Хто вирішує, що варте пам’яті? Що стається з об’єктами та історіями, відкинутими на смітник історії? Чи можемо ми коли-небудь справді зрозуміти чи відтворити минуле?
Це деякі з питань, якими займаються митці, представлені цьогоріч на виставці Primavera. Вона демонструє роботи австралійських митців віком до 35 років.
Кураторка виставки Антарес Веллс відвідала десятки студій та галерей у кожному штаті й території, щоб знайти найвиразніших митців-початківців. Вона виявила, що багато хто з них цікавиться роботою з архівами або історичними записами.
«Коли відвідуєш так багато митців, з цього могли б вийти п’ять різних виставок», — розповідає вона ABC Arts.
«Але я визначила пересторогу щодо того, що я назвала слідами; інтерес до реліквій минулого, збирання їх і створення з них чогось нового.
«Я думаю, це вічна тема, але те, як [митці на Primavera] з нею працюють, є особливим».
Primavera, яка цього року відзначає 34-ту річницю, висвітлила роботи десятків австралійських митців. (Надано: Jessica Maurer)
Вісім митців, представлених цього року на Primavera, підходять до теми під різними кутами, але є спільна ідея цінності; чому ми відкидаємо або ігноруємо речі.
Веллс каже, що це виставка і для розуму, і для серця.
«Це не холодна, велика, погана архіва — у всіх цих роботах б’ється людське серце, навіть у тих, що здаються дуже гладкими та відстороненими», — каже вона.
«Я сподіваюся, що [відвідувачі] винесуть відчуття інтелектуальної та естетичної життєвої сили робіт у цій країні, величезний діапазон і різноманітність цих робіт, а також багатство людських історій навколо нас».
Вбивство на морі та пригнічена квір-історія
Робота Каллума МакГрегора «Історичний твір» (History Piece) досліджує квір-трикутник, який закінчився вбивством 19-річного кочегара Джона «Джека» Джозефа Райлі на військовому кораблі HMAS Australia II у 1942 році. Інцидент спричинив складні та часто непрозорі судові процеси.
Митця з Наарму/Мельбурна часто досліджує квір-історію у своїх роботах, хоча ця нитка історії спочатку була пригнічена владою, яка займалася справою про вбивство.
«Гомосексуальний елемент справді випливає зі сповіді, яку жертва зробила хірургу під час лікування ножових поранень перед смертю», — каже МакГрегор.
«Цей [сповідний] лист був виключений з судових процесів, тому це було трохи складно, але зрештою я знайшов копію в архівах», — каже МакГрегор.
«Той факт, що лист був виключений з судових слухань на кораблі, на мою думку, говорить про багато чого».
«Історичний твір» Каллума МакГрегора заглиблюється в історію кохання з моторошним кінцем. (Надано: Callum McGrath)
МакГрегор переосмислює історію як складний перетин квір-історії, влади та політики. Його мультимедійні роботи часто використовують накладання шарів зображень і тексту для створення твору, який чинить опір легкій інтерпретації.
«Це накопичувально і вичерпно», — говорить МакГрегор про «Історичний твір».
«Замість того, щоб мати щось стисле, ідея полягала в тому, щоб представити докази як це накопичення матеріалу».
Маґпійський підхід МакГрегора включає серію малюнків лініями, які він зробив із ключових осіб, причетних до справи. Він створив зображення з оригінальних фотографій за допомогою програмного забезпечення, видряпав їх на склі комп’ютерним різальним інструментом і заповнив сліди чорнилом.
МакГрегор каже, що йому сподобалися алегоричні властивості створення портретів на склі.
«В моїй уяві скло є візуальним пристроєм зберігання.
призначені бути фізичними об’єктами історії, що містять дані та інформацію. Це спосіб гравіювання історії на цих об’єктах, які можна було б повторно використовувати».
Плетіння історії та родинних зв’язків
У роботі Лінди Сок «Божества в храмах XXI» (Deities in Temples XXI) відроджується і переосмислюється сакральна форма мистецтва, майже знищена режимом Червоних кхмерів.
Коли режим захопив владу у 1975 році, вони почали знищувати релігійні або дореволюційні артефакти, включно з піданами — традиційною формою камбоджійського шовкового ткацтва, яку зазвичай вішали зі стелі храму.
