Катерина Бурданова Меланія Голембйовська
- 1 Йшли під дулами автоматів: про те, як у шкільному підвалі опинились перші заручники
- 2 Паніка, темрява і крики: про перші дні у підвалі та “живий щит” із людей
- 3 Їли шматки хліба в болоті, а росіяни знімали відео: про намагання не вмерти з голоду
- 4 Росіянин сказав, щоб людина помирала: жахливі історії розмов з окупантами
- 5 Усі кашляли від сирості: про страшний спалах вітрянки у підвалі
- 6 Люди ночували поруч з тілами померлих: про перші смерті та цинізм росіян
- 7 Після допиту їх ніхто не бачив: про 2 чоловіків, яких окупанти розстріляли на подвір’ї школи
- 8 Зрозуміли, що Україна ще існує: переломний момент та деокупація села
- 9 Росіяни запивали горілку святою водою: про те, що окупанти зробили з домівок людей
- 1 Йшли під дулами автоматів: про те, як у шкільному підвалі опинились перші заручники
- 2 Паніка, темрява і крики: про перші дні у підвалі та “живий щит” із людей
- 3 Їли шматки хліба в болоті, а росіяни знімали відео: про намагання не вмерти з голоду
- 4 Росіянин сказав, щоб людина помирала: жахливі історії розмов з окупантами
- 5 Усі кашляли від сирості: про страшний спалах вітрянки у підвалі
- 6 Люди ночували поруч з тілами померлих: про перші смерті та цинізм росіян
- 7 Після допиту їх ніхто не бачив: про 2 чоловіків, яких окупанти розстріляли на подвір’ї школи
- 8 Зрозуміли, що Україна ще існує: переломний момент та деокупація села
- 9 Росіяни запивали горілку святою водою: про те, що окупанти зробили з домівок людей
24 лютого 2022 року російські окупаційні війська перетнули кордон Чернігівщини. Вже на початку березня ворожі колони увійшли до селища Ягідне, розташованого за 22 кілометри від Чернігова. Відтоді життя місцевих мешканців перетворилося на справжнє пекло.
Під загрозою розстрілу, протягом кількох днів росіяни загнали у підвал школи понад 300 осіб. Без зв’язку, належного харчування та санітарних умов, у повній темряві, паніці та задусі вони провели там 28 днів. Згодом люди почали масово хворіти. На жаль, деякі з них так і не покинули підвал живими.
24 Канал поспілкувався з місцевими жителями, які пережили російську окупацію в умовах справжньої неволі. Спогади, від яких сьогодні холоне кров, були реальністю для цивільного населення. Окупанти намагалися зламати їх фізично та психологічно: постійно повторювали, що “прийшли захищати”, але у відповідь чули тверде “ні”.
Як мешканці Ягідного провели свої найстрашніші дні, як вдавалося виживати та підтримувати одне одного – детальніше читайте у матеріалі.
Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться і читайте перевірені новини Додати Йшли під дулами автоматів: про те, як у шкільному підвалі опинились перші заручники
Валерій Польгуй – місцевий депутат та мешканець Ягідного. Він пригадує, що 4 березня 2022 року в селі почалися постріли. Коли він вийшов із власного подвір’я, побачив, як з лісу рухається велика кількість військової техніки з намальованими білими колами.
Щойно окупанти в’їхали в населений пункт, одразу почали стріляти по будинках. Тому місцеві мешканці намагалися сховатися у своїх домівках та погребах.
Однак росіяни почали виганяти людей з-під дул автоматів, погрожуючи розстрілом, зганяти їх у купи та спільно вести до шкільного підвалу. Людям давали 10-15 хвилин, щоб вони взяли з дому все необхідне,
– розповів чоловік.
Однією з тих, хто був удома під час появи російської армії, була Валентина Данілова, вихователька дитячого садка, яка проживає безпосередньо біля школи. Її чоловіка поруч не було, тому вона зателефонувала йому і порадила тікати лісом до родичів. Тоді Валентина ще не знала, що окупанти заходять у село з усіх боків.
Супутникові знімки зафіксували деталі переміщення російських військ / Фото Maxar Technologies
У цей момент жінка стояла біля вікна і побачила, що росіяни досягли повороту її вулиці та почали стріляти по вікнах. На машинах перебували два ворожих кулеметники. Таким чином окупанти намагалися залякати місцевих.
