Владислав КравцовОсновні тези
- Надія Вікарій відкрито поділилася про важкі події, які трапилися з нею у юному віці, включаючи наругу від братів, недоброзичливе ставлення матері та загибель сестри.
- Після оприлюднення своєї історії в Threads, Надія отримала підтримку від українців та звернулася до поліції із заявою на своїх братів і матір. Наразі відкрито кримінальне провадження, триває слідство.
- 1 З якої причини Надія вирішила винести свою історію на загал?
- 2 “Ми з сестрою гадали, що ми не рідні діти”: як мати поводилася з Надією та Дариною у їхні дитячі роки?
- 3 “Підвелася, трохи поїла, впала, з рота пішла піна”: що відомо про вбивство Дарини Вікарій і яким чином родина намагалася приховати її кончину?
- 4 “Я з цим болем і спогадами не могла впоратися сама”: як Надія знайшла в собі мужність розповісти про наругу та що послужило стимулом до цього
- 5 Коли дівчина зважилася подати звернення до правоохоронних органів та яка була їхня реакція?
- 6 “Не було жодних запитів”: що у Третій штурмовій бригаді говорять про розповідь Надії Вікарій?
- 7 “Я вважаю, що не зупинюсь, але це надзвичайно важко”: як живе Надія сьогодні, після років замовчування про свою душевну рану?
- 8 До кого слід звертатися дітям, які потерпали від насильства, або дорослим, які зіштовхнулися з наругою в дитинстві?
- 1 З якої причини Надія вирішила винести свою історію на загал?
- 2 “Ми з сестрою гадали, що ми не рідні діти”: як мати поводилася з Надією та Дариною у їхні дитячі роки?
- 3 “Підвелася, трохи поїла, впала, з рота пішла піна”: що відомо про вбивство Дарини Вікарій і яким чином родина намагалася приховати її кончину?
- 4 “Я з цим болем і спогадами не могла впоратися сама”: як Надія знайшла в собі мужність розповісти про наругу та що послужило стимулом до цього
- 5 Коли дівчина зважилася подати звернення до правоохоронних органів та яка була їхня реакція?
- 6 “Не було жодних запитів”: що у Третій штурмовій бригаді говорять про розповідь Надії Вікарій?
- 7 “Я вважаю, що не зупинюсь, але це надзвичайно важко”: як живе Надія сьогодні, після років замовчування про свою душевну рану?
- 8 До кого слід звертатися дітям, які потерпали від насильства, або дорослим, які зіштовхнулися з наругою в дитинстві?
Надія Вікарій тривалий час не розголошувала те, що відбулося з нею в дитинстві. Лише кілька місяців тому вона зважилася відкрито поділитися своєю розповіддю в Threads та назвати імена кривдників – саме тоді цей випадок отримав широкий розголос. Її пости оперативно розійшлися в мережі, отримавши тисячі коментарів і відгуків.
31-річна мешканка Житомирщини у своїх постах повідомляє, що в юному віці зіткнулася з насильством: протягом 5 років її ґвалтували рідні брати, також з неї знущалася кровна мати. Додатково Надія зазначає, що її рідні причетні до смерті її рідної сестри – Дарини.
Після публікації постів Надія отримала багато слів підтримки від простих людей. Для неї це стало суттєвим кроком для продовження відкритого обговорення пережитого і досягнення справедливості – притягнення своїх кривдників та тих, хто знущався з її сестри, до відповідальності за скоєні ними злочини.
Як Надія Вікарій наважилася розповісти про біль, який приховувала протягом багатьох років, чому вона вирішила говорити про це у Threads та яка була реакція на її слова у поліції – 24 Канал поговорив з дівчиною та дізнався, на якому етапі перебуває зараз її справа.
З якої причини Надія вирішила винести свою історію на загал?
Про роки страждань та пережите насильство Надія Вікарій почала писати у Threads ще в листопаді 2025 року. Дівчина зізнається: про свою історію наважилася повідомити після одного коментаря з підписом “Що б ви зробили, якби це був останній день вашого життя”.
Там Надія відписала, що я б написала книгу.
Кожного дня я відчувала, що це крайній день мого існування. І усвідомила, що перед тим, як зникнути, необхідно відкрити правду. Тобто мені вже немає чого втрачати,
– розповіла дівчина під час розмови із 24 Каналом.
