Про троянського коня Кремля, боржників Трампа та північну загрозу, якої ми не бачимо
Автор колонки: Юрій Подорожній
Давно уважно стежу за білоруським питанням. І скажу відверто: більшість аналітиків досі некоректно інтерпретують події, що відбуваються між Мінськом, Москвою та Вашингтоном. Вони бачать або значний дипломатичний прорив, або чергову маніпуляцію Кремля. Насправді, це поєднує обидва аспекти, але в зовсім іншій системі координат, ніж здається.
Автор колонки: Юрій Подорожній
Давно уважно стежу за білоруським питанням. І скажу відверто: більшість аналітиків досі некоректно інтерпретують події, що відбуваються між Мінськом, Москвою та Вашингтоном. Вони бачать або значний дипломатичний прорив, або чергову маніпуляцію Кремля. Насправді, це поєднує обидва аспекти, але в зовсім іншій системі координат, ніж здається.
Хто такий Лукашенко насправді
Я б не називав його диктатором у традиційному сенсі. “Недодиктатор” – більш точне визначення. Це людина з іншої епохи – пострадянської, де він почувався комфортно, де він був на своєму місці. Він щиро переконаний, що є благом для Білорусі. Такий собі дбайливий керівник підприємства, який підтримує дисципліну і вважає, що народ має бути вдячний. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Проте, є один аспект, який щодо нього слід розуміти чітко: єдина справжня мета Лукашенка – зберегти владу. Усе інше є лише засобом.
І саме тому ситуація з американцями значно складніша, ніж здається на перший погляд.
Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати
Лукашенко абсолютно залежить від Володимира Путіна. Але – і це ключовий момент – він не може дозволити собі виглядати як підлеглий. Йому необхідно, щоб Путін не забував про його існування. Щоб надавав фінансову підтримку. Щоб публічно називав його партнером, а не васалом.
І для досягнення цього Лукашенку потрібні елементи, які він може пред’явити Путіну, заявивши: “Дивись, я все ще корисний, я ще граю свою роль, я вирішую питання, які ти не можеш вирішити відкрито”.
Американці – це саме таке питання. Я глибоко переконаний: вся ця історія з політичними в’язнями та добривами – це спланована операція ФСБ. Лукашенка було направлено до Трампа з конкретним завданням. Не тому, що Мінськ раптом забажав незалежності від Москви, а тому, що Кремлю потрібен “троянський кінь” всередині західної санкційної системи – і Білорусь ідеально підходить для цієї ролі.
Конвеєр з людьми і троянський кінь
У грудні 2025 року було укладено першу угоду. США скасували санкції щодо “Білоруськалію” – одного з найбільших виробників калію у світі, чия частка на світовому ринку калійних добрив становить близько 20% – в обмін на звільнення 123 політичних в’язнів. Серед них – лауреат Нобелівської премії Олесь Біляцький, Марія Колеснікова, Віктор Бабарико. 114 осіб було передано до Польщі через територію України.
У березні 2026 року відбулася друга фаза. Спеціальний посланець США Джон Коул особисто відвідав Мінськ. Відбулося ще одне звільнення, ще одне пом’якшення санкцій. Коул запевнив, що “цього разу все пройде значно швидше”.
Паралельно Лукашенко продовжував затримання нових опозиціонерів. Не через жорстокість як таку, а тому, що йому потрібен постійний резерв “матеріалу” для майбутніх переговорів. Це його бізнес-модель. Як конвеєр.
Показовий сигнал, який мало хто помітив: у 2026 році білоруських спортсменів допустили до міжнародних змагань під державним прапором. Заявляється, що “спорт поза політикою”. Проте повернення країни до великого спорту під власним стягом завжди означає одне: політична реабілітація відбувається активно.
Тепер Bloomberg повідомляє: США чинять тиск на Україну, аби та переконала країни ЄС також пом’якшити санкції щодо білоруських добрив. І ось тут криється найбільший цинізм.
