Олекса Кібкало Костянтин Довгань
- 1 Структура розвідувальної спільноти України
- 2 Протидія російській агентурі та диверсіям
- 3 Чому спецслужби не виграють війни самотужки
- 4 Хто такий Олег Іващенко та чому його призначили очільником ГУР
- 5 Роль патріотичного крила спецслужб і помилка Кравчука
- 6 Чому усунення диктатора не розв’яже проблему
- 7 Російський комерційний терор та коли закінчиться війна
- 1 Структура розвідувальної спільноти України
- 2 Протидія російській агентурі та диверсіям
- 3 Чому спецслужби не виграють війни самотужки
- 4 Хто такий Олег Іващенко та чому його призначили очільником ГУР
- 5 Роль патріотичного крила спецслужб і помилка Кравчука
- 6 Чому усунення диктатора не розв’яже проблему
- 7 Російський комерційний терор та коли закінчиться війна
Генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун надав розгорнуте інтерв’ю 24 Каналу. У ньому він аналізує суттєві зміни в українській розвідувальній спільноті, розкриває професійний шлях нового керівника ГУР МО Олега Іващенка та пояснює, чому спецслужби переходять від публічного медійного формату до класичної непомітної роботи.
Генерал Ягун обговорює деталі ліквідації російської верхівки та сценарії внутрішнього колапсу РФ, пояснює, чому настільки бажане фізичне усунення Путіна, на жаль, не вирішить проблему російської агресивності.
Також Віктор Ягун стверджує, що українські спецслужби в режимі реального часу знають точне місцезнаходження Путіна та всієї верхівки Кремля. І не лише її, тому ворогам слід готуватися та вже починати проробляти інсайти.
Інтерв’ю пана Ягуна було представлено у форматі відео. 24 Канал пропонує текстову версію розмови генерала з журналістом Олексою Кібкалом.
У нашому Telegram – лише оперативні новини Підписуйтеся, щоб дізнаватися їх першими Додати Структура розвідувальної спільноти України
Пане Вікторе, на початку повномасштабної агресії ми спостерігали значний сплеск інтересу до українських спецслужб. І вони, здавалося, були одними з головних ньюзмейкерів. Принаймні, про них багато говорили і писали. Що змінюється зараз? Зараз, здається, стало набагато тихіше. Що відбувається з українськими спецслужбами?
Нічого надприродного не відбувається. Ми – це вся спільнота спецслужб України.
Чи можемо ми визначити, які саме структури входять до її складу?
Це Служба безпеки України, Головне управління розвідки Міністерства оборони (воєнна розвідка), Служба зовнішньої розвідки України – це окрема структура, а також управління розвідки Державної прикордонної служби. Воно невелике, але досить потужне управління, яке ще з 2014 року надавало досить серйозну інформацію. І воно займає вагоме місце в розвідувальній діяльності.
Служба безпеки України має свої специфічні функції, але вона також виконує завдання за межами України, хоча функціонально це, можливо, не зовсім коректно.
Є ще одна спецслужба, про яку всі чомусь забувають, але вона існує. Це Управління державної охорони, яке забезпечує безпеку перших осіб держави. Якщо не брати до уваги управління розвідки прикордонників, то це, мабуть, найменша спецслужба – за законом, там працює близько 2500 осіб.
Існують підрозділи, які займаються специфічною, дуже близькою роботою. Це окремі підрозділи Національної гвардії України, Сили спеціальних операцій, Національної поліції. Але якщо говорити суто про спецслужби, то це ось ці чотири структури, зважаючи на Управління державної охорони.
Ви вже згадали Службу безпеки України, яка, за теорією, мала б займатися контррозвідкою, тобто внутрішньою безпекою країни, а наразі працює назовні. Яка еволюція відбулася в українських спецслужбах, скажімо, порівняно з 2000 роком?
Мабуть, найголовніше – це їхня активна участь у вирішенні так званих далекобійних санкцій. Чому так сталося? І Міністерство оборони, і Державна прикордонна служба, і загалом сталі формації – вони є досить консервативними структурами за своїми функціональними особливостями та бюджетом. І для виконання тих чи інших завдань їм доводиться проходити певні стадії погоджень, випробувань та інші моменти.
