Дзвенислава Андрусів Тетяна КривішинОсновні тези
- Василь Довбуш, відеодизайнер з 24 Каналу, віддав життя у війні 6 травня 2025 року, обороняючи Україну.
- Його сестра, Ксенія Макало, поділилась історіями про його життя, вдачу та вплив, який він чинив на рідних та друзів. Також найдорожчими спогадами поділились і найближчі товариші Василя Довбуша.
- 1 “Ця “кабаляля” мене сама знайшла”: яким був Василь у дитячі роки?
- 2 “Він був наче дбайлива матуся”: як збулася заповітна мрія Василя – пес Неш?
- 3 “Я цього не втрачу”: як Василь став до лав ЗСУ?
- 4 “Оксаночко, це дійсність”: яким було солдатське життя?
- 5 Ці світлини він так і не побачив: що відбувалось у день, коли поляг Василь?
- 6 “Прочитайте, якщо зі мною щось трапиться”: який лист Василь адресував близьким?
- 7 Банановий рулет і Віктор Павлік: найтепліші згадки друзів про Василя
- 1 “Ця “кабаляля” мене сама знайшла”: яким був Василь у дитячі роки?
- 2 “Він був наче дбайлива матуся”: як збулася заповітна мрія Василя – пес Неш?
- 3 “Я цього не втрачу”: як Василь став до лав ЗСУ?
- 4 “Оксаночко, це дійсність”: яким було солдатське життя?
- 5 Ці світлини він так і не побачив: що відбувалось у день, коли поляг Василь?
- 6 “Прочитайте, якщо зі мною щось трапиться”: який лист Василь адресував близьким?
- 7 Банановий рулет і Віктор Павлік: найтепліші згадки друзів про Василя
“Мийте ноги та вкладайтеся спати. Ми повернулися”, – саме таким було повідомлення Василя у спільному чаті з товаришами та рідними, коли він повертався з бойового завдання. Після цього всі і справді зітхали з полегшенням та засинали – бо з їхнім Василем усе добре.
Проте 6 травня 2025 року вільно зітхнути так і не вийшло. У той день у грудях щось сильно зжалилось, а дихати стало вкрай важко. Чесно кажучи, видихнути близьким Василя не вдалося й до сьогодні.
Сьогодні перші роковини з дня смерті Василя Довбуша. Він був оператором ударних дронів у роті роботизованих систем ССО, а до широкомасштабного вторгнення – нашим співробітником та відеодизайнером на 24 Каналі.
Його сестра Ксенія Макало у межах проєкту “Життя після втрати” розповіла 24 Каналу, як її родина переживає втрату та яких настанов брата вона дотримується, незважаючи на біль. Найближчі друзі Василя згадали найяскравіші миті, які назавжди залишаться у їхній пам’яті.
“Ця “кабаляля” мене сама знайшла”: яким був Василь у дитячі роки?
У дитинстві Василь був дуже вродливим, радісним хлопчиком з великими блакитними очима та кучерявим волоссям. Як і всі діти, вони із сестрою могли сперечатися та навіть битися, але це було дуже мило, по-дружньому.
Ксенія була молодшою, а Василь – старшим, але різниця у віці незначна – лише один рік. Тому все дитинство вони проводили разом, вдвох відкривали світ.
Згадуючи дитинство, у сестри виникає ніжний спогад, як маленький старший брат вчив її прасувати одяг. У вітальні було незвично тихо, тому мамі, яка була на кухні, довелося прийти подивитися, чим зайняті діти.
Вона заходить. Я маленька сиджу (на підлозі – 24 Канал), а Василь взяв праску, поставив біля мене на килим та увімкнув. Говорив: “Я наглядав, щоб вона не наробила собі нічого, але вона прасувала”. Це був новий килим, який ще довго був у нас і там залишився пропалений слід від праски,
– розповіла вона.
А коли мама вела їх малих на прогулянку і відволікалася на Ксенію, то Василь інколи падав у калюжу і говорив: “Ну, що? Та “кабаляля” мене сама знайшла”. Тоді усі разом поверталися додому, бо брата треба було переодягнути.
Василь у цивільному житті / Фото надані 24 Каналу
Їм разом завжди було дуже весело, хоча характери у Василя та Ксенії відрізнялися. Він був незворушним, спокійним, вона ж навпаки часто тривожилася через різне, але у відповідь чула: “Та чого ти хвилюєшся, все буде добре”.
“Він був простою, доброю та неконфліктною людиною. Знав, що йому до вподоби, чого він прагне. Завжди йшов своєю дорогою”, – сказала сестра.
Василь на ралі / Фото надане 24 Каналу
Василю було цікаво відкривати щось нове, він не боявся експериментувати й чітко розумів, чи підходить йому та чи інша справа. А якщо вже захоплювався чимось, то неодмінно доводив до кінця.