Лінда Сок досліджує свою сімейну історію через трафаретний друк. (Надано: Eloise Cato)
Часто єдиним свідченням втрачених піданів були архівні картки, що зберігалися в Національному музеї Камбоджі.
Сок, яка зараз живе в США, вважає, що відтворення цих втрачених скарбів допомогло їй відновити зв’язок із родиною та камбоджійською спадщиною. Вона поділилася описами з архівних карток зі своєю родиною, які потім намалювали, як, на їхню думку, виглядав кожен втрачений підан.
«Я переїхала до США і відчувала себе далеко від них», — каже вона.
«Мені довелося подолати їхню вагання, але коли вони почали робити малюнки та ескізи, вони стали більш відкритими до цього».
Замість використання складного традиційного методу ткацтва, який вимагає років навчання, не кажучи вже про майстерність, Сок винайшла власний метод.
Вона натягувала групу ниток, наносила трафаретним друком зображення, створені її родиною, на нитки, а потім додавала мальовничі елементи.
«Трафаретний друк був моїм способом віддати шану практиці, не копіюючи її, а також додавши свій власний відтінок», — каже вона.
Відтворення піданів спонукало Сок замислитися над тим, як наш запис минулого завжди є фрагментарним і недосконалим.
Одне із зображень, створених її родиною, містило дерево на передньому плані, хоча офіційний запис про цей підан, створений французькими архіваріусами, не згадував жодних дерев.
«Коли я повернулася до Камбоджі, я помітила, наскільки поширеним було зображення [дерев] у буддійській іконографії, тому було цікаво, що [моя родина] вирішила його відновити», — каже вона.
«Можливо, архіваріуси вважали, що дерево не було важливим для включення, тому його виключили.
«Немає жодного способу дізнатися, в чому саме полягає істина, але це цікаве питання, над яким я багато думала».
Метеорити та «метеоромилки»
Іноді хтось із громадськості вважає, що знайшов метеорит — екзотичний об’єкт, який подорожував до Землі з космосу.
Потім вони відправляють знахідку до свого місцевого наукового музею, тільки щоб дізнатися, що це просто звичайний камінь або шматок промислових відходів.
Ці предмети іноді називають «метеоромилками», і вони є фокусом «Метеорологічних запитів» (Meteorite Enquiries) — ніжно гумористичної та меланхолійної роботи художника з Бурлу/Перт Джека Вансборо.
«Це, по суті, відходи, але в них досі є стільки життя та індивідуальності», — каже Вансборо про об’єкти.
Колекція «метеоромилок» Джека Вансборо. (Надано: Jessica Maurer)
Працюючи з архівом, що каталогізував листування музею щодо «метеоромилок», Вансборо прагнув відтворити (або знайти) замінники для кожної дивовижної знахідки та надати цим відкинутим предметам їхній момент слави.
Потім він виставив об’єкти на низькому подіумі поруч із пожовклими листами з архіву та під парою виготовлених ним вітражів.
Вансборо витратив близько шести місяців на виготовлення та пошук об’єктів, переглядаючи магазини кристалів, промислові зони, узбіччя доріг і навіть парковку кафедри геології університету, щоб знайти те, що він шукав.
Яскраві теракотові сережки мисткині прославляють індійську спадщину
Прикрашені золотом сережки Моніки Рані Рудгар — це більше, ніж просто аксесуари; це культурні маркери, що пов’язують її з родиною.
«Іноді я дивився на фотографії, і предмет, який я буквально знайшов на землі, був майже ідеальним збігом. Це було справді захоплююче», — каже Вансборо.
«Але іноді описи дуже короткі, що може ускладнити, але водночас і полегшити, у певному сенсі. Деякі листи просто говорили: «Камінь, який був вирізьблений», тому це давало мені свободу інтерпретації — вирізьбити що завгодно».
Хоча камені та уламки, які відтворює інсталяція Вансборо, можуть не мати наукового інтересу, кожен має свою власну своєрідну людську історію.
«У своїй роботі я часто вказую геть від себе, на архів чи щось зовнішнє. Я вважаю, що це цікавий спосіб роботи, коли ти завжди дивишся на цю річ перед собою, але також уявляєш собі те, чого не бачиш».
Primavera 2026: Молоді австралійські митці триватиме до 28 вересня в Музеї сучасного мистецтва Австралії в Сіднеї.