Коли виникла потреба ухвалювати дуже швидкі рішення щодо впровадження нових систем, які ми зараз усі бачимо – безпілотних систем повітряного, морського та наземного базування – було ухвалено рішення дозволити використання бюджету цих підрозділів для реалізації відповідних завдань, зокрема, щодо розробки, впровадження та використання як на лінії фронту, так і в тилу ворога. І це дало свій результат.
Ішла активна, паралельна робота. Ми бачили морські дрони від Служби безпеки, бачили морські дрони від Головного управління розвідки, бачили безпілотники від обох відомств. І ніхто не ставив питання про якусь конкуренцію. Всі працювали в одному напрямку. Коли процес розвитку цих систем досяг певного рівня, з’явилися Сили безпілотних систем. Вони, використовуючи практику, вже застосовану спецслужбами, масштабували її, інтегрували до себе тощо. Це і є ті якісні зміни, що стосуються фронту.
Не секрет, що в Службі безпеки існує цілий напрямок, де зі спецпідрозділу “Альфа” виросли повноцінні бойові підрозділи, які виконують специфічні завдання на певних ділянках фронту, прикриваючи чи реалізуючи задуми не спецслужби, а Сил оборони України загалом. Це все суттєво вплинуло як на самі спецслужби, так і на ситуацію на фронті.
Інтерв’ю з генерал-майором СБУ Віктором Ягуном – дивіться відео:
Протидія російській агентурі та диверсіям
Як ви оцінюєте безпосередню роботу спецслужб щодо протидії зовнішньому впливу всередині країни?
Щодо безпосередньої роботи, яку вони мають виконувати згідно із законом, – це протидія іноземним спецслужбам. Вони також досить активно адаптувалися до нових викликів.
Не все вдавалося, але коли, наприклад, мене питають про оцінку діяльності спецслужби, то, як правило, оцінка йде від зворотного. Тобто, якщо немає значних диверсій чи провалів, можна вважати, що спецслужба працює належним чином.
Якщо ж є провали, то необхідно з’ясовувати причини: чому стався провал, чому не доопрацювали, чому пропустили ту чи іншу загрозу. Можливо, треба посилити певні напрямки. І ми бачили ті хвилі, які накривали Україну.
Російські спецслужби, маючи значні фінансові ресурси, досить активно вербували людей, починаючи від підлітків і закінчуючи асоціальними елементами. Через соцмережі поширювалися запити від коригувальників, потім відбувалися підпали автомобілів, а за ними вже йшли реальні терористичні акти. Все це потребувало вивчення, дій на випередження, спроб запобігти хаосу в країні.
Я вважаю, що спецслужби, особливо Служба безпеки у взаємодії з Національною поліцією, в принципі впоралися зі своїм завданням і не допустили катастрофічних провалів. У нас не було таких підривів мостів чи сходжень потягів з рейок. Щодо деяких негативних результатів по прильотах – що ми можемо зробити?
Ми маємо справу з серйозним противником, який має як технічну розвідку, так і наразі агентурну. Але я думаю, що протидія відбувається на належному рівні. І те, що ми знаємо з повідомлень ворога, – вони, якщо не з повагою, то принаймні з розумінням того, що ми серйозні противники, почали ставитися до нас не як до учнів, а як до загрози собі та своїй країні.
Чи вони помилилися у своїх розрахунках?
Вони багато на що сподівалися. Це схоже на ситуацію 2022 року, коли вони заходили сюди. Вони базували свою аналітику на інформації, отриманій від перебіжчиків або від агентів, яких вони мали всередині. Зокрема, йдеться про значну кількість людей, які перейшли на їхній бік, наприклад, у Криму, або про суттєві показники по Луганську та Донецьку.