Далі ми чекали, не знали, що робити. Я написала доньці, що до нас зайшли росіяни. Одна донька в Чернігові, інша – на Миколаївщині. Син служив під Черніговом. Донька йому написала, щоб знав, що в Ягідне заходять росіяни. Я так розумію, що ця інформація була корисною для наших військових. Перші години зв’язок ще працював, а звечора зник. Росіяни заїхали на машинах, оснащених глушилками,
– пригадала вона.
Згодом до квартири Валентини почали вриватися росіяни. Зламавши металеві двері, окупанти зайшли до кімнати, розпитуючи, хто є вдома. Жінка відповіла, що вона та її мама.
Пізніше зайшов один росіянин (ймовірно, один з командирів) і почав розповідати, що вони, нібито, прийшли захищати місцевих, бо по них зараз будуть стріляти. У цей час інші почали обшукувати квартиру, вилучили деякі речі.
На другий день окупанти продовжували стояти під будинком.
“Мені хотілося кинути в них гранату, щоб усіх знищити. Тоді я ще не знала, що вони були по всьому селу, думала, лише біля нашої вулиці. Отже, вранці вони почали стріляти з мінометів у напрямку Чернігова, через наш будинок”, – зазначила жінка.
Вона додала, що на початку повномасштабного вторгнення ніхто навіть не припускав, що росіяни зайдуть саме в їхнє село. Місцеві думали, що ворог буде наступати на Чернігів з півночі. Однак він зайшов з тилу.
Коли зранку почали стріляти, мама була в паніці, думала, що зараз і по нас прилетять снаряди. В мене в голові була одна думка – куди сховати маму. І тоді я згадала, що в школі є підвал…
– сказала Валентина.
Ще тоді жінка не здогадувалася, що в цьому місці вона та ще сотні місцевих мешканців проведуть майже місяць в нелюдських умовах.
Росіяни дозволили їй взяти необхідні речі та піти туди з мамою. Валентина до останнього не складала тривожний рюкзак, але за день до початку окупації села зробила це. Наче відчувала, що її чекає.
Через деякий час туди почали приводити її сусідів. Вже до вечора вся вулиця, на якій проживає жінка, була в підвалі.
Паніка, темрява і крики: про перші дні у підвалі та “живий щит” із людей
На ранок наступного дня ворог почав приводити до підвалу мешканців з усього села. Люди почали усвідомлювати, що їх багато, тому вирішили прибрати у підвальних приміщеннях, щоб звільнити простір. Робота руками дозволила хоч трохи звільнити свідомість від поганих думок, але ненадовго.
Вже 5 березня 2022 року до підвалу загнали сім’ю молодої дівчини Галини Мамонової, яка буквально кілька місяців тому повернулася до Ягідного з Англії через смерть батька.
Дівчина розповідає, що, перебуваючи вдома, вони почули звук, схожий на довгий гул, ніби велика кількість важкого транспорту повільно рухається. Через бінокль у вікні вони побачили велику колону ворожої військової техніки. Через 5 хвилин російські військові увірвалися на вулицю і почали виламувати двері місцевих мешканців.
“Нам вибивали двері сокирою, бо ми замкнулися. Ми кричали, що відчиняємо, бо зрозуміли, що іншого виходу немає. Коли вони перестали рубати двері – ми відчинили. На мене з мамою наставили автомати і запитали, хто ще є у квартирі. Ми перелічили, вони перевірили, чи дійсно там ті люди, яких ми назвали. Сказали, щоб негайно збиралися і йшли до підвалу школи. Ми взяли залишки хліба, сало, один плед, рюкзак з документами і собачку”, – пригадала Галина.
Коли вона з сім’єю вийшла з квартири, росіяни наказали віддати телефони. Під обстрілами всі почали бігти до підвалу. На вулиці було вже безліч озброєних росіян. Сім’я Галини ще не знала, що у шкільному підвалі їх чекає багато людей, які потрапили туди раніше.
Вже ввечері п’яний російський військовий увійшов до підвалу і почав розповідати, що Росія захопила всю Україну і нібито залишилися лише Київ та Чернігів.
