Аліна КулебаОсновні тези
- Володимир Золкін знаний своїми бесідами з російськими бранцями та критичним ставленням до питань, як-от корупція і колабораційна діяльність.
- В бесіді обговорюються зіткнення Золкіна з відомими особистостями, судові процеси та труднощі боротьби з брехливою інформацією.
- 1 Хто найбільш огидні співрозмовники?
- 2 Яким чином прагнули дискредитувати Золкіна?
- 3 Обвинувачення в праці на Шарія: справа прямує до суду
- 4 Питання Міндіча: навіщо ЗМІ та НАБУ поширювали цю тему?
- 5 Про розбіжності з Железняком
- 1 Хто найбільш огидні співрозмовники?
- 2 Яким чином прагнули дискредитувати Золкіна?
- 3 Обвинувачення в праці на Шарія: справа прямує до суду
- 4 Питання Міндіча: навіщо ЗМІ та НАБУ поширювали цю тему?
- 5 Про розбіжності з Железняком
Журналіст і блогер Володимир Золкін від початку повномасштабного вторгнення став відомий унікальними бесідами з росіянами, які опинилися в українському полоні. Наразі цей задум на перерві, проте журналіст продовжує говорити про незручні теми загалом – скандали в політиці, дослідження корупції, через що неодноразово вступав у зіткнення з публічними людьми.
В ексклюзивній бесіді для 24 Каналу Золкін ділиться деталями, які не потрапляють у публічний простір: розповідає про свій досвід спілкування з колаборантами та військовополоненими, коментує конфлікт із Ярославом Железняком, а ще пояснює, чому в справі Міндіча досі багато незрозумілих моментів.
Хто найбільш огидні співрозмовники?
Тебе пов’язують зі спілкуванням з російськими бранцями. Це справді масштабний проєкт. Тривав чотири роки. Чи будеш сумувати за ним?
Найбільше буду “сумувати” за колаборантами. По суті, я вже два – три місяці цього не роблю. Станом на кінець 2025 року я вже не займався проєктом. Відверто кажучи, взагалі за цим не сумую. Починаєш врешті-решт нормально себе почувати.
Відзначимо, що Володимир Золкін став широко відомим завдяки своїм інтерв’ю з полоненими російськими військовими. Його ютуб-канал Volodymyr Zolkin був пов’язаний з ініціативою “Шукай своїх”, яка допомагає родичам у Росії знаходити відомості про зниклих солдатів.
Хто приніс найбільше стресу? Це, безумовно, колаборанти. До “хлопчиків у трусиках” нічого, окрім огиди та відрази, не відчуваю. Вони нікчемні. Ось такі ор*и та чм*шні.
Лише одна проблема. Трохи переборщили з цим образом.
На початку повномасштабної війни ми настільки переконали один одного в тому, що вони чм*шні, що у багатьох склалося відчуття, ніби вони нічого не варті. Але в такій кількості окупанти все ж створюють серйозні ризики та проблеми.
Ставитися до них з якимись почуттями дуже важко. Вони порожні та нікчемні. Ось поговорив з п’ятьма штуками за день. Потім більше ніж тиждень це публікуєш. І незрозуміло, навіщо це дивляться. Я не знаю. Якщо дивляться, то виходить, що це було комусь потрібно. Коли я побачив, що це перестало виконувати своє призначення, то просто перестав це робити.
Повна розмова з Володимиром Золкіним: дивитись
Але колаборанти – це окрема розмова. Вони жили серед нас; дивилися той самий телевізор; дихали тим самим повітрям. При цьому вони з якоїсь причини тяжіють до руського міра.
Розумію, що серед них є відверто ненормальні. До мене на інтерв’ю десь 30 – 40% таких потрапило. Багато хто писав, чи я навмисне цих божевільних вибирав? Ні, я їх не вибирав. Я брав інтерв’ю саме в тих, хто на нього погоджувався.
Саме серйозна м*рзота просто уникала розмови. Ми – не росіяни. Не можемо їх примушувати. А от бажання поговорити та розповісти, наскільки ти нерозумний, є у ненормального. Він приходить і розповідає про це. Я його показую таким, який він є. Але це 30 – 40%.