Вони вважали, що якщо спецслужби працюють на такому рівні, і є категорія людей, готових до зради, то при сильному натиску з кількох напрямків все завалиться, жодної роботи не буде. Тим паче, маючи досить серйозну агентуру, яку ми вже викрили, але яка тоді ще перебувала на посадах або могла контролювати певні напрямки, вони сподівалися на швидке вирішення. Ну, не вдалося. Це по-перше.
По-друге, прийшло зовсім інше покоління. Зовсім інше покоління, яке не тільки не має відношення до Радянського Союзу чи не походить з СРСР – вони вже народилися в незалежній Україні. І за цей час вони виросли до керівних посад. Деякі з них стали генералами. І вони ухвалюють самостійні рішення, які є набагато креативнішими та не вкладаються в логіку людей, яким понад 70 років і які керують консервативними структурами РФ.
Чому спецслужби не виграють війни самотужки
Зрозуміло, що на початку повномасштабної агресії настільки публічна робота спецслужб, нетипова для них, – це був вимушений режим. Це був спосіб усіма силами придушити цей первинний силовий вплив Російської Федерації. Ви згадали, що частину роботи, яку виконувала функціональна спецслужба (зокрема, через дрони), частково перебрали на себе Сили безпілотних систем, частково її розподілили між бойовими підрозділами. Чи починають тепер спецслужби працювати тихо? І, на вашу думку, чи правда, що спецслужби не виграють війну, але дуже сильно наближають її кінець?
Я вважаю, що це правда. Вони не можуть виграти війну самостійно, бо це не військові формування. Вони можуть наблизити, скоригувати, підказати. Вони можуть діяти у взаємодії з дипломатами, які також не виграють війни, а лише готують документи. Але слід визнати, що всі війни закінчуються за столом переговорів. Будь-яка війна, навіть війна з капітуляцією, все одно закінчується підписанням певного документа за столом. Папір і ручка – це саме та зброя, яка закінчує війну.
Як це наблизити? Якщо в тебе є ефективна розвідка та контррозвідка, які можуть висвітлити ту чи іншу ситуацію зсередини у ворога, підказати шляхи обходу його маніпуляцій, ті пастки, які він розставляє, то відповідно дипломати можуть нормально, адекватно реагувати на ті чи інші виклики, а керівництво держави може підписати той документ, який буде для нас вигідним. Ось такий ланцюжок: починаючи від армії, від силових елементів, далі йде тиха робота розвідки, яка висвітлює ситуацію, потім – важка, але необхідна робота дипломатів, і вже тоді все завершується на рівні держави.
Зараз ми перейшли до етапу, коли гучні справи в реалізації вже не настільки потрібні, як потрібна важка робота, про яку мало хто знає, але про яку потім буде дуже цікаво читати в книжках.
І це якраз і є та справжня робота розвідки та контррозвідки, яка чітко, спокійно, поступово, без поспіху або отримує інформацію та аналізує її, видаючи якісні матеріали, або працює на випередження для очищення нашого інформаційного чи іншого поля, для захисту наших державних інтересів, захисту військово-промислового комплексу, щоб ворог не зміг нам завадити надалі та не отримав критично важливу інформацію.
Хто такий Олег Іващенко та чому його призначили очільником ГУР
В українських спецслужбах відбувався дуже помітний показовий процес. Спочатку ми мали потужних керівників, які, по суті, були ньюзмейкерами. Можна згадати і Василя Малюка, і Кирила Буданова. Ці люди постійно були на слуху. І можна певною мірою навіть говорити, що вони чітко асоціювалися зі спецслужбою, і успіхи чи невдачі відомств сприймалися людьми як їхні персональні успіхи чи поразки. А тепер ми бачимо, що українські спецслужби – переважно ті, про які ми знаємо, Служба безпеки і Головне управління розвідки, – дещо неперсоніфіковані. Тобто, так, ми знаємо, що змінилися керівники, але тепер, якщо пройтися по вулиці, не кожна людина скаже, хто очолює Службу безпеки або хто очолює Головне управління розвідки. Наприклад, Головне управління розвідки очолює Олег Іващенко. Про нього фактично нічого невідомо. Чи могли б ви розповісти, що це за людина і чому, на вашу думку, було обрано саме його на цю посаду?