Ми кажемо: “Ні, жодного міста ви не взяли”. І він нам не вірив. Ми сказали, що маємо родичів, дітей, яким дзвонили, і вони розповідали, що ворог нічого не захопив. У нього очі стали круглими,
– розповіла Валентина.
Загалом росіяни постійно стверджували, що Чернігів вже в окупації, що України не існує. Однак вони постійно вели обстріли з території школи в напрямку Чернігова. Це давало людям надію – вони розуміли, що, оскільки ворог здійснює ці обстріли, Чернігів під контролем України.
Валентина пригадує, що особисто їй у підвалі страшно не було, хіба що часто вона почувалася розгубленою, бо всі емоції протягом цього часу ніби зникли.
Оскільки в приміщенні було темно, люди одразу ввімкнули свої ліхтарики. Однак жінка наполягла, щоб варто було користуватися ними по черзі, аби всі не розрядилися одночасно. Часом запалювали навіть свічки.
Водночас Валерій підкреслив, що загалом на людей тиснуло і розуміння того, що з ними відбувається, і умови перебування.
Нас замкнули в приміщенні, де є ще сотні людей. Кисню немає, належного харчування немає, темрява, в усіх паніка, скупчення людей, крики, шум. Всі ці фактори разом створили стресову ситуацію,
– пояснив чоловік.
Він також пригадав, що на подвір’ї школи стояло багато техніки та машина радіозв’язку. У лісі росіяни розмістили польову кухню та ремонтний батальйон. Також була медична частина, куди звозили поранених.
У самій школі був штаб керівництва ворога. Мешканців села тримали у підвалі немов “живий щит”.
Приміщення школи, де були російські солдати / Фото археологів Г. Кіаршиса і М. Лемеша
У перші три дні ворожі солдати дозволяли людям виходити на вулицю. Під вечір, приблизно о 19:00, росіяни знову замикали їх у підвалі до ранку. Згодом вийти на вулицю вдавалося все рідше, через що виникли проблеми з гігієною.
У найбільшій кімнаті було невелике підсобне приміщення, де люди могли сховатися і сходити в туалет у відро. Кімната Валентини ж була невелика, там перебувало 37 людей.
Були й бабусі, й дідусі, й чоловіки молоді, й дорослі жінки, й діти. Ходити в туалет на відро було так принизливо… Моя мама перестала пити воду, бо сказала, що не може ходити в туалет на очах у людей. Ми прикривалися одягом, але все ж, це було жахливо,
– зазначила жінка.
Зверніть увагу! У 2023 році голова Іванівської громади на Чернігівщині Олена Швидка розповіла 24 Каналу про окупацію Ягідного. Повне відео можна переглянути за посиланням.
Їли шматки хліба в болоті, а росіяни знімали відео: про намагання не вмерти з голоду
Одним з найскладніших випробувань для мешканців Ягідного у підвалі стало харчування. Зі спогадів Валерія, спочатку росіяни не дозволили людям навіть розвести багаття, щоб приготувати хоч щось.
На щастя, згодом йому вдалося переконати окупантів, що потрібно ухвалити якесь рішення.
Нам все ж дозволили розпалити багаття, але сказали, щоб не було диму. Так і почалося наше харчування,
– сказав Валерій.
До підвалу люди приходили з різними запасами їжі – хтось мав сумку з продуктами, хтось лише батон, а комусь росіяни не дозволили взяти взагалі нічого.
В перший вечір окупанти принесли людям кілька своїх сухпайків, у деяких з яких вже закінчився термін придатності. Однак загалом через стрес їсти не хотілося зовсім – Валентина зазначила, що через нерви нудота не покидала її весь час.
Їжа, залишена російськими окупантами в школі / Фото археологів Г. Кіаршиса та М. Лемеша
“Вранці (на другий день, – 24 Канал) закип’ятили воду. У когось пів кухля, у когось – як виходило. Один раз на день вдавалося готувати їжу. В школі були каструлі, готували з деяких запасів, круп. Потім під наглядом військових ходили по гриби, картоплю”, – розповіла жінка.
