Японська художниця-авангардистка Яйої Кусама, яка перетворювала галюцинації на мистецтво і була відома своїми одержимими роботами з крапками та мотивами гарбузів, померла у віці 97 років.
Про це повідомляється на її офіційному сайті. Зазначається, що мисткиня пішла з життя 14 серпня, причина смерті не вказана.
“Вона продовжувала малювати до останніх днів, ніколи не відкладаючи пензля, і досліджувала вічне кохання та безсмертну душу”, — йдеться в заяві її студії. “Ми продовжимо виконувати побажання Кусами та через мистецтво й надалі нестимемо надію та силу для майбутнього людям у всьому світі”.
У 2024 році Національна галерея Вікторії в Мельбурні провела іммерсивну ретроспективу робіт Кусами, яка включала майже 200 творів, зокрема найбільшу кількість “кімнат нескінченності” в історії однієї виставки.
Японська художниця Яйої Кусама померла у віці 97 років. (Фото: Юсуке Міядзакі, люб’язно надано Ota Fine Art. © Яйої Кусама)
Виставка NGV Yayoi Kusama стала найбільшою виставкою робіт японської художниці в південній півкулі. Зазначається, що її роботи викликають суперечливі емоції.
Ці “кімнати нескінченності” — приміщення, створені з дзеркал, які проектують візерунок або зображення, що здається нескінченним, — були частиною практики Кусами з 1965 року і стали одними з її найвідоміших робіт.
Станом на квітень 2025 року виставка під назвою Yayoi Kusama стала найвідвідуванішою в історії Австралії, зібравши понад 500 000 відвідувачів.
Одна з її “кімнат нескінченності”, що має назву “Духи гарбузів спустилися в небеса”, є частиною колекції Національної галереї Австралії в Канберрі, де її вперше представили у 2018 році.
Нині одна з скульптур Кусами, “Квіти, що квітнуть у космосі”, виставлена перед будівлею Naala Badu біля Художньої галереї Нового Південного Уельсу в Сіднеї, яка відкрилася у 2022 році.
Скульптура Кусами перед AGNSW: “Квіти, що квітнуть у космосі”. (Надано: AGNSW/Zan Wimberley)
Життя, сповнене одержимості
Кусама народилася в місті Мацумото, Японія, у 1929 році.
Вона почала малювати і писати картини ще в дитинстві, страждаючи від візуальних та слухових галюцинацій, тривоги та періодів дисоціації, включаючи випадки, коли їй здавалося, що квіти говорять з нею.
Розчарована обмежувальним характером японського суспільства та мріючи стати професійним художником, Кусама переїхала до Нью-Йорка у віці 27 років. Там вона швидко здобула популярність завдяки своїм картинам, незважаючи на те, що спочатку дуже погано володіла англійською.
До 1962 року вона брала участь у групових виставках разом із такими митцями, як Енді Воргол, Джеймс Розенквіст і Клас Ольденбург.
Через рік вона представила свою першу інсталяцію розміром з кімнату “Aggregation: One Thousand Boats Show”.
Ця інсталяція містила фалічні м’які скульптури, які Кусама називала “Accumulations” і почала створювати у 1961 році. Скульптури заповнювали кімнату, вкриваючи меблі та інші предмети.
У своїй мемуарній книзі “Infinity Net” (2002) Кусама описувала створення цих скульптур як спосіб “подолати страх” перед сексом, який вона відчувала з юності.
Кусама також брала участь в антивоєнних акціях у 1960-х роках, у так званих “Акціях Кусами”. Використовуючи антивоєнні настрої та хіпі-рух, вона знімала експериментальні фільми та влаштовувала оргії та публічні виступи, завжди зі своїми фірмовими крапками.
У 1966 році Кусама створила інсталяцію на Венеційській бієнале, хоча її туди не запрошували. “Сад Нарциса” (Narcissus Garden) складався з 1500 блискучих дзеркальних куль перед італійським павільйоном, з табличкою: “Ваш нарцисизм для продажу”. Вдягнена в золоте кімоно зі срібним поясом, вона продавала кулі перехожим по 2 долари за штуку.
Майже через 30 років, у 1993 році, вона представляла Японію на бієнале як перша жінка, яка отримала таку можливість, з однією зі своїх знакових “кімнат нескінченності” під назвою “Дзеркальна кімната (Гарбуз)”.
Близько 1977 року, через кілька років після повернення до Японії, Кусама добровільно лягла до психіатричної лікарні, де прожила десятиліття, щоранку їздячи до своєї студії неподалік.
У книзі “Infinity Net” Кусама писала: “Я борюся з болем, тривогою та страхом щодня, і єдиний метод, який я знайшла для полегшення моєї хвороби, — це продовжувати творити мистецтво”.
У 2017 році вона зізналася, що досі бачить галюцинації.
“Крапки летять всюди — на мою сукню, на підлогу, на речі, які я несу, по всьому будинку, на стелю. І я їх малюю”.