Решта – це м*рзоти, які погодилися говорити. Якщо росіяни десь там чули пропаганду про “восемь лєт Данбас”, всяке НАТО та й все, то ці колаборанти, які жили в Україні, надзвичайно сильно просякнуті руським міром. Вони самі щось собі знаходили, читали та поглиблювалися туди.
Немає серед військовополонених настільки ідейних, як оці 50 – 60% колаборантів, які самі себе просочили цією ідеєю. Там навіть пропагандистських ресурсів не потрібно. Вони самі їх шукали. Деякі таке говорять, що могли б спокійно замінити Скабєєву з Соловйовим.
Цей проєкт взагалі, на жаль, є поза часом. Ці колаборанти були, є і будуть. З ними можна й українською писати розмову. Якщо буде можливість завтра поїхати записати інтерв’ю з колаборантами, то треба їхати й робити.
Увага, відповідальність за колабораціонізм передбачена Кримінальним кодексом, зокрема статтею 111-1 “Колабораційна діяльність”. Покарання залежить від тяжкості дій: це може бути заборона обіймати певні посади, штрафи або позбавлення волі на три – десять років, а за найтяжчі форми може передбачатися 10 – 15 років ув’язнення або довічне позбавлення волі.
У нас створили спеціальний російськомовний канал Freedom, який працює винятково на зовнішню аудиторію, то вони з того табору полонених мали б не виїжджати. Це ж найпотужніша контрпропагандистська історія – показати, що за колаборантів беруться. Я кажу не лише про злочини, а й просто про пости в соцмережах, підтримку російської агресії.
Я бачив, що у 2022 – 2023 роках закривали за це. Зараз цього фактично немає. Колишній прессекретар президента Юлія Мендель називає Зеленського “головним бенефіціаром війни”. Такий пост вона опублікувала у своєму акаунті в Х.
Мені здається, що контррозвідка перестала працювати в цьому напрямку. Або вона, можливо, сильно завантажена.
Знаю, що це потрібно було показувати ще з початку війни та показувати колаборантам, що вони будуть сидіти. Не можна просто так записати відео та підтримати російську агресію.
Або ж зареєструвати Starlink для росіян на себе. Це просто д*біли. По 20 доларів за реєстрацію Starlink, яким будуть користуватися росіяни? Це максимально швидко вираховується.
Жахлива річ. Колаборанти фактично оцінюють своє життя у 20 доларів. Вони ж отримають довічне! Якщо ні, то років 15 точно без права на дострокове звільнення. Якщо їм по 40 років зараз, то вони вийдуть нікому не потрібними. Якщо по 50+, то можуть і не вийти. Це ж потрібно якось до них доносити.
Додамо, що російські військові намагалися обходити обмеження використання Starlink на окупованих територіях, реєструючи термінали на громадян України. Схема працювала так: окупанти або їхні посередники знаходили українців через Telegram-канали з “легким заробітком” і просили оформити Starlink на їхні дані. Після цього обладнання фактично передавалося російським військам для зв’язку на фронті.
Я сумніваюся, що нормальна та адекватна людина могла це зробити. Що вони роблять? Іноді дивляться телевізор. Щось фоном у них йде. І за цей час їм могли донести, що так робити не потрібно. Бо ютуб-канал Золкіна не факт, що вони включали.
Тому це найскладніший вид контенту і для перегляду, і для роботи. Але він важливий. Цим потрібно продовжувати займатися. Кожен, хто може висвітлити цю проблему, має її висвітлювати.
Як намагалися дискредитувати Золкіна?
Зараз для російської пропаганди ти, напевно, головний український пропагандист. Гадаю, що саме так вони тебе сприймають. Це можна побачити з дописів їхніх “зетників”, які закидають тобі різні історії, спекулюють на біографії. Чи заважало тобі це в особистому житті чи професійній діяльності?
Якщо говорити про маніпуляції, перекручені факти та вирізки з біографії, то цим почали займатися не росіяни, а українці з цілком конкретними прізвищами. Вони нікуди не ховаються. Вони тут живуть.
Водночас в Росії опублікували не лише мої дані, але й дані моїх близьких людей. Буквально все. Телефони, номери машин, адреси. Тобто наші державні реєстри – це просто дірка. Все злили звідти.