Через таке харчування найбільше страждали саме діти. Оскільки Валентина працює у дитячому садочку, вона знає, що вони люблять свіжий хліб, картоплю, а під час окупації потрібно було їсти хоч щось, щоб вижити. Часто дорослі віддавали дітям свою порцію, але навіть так вони не наїдалися і хотіли ще.
Одного разу росіяни вивезли садову тачку з хлібом, точніше – з недоїдками та шматками у піску та болоті.
Кожна мама своїй дитині той шматочок обтрушувала, обкручувала ту тачку, тягнулися. А вони це знімали на камеру, нібито рятівники приїхали людей годувати. Ви знаєте, це було дуже неприємно,
– підкреслила жінка.
Росіяни також одного дня принесли макарони, які мали смак дизеля. Жінка припускає, що мішок з бакалією міг лежати біля розлитого палива. Ніхто з людей їх не їв – в цей день голодували всі.
Галина Мамонова розповіла, що раз на тиждень окупанти під озброєним супроводом дозволяли літнім людям відвідати власні домівки. Перед цим їм пов’язували білі стрічки та наказували вивчити гімн Росії та співати його на вулицях. За словами дівчини, людям дозволяли взяти з дому продукти для спільної кухні та необхідні речі, зокрема одяг.
Росіянин сказав, щоб людина помирала: жахливі історії розмов з окупантами
Через велику кількість людей росіяни сказали мешканцям обрати одну людину з усього підвалу для комунікації з ними. Нею став саме Валерій, який досі чітко пам’ятає кілька історій та позивні окупантів.
Найчастіше він спілкувався з російським солдатом, який мав позивний “Клен”. Також Валерій добре пам’ятає ще одного росіянина – “Павука”, який мав вищу посаду.
Одного дня чоловік звернувся по допомогу до “Клена”, бо людині, яка перебувала у підвалі, було погано – вона втрачала свідомість, майже вмирала, пульсу не було.
Чоловік сказав окупанту: “Будь ласка, допоможіть, людина помирає”. Відповідь була одна: “Що ви хотіли? Нехай помирає. Це війна”.
Серед наймолодших мешканців Ягідного у підвалі було 2-місячне немовля. Оскільки в приміщенні постійно була повна темрява, дитина в один момент перестала розплющувати очі. Валерій просив “Клена” організувати хоч якесь освітлення, але безрезультатно – йому було байдуже.
Галина Мамонова пригадує, як немовлята важко переживали ці нелюдські умови.
“Плакали постійно. 2-місячне немовля звали Олексій. І тоді, ще за старим календарем, 30 березня було свято Теплого Олексія, і нас того дня звільнили. Ми тоді казали, що це Льошка нам виплакав звільнення”, – розповіла Галина.
Підвал, у якому утримували мешканців / Фото археолога М. Лемеша
Валерій пригадав, як одного разу “Клен” сказав йому: “Зараз я піду по підвалу шукати телефони і якщо у когось знайду, то розстріляємо”. На щастя, це обійшлося лише попередженням, адже після цього Валерій наказав усім зібрати телефони та винести.
Люди зібрали десь 5 чи 6 телефонів. У кого були фотографії з військовими чи щось подібне – ці телефони розбили. Я потім їх зібрав і коли вкотре нас випустили до вбиральні на вулицю, я їх викинув у туалет. Якби ми зізналися і принесли ці телефони, це могло б закінчитися обстрілом,
– розповів чоловік.
Однак найважливіше те, що Валерію вдалося дізнатися не лише окремі позивні росіян, а й прізвище одного окупанта. Жінка, яка також була у підвалі, одного дня попросила дозволу сходити додому, щоб взяти деякі речі. Один росіянин сказав, що він її супроводжуватиме.
Однак раніше “Клен” дав чіткий наказ – нікого не випускати за межі школи. Російські військові стояли по периметру і, побачивши жінку в супроводі росіянина, пропустили її.
Потім, коли “Клену” повідомили, що цивільні є на території села, він негайно пішов до Валерія і запитав: “Хто це пішов без мого дозволу?”.
“Я відповів, що це російський солдат забрав жінку і з нею пішов. Він запитав, хто це, а я сказав, що не знаю. Потім мимоволі він назвав прізвище – Тимошенков”, – пригадав Валерій.