Він не прагнув до матеріального. Змінював роботу, коли відчував, що вже все, говорячи: “Я себе вичерпав. Я йду”,
– розповіла Ксенія.
За життя Василь спробував себе у багатьох сферах, але де б він не був, завжди притягував до себе людей. Тому, “притягнути” вдалося і чимало колег 24 Каналу, які стали йому найкращими друзями.
“Він був наче дбайлива матуся”: як збулася заповітна мрія Василя – пес Неш?
Ксенія підкреслила, що комунікабельність та відкритість до людей – це завжди було про нього. Але Василь також дуже обожнював тварин. Він все життя мріяв про золотистого ретривера, і все ж мрія здійснилась.
Його особлива любов – це пес Неш. Коли розпочалася війна, він знайшов саме такого пса, про якого мріяв. Казав: “Я не можу упустити цей шанс”. Батьки намагалися відмовити його, бо у квартирі з великим псом складно, але він дуже хотів. Цей пес був для нього дуже близьким,
– сказала вона.
Василь та Неш / Фото надані 24 Каналу
Ведуча 24 Каналу Софія Трощук відверто зізналась, що Василь ставився до пса “як турботлива матуся” – годував, вичісував, вигулював. І саме ретривер Неш зараз пов’язаний з особливим спогадом Софії про її друга Василя.
Спогад, який часто у мене виринає: ми йдемо вечірнім Львовом, повертаємося додому з довгої прогулянки. Йде Василь, чути наші кроки, розмови й найголовніше – чути постукування лапок по львівській бруківці,
– з трепетом згадує Софія Трощук.
“Василько тоді був дуже щасливий, а ми були дуже щасливі за нього. Хоча в нього, як у дбайливої матусі, інколи були такі синці під очима, адже догляд за тваринами потребує дуже-дуже багато зусиль”, – додала подруга Василя.
Проте, коли Василь пішов на війну, то був змушений залишити Неша на своїх рідних. Це було дуже боляче, адже пес став важливою частиною його життя.
Неш був великою мрією Василя / Фото надане 24 Каналу
“Я цього не втрачу”: як Василь став до лав ЗСУ?
Василь тривалий час жив з думкою стати до лав війська. Це помічали і його близькі. Він часто говорив про службу, ніби готував рідних морально, тому вони підсвідомо розуміли, що це станеться.
Одного вечора Василю зателефонували. Це була пропозиція щодо місця служби. Він мав час на роздуми до ранку. Вже наступного дня ухвалив рішення, що йде.
Він був такою людиною, що не дуже радився з кимось. Якщо він щось вирішив – отже так має бути,
– сказала Ксенія.
Тоді ж Василь попросив сестру відвезти його в одне місце на зустріч з товаришами. Сказав, що це стосується військової тематики. Вона, звичайно, погодилась, але її тривога зростала, адже розуміла, що брат готується йти на війну.
Василь разом із сестрою / Фото надане 24 Каналу
Для сестри це все ж стало несподіванкою, хоч і Василь вже тривалий час думав та шукав, до якого підрозділу хоче приєднатись, щоб бути там максимально корисним.
Він пішов (на зустріч з друзями – 24 Канал), поспілкувався, приходить і каже: “Які у тебе плани на завтра? Треба поїхати у Хмельницький, допоможеш мені з цим?”. Кажу: “Васю, ти що? Серйозно? Надумав йти служити?”,
– згадала вона.
У відповідь Ксенія почула: “Слухай, у мене зараз такий шанс випав, я вже собі знайшов те, що я хотів. Я цього не втрачу”. Ці слова означали, що Василь остаточно вирішив і чітко знав, що він робитиме.
Сестра була шокована, але манера, у якій її брат вмів подавати інформацію, його впевненість у власному рішенні не давали можливості йому перечити. Втім ніхто цього і не робив, адже Василь був свідомою, зрілою людиною із власною життєвою позицією. Його рішення піти на війну сприйняли з повагою.
Одразу наступного дня Ксенія відвезла Василя у Хмельницький. Він зробив там усі свої справи – обрав саме той підрозділ, до якого хотів долучитися.
У Василя було кілька днів, щоб завершити всі цивільні справи та зібратися. Сестра припускає, що він сам не очікував, що все відбуватиметься так швидко.
“Для нього це теж був шок, тому що день-два і все – ти їдеш. Ти живеш своїм повноцінним життям, працюєш. Василь приїхав у п’ятницю, сказав на роботі, що йде служити. Тоді завершилось його попереднє життя, попередні мрії, але почалось нове”, – додала Ксенія.
