
З’являться міномети, гранатомети, а головне – вони будуть влучними. Вони будуть розраховувати кут, відстань, працюватимуть в єдиній системі з повітряним бортом, і не потрібно буде нікому ходити з далекоміром і вимірювати кути вручну. Тобто все буде автоматизовано.
У контексті логістики, я думаю, що надійність НРК лише зросте. Якщо все піде добре, то підрозділи НРК зможуть ефективніше взаємодіяти з виробниками. Ми отримуватимемо те, що безпосередньо потрібно війську. А ми, в свою чергу, будемо надавати пропозиції щодо покращення тактико-технічних характеристик.
І те, про що я говорив — сіткомети з’являться найближчим часом. А в майбутньому, можливо, з’являться й мобільні РЕБи — хто знає. Можливо, будуть розроблені засоби пожежогасіння для НРК, або щось, що дозволить їм долати перешкоди, такі як колії. Адже НРК часто застрягають на коліях. Я думаю, через рік ми не впізнаємо наземні роботизовані комплекси.
“Юнкер” на службі в “Азові” / Фото з соціальних мереж бійця
Ви спілкуєтеся з виробниками?
Безперечно, так. Регулярно.
Чи є вже випадки, коли вони вносили зміни у свої НРК за вашими рекомендаціями?
Так. Це стосується не лише нашої бригади чи підрозділу. Зазвичай провідні підрозділи НРК мають свого фаворита, свого виробника, з яким вони тісно співпрацюють. Виробник знає, що підрозділ орієнтується на нього, а підрозділ — на виробника. Тобто відбувається налагодження зв’язку, і виробник підлаштовується під певний підрозділ.
Ми надсилаємо багатьом виробникам пропозиції щодо змін, які були б оптимальними для всіх. Це робимо ми, це роблять інші підрозділи — абсолютно всі. Виробник щось змінює, іноді не змінює — все залежить від виробника.
“Юнкер” (ліворуч) з товаришем по службі маскують НРК / Фото 12-ї бригади “Азов”
Напевно, у цьому полягає ще одна перевага, адже власні НРК ми можемо вдосконалювати, а НРК країн НАТО — там вже нічого не скажеш?
У НАТО уважно стежать за нами, хочуть отримати наш досвід. У їхній армії бракує лише досвіду. Вони не мають досвіду масштабної війни. Ми його маємо, але не маємо технологій. Тобто вони намагаються надати нам технології, озброєння, а ми їм — свій досвід. До речі, він не є дешевшим за певну техніку. Це однозначно. Адже протидія ворогові забезпечується не лише озброєнням, а насамперед досвідом.
Я впевнений, що вони прислухаються до наших пропозицій. Але в будь-якому випадку комунікація з українським виробником завжди буде більш ефективною. Він тут, поруч, можна до нього приїхати, з ним поговорити, показати НРК, зазначити його недоліки. Одразу почути, що з цим усім робити. Все це краще відбувається з українським виробником.
“Існує чимало проблем”: що найбільше ускладнює діяльність?
Напрямок НРК має величезне значення. Але які проблеми зараз існують у нашій роботі? Чого, можливо, не вистачає, або що сьогодні ускладнює весь процес?
Як я вже зазначав, перший аспект — це надзвичайно велика кількість типів НРК. Кожен виробник створює щось унікальне, але майстрам підрозділів доводиться з цим розбиратися далі.
Другий аспект — виробник не завжди ефективно комунікує з державою у сфері закупівель. Згодом це позначається на підрозділах. Кількість НРК є досить незначною, якщо порівнювати з кількістю підрозділів. Звісно, виробники зростають у плані обсягів виробництва, але на сьогодні підрозділи навіть близько не забезпечені всім необхідним. Тобто деякі підрозділи отримують допомогу від волонтерів, деякі купують самостійно — буває по-різному.
Іноді держава йде назустріч, а іноді виникає проблема комунікації. У нашій бригаді з НРК все гаразд. Бригада, корпус максимально сприяють тому, щоб ми мали чим працювати і не зупинялися у своїй діяльності. Але загалом проблем дуже багато.
Іноді виробник не враховує потреби підрозділу. Іноді підрозділу доводиться самостійно докуповувати значну частину. Є багато аспектів, які потребують покращення.
Розкажіть, які шляхи отримання НРК існують? Чи це переважно закупівлі, державне забезпечення чи волонтерські програми?
Станом на попередні місяці — це безперечно отримання від АЗОВ.ONE (відділ фандрейзингу бригади “Азов”, — 24 Канал), бригади та корпусу. Велика вдячність АЗОВ.ONE, бо без їхньої допомоги ми б не впоралися. Вони зібрали кошти для нас на велику кількість НРК “Тарган” — це наші найбільш затребувані комплекси. АЗОВ.ONE надзвичайно сильно допоміг у цьому плані. Тому загалом держава надає певну допомогу, щось знаходить сама бригада.