Для Надії поділитися болем та пережитим хоча б в онлайні було фінальною можливістю просто бути почутою.
У подальших дописах дівчина все більше розкривала жахливі таємниці зі свого минулого: як рідна мати примушувала її та сестру Дарину споживати зіпсовану їжу та власні випорожнення, як жорстоко карала голодом, побиттям та стоянням на колінах протягом цілої ночі, або ж змушувала виправдовуватися та визнавати те, чого дівчата не робили.
Від цих жахливих інцидентів минуло вже більше 20 років, але Надія до сьогодні не може отямитися від пережитого.
Разом з тим, Надія зізнається, що не розраховувала отримати такої масштабної підтримки та розуміння від людей у Threads. Значна кількість коментарів надихали її боротися за свою істину.
“Не було жодного відгуку про те, що я вигадую, коли я розповідала дитячі історії та писала про свій біль. Це мене надзвичайно надихнуло, по суті, писати, розповідати. Просто люди в Threads, мене дуже підтримали. Вони мене зрозуміли. І я просто, читаючи відгуки, вірила їм”, – відзначила Надія.
“Ми з сестрою гадали, що ми не рідні діти”: як мати поводилася з Надією та Дариною у їхні дитячі роки?
Журналісти “Бабеля” вирушили на Житомирщину, звідки Надія Вікарій родом. Там вони поспілкувалися зі свідками подій, про які розповідала дівчина та описали те, в яких умовах росла Надія у юному віці.
Окремо Надія разом із журналістами-розслідувачами “Суспільного” підняли шкільні документи 20-річної давнини, щоб пролити світло на те, що сталося з дівчиною в дитинстві.
Надія Вікарій у 2008 році / Фото з сайту “Подробиці”
У кровній родині Надії загалом було 12 дітей: 8 хлопців та 4 дівчат. За словами дівчини, вона була восьмою дитиною. Тетяна Саннікова, кровна мати Надії, зараз стверджує, що в родині – тільки 11 дітей. За словами Надії, не згадують саме про Дашу. Найближчою з усіх рідних Надія була зі своєю старшою на рік сестрою Дашею, з якою, на жаль, була змушена розділити знущання з боку рідної матері.
У 1995 році всіх дітей забрали у Саннікової. Старших направили до інтернату, молодших – до дитячого будинку. В особовій справі, якою Надія поділилася із журналістами, причиною зазначено умови, в яких вони існували: антисанітарія, бруд і комахи в оселі.
У документах також йдеться, що діти голодували, не мали особистих ліжок і часто залишалися самі в зачиненій квартирі.
Витяг з особової справи Надії Вікарій з дитячого будинку / Фото “Бабеля”
У розмові із 24 Каналом Надія пригадує: життя в інтернаті не було легким, але саме там їй було простіше, ніж вдома.
В інтернаті до мене і до Даші ставились дуже добре. Нас там любили. Так, там була система, вихователі карали дітей тощо. Але це було й з іншими дітьми, це не було не нормою,
– розповіла дівчина.
“Бабель” відмічає, що діти перебували в інтернаті до 2003 року. Тоді Надя і її сестра Даша навчалися у другому класі.
У 2002 році мати намагалася повернути дітей через суд, однак їй відмовили. Вже наступного року її засудили за жорстоке поводження з дитиною, проте згодом їй все ж вдалося забрати дітей назад. Після повернення родина переїхала до Бердичева. Надя і Даша пішли в одну школу та навчалися разом в одному класі через незначну різницю у віці.
Одна з однокласниць дівчат розповіла журналістам, що згодом Даша перестала відвідувати уроки. За словами дівчини, мати пояснювала це “хворобою доньки”, приносила довідки та запевняла, що та перебуває вдома.
Водночас сама Надя, як згадує однокласниця, говорила інше. “Вона казала, що сестра не в лікарні, що мама забрала її додому і знущається”, – розповідає вона. За словами дівчини, Надя часто приходила до школи із синцями. А одного разу прийшла з побитими передніми зубами.
Чи то мама її об умивальник вдарила головою, чи то на неї умивальник… Коротше, сильно вдарила – що в неї аж зуби два передні побилися,
– згадує однокласниця Надії.
Ще одна однокласниця дівчат, Наталія, згадує шрами на обличчі Наді. Деякі з них залишилися і до сьогодні.