Якщо взяти тих, хто був попереднім – вони фактично взяли на себе той удар, щоб відволікти, певною мірою, увагу від безпосередньої внутрішньої роботи спецслужб і спрямувати інтерес суспільства та мас-медіа на загальну проблематику. І таким чином вони витягнули на своїх плечах деякі моменти, які, можливо, були не дуже позитивними, або навпаки – дуже позитивними.
Я маю на увазі, що коли починаються претензії – мовляв, “не все робиться”, “у нас машини горять на кожному кроці”, “чи ми в безпеці”, “а от у вас чергового агента виявили” (це я на прикладі Служби безпеки), або по ГУР були претензії щодо доцільності деяких операцій, де гинуть люди – ці керівники фактично взяли удар на себе. Вони сконцентрували увагу на інших моментах, показали, що спецслужба працює ефективно, і згладили цю інформаційну хвилю. Вони довели суспільство до розуміння важливості роботи всієї структури, а не лише окремих осіб.
Зараз настав той час, коли [розвідці] треба повертатися до класики. І класична робота якраз полягає в тому, щоб було менше гучних медійних моментів, а більше тиші.
Так, частина інформації в публічному полі зменшилася, але це не означає, що робота зупинилася. Ми бачимо результати, коли повідомляють про удари по об’єктах у Російській Федерації – і одразу зазначається: “у взаємодії зі Службою безпеки” чи “за підтримки Головного управління розвідки”. Але всі ці моменти просто переходять у більш стабільний, системний режим, і спецслужба повертається до своєї класики.
Я просто поясню, чому в мене виникло це питання. Тому що коли змінилися кадри, відбулася перестановка, то частково у громадськості виникла думка: “Ага, ці двоє були успішними, вони класно виконували операції, ми бачили результати – розбиті стратегічні літаки Ту-22М3 тощо. Люди були успішними, і тому їх усувають і ставлять невідомо кого”. Мені цікаво, яке минуле у нового керівника ГУР? Я вважаю, що українці мають право знати, яка людина очолює таку критично важливу структуру. Звідки він прийшов?
Багато моментів не можна розголошувати, щоб не нашкодити, але загалом це унікальна людина. Чому? Тому що ми якраз стикаємося з ситуацією, коли людина пройшла абсолютно всі необхідні щаблі кар’єри.
Це які саме?
По-перше, він починав з оперативної роботи. Коли людина починає з оперативної роботи, це завжди дає значний результат у майбутньому, тому що вона розуміє специфіку та систему всієї діяльності з самого низу. Він пройшов шлях від рядового оперативника до керівника нижчої, середньої та вищої ланки. У нього сформувався надзвичайно широкий кругозір.
По-друге, він пройшов службу не тільки в одному відомстві. На початку цієї війни він служив у Департаменті контррозвідки СБУ. Тобто він був одним з керівників, який забезпечував реалізацію заходів з активної протидії тим злочинним угрупованням, які були сформовані Росією на Луганщині та Донеччині.
Використовуючи свої знання як розвідника і людини, яка розуміла, як працюють спецвійська, він передав значний досвід співробітникам СБУ, які на той час не володіли такими специфічними військовими навичками.
Після цього він повернувся до Головного управління розвідки. А коли постало питання про посилення оперативної (а не лише аналітичної) роботи Служби зовнішньої розвідки України, він перейшов туди. Це зовсім інший напрямок роботи – фактично вихід на політичний рівень, коли ти маєш забезпечувати керівника держави інформацією на рівні відомостей, якими володіють лідери інших країн та керівники провідних світових відомств.
На підставі цієї інформації формується наша активна дипломатична робота. Це рівень, на якому дипломатія без підтримки розвідки просто не може ефективно функціонувати. В тому числі це стосується і захисту наших дипломатичних представництв за кордоном, що безпосередньо покладається на СЗР.