Усі кашляли від сирості: про страшний спалах вітрянки у підвалі
У певний момент у підвалі почали кашляти діти. Спершу дорослі подумали, що вони могли застудитися, і попросили окупантів, щоб їх послухав лікар. Він сказав, що все добре, але через день кашляти почали вже всі.
Вже тоді прийшло розуміння того, що кашляємо, мабуть, від сирості. Підлога цементна, ходимо, піднімається пилюка, не було вентиляції. Ми дихали своїми випорожненнями, і оце все, мабуть, осідало в легенях,
– припустила Валентина.
Крім кашлю, у підвалі почала поширюватися вітрянка. Якщо діти переносили її легше, то старші – навпаки. Жінка зазначила, що в приміщенні хворим неможливо було навіть прилягти, сама Валентина усі дні просиділа на стільці, зокрема з високою температурою.
На вітрянку захворіла і Галина Мамонова. У неї піднімалася температура тіла до 40 градусів, дівчина відчувала сильний ломоту в тілі. Ліків було дуже мало – лише те, що вдалося прихопити декому з дому. Однак і ті ліки у людей закінчувалися.
Ми не милися цілий місяць, і це було дуже тяжко саме під час вірусу. Рани почали тріскати й складно загоювалися,
– сказала дівчина.
Росіянин з позивним “Глухий” наказав людям написати на листочку список, які ліки потрібні, і пообіцяв привезти.
Люди почали писати, що вони приймають, що їм потрібно, адже мали надію. Через кілька днів окупант прийшов і сказав: “Генератор ми вам не привезли, бо загубили в дорозі, ліків теж не буде”.
Мешканці села у підвалі / Фото Ольга Меняйло, фейсбук-сторінка “Село Ягідне Чернігівського району”
Люди ночували поруч з тілами померлих: про перші смерті та цинізм росіян
Однак хвороби – це було ще не найгірше, що чекало на людей. 9 березня у великій кімнаті підвалу померла перша людина – Дмитро Музика. Валентина записала цю дату на стіні, щоб точно не забути, адже ніхто не знав, коли їм вдасться звідти вийти.
Згодом кількість померлих збільшувалася – загалом за час перебування у підвалі померло 10 осіб.
Спершу росіяни не дозволяли виносити й ховати тіла. Галина Мамонова пригадує, як діти гралися в підвалі, де був вільний простір, а покійники лежали там доти, доки не дозволили їх винести. Вперше вдалося винести тіла, коли померло 5 осіб. Окупанти дали дозвіл завантажити їх на садову тачку і відвезти на цвинтар, де люди викопали дві ями.
Валентина не була присутня під час похоронної процесії, але односельчани після повернення до підвалу розповідали їй, що в цей момент під’їхала машина і почала обстрілювати процесію. Ховаючись від обстрілу, люди впали у яму на мертвих.
“Тоді прийшло кілька людей поранених. Одного пораненого привезли на тачці. Ось так поховали цих людей”, – згадала жінка.
Після допиту їх ніхто не бачив: про 2 чоловіків, яких окупанти розстріляли на подвір’ї школи
Окрім загиблих, які перебували у підвалі, відомо також ще про 2 жертви. Одного дня окупанти привели двох чоловіків. Валентина пригадала, що вони сиділи на сходах при спуску в приміщення.
Росіяни по черзі забирали їх на допит, а через деякий час вони зникли. Більше про чоловіків ніхто з місцевих, які були у підвалі, не чув. Лише після деокупації з’ясували, що їх розстріляли. Тіла знайшли закопаними біля території школи.
Як вдалося з’ясувати пізніше, чоловіків звали Юрій Панкратьєв та Павло Терещенко.
Племінниця останнього, Юлія Лагуніна, розповіла, що 24 лютого 2022 року родина вирішила поїхати до будинку в області. Вони думали, там буде безпечніше.
Її дядько виріс у Чернігові та був цивільним. Коли російські війська зайшли в регіон, сім’я перебувала у підвалі, ховаючись від обстрілів. Коли кадрові військові вивели їх під дулами автоматів на вулицю, один з них сказав: “Готуйтесь, зайдуть ще гірші”. Згодом прибули буряти.