Василь у війську / Фото надане 24 Каналу
“Оксаночко, це дійсність”: яким було солдатське життя?
Василь приєднався до бригади, яка спеціалізується на БпЛА. Однак родина не знала жодних подробиць, бо він говорив, що місце його служби та загалом армія – це дуже серйозно. Тому брат Ксенії не хотів, щоб його рідні надмірно хвилювалися.
Він дав родині чіткі вказівки, коли та як можна з ним зв’язуватись, просив не телефонувати на мобільний, але коли мав час, то ділився своїм життям у війську з рідними.
Ксенія згадала, що її брат мріяв політати на літаку. Дивно, але саме під час війни вона збулась, тоді їх відправляли на навчання. Він із захопленням розповів про політ сестрі, але була одна кумедна деталь.
Я запитала, як воно було, а він сказав: “Я не знаю, бо ми летіли вантажним (літаком – 24 Канал), але це було прикольно”. Він завжди вмів цінувати навіть такі речі,
– сказала вона.
Коли Василя відправляли на бойові завдання, то всі рідні та друзі дуже переживали. Часто питали, чи все добре, бо він довго міг бути без зв’язку. Тоді Василь вирішив, щоб не відповідати кожному окремо – створить загальний чат. Там були люди, з якими він хотів ділитися тим, що у нього відбувається.
Василь у формі / Фото надані 24 Каналу
Для Ксенії, як і усіх інших учасників того чату, найбільш очікуваним повідомленням було, що з Василем все добре.
“Він був людиною з гумором. Після тижня, як його не було на зв’язку, приїжджав з бойових і писав: “Мийте ноги – вкладайтеся спати. Ми повернулися. Змучені, вкладаємося спати”. Ось так коротко”, – згадала вона.
Василь завжди зберігав позитив, перебуваючи у війську. Ксенія зазначила, що він ніколи не скаржився та не шкодував, що вирішив піти в армію, хоч йому було там нелегко.
Я питала, коли він приїде. І коли Василь відповідав, що вже сам хоче додому – це означало, що йому важко. Але він не скаржився. Говорив, що ми (українське військо – 24 Канал) на правильному шляху і все буде гаразд,
– згадала Ксенія.
Зі слів сестри, Василь завжди був дуже охайним, відповідально виконував завдання. Така його риса дуже знадобилася йому на службі.
“Але йому не підходили наряди, коли відправляли картоплю чистити на кухні. Василь казав: “Не для того я сюди прийшов”, – посміхнулася Ксенія.
Якось Василь розповів сестрі, що їздив з побратимами до Києва на навчання. Він вмів насолоджуватися та цінувати звичні для багатьох речі.
Василь дуже радів поїздці: “Поснідали у столиці як пани, пили каву на балконі. Вирвались на три дні з армії, але це не воля”.
На це сестра запитала, чи хоче він якось змінити це, але Василь сказав їй: “Ти що, жартуєш? Це вже моє життя”. Він не відступав, не казав “ні”, а впевнено жив зі своїм вибором, бо вважав: “Хто, як не ми боронитиме країну?”.
Василь управляє БпЛА / Фото надані 24 Каналу
Коли сестра торкалася теми можливих загроз на війні для брата, то він відповідав їй: “Оксаночко, ти розумієш, це дійсність, це тобі не стрілялки в телевізорі”. Це тривожило її, але наступним вона чула: “Не хвилюйтеся, ми в окопах, ми сховані, працюємо далеко – не впритул”.
Це заспокоювало її та інших рідних, адже Василь їхав на завдання та повертався. Зі слів Ксенії, не було такого, щоб Василь говорив, що може не повернутися.
Василь із псом та племінником / Фото надані 24 Каналу
“Ти звикаєш до того, що це ніби його робота. Хвилюєшся, звичайно, але не було такого, що сидиш і думаєш – цей виїзд точно може бути останнім. Переживали, що там важко, що він може побачити багато горя навкруги, але що станеться найжахливіше – навіть приблизно не могли уявити”, – розповіла вона.
Ці світлини він так і не побачив: що відбувалось у день, коли поляг Василь?
Але одного дня відбулася страшна несподіванка. Це шокувало всіх – родина Василя отримала звістку, що він загинув. Це сталося 6 травня 2025 року під час виконання бойового завдання.
Ні у кого не було жодних поганих передчуттів. Сестра згадала, що вона ніколи не телефонувала і не писала братові, коли він йшов на бойове завдання. Проте за той період завжди робила багато фото, щоб надіслати, коли він повернеться. На знімках часто були її син, бо Василь дуже його любив, а також пес Неш.
Як тільки брат писав, що повернувся, то отримував багато фото із життя родини. Він на це відповідав: “Ого, у мене тут стільки контенту, є що подивитися”.