Все це в комплексі дало можливість ухвалити рішення, коли керівництво держави побачило, що ми дійшли до моменту, коли треба змінювати режим роботи спецслужби з суто бойового на системний і тривалий. Тому було ухвалено рішення призначити людину, яка має досвід роботи на посаді першого заступника начальника ГУР МО, досвід у контррозвідці СБУ та досвід керівництва у Службі зовнішньої розвідки. Це призначення на перспективу. Можливо, він менш публічний і інакше сприймає контакти з пресою – але це суто професійна специфіка військового розвідника.
Тобто, якщо я правильно зрозумів, призначення Олега Іващенка відбулося саме для того, щоб повернути спецслужбу з умовного стану бойового комбата до специфічної тихої роботи, яка і має проводитися?
Хочемо ми чи ні, ми маємо пам’ятати, що колись ми увійдемо в стан миру (як би цей мир не називався – приглушена війна чи інакше, адже справжнього спокою не буде, поки існує наш ворог). Але разом з тим, стала постійна робота має тривати. І саме на вирішення проблем перспективного характеру – як у військовий, так і в перехідний час – було спрямоване це кадрове рішення.
Але поясніть тоді, що це має бути за робота? Ви згадували дипломатів, співпрацю з колами у ворожому таборі. Про що саме йдеться?
Дивіться, нам потрібно розбудовувати наші структури на перспективу. Треба працювати з нашими партнерами, щоб вони остаточно перетворювалися з партнерів на союзників. Нам треба супроводжувати наш військово-промисловий комплекс, який зараз активно виходить на міжнародну арену – контролювати його просування та забезпечувати збереження наших технологічних таємниць за кордоном.
Нам потрібно коригувати завдання з формування нової армії та нових силових структур. Ми ж зіткнулися з ситуацією, коли, наприклад, постає концептуальне питання: чи потрібен Україні великий військово-морський флот у класичному розумінні (з великими кораблями), якщо дрони та безпілотники повністю змінили правила гри на морі та загнали потужний Чорноморський флот РФ у далекі порти? Повністю відмовлятися від корабельної компоненти не варто, але її треба суттєво коригувати.
Також необхідно отримувати джерела інформації в оборонних структурах інших країн. Це величезна, титанічна робота, яка безпосередньо не пов’язана з веденням бойових дій на лінії зіткнення. Тому логічно, що спецслужби переходять до інших методологій, тривалої підготовки кадрів не “з коліс”, а на системній основі.
Роль патріотичного крила спецслужб і помилка Кравчука
На мій погляд, прямим нащадком радянського КДБ у початковий період незалежності України була саме Служба безпеки України, де залишилося працювати дуже багато старих співробітників. Водночас почало формуватися Головне управління розвідки, де, як мені здається, об’єдналася найбільш патріотична та національно свідома спільнота українців, які розуміли, що незалежність ще доведеться захищати зі зброєю в руках. Чи я помиляюся?
Було декілька важливих моментів, про які мало хто знає. Перший керівник, який формував військову розвідку – Олександр Скіпальський – сам був вихідцем з військової контррозвідки КДБ СРСР, але при цьому був однією з найбільш патріотичних постатей на тому рівні. Тоді взагалі було важко знайти людей з таким державницьким світоглядом у тому середовищі.
Але він був не один. Були люди, які реально розуміли небезпеку російського імперіалізму. Вони несли цей генетичний код. Тут ми маємо згадати унікальну людину – підполковника Ярослава Горошка.
Всі згадують його з неймовірним трепетом. Він був членом Організації українських націоналістів (ОУН) у 90-х роках, не афішуючи цього. ОУН спиралася на нього як на одного з можливих майбутніх лідерів. Це був бойовий офіцер, який пройшов Афганістан, отримав зірку Героя.
Коли він формував підрозділи ГУР і набирав людей, одним з його ключових питань до кандидатів було: “Чи готові ви воювати з Росією?”. На початку 90-х років для багатьох це питання звучало дивно, навіть анекдотично. Багато хто психологічно не був готовий до такого сценарію.