Повне відновлення експорту білоруського калію принесе Лукашенку від 2 до 3 мільярдів доларів щорічно. Але Дональда Трампа це, схоже, не надто турбує. Його мотивація інша: американські та європейські агропромислові корпорації зазнають збитків через дефіцит доступних добрив і чинять тиск на свої уряди. Для Трампа зняття цих санкцій – простий політичний крок. Дешево і ефективно, як він любить.
А далі спрацює прецедент. Після білоруського калію хтось скаже: чому б не скасувати санкції щодо російського газу? Адже він теж “не білоруський”. Якщо зняли з Мінська – знімайте і з Москви. Саме так руйнується санкційна система. Не через пряму атаку, а через “нешкідливий” прецедент. Троянський кінь проникнув.
Китай також тихо підтримує цей процес, оскільки Білорусь є для нього важливим логістичним вузлом у Європі, а білоруський калій – критично необхідним ресурсом. Пекін не висловлюється відкрито, але його зацікавленість очевидна.
Ядерні навчання: сигнал не Європі, а Трампу
19-21 травня 2026 року Росія та Білорусь провели спільні ядерні навчання. Масштаб вражає: понад 64 тисячі військовослужбовців, більше 200 ракетних комплексів, 140 літальних апаратів, 73 надводні кораблі, 13 підводних човнів, з яких 8 – стратегічних. Відбулися реальні пуски ракет “Ярс”, “Синева”, “Циркон”. З білоруського боку – “Іскандер-М” та “Кинджали” з МіГ-31.
Путін та Лукашенко спостерігали за цим у режимі відеозв’язку. Путін зазначив, що ядерна зброя є “крайнім засобом”. Пєсков на запитання про мету навчань відповів прямо: “Будь-які навчання призначені для надсилання сигналу”.
Але кому? Не Брюсселю чи Берліну. Трампу. Навчання відбулися саме тоді, коли тривають переговори щодо “великої угоди”, і США чинять тиск на Київ. Повідомлення просте: будь-яка домовленість має враховувати, що Білорусь є ядерним плацдармом. І що ціна питання – не лише добрива.
Лукашенко водночас позиціонує себе американцям як “поміркований” лідер – і стоїть поруч із Путіним під час ядерних навчань. Це не суперечність. Це і є його гра на два фронти, щоб залишатися потрібним обом сторонам.
Білорусь – плацдарм у двох напрямках
Про це говорять нечасто, але це важливо.
Білорусь має спільні кордони з Україною, Польщею, Литвою та Латвією. Це унікальна геостратегічна позиція. Існують два абсолютно різні напрямки загроз – і обидва є реальними.
- Перший – Україна. Олександр Сирський публічно підтвердив: загроза наступу з білоруського напрямку залишається актуальною. Це не просто риторика, а оцінка розвідки. Північний фронт не закритий. Жодні переговори автоматично не вирішують це питання.
- Другий – країни Балтії. І ось тут починається те, що насправді турбує більше.
Нарва – це естонське місто на кордоні з Росією. Населення – 52 тисячі осіб. Понад 90% розмовляють російською щодня. Понад третина мешканців мають російські паспорти – за даними ERR, це 17 121 громадянин Росії, що становить 32,9% населення міста. У регіоні Іда-Вірумаа етнічні росіяни складають 68,5%.
У квітні 2026 року в Telegram з’явилися акаунти, які просували ідею “Народної Республіки Нарва” – з сепаратистською символікою та риторикою, ідентичною до тієї, що використовувалася в Донецьку та Луганську у 2014 році. Естонські спецслужби класифікували це як організовану кремлівську кампанію з дезінформації.
А 13 травня 2026 року Держдума Росії ухвалила в другому і третьому читаннях – 381 депутат, 84,7% – закон про “екстериторіальне” застосування збройних сил для захисту громадян Росії за кордоном. Путін тепер має юридичні підстави для введення військ туди, де “переслідують” росіян.
Схема стає зрозумілою: провокація в Нарві – “захист” місцевих росіян – підстава для застосування нового закону – Білорусь як союзник по ОДКБ автоматично втягується в конфлікт – активація статті 5 НАТО – і це вже не локальний конфлікт, а повномасштабна війна.