Після знущань з боку матері на обличчі Надії Вікарій лишилися шрами / Фото Ірини Власюк, “Бабель”
Однокласники дівчини розповідали, у родині по-різному ставилися до дітей: до хлопців – інакше, ніж до дівчат. Це 24 Каналу підтвердила і сама Надія Вікарій.
Ми думали (з Дашею, – 24 Канал), можливо, нас переплутали в пологовому будинку. Можливо, ми не рідні насправді. Можливо, просто проблема в тому, що ми народилися дівчатками. Якби ми народилися хлопчиками, то до нас би також ставилися нормально. Тобто ще в тому віці ми вже розуміли, що це ненормально,
– пригадує Надія.
У розмові з “Бабелем” дівчина зізналася, що разом із сестрою постійно відчувала голод і змушена була шукати їжу.
За її словами, вдома їм часто перепадали зіпсовані продукти, а коли нічого не залишалося – вони залишалися голодними. Інколи дівчата крали їжу в школі – переважно у дорослих, бо не хотіли конфліктувати з однокласниками.
“Ми постійно хотіли їсти”, – згадує Надія.
Дівчина також пригадує, у рідній родині вона регулярно зазнавала фізичного насильства: її могли на добу прив’язувати до батареї або до ніжки стола. Надія також розповіла, що мати могла побити її та Дашу ременем, вибивачкою для килимів чи качалкою для тіста, або ж змусити тримати важкі речі над головою протягом годин.
Після пережитих знущань з боку матері, Надія Вікарій повністю втратила віру в дорослих і не сподівалася на допомогу ззовні. У дитинстві вона неодноразово думала про самогубство.
Коли я намагалася говорити про все дорослим, бувши дитиною, мені не вірили. Або коли викликали біологічну матір в школу, ось, і питали за мої там синці, що я розказую, що мене кусають, прив’язують і так далі. Мене повертали додому, і мене біологічна мати ще більше карала за те, що я говорю,
– розповіла Надія у розмові з 24 Каналом.
Дівчина також пригадує, що Тетяна Саннікова робила з неї та її сестри Даші завжди хворих, казала, що, мовляв, “вони психічно нездорові”, що “вони самі б’ються головою об стінку”, а побої пояснювала, що “дівчата просто самі це собі роблять”.
Кровна мати Надії та Дарини Вікарій – Тетяна Саннікова / Фото Gazeta.ua
Тетяна Саннікова і сама в інтерв’ю у 2008 році визнавала, що не любить своїх доньок.
“Я дівчаток не дуже люблю. Краще б я мала ще десятьох хлопчиків. Зі старшими дочками я порозумілася, а з молодшими не вдалося це зробити”, – казала Саннікова.
Надія також розповіла “Бабелю”, що до знущань з неї та Даші долучалася і її найстарша сестра Світлана. Водночас вступатися за дівчат наважувався їхній брат – Дмитро.
“Підвелася, трохи поїла, впала, з рота пішла піна”: що відомо про вбивство Дарини Вікарій і яким чином родина намагалася приховати її кончину?
Одним із найтрагічніших епізодів в житті Надії Вікарій стала смерть її рідної сестри Даші. Дівчина розповіла журналістам усі деталі, які вона пам’ятає.
Дарина Вікарій у дитинстві / Фото з сайту “Подробиці”
Як пише “Бабель”, одного дня Тетяна Саннікова наказала старшій доньці Світлані привести Дашу та Надю до неї в кімнату, адже вдома зникли 900 доларів. “Борисівна”, саме так Надія називає свою кровну маму, подумала, що гроші вкрали дівчата та дала час їм на “подумати та повернути долари”.
Як зізналася Надія, в дитинстві, вона не знала, що таке долари, навіть в інтернаті, коли дівчата колядували, то обмінювали гроші на ліхтарики, не знавши, що за них можна купувати їжу. Надя навмання вказала на комод: “І Борисівна така: “Так, я ж їх туди поклала”. А я ще думаю: я що, пророк”, – після цього дівчат жорстоко побили.
Щоб вирватися з квартири, Надя вигадала історію про “сховані” гроші.
Це щоб нас із квартири якось вивести. Бо поки ми у квартирі, нам – хана. Я по її (матері, – 24 Канал) очах це бачила. По тому, яка вона зла і як хвилювалась,
– пригадує дівчина.