Чи дратувало це мене спершу? Так.
Я завжди жив як звичайна людина. Коли у вас є знайомі та знайомі знайомих, то це одна справа. Але коли про вас знають всі, і починається це перекручення фактів, вирізки відео, присилають по тисячі штук відео в день, то це тебе починає дратувати.
Мене дратувало не через те, що це до мене претензії. Мені все одно. Я, як жив, так і живу. Ходив тими самими вулицями, їздив тим самим транспортом та ні від кого не ховаюся. Люди підходили на вулиці та дякували.
Але я представляв цей проєкт. От в чому проблема. Це й досі дратує. Люди просто не зрозуміли, що саме вони дискредитують. Вони ж не мене дискредитували. Як цією інформацією ти мене дискредитуєш? Я політик-президент-депутат? Я на вибори йду? Ні. Мені це все одно.
Вони дискредитували проєкт, яким я займався. Цього було настільки багато! Навіть західні журналісти з Франції, США, Великої Британії. Перше питання, яке, на мою думку, їх цікавило найбільше, – чому я порушую Женевські конвенції?
Нагадаємо, що тоді стверджували, що публічне показування облич полонених, їхніх персональних даних та допитів на камеру може суперечити нормам міжнародного гуманітарного права. Зокрема, Женевські конвенції передбачають, що військовополонені мають бути захищені від публічної цікавості та приниження, їх не можна використовувати у пропагандистських цілях.
Добре, це західні журналісти. Вони ж усі великі ліберали. Лише зараз до них почало доходити, що їхній лібералізм може обернутися дуже боляче.
Одна справа – західні журналісти. А наші, які повиїжджали за кордон? Я не хотів називати імена, але ось блогер Луганський чи Олешко. Вони ж на Петра Олексійовича працювали. Чотири роки були полум’яними патріотами. Збирали донати, збирали собі гроші.
Почалася повномасштабка. Припекло. Вони зрозуміли, що є небезпека, виїхали за кордон і почали поливати брудом. Мене зокрема. Стали розповідати про Женевські конвенції тощо. Намагалися дискредитувати проєкт з усіх боків, адже не було ще більш невигідного для росіян інформаційного проєкту в історії.
Тому що прийшли ось ці “рускі вітязі” освобождать. А вони просто чм*шні. Такими ми їх показали. І видумувати нічого не треба було. Береш будь-кого та записуєш на телефон. І все готово. У кого є сумніви – можете переглянути з десяток цих відео. Переконаєтеся, що це саме так, як я кажу.
Звісно, що я завжди буду асоціюватися з цим проєктом, поки не зроблю щось більш масштабне та вагоме. В цьому я сильно сумніваюся, якщо чесно. Бо зірки, мені здається, сходяться один раз у житті.
Я буду асоціюватися з проєктом, але продовжую блогерську діяльність, з якої я й починав. Я ж не просто впав з місяця, а біля мене впав колаборант. Зірки зійшлися так, що на початку війни ми почали цим займатися. Тоді багато порядних журналістів їхали у Відень, Краків та інші спокійні міста.
В той момент було все далеко не так просто. Російські танки стояли за три кілометри від мого будинку. Тоді я почав робити перші стріми. Навіть не з полоненими, а з родичами росіян, які сюди прийшли.
Я знайшов їхні контакти, телефонував, розмовляв з ними. З цього почався проєкт. Потім ми прийшли, зокрема, до Віктора Андрусіва, який був радником вже покійного міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського. Зверталися ми кілька разів. На четвертий раз пан Монастирський спитався, що ми взагалі хочемо. Йому сказали, що хочемо зайти в СІЗО до полонених. Нам дозволили.
Всім на той момент було “все одно”. Ніхто не знав, захоплять Київ через кілька годин чи ні. Був момент, коли ніхто так особливо не переймався цією історією.
Уже коли відбили ворога від Києва, то через кілька місяців почала повертатися так звана українська паперова армія та брати все це під контроль. Опис, протокол, здав-прийняв тощо.
На цьому й все. Тоді проєкт ліг на певне плато. Він уже з нього не рухався до кінця 2025 року.