До цього додається фактор Сувальського коридору. Це стокілометрова ділянка кордону між Литвою та Польщею – єдиний сухопутний маршрут для військової логістики НАТО до країн Балтії. Білорусь контролює його з флангу. Якщо його перерізати, стаття 5 НАТО може не спрацювати в найкритичніший момент. А те, що Мінськ здатний чинити тиск без застосування армії, ми вже спостерігали: штучні міграційні кризи на польському та литовському кордонах у 2021-2022 роках. Це була лише репетиція.
І ще один важливий момент. Ми маємо право пишатися – і це справедливо – тим, що Україна стала лідером у сфері дронів. Але Росія також розвиває свої можливості. Білоруські військові проходять навчання разом з російськими, отримуючи реальний бойовий досвід. Системи радіоелектронної боротьби, протидія дронам, тактики гібридної війни – все це там присутнє. Недооцінювати білоруський військовий потенціал – це стратегічна помилка.
Що має робити Україна і чим небезпечний Трамп
Скажу те, що майже ніхто не говорить відкрито.
Трамп – бізнесмен. Він розглядає Україну як боржника, якому він винен гроші. Фінансово, так, США інвестували значні ресурси. Але політично – це навпаки. США мають моральний борг перед Україною, яка бореться за цінності, що Вашингтон декларує десятиліттями. Трамп не робить такого розрізнення. Для нього все просто: я плачу – ти виконуєш мої вказівки.
Тому прохання до України виступити адвокатом послаблення санкцій щодо білоруських добрив – це не дипломатична помилка Вашингтона. Це свідома стратегія. Хочете отримати “Патріоти”? Тоді домовляйтеся з європейцями. Власними зусиллями, власним авторитетом – просіть про зняття санкцій з режиму, який відкрив вам північний фронт.
Погодитись на це – означає поставити підпис під власним послабленням.
Тому Київ має вжити кілька кроків одночасно.
- Дати цим схемам чітку назву – публічно та на всіх рівнях. Лукашенко продає людей. Трамп купує. Кремль заробляє. Мовчання в цій ситуації сприймається як згода.
- Наполягати на включенні білоруського питання в будь-які переговори. Жодні домовленості без чіткої позиції щодо демілітаризації білоруського напрямку не закривають північний фронт. Це не побажання, а обов’язкова умова.
- Ділитися досвідом з країнами Балтії. Сценарій “Нарва” – це наша версія подій 2014 року в Криму та на Донбасі. Ми розуміємо, як це працює зсередини. Естонці мають прислухатися до нас, а не лише до своїх аналітиків.
- І найголовніше – не бути пасивними спостерігачами в Лімасолі.
Лімасол – чому це важливіше, ніж здається
Напередодні саміту в Лімасолі Україна чітко сигналізує: ми прагнемо бути частиною вибору європейського парламентера, який вестиме переговори з Росією. Це не питання амбіцій. Це питання геометрії переговорного процесу.
Допоки існує формат “Трамп – Путін – і десь осторонь Європа”, Україна залишається об’єктом домовленостей, а не їхнім активним учасником. Трамп може чинити тиск на Київ з одного боку і на Москву з іншого – і шукати угоду, яка суперечить нашим інтересам. Саме цей формат дозволяє використовувати білоруський фактор як важіль: не погоджуєтеся – Лукашенко залишається загрозою.
Сильний європейський парламентер з повним мандатом ЄС і прямим зв’язком з Києвом – це не просто дипломатичний жест. Це зміна геометрії. Перехід від трикутника, де ми є слабкою вершиною, до чотирикутника, де існує противага.
Це позбавить Трампа можливості диктувати нам умови.
Переговори про мир без урахування білоруського фактору – це переговори про тимчасову паузу, а не про гарантії безпеки.
Колонка відображає особисту точку зору автора, редакція 24 Каналу може мати іншу позицію.
Читають зараз:Генштаб відреагував на заяви Росії щодо удару по Старобільську
Источник: www.24tv.ua