Попри благання, що вони нічого не крали, сестер били й не годували. Коли мати поїхала, дівчат змусили прибирати, але від виснаження Даша знепритомніла. Згодом, отямившись, вона почала кричати.
“Вона почала дуже сильно кричати. Вона так кричала, що я… Вона так ніколи не кричала. Ніколи! “Дай мені їсти! Я хочу їсти!” От щось таке. Вона прямо почала вимагати їжу”, – розповіла Надія журналістам.
Після цього Надія чула, як Світлана кричить до Даші, що “їж суп, от, я тобі даю суп!”, на що та відповіла: “Ну що я можу зробити, що він зіпсувався?”
“І я ще думаю, що зіпсований суп – це ще не найгірша їжа, дуже навіть смачна їжа. Я так лягла біля Богдана (меншого брата, – 24 Канал), засинала і думала: от якби мені зараз Свєта запропонувала зіпсований суп”, – пригадує Надія Вікарій.
Наступного ранку Надія прокинулася від криків і одразу зрозуміла, що сталося щось тривожне. За її словами, Світлана дала їй хліб, суворо наказала наглядати за молодшим братом і не заходити до кімнати сестри, після чого кудись пішла.
Щойно Світлана вийшла, Надія порушила заборону й пішла до Даші. Дівчинка відразу біля неї лягла, і почала її будити.
Я дуже чітко пам’ятаю, що хотіла її ручку підняти, а мені було важко. Я думала, що Свєта, може, її привʼязала до ліжка чи що. Я почала її будити, почала укривати всім, чим можна, намагалася її зігріти. Я їй постійно казала, що в мене є хліб, – щоб вона встала, що є хліб, що ми зараз хліб поїмо. Але вона не вставала, я почала слухати її серце – класти свою голову на її груди, намагалась почути хоча б щось, хоча б якийсь звук, і не чула. Я дуже чітко пам’ятаю, що я зрозуміла, що вона не прокинеться більше ніколи,
– згадує дівчина.
Після повернення матері, Надю з братом зачинили на балконі, а згодом дівчина відчинила двері й сказала, що “тепер у нас усе буде добре”. Дівчинка помітила, що мати виглядала червоною, тож подумала, що та могла плакати. Однак жінка це заперечила, пояснивши свій стан спекою. На запитання про Дашу “Борисівна” відповіла, що та “більше не житиме з нами”.
Після цього Надю посадили за стіл і дали великий шматок хліба – вона запам’ятала саме це відчуття, що вся їжа тепер належить їй, і водночас подумала: шкода, що сестра цього не бачить. На певний час після смерті Даші умови для Надії ніби покращилися, однак згодом знущання відновилися.
Слова Надії Вікарій щодо вбивства її сестри Даші підтверджуються матеріалами на сайтах “Подробиці” та Gazeta.ua майже двадцятирічної давнини.
Слідство з’ясувало, що 10-річна Дарина померла 19 червня 2004 року, її тіло Тетяна Саннікова зі старшою донькою Світланою “закопали на березі річки під вербою”. Чотири роки дівчина приховувала смерть доньки. Журналісти газети “Факти та коментарі” знайшли дерево, де виявили тіло Даші. Це сталося аж у 2008 році.
Дерево, де, ймовірно, й виявили тіло Даші, яку поховала Тетяна Саннікова / Фото газети “Факти та коментарі”
Роком раніше, у 2007 році із Бердичева родина переїхала до села Старий Солотвин у Житомирській області. Частина старших дітей жила і працювала в Житомирі, інші навчалися або залишалися з матір’ю. Молодших дітей зарахували до місцевої школи.
Сім’я облаштувалася в селі: житло відремонтували, Тетяна Саннікова отримувала допомогу від держави та благодійників. За повідомленнями журналістів, у родини навіть була техніка, подарована тодішнім очільником профільного міністерства. Про зникнення Даші стало відомо лише у 2008 році, після того, як сільський голова Старого Солотвину звернув увагу на відсутність однієї дитини шкільного віку в родині.
Як пише “Бабель”, ще у 2004 році дві чверті після смерті Даша формально значилася у списках Бердичівського загальноосвітнього колегіуму №14, але фактично вона вже не відвідувала заняття. Її відрахували лише у грудні того ж року. Пояснити цю невідповідність нині складно: частина працівників школи вже померла або не може прокоментувати події тих років.