Улюблений багатьма підрозділами: у чому полягають особливості НРК “Тарган”?
Про “Тарган” я часто чую від різних підрозділів. Це НРК, який має найбільше позитивних відгуків. У чому його особливості?
Жоден НРК не є ідеальним, “Тарган” — не виняток. Але чому він є улюбленим для багатьох підрозділів? Бо він має надійну ходову частину, і якщо не робити помилок, то він служить найдовше.
Відповідно до характеристик, ви можете завантажити на нього 200 кілограмів, не більше. Бо якщо завантажити 400 кілограмів, то, звісно, він ламатиметься. Але якщо на нього перевозити 200 кілограмів і менше, то він є найбільш довговічним. І в плані технічного обслуговування потребує найменшого втручання майстерні.
НРК “Тарган” / Фото 12-ї бригади “Азов”
Для мене, як для організатора роботи, як для командира, першочергово важливо, щоб НРК не підводив. Тобто ми можемо підвести НРК: невдале управління, недостатній огляд дороги, застрягання в багнюці, ураження FPV — це допустимо. Це те, від чого ми не залежимо.
Але коли у нас були випадки ще на Костянтинівці, коли біля Клебан-Бицького водосховища деякі абсолютно нові НРК просто розсипалися, а моїм людям тепер доводиться їхати та забирати їх — так не повинно бути.
Тоді ми не поїхали забирати такий НРК, бо це було надто небезпечно для особового складу. Це було досить близько до лінії бойового зіткнення, і ми ухвалили рішення, що не варто цього робити. Тим паче, якщо НРК сам розпадається, а мені доводиться ще й майстерню напружувати, щоб вона вигадувала якісь “милиці”, щоб він не розпадався. Це був удар для нас, і приблизно наприкінці 2024 року ми активно перейшли на “Таргани”.
Безперечно, є свої нюанси, але для мене найголовніше — щоб ходова частина не підводила моїх людей. Все інше залежить від нас, від того, як ми впораємося, так він і поїде.
Доводиться йти на ризик: як здійснюється евакуація НРК і чому це настільки важливо?
Якщо покращити забезпечення у плані кількості НРК, чи можна буде дозволити собі щоразу не ризикувати, щоб витягати комплекс, який зламався і застряг?
Я відповім дещо складніше. Уявімо, що мені надають виключно “Таргани”, щоб моїм людям не доводилося відволікатися на весь “зоопарк”. Гаразд, можна додати ще кілька видів дронів, але загалом, щоб людина могла зосередитися саме на них.
Думаю, ви розумієте, що у нас працюють звичайні люди, які розбираються в електроніці. Не існує жодного університету “НРКшників”. Людина приходить і на власному ентузіазмі все це ремонтує.
Я залежу від того, що моя майстерня довго займається ремонтом НРК, тому що вони різні. Якби у мене був набір з 3 або 4 дронів, то в такому випадку людина знала б цей дрон до гвинтика, до гайки, вона б все це робила. Відповідно, у нас з’явилося б більше часу.
Якби ми мали більше часу, ми б розробили умовного робота “Змій” або ТОР, який, сподіваюся, колись з’явиться — і мої люди мали б час, щоб створити платформу, яка могла б під’їхати до НРК, забрати його і відвезти.
Але зараз мої люди працюють над поточними завданнями. Ми евакуювали дрон, вони його відновлюють. І так, туди-сюди, туди-сюди. Відновили дрон, який ми евакуювали, а тут прибув дрон, який складно відновити. Тоді людина сидить і весь час займається цим дроном. За 4 тижні він знову виїхав, а у нього згоріли двигуни — таке траплялося. Я не називатиму виробника, але якщо хтось особисто запитає, то відповім. Я цього не боюся.
Отже, якби в моїй майстерні був певний набір дронів, а людина знала, що працює саме в цьому напрямку, тоді б ми розробили засоби для евакуації самих НРК. І не довелося б нікому нікуди їхати. А так, це просто необхідність.
Бо зараз краще ми поїдемо в погану погоду і заберемо НРК, але цей комплекс потім здійснить 20 доставок на позицію. А якби ми його не забрали, то іншому підрозділу довелося б залучати свого водія, свій супровід і їздити 20 разів. Тому краще один раз витягти НРК, ніж машина з людиною буде їздити 20 разів. Тому доводиться ризикувати, щоб потім ризикувати менше.
Источник: www.24tv.ua