Мені особисто було простіше, бо я походжу з родини, куди радянська влада прийшла набагато пізніше. Я народився в Бессарабії, колгоспи у нас з’явилися лише в 1947 році. Я з дитинства знав, хто такі комуністи, чого від них чекати та хто такі росіяни. Сентиментів до них у нашій родині ніколи не плекали.
Так само і люди з Західної України, які пережили кілька хвиль окупації – і в Першу світову, і в 1939-му, і в 1944-му роках. Всі чудово знали, що таке російська окупація, яка нічим не відрізнялася від того, що ми побачили в Бучі, Ірпені чи Гостомелі.
Просто тоді не було смартфонів та інтернету, щоб це задокументувати на весь світ. Тому патріотичне ядро спецслужб готувалося до протистояння заздалегідь.
А де в той момент був нинішній керівник ГУР Олег Іващенко?
Наскільки я знаю, він починав службу саме в ті часи, був близьким до оточення Горошка і входив до першого кістяка створюваної військової розвідки.
Тоді багато випускників військових училищ долучалися до процесу. У Києві було одне з найпотужніших загальновійськових училищ, яке готувало військових розвідників зі знанням рідкісних іноземних мов (китайської, арабської тощо). Випускники цього закладу були дуже цінними у світі.
А Служба безпеки України пішла зовсім іншим, еволюційним шляхом. І там далеко не всі були патріотично налаштовані. Були моменти, які я вважаю стратегічними провалами.
Наприклад, у 1991 році з Москви приїхала делегація з кількох високопоставлених офіцерів Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка), які були вихідцями з України. Свого часу їх туди відбирали, зокрема, для протидії “українському буржуазному націоналізму”, бо вони знали мову і специфіку. Але за роки служби, спілкуючись із західною діаспорою, вони зрозуміли всю хибність радянської системи. Вони приїхали до Києва і запропонували Кравчуку побудувати з нуля професійну, унікальну зовнішню розвідку. Проте Кравчук тоді відмовився.
Це добре чи погано, що він відмовився?
Я думаю, що добре. Як показує практика, краще піти шляхом радикальних змін. Тут доречно згадати слова Вацлава Гавела, який казав: “Мені краще п’ять років помилок нової команди, ніж десятиліття прихованого саботажу старих кадрів”. Коли Гавел формував уряд Чехії, він набирав людей абсолютно без радянського бекграунду. Це виявилося набагато ефективнішим.
СБУ ж пішла старим, заіржавілим шляхом. Були люди, які щиро повірили в незалежність і вболівали за неї, а були й такі, що просто пливли за течією – вчора носили радянську зірочку, сьогодні одягли тризуб, аби лише зберегти свій статус і пільги.
Я пам’ятаю приблизно 2005 рік. Я сам із Дніпра і мав тоді розмову з одним знайомим співробітником СБУ. Кажу йому: “У нас же в місті таке стратегічне підприємство, як Південмаш, ви ж маєте захищати наші державні секрети”. А він розсміявся і каже: “Які секрети? Вони давно продані. Наша головна справа – кошмарити комерсантів”. Мені здається, що сьогодні нарешті відбулося якісне переродження служб.
Коли ми свого часу ставили питання про реформування, ми встигли у тісній взаємодії із західними партнерами та офісом НАТО ухвалити лише один якісний закон – “Про розвідку”.
Головна ідея реформи полягала в тому, щоб прибрати у спецслужб невластиві їм функції (економіку, боротьбу з корупцією) та запровадити дієвий цивільний контроль через спеціальний комітет Верховної Ради. На жаль, цей контроль до кінця так і не був вибудований.
Після завершення бойових дій ми обов’язково повернемося до реформи СБУ. Це одна з ключових вимог наших партнерів по НАТО. Спецслужба має бути саме спецслужбою, а не правоохоронним органом. Це проста арифметика, яка дуже не подобається деяким нинішнім співробітникам СБУ, адже у них забирають інструмент тиску на бізнес – кримінально-процесуальні повноваження, слідство та ізолятори.