Звинувачення в роботі на Шарія: справа прямує до суду
Багато українців тобі закидають всякі історії з Анатолієм Шарієм, із РПЦ. Загалом навіть перераховувати не обов’язково, ти неодноразово це в інтерв’ю розповідав, писав допис.
Ні, ну чому не обов’язково? Обов’язково. Наприклад, хто мені останній закинув про Шарія? Депутат Ярослав Железняк. Натепер триває лінгвістична експертиза його допису, і підемо з ним в суд. Тому що, чесно кажучи, мене це вже просто дістало. Коли боти пишуть, це одна справа. Але депутат не для того працює за наші податки, щоб займатися брехнею про платників цих податків.
Він сказав, що я на нього працював. Хай тепер буде це доводити або вибачатися. У нас належним чином не прописана формула про захист честі та гідності в суді. Але я щось спробую на цей раз зробити, тому що це вже дратує.
Тим більше, що він помічник Данила Гетманцева в комітеті, а той у 2021 році закликав підписуватися на Лукаш і Шарія. Я вам можу надіслати скриншоти, можете додати їх, якщо хтось не в курсі. Чомусь про свого шефа, який знущається з ФОПів, він не пише нічого.
Шарій репостить постійно того самого Железняка. Вони вже “паруються” в прямому ефірі. Люди, ну хіба ви сліпі? А у мене 10 блогів проти Шарія. Я його тролю наскільки можу. І впродовж того, як я записував ці блоги, я декілька разів з’являвся на різних акціях.
Це передвиборча кампанія, 2019 рік: Порошенко, Тимошенко, Зеленський, Шарій. Я був на всіх цих акціях. Вони взяли шматочки з моїх же стрімів і розповідають, що я на нього працював. Це треба не мати розуму взагалі.
У мене інше питання. А хто ж довів до того, що у нас партія Шарія балотувалася в парламент? Як це можна було взагалі допустити? У вас до цих людей питань немає, які це дозволили?
У вас є питання до блогера, який ходив стрімити акції? Тоді цей світ абсолютно ненормальний, якщо це так. Але, з іншого боку, я знаю, що це роблять проплачені боти, що нормальна людина цього робити не буде.
Справа Міндіча: для чого ЗМІ та НАБУ поширювали цю тему?
А як ти гадаєш, хто координує цю всю історію, інформаційну кампанію проти тебе?
Ніякої фундаментальної інформаційної кампанії проти мене нема. З певних причин була історія з Тимуром Міндічем нещодавно. Я послідовно писав, що, поки плівок Міндіча я не бачу, їх для мене не існує. Тому що понад три місяці розганяли цю історію. Настільки набридло, що я просто почав писати, що вже досить.
При цьому це роблять засоби масової інформації та певні політичні діячі, які постійно критикують президента, і не просто критикують, а поливають його брудом. А, як я вже казав, підтримка військово-політичного керівництва під час війни – це якраз нормальна позиція.
У нас все перевернуто. У нас наче підтримувати військово-політичне керівництво під час війни – це “ганебна” історія. А насправді по факту все навпаки.
Поливати його брудом – це “ганебно”. Але у нас всі ЗМІ належать олігархам, які дають відповідний сигнал для того, щоб вчиняти політичний тиск. Він відбувається. Коли всі ці засоби масової інформації пишуть про плівки Міндіча, а Железняк публікує якийсь золотий унітаз, мені від цього всього смішно. Я кажу: “Слухайте, досить це розганяти. Покажіть вже ці плівки, нарешті”. І зрештою вони показують їх.
Але ж їм не подобається, що я критикую цю історію, роботу НАБУ. А щоб зрозуміти, чому я критикую роботу НАБУ, давайте подивимося далі.
Золотий унітаз, який публікував Железняк, виявився взагалі-то з квартири іншої людини, ніяк не Міндіча. Я його став називати “унітазник” після цього, тому що через нього НАБУ зливало щось, але іноді воно з нього насміхалося, даючи чужі з іншого контексту фото, що говорить про те, що він абсолютно нікчемний в їхніх очах. Це просто зливна каналізаційна історія.
Але далі все ж таки ці плівки публікуються. Як публікуються? Не в межах якоїсь кримінальної справи чи витоку з неї, а з анонімних певних ресурсів, як завжди було.