Цим я намагалася його перемкнути в те життя, що в нас, щоб трохи розвеселити. У той день, коли Василь загинув, я зранку приїхала до батьків, мама гуляла з його псом. Він змок, такий смішний був. Я зробила фото, відео. Кажу мамі: “Ось Вася буде сміятися”,
– згадала вона.
Але, на жаль, Василь так і не побачив ці фото.
Важливим також є те, що, хоч він і не говорив із рідними про можливі ризики для власного життя, але сам продумав усе дуже детально. Він не хотів, щоб у разі його смерті мамі повідомляли звістку про загибель сина телефоном. Саме тому на початку служби, коли потрібно було надати контакт близької людини, він вказав старий номер телефону мами. З цією жахливою звісткою військові прийшли до них додому.
Місце поховання Василя та його відзнаки / Фото надані 24 Каналу
Ксенія розповіла, що через російський удар на Сумщині її брат отримав дуже важкі травми, які були несумісні з життям.
“Прочитайте, якщо зі мною щось трапиться”: який лист Василь адресував близьким?
Коли брат Ксенії був на бойовому завданні, то написав листа та відправив його мамі, але попросив у жодному разі не відкривати, а поставити десь вдома і прочитати лише тоді, якщо з ним щось станеться.
Це був заповіт, у якому Василь залишив побажання, як його поховати, як жити без нього. Це була детальна інструкція, яка дуже допомогла його родині у час найбільшої скорботи.
Пес Неш сумує за своїм господарем / Фото надане 24 Каналу
Це звернення Василя досі підтримує його сестру, батьків та інших близьких. Такий сильний вчинок допомагає їм усім триматись.
Коли ми прочитали той лист, то було враження, ніби він знав, що з ним таке станеться,
– зауважила Ксенія.
Василь хотів, щоб його друг та однокласник, який є капеланом у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла у Львові, провів церемонію прощання.
Попросив, щоб рідні посадили дерево і могли туди приходити, щоб згадувати його. Чітко написав, що хоче кремації, а прах просив розвіяти на горі Шпиці.
“Ми зробили, як він хотів, але поділили прах на дві урни. Піднялися на гору, побратими Василя нам допомогли й основну частину його розвіяли на Шпицях. Василь написав: “Живіть те життя, подорожуйте, розвивайтеся, насолоджуйтесь”. Я думаю, що він не хотів би, щоб ми зараз ці сльози лили. Ти ж не повернеш того всього назад, але боляче до неможливості. Завжди запитуєш і думаєш: Чому? Чому? Чому?”, – сказала сестра.
Проте згодом у Ксенії виникає нове питання: “Опустити руки й усе?”. Ні. Адже вона знає, що її брат поліг за мету, за ідею, яка тримає нас і має зародитися у кожному, щоб це не було даремно.
Тому вона намагається бути сильною, бо знає, що цього дуже хотів би Василь.
У гори, щоб розвіювати прах, разом із рідними та побратимами ходив також Неш. Йому дуже не вистачає господаря.
Пес Василя у день, коли розвіювали прах на горі Шпиці / Фото надане 24 Каналу
Дерево, про яке було згадано у заповіті, родина поки не посадила – шукають підхоже місце, куди можна було б прийти й просто побути у тиші, відчуваючи волю. Василь дуже це любив.
Ще він у листі попросив “не робити музей” з його речей, а роздати товаришам. З частиною вже так і зробили, але ще дещо залишилось. Зокрема, платівки, яких у нього було дуже багато та гітара, на якій він грав. Ксенія зазначила, що важко це все відпускати, але треба, бо брат цього хотів.
Собі від Василя вона взяла чорні окуляри Ray-Ban та куртку-бомбер, вона була вся у його нашивках.
Коли він загинув, я всі ті дні ходила у його чорній куртці. Усі друзі впізнавали її й казали: “О, це Василя”. Така тільки в нього була. І найбільш позитивний спогад – це його песик, ми його всі любимо, обіймаємо. Він просто наша втіха,
– розповіла вона.
Другу частину праху Василя поховали на Марсовому полі у Львові. Це місце почесних поховань українських військових.
Похорон Василя / Фото надані 24 Каналу
Ксенія вважає, що дуже важливо, щоб люди не применшували вклад наших військових, щоб цінували та розуміли, за що хлопці та дівчата віддають своє життя.
Але цінувати не на словах, а усвідомлювати, що ми є нація, що ми українці, що ми виборюємо свою незалежність та волю. Бажаю (тим, хто втратив рідних через війну – 24 Канал) знаходити в собі той позитив, силу, щоб жити та мріяти,
– сказала вона.
Сестра знає
Источник: www.24tv.ua