Спецслужба має працювати виключно методами контррозвідки на випередження, а не надсилати бізнесу “листи щастя” за фактом порушених справ. Тільки тоді до неї з’явиться справжня повага.
Чому усунення диктатора не розв’яже проблему
Ми бачимо, як працюють провідні західні та ізраїльські спецслужби (наприклад, Моссад). Вони регулярно проводять точкові ліквідації, контролюють лідерів ворога. Чи знають українські спецслужби в реальному часі, де перебуває Путін та його найближче оточення?
Так, знають. Знають абсолютно точно.
Тоді що заважає?
Я думаю, що заважає відсутність політичної доцільності, адже ліквідація особисто Путіна на даному етапі нічого принципово не змінить.
Ми можемо опинитися в ситуації, подібній до тієї, коли ліквідація окремих лідерів терористичних режимів на Близькому Сході не призводила до знищення самих режимів.
Путін сьогодні – це лише колективне обличчя умовного політбюро Кремля. Усунення одного чи двох елементів не зруйнує систему. Треба знищувати саму систему.
Про це свого часу детально говорили й розумні російські опозиціонери: і Гаррі Каспаров, і Борис Нємцов. Теза так званих “хороших руських” про те, що в усьому винен винятково Путін, – це дуже вигідна для них маніпуляція. Мовляв, давайте приберемо Путіна, посадимо умовного Навального, і все стане добре. Нічого не зміниться, адже імперське мислення залишиться.
Російську імперію потрібно саме розвалити як єдине державне утворення.
На вашу думку, що саме може знищити Росію?
Росія зараз впевнено йде шляхом Радянського Союзу – через економічні труднощі та втрату здатності центру керувати регіонами. Коли суб’єкти федерації відчують слабкість Москви та зрозуміють, що можуть вижити самостійно, система вибухне зсередини.
Дозвольте певну образність. Ту срібну кулю, яка врешті-решт вб’є цього імперського монстра, відливають в Україні чи в якійсь іншій країні?
Я сподіваюся, що саме в Україні. Ми діємо дуже правильно. Зараз ми почали системно працювати з поневоленими народами Росії та їхніми національно-визвольними рухами, чітко відділяючи їх від безперспективних “ліберальних” росіян. Ми показуємо світові, що Росія є неоднорідною, і що її народи (наприклад, Чечня та Архангельська область) мають абсолютно несумісні культури, релігії та економічні інтереси.
Регіони віддають центру колосальні ресурси, не отримуючи нічого натомість. Рано чи пізно вони поставлять Москві жорсткий ультиматум. І за розхитування цих суперечностей відповідають саме наші спецслужби – СЗР та ГУР МО.
Крім того, ми маємо серйозні позиції в російських армійських структурах, де досі залишається значна кількість етнічних вихідців з України. Чому ми знаємо про Путіна все? Тому що вся їхня владна вертикаль побудована на готовності зрадити один одного заради власного порятунку. Вони вже зараз вишиковуються в чергу, щоб поділитися з нами цінною інформацією в обмін на гарантії безпеки.
Наші партнери та союзники в західних спецслужбах – чи часто вони намагаються впливати на нашу роботу або обмежувати наші дії на підставі власних геополітичних інтересів, що може суперечити нашій меті якнайшвидшої перемоги?
Сьогодні – ні. Раніше такі спроби дійсно були, до нас намагалися ставитися як до “молодшого партнера”. Але все змінилося після одного дуже показового випадку.
Українська розвідка змогла здобути унікальну інформацію стратегічного рівня про російську ядерну тріаду, – зокрема, повний комплект секретної документації щодо розгортання та бойового чергування атомних підводних човнів РФ. Для ведення безпосередніх бойових дій в Україні ця інформація нам не була критичною, але ми передали її американським та британським колегам. Вони були шоковані, адже самі не мали доступу до таких секретів. Після цього нас почали поважати як рівних.
З нами почали консультуватися. Ми знаємо росіян набагато краще за будь-яку західну спецслужбу, бо жили з ними в одній державі століттями. Підготувати нашого нелегала без акценту і впровадити його в умовну Орловську область РФ набагато простіше, ніж намагатися закинути туди агента ЦРУ.