15 березня, перебуваючи на подвір’ї нашого будинку, зайшли кілька військових і забрали його (Павла, – 24 Канал) в невідомому напрямку, разом з ним забрали й нашого сусіда. Моя тітка намагалася піти за ними, але в її бік направили автомат і сказали стояти на місці,
– пригадала Юлія.
З того часу про чоловіка більше сім’я нічого не чула. Після деокупації Чернігівської області рідні поїхали шукати Павла в Ягідне.
Павла та Юрія знайшли біля двору школи – вони лежали поруч із зв’язаними руками та кульовими пострілами в голову, накриті шифером.
Чоловіки, яких розстріляли росіяни в Ягідному / Фото Чернігівська ОВА
Зрозуміли, що Україна ще існує: переломний момент та деокупація села
Ніхто з мешканців села не очікував, що їх триматимуть у підвалі так довго. Валентина припускала, що росіяни відпустять їх наступного дня, але згодом прийшло усвідомлення – вийти швидко не вдасться.
У її чоловіка на руці був годинник, і люди постійно зверталися до нього, щоб дізнатися час. Валентина розуміла, що з цим потрібно щось робити. Так жінка почала вести календар на стіні.
Я почала записувати дні, коли ми сиділи. 7 числа вранці, це був понеділок, я записала цю дату і додала зверху попередні дні,
– поділилася жінка.
Імена загиблих та календар / Фото Evgeniy Maloletka / AP
“Я ж визначала день за тим, що нас будили вранці для відвідування туалету і коли роздавали їжу”, – зазначила Галина Мамонова.
Переломний момент настав вже після 15 березня – коли людям дозволили вийти на вулицю, вони побачили, як палає російська техніка, дим йшов з лісу. Односельці відразу звернули увагу на поведінку росіян – вони були в паніці.
“У день, коли згодом сталася деокупація, нас випустили на 15 хвилин, потім знову зачинили. Ми з підвалу чули дуже велику активність на вулиці, і десь близько 14:00 все стихло. Ми ще деякий час посиділи в підвалі, а потім односельчанин вибив двері, бо люди почали задихатися, відра були переповнені”, – розповіла Галина Мамонова.
Коли він вийшов, побачив, що на території нікого немає. Потім люди потихеньку почали виходити, але ще до кінця не розуміли, що відбувається.
Ми розуміли, що вони можуть бути ще в селі, тому вирішили заночувати у підвалі всі разом, доки не прийдуть наші військові. Чоловіки всю ніч чергували біля входу у підвал,
– запевнила Галина.
Згодом люди знайшли радіоприймач, знайшли батарейки живлення. І коли увімкнули його, почули, що по радіо грають українські пісні.
Ми зрозуміли, що Україна ще існує,
– підкреслив Валерій.
Водночас Галина зізналася, що спочатку емоцій не було ніяких, а вже зранку, коли повідомили, що прийшли наші – дівчина заплакала і нарешті зраділа.
Наступного дня люди побачили тих, кого так довго чекали – з лісу виходили українські військові.
Таке було піднесення, такі емоції одразу з’явилися. І сльози, і сміх. Я вам передати не можу, скільки було і радості, і плачу, і крику,
– підсумувала Валентина.
Будівля школи, де перебували люди/ Фото археолога з Інституту природної спадщини М. Лемеша
Коли місцеві виходили назустріч українським захисникам з підвалу, над ними пролітали лелеки – наче сама природа подала знак, що життя неодмінно переможе. З квітня 2022 року село Ягідне повністю визволили від російських військ.
Росіяни запивали горілку святою водою: про те, що окупанти зробили з домівок людей
Повернення до звичайного життя після таких випробувань було досить складним – зізнається Галина Мамонова. Їй дуже допомогла підтримка рідних і друзів, але досі болить за рідну домівку. Коли дівчина з сім’єю підійшла до будинку й почала відчиняти двері – вони просто впали на неї, бо були повністю зруйновані. Але те, що родина побачила за дверима – було ще більшим шоком.
“Емоції були тяжкі: будинок був пограбований, зруйнований, усі речі розкидані. На столі стояла випита горілка, яку запивали святою водою, також по всій хаті були розбиті курячі яйця, від яких йшов жахливий сморід”, – зазначила Галина Мамонова.
Источник: www.24tv.ua