Це сідає НАБУшник. Бере навушники й записує реальний відеоблог. І, як вони говорять, там сотні тисяч годин прослуховування. Вони з цих сотень тисяч годин в цьому відеоблозі вставляють ті фрази, які їм потрібно вставити.
Тобто цей блог готувався не день, не два, а, наскільки я розумію, місяці, щоб взяти сотню тисяч годин прослуховування. Ті висловлювання, які тобі потрібно, їх треба переслухати.
Чим займається НАБУ? Готуванням блогів? Ви скажете, що ні, як це, воно ж паралельно розслідує. Що розслідує? Якщо вони три місяці писали про Міндіча, знали начебто кожен його крок, але він спокійно сідає і виїжджає за кордон. Що це за розслідування таке? І їм не подобається, що я це кажу.
А я їх прямо питаю про те, де форма В, яку вони мали надіслати прикордонникам? Де клопотання на кордон про потребу затримати такого-то? Далі має приїхати оперативна група і затримати його в межах кримінальної справи. Ось так це робиться. І це знають всі.
Ніхто нічого не зробив. У Міндіча троє дітей. Він спокійно виїжджав, заїжджав. У черговий раз просто взяв і спокійно виїхав. Їм не подобається, що я це кажу.
Міндіч – це шмат г*вна. У мене до нього нічого особистого немає абсолютно. Я вважаю його таким і обґрунтовую, чому.
Тому що він знає, що накоїв, яку інформаційну історію створив, виїхав і забився, як миша, і мовчить. Нормальна людина, чоловік так робити не буде. Але це, з одного боку, моє ставлення до нього, а, з іншого боку, зараз Гончаренко до нього телефонує, і він йому каже, щоб йому визначили справедливу притомну заставу, тоді він повернеться, і будуть чесно розслідувати цю справу.
Що пише Железняк: “Може тобі ще шампанського і Гринчук з подругою?” Не помітили такий легенький сексизм? Вони ж начебто всі такі високоморальні завжди, вони це критикують.
Що значить “Гринчук з подругою?” Цей депутат так може казати? Железняк – це звичайний колгоспник, якому через певні обставини пощастило стати депутатом, чим він постійно і користується. Сам собою взагалі нічого з себе не являє. Нуль.
Це ненормальна ситуація, що Міндіч з Ізраїлю говорить про те, що він може повернутися, якщо йому призначать справедливу заставу. Це ненормальна ситуація, коли людина, підозрювана в злочині, взагалі починає торгуватися зі слідством.
Якщо це все перегорнути й подивитися з іншого боку, під іншим ракурсом, а чи нормально, коли слідство три місяці розганяє в ЗМІ інформацію про те, що це злочинець і його будуть затримувати? Кажуть, що там така корупція, її доведуть і все покажуть.
А потім записують відеоблог замість того, щоб затримувати. А той, про кого вони записують його, головний фігурант цієї історії, спокійно виїжджає. Це ненормально. Ну тоді давайте брати до уваги причинно-наслідкові зв’язки.
Якщо вони цю всю історію роздули, якщо розказали всім, що розслідують і покажуть всім правду, а фігуранта цієї історії просто випустили, то тепер хай беруть і домовляються з ним, щоб він повертався.
Тому що я, як громадянин, хочу знати правду. Мені байдуже на їхні взаємини з Міндічем абсолютно. Так, їм це не подобається.
І коли оця вся історія триває, мені довелося перевести всі свої ресурси для друзів, коментарі для підписників, хоча в мене завжди все було відкрито. Там такий був наліт, що я такого ще не бачив. Це орієнтовно 10 однотипних коментарів на хвилину, з образами, з усім цим.
Питання не в тому, що мене це дуже сильно торкає. Я це все пройшов ще у 2022 – 2023 роках. Все це я вже в собі переварив, я майже на це не реагую. Але атака такої потужності була. Я просто не уявляю, скільки грошей туди вкладено та чиї вони.
Чиї гроші вони вкладають в ці ботоферми? Бо у нас прийнято як говорити: якщо ти заступаєшся за військово-політичне керівництво під час війни, то ти обов’язково проплачений, так? Добре.