Російський комерційний терор та коли закінчиться війна
На вашу думку, ліквідація колаборанта Андрія Портнова, замах на бізнесмена Вадима Єрмолаєва та подальше вбивство підозрюваної у виконанні цього замаху Березовської – це ланки одного ланцюга? Хто за цим стоїть?
Тут треба розуміти принципову різницю між нашими та російськими спецслужбами. Якщо українські спецслужби поступово очищуються від комерційних інтересів, то російські (ФСБ, ГРУ) повністю інтегровані в бізнес та кримінальні схеми. Вони навіть поділили між собою окуповані території: Донецьк віддали під контроль ГРУ (традиційна назва російської воєнної розвідки, нині ГУ ГШ РФ – 24 Канал), а Луганськ – під ФСБ (саме тому ставленик ФСБ Пасічник там керує).
Вони повністю контролюють фінансові потоки. І коли ми бачимо замовні вбивства або розбірки людей, які мали вплив на політичні, судові чи бізнесові сфери в Україні, а потім втекли до РФ – це майже завжди робота російських спецслужб. Вони використовують брудні гроші та кримінальні методи для перерозподілу активів.
Але чи не занадто складна схема – повернути виконавицю замаху з Монако в Україну, щоб тут її ліквідувати?
Вона просто намагалася втекти та сховатися, але її знайшли. Російські спецслужби, на жаль, досі мають певні агентурні можливості в Україні. Вони активно співпрацюють з криміналітетом.
Наведу особистий трагічний приклад: рік тому біля власного під’їзду було застрелено мого близького товариша, полковника СБУ. Як з’ясувалося, ФСБ натиснула на азербайджанську діаспору в Росії, поставивши умову: або їх починають “кошмарити” по бізнесу, або вони надають своїх кілерів.
У результаті приїхали двоє громадян Азербайджану (чоловік і жінка) і виконали це замовлення. Наші служби їх згодом ліквідували, але сам факт показує, що ворог не гребує жодними методами.
Якою ви бачите перспективу українських спецслужб? І, на вашу думку, наскільки серйозно можна сприймати заяви про те, що гаряча фаза війни може завершитися вже цього року?
Тут є об’єктивні та суб’єктивні фактори. Об’єктивний фактор – це те, що відбувається всередині самої Росії. У них є два критичні місяці, на які вони постійно рефлексують, – це серпень і листопад. Як вони самі жартують: “Якщо в серпні не відбудеться військовий переворот, то в листопаді почнеться революція”.
Економіка РФ перебуває в жахливому стані. Вони максимально розігріли військово-промисловий комплекс, але повністю знищили цивільний сектор, віддавши його на аутсорсинг Китаю. Їм критично не вистачає робочих рук та фінансів, все тримається на чесному слові. Якщо Путін не хоче остаточного розвалу країни, йому доведеться піти на призупинення гарячої фази війни десь восени.
Суб’єктивний фактор – це колосальний тиск на обидві сторони. Російські олігархи тиснуть на Кремль, бо втрачають усе, що заробили за десятиліття. На нас також тиснуть партнери, адже їхні ресурси не є безмежними. Західні оборонні бюджети розраховані на те, що ми в нинішньому режимі зможемо протриматися до 2026–2027 років. Заяви Трампа про те, що мир набагато ближче, ніж здається – це також елемент цього тиску.
У мене складається враження, що наше протистояння з РФ – це змагання щодо того, хто довше зможе протриматися під водою без повітря.
Так, у нас кажуть: “треба протриматися бодай на один день довше за ворога, і тоді ми переможемо”. Ми дійсно перебуваємо в критичній точці. Але різниця в тому, що Росія виснажує власні ресурси (плюс отримує обмежену допомогу від Китаю, КНДР та Ірану), а нам допомагає весь цивілізований світ – Європа та США. І це нас рятує.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння та сприйняття аудиторією.
Источник: www.24tv.ua