Теперішній директор закладу, Олександр Григорцевич, який працює у колегіумі із 2006 року, каже, що не пам’ятає Дашу. Натомість згадує її братів як активних і неконфліктних учнів. Уже у 2008 році, коли правда про смерть Даші спливла, дівчина зізналася, що дитина померла ще кілька років тому. У коментарі журналістам вона пояснювала це так:
Дашка була якась хвороблива. Нариви то на одному пальці, то на другому. Якась інфекція, мабуть. 19 червня 2004-го вона вранці встала, щось поїла. Упала, з рота пішла піна. Це було й раніше, але думала, що то через сварки. Цього разу померла. Ми зі Свєткою вивезли тіло на берег річки. Поклали у воронку від дерева й руками засипали. Ховати на кладовищі боялися,
– казала Тетяна Саннікова журналістам “Фактів”.
Відсутність дитини “Борисівна” пояснювала “хворобою”, приносила довідки та стверджувала, що та “навчається вдома”, а згодом повідомила про її нібито переїзд до родичів.
На думку Надії, також допомогти виявити, що Даша мертва, допоміг і її тато – Дмитро Вікарій. Як розповіла дівчина “Бабелю”, чоловік мешкав у тому ж селі, але окремо від дітей, а також зловживав алкоголем.
Надія розповіла все батькові й благала нікому не казати, боячись за своє життя. Той вислухав, пообіцяв забрати її до себе і звернувся до сільського голови. Вже наступного дня до будинку приїхали міліція та представниця органів опіки. Напередодні Надю знову побили та прив’язали, але мати змусила її швидко відв’язатися і мовчати.
Представниця опіки відвела дівчину вбік, сказала, що знає правду від батька, і запропонувала допомогу – потрібно було лише погодитися поїхати. У Наді була висока температура, але вона зібралася з силами та в присутності міліції сказала, що хоче до притулку. Після цього її забрали до житомирського притулку – тоді їй було 14 років.
Надія Вікарій розповіла, яким було її життя в притулку, після того, як її забрали з біологічної родини / Допис з акаунту дівчини у соцмережі Threads
Свого батька Надія, на жаль, так і не дочекалася. Чоловік помер, не встигнувши забрати доньку до себе.
Кримінальне провадження, відкрите за фактом смерті Дарини, згодом закрили. Через стан решток встановити точну причину смерті не вдалося. Дитину перепоховали за кошти держави.
У 2008 році Тетяну Саннікову судили лише за шахрайство і підробку документів. Але до в’язниці дівчина не сіла – вона потрапила під амністію.
Надія також пригадує, що Тетяні Саннікової як матері 12 дітей у 2008 році нібито мали дати звання “Мати-героїня”. Але саме смерть Даші, судові справи та скандали, ймовірно, могли завадити цьому.
Надія Вікарій розповіла, що вже в селі люди бачили, як її кровна матір знущалася з неї. Хоча про всі злочини рідних вона не говорила, оскільки боялася наслідків за себе, все ж знайшлися люди, які її підтримали та допомогли.
Уже після розмови Надія Вікарій розповіла у соцмережі Threads, що їй за допомогою її представника Володимира Компанійця вдалося знайти могилу Дарини. 22 роки дівчина не могла виявити її, але тепер пошуки нарешті скінчилися.
“22 роки вона лежала в забутті. На її могилі немає навіть таблички. Жодна душа з тієї “родини” за всі ці роки не прийшла до неї. Вона була залишена всіма, крім мене”, – написала Надія у соцмережі Threads.
Надія Вікарій змогла знайти могилу її сестри Дарини / Допис з акаунту дівчини у соцмережі Threads
“Я з цим болем і спогадами не могла впоратися сама”: як Надія знайшла в собі мужність розповісти про наругу та що послужило стимулом до цього
Смерть сестри не була єдиним болем у житті Надії Вікарій. Тривалий час дівчина замовчувала ще одну трагедію – впродовж 5 років вона зазнавала сексуального насильства з боку двох рідних братів. Її старшу сестру Дашу, як пригадує Надія, також змушували до сексуальних актів впродовж року.
У розмові з 24 Каналом На
Источник: www.24tv.ua