А всі ті, хто постійно намагаються поливати їх брудом і г*вном перманентно, кожного дня, вони це від душі просто роблять, так? З альтруїстичних, так би мовити, мотивів. От якщо ти говориш, що це фейк і х*рня, то ти проплачений. А ті, хто говорять фейк і маячню, вони – хороші хлопці.
Слухайте, я розумію, що ми як нація надто довго жили в не дуже зрозумілих обставинах. І російська імперія, яка нас тут намагалася пригноблювати, і Радянський Союз, який нас прагнув знищувати буквально голодоморами та всім чим міг. У нас недовіра до влади на генетичному рівні закладена.
Але не можна аж так. Колись в цьому житті потрібно одуматися трошки. Тому що у нас є приклади того, що внутрішні суперечки нас знищували. Зовні не могли, а внутрішньо – так.
Візьміть УНР, Петлюру, Скоропадського. Візьміть всіх, хто пересварився між собою в будь-які часи, в період козацтва. Коли нас не могли знищити, але через внутрішні негаразди робили це. І тепер це роблять.
Тому я кажу, що сьогодні треба говорити, хай це буде збирати 5 тисяч переглядів або 1000, а не 500 тисяч, як з полоненими, це не суть справи.
Тут потрібно робити те, в що ти віриш, те, що ти вважаєш необхідним на сьогодні. Хоча сама по собі віра не гарантує успіху в чомусь. Але віра – це фундамент. І розуміння, що ти робиш, і твоя ціль – це фундамент. Без нього ніяк не можна.
Про сварку з Железняком
Щоб закрити питання з Железняком. Нині ти вже подав на нього до суду?
Я звернувся до адвоката, він йому написав листа, займається відповідними справами. Адвокат написав йому офіційного листа про те, що він може вибачитися, видалити свій допис, і на цьому тема закриється. Звісно, що він допис не видалив, вибачення не попросив, тому що там корона на голові. Хоча він розуміє, що він неправий.
Він почав замовляти. Є такий канал, він називається “Як не стати овочем”. Його веде жінка. Він замовляє там матеріали. Вона також почала розповідати щось про того Шарія.
Я не дивився, чесно. Це мені вже переповідали. Витягнула якогось дурня, який раніше начебто був у партії Шарія чи займався якимись його мітингами. І він їй сидів та розповідав серйозно про те, що “у нас в чатах Золкіна не було і про нього в чатах не писали, але цілком може бути, що він дійсно був залученим”. Типу інсайдер, “з моїх джерел”.
Якби Шарій міг довести, що я на нього працював хоч ось настільки, він би мене вже знищив миттєво цією інформацією.
Підійміть подивіться, що він про мене писав, а писав чимало й намагався мене дискредитувати багато, і сварилися ми з ним достатньо.
Але жодного моменту він про це не пише, тому що він знає, що він сяде в калюжу. Адже він не може це не те щоб довести, просто цього не було. Я розумів, що можна робити якусь компіляцію, але він усвідомлює, що я не Железняк який-небудь. Тут треба чимось серйозним крити.
У вас був прямий діалог з Железняком? Ти його запрошував на ток-шоу до себе.
Запросив одразу. Так що я можу зробити, якщо він не йде?
Уявляєш собі цей діалог, якби він прийшов або ви десь зустрілися?
Я дуже предметно розмовляю завжди. Я можу розмовляти непредметно, якщо це приємна для мене розмова. Якщо це розмова з Железняком, я б розмовляв предметно. Сказав би йому, що якщо він каже, що я там (на Шарія) працював, то має це довести. А чому він нічого не каже про Гетманцева, свого шефа, який його репостить? Хай розкаже.
Тобто мені було б що спитати. У нього помічник, який Басту возив. Не знаєте? Помічник возив Басту. Те, що він цим займався, це точно, є у нього такий помічник. Те, що у нього мама в “дерляндії” та дописи писала в “ВКонтакті”, це вже всім відомо.
Тобто там тавра фактично ніде ставити. Ні на ньому, ні на Гетманцеві. Але очевидно, що мерзотників десь трохи прикривають ті самі люди, які роблять це й щодо НАБУ.
А в НА
Источник: www.24tv.ua