Ормузька протока стала ареною жорстокої геополітичної гри, де Трамп втрачає вплив, а Іран зміцнює свої позиції.
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп / © Associated Press
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп опинився у складному становищі у протистоянні з Іраном, де контроль над Ормузькою протокою став ключовим інструментом впливу Тегерана. Оглядачі попереджають: відчайдушні спроби американського лідера досягти успіху можуть призвести до небезпечної ескалації.
Про це йдеться у матеріалі The Conversation.
Минулого року в Овальному кабінеті Трамп, демонструючи надмірну самовпевненість, різко розкритикував президента України Володимира Зеленського. Він дорікнув українському лідеру недостатньою вдячністю за американську допомогу в екзистенційній боротьбі держави проти російської агресії та сказав йому: «У вас немає карт».
Тепер, понад рік потому, у протистоянні з Іраном сам Трамп опинився у схожій ситуації — він не має виграшної стратегії.
У військовому аспекті Іран навряд чи може конкурувати зі Сполученими Штатами. Однак Тегеран успішно використовує свій контроль над Ормузькою протокою — один із найважливіших козирів у нинішньому протистоянні. Трамп може скільки завгодно заявляти, що протока відкрита для комерційного судноплавства, але самих лише заяв недостатньо для забезпечення її безпечного функціонування.
Цього тижня США відновили авіаудари по Ірану, намагаючись позбавити його контролю над протокою. Водночас, якщо Трамп відчує, що зайшов у глухий кут, він може вдатися до ще більш ризикованої ескалації.
Як Іран використовує свої важелі впливу
Вплив Тегерана на Ормузьку протоку базується на його здатності перешкоджати або ускладнювати рух через цей стратегічний морський шлях — це один із класичних методів асиметричної війни.
Чим довше Іран зможе тримати протоку заблокованою, тим сильніший тиск він чинитиме на США та їхніх партнерів у Перській затоці, змушуючи їх шукати шляхи до припинення конфлікту. Через цей вузький морський коридор щодня транспортується близько 20% світових обсягів нафти та газу, а також значні кількості сірки, аміаку, сечовини та гелію.
Події останнього тижня продемонстрували, що Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) у будь-який момент може створити загрозу для комерційного судноплавства, застосовуючи безпілотники або ракети. При цьому, незважаючи на масштабні американські бомбардування з початку конфлікту, більшість іранських ракетних об’єктів уздовж протоки вже відновили свою роботу.
В таких умовах страхові компанії, зокрема Lloyd’s of London, можуть або повністю відмовлятися страхувати проходження суден через протоку, або встановлювати настільки високі страхові ставки, що перевезення стануть економічно невигідними — принаймні на час тривання конфлікту.
Водночас можливості КВІР не обмежуються загрозами для судноплавства. Іранські сили також здатні завдавати ударів по об’єктах у будь-якій державі Перської затоки, що вони й продемонстрували цього тижня у значних масштабах. Численні американські військові бази в регіоні зазнали серйозних пошкоджень.
В результаті було зруйновано і уявлення про те, що сама присутність США як “гостя” автоматично гарантує безпеку державам Перської затоки.
Чому Трамп може вдатися до ескалації
Фактично, військового рішення, яке б дозволило відкрити Ормузьку протоку, не існує.
Водночас ні іранська влада, ні адміністрація Трампа не зацікавлені в новому масштабному витку бойових дій. Обидві сторони несуть надто багато ризиків і потенційних втрат — лише американські військові операції вже могли коштувати США понад 100 млрд доларів. Тривала війна не принесе вигоди жодній зі сторін.
Проте прихильники жорсткої лінії в Тегерані, натхненні емоційним тижнем національної жалоби за верховним лідером Алі Хаменеї, який загинув мученицькою смертю, демонструють значно більшу готовність до продовження конфлікту, ніж більш прагматичні керівники інших держав. На думку аналітиків, вони можуть ще багато місяців витримувати американську морську блокаду та авіаудари.
Хоча для більшості іранців такий сценарій не є бажаним, нинішній режим, схоже, опинився у вигіднішому становищі, ніж на початку конфлікту.
Трамп же дедалі сильніше прагне продемонструвати, що саме він вийшов із протистояння переможцем. Зважаючи на те, що багато традиційних стримувань і противаг, які раніше обмежували президентські повноваження, ослабли, ризик необдуманої ескалації є цілком реальним.
Зокрема, Трамп уже тривалий час погрожує атакувати цивільну інфраструктуру Ірану, включно з електростанціями та опріснювальними установками. У відповідь іранська влада може завдати ударів по енергетичних об’єктах країн Перської затоки.
Подібний сценарій вже реалізовувався під час цього конфлікту, коли Іран атакував енергетичну інфраструктуру одразу в кількох державах регіону. Якщо такі об’єкти знову опиняться під ударами, це може спричинити тривалі наслідки для світової економіки.
А подальше загострення, за якого прямими цілями стануть 400 опріснювальних установок, від яких країни Перської затоки залежать у постачанні населенню питної води, може призвести до катастрофічних наслідків.
Іранська влада також може спробувати вплинути на хуситів у Ємені, аби вони перейшли від нинішнього блокування проходу ізраїльських суден через Баб-ель-Мандеб до відновлення атак на судна в цьому стратегічному морському коридорі на південному вході до Червоного моря. Через протоку проходить близько 10% світової торгівлі.
До цього часу хусити не відновлювали масштабні атаки. Однією з причин стало те, що після багаторічної війни їм вдалося укласти перемир’я із сусідньою Саудівською Аравією.
Проте тепер це припинення вогню, схоже, опинилося під загрозою. Після атаки на аеропорт цього тижня хусити звинуватили в ній саме Саудівську Аравію.
Наземна кампанія США в Ірані стала б катастрофою
Ширший контекст полягає в тому, що військові операції, засновані виключно на авіаударах, ніколи не призводили до повалення режиму. Водночас є й інший важливий факт: попри колосальну військову силу, США не здобували перемоги у великій війні протягом останніх 80 років.
Серйозне розширення військової кампанії проти Ірану вимагало б від Вашингтона залучення американських “чобіт на землі”, як це було в Іраку два десятиліття тому. Однак навіть міжнародна коаліція, до складу якої входили сотні тисяч військовослужбовців, не змогла забезпечити стабільність в Іраку після вторгнення 2003 року. До того ж Іран майже вчетверо більший за Ірак. Важко уявити, що для встановлення контролю хоча б над гірським південним узбережжям Ірану можна було б сформувати сили, які були б суттєво більшими.
Поширення сучасних дронів також ознаменувало початок нової епохи війни. І саме Іран, схоже, має кращі можливості для використання цієї реальності, ніж США. Тегеран володіє надзвичайно потужною військово-промисловою базою, завдяки якій протистояння з найсильнішою армією світу виявилося набагато рівнішим, ніж можна було очікувати.
Наслідки для потенційної американської наземної операції очевидні: будь-які сили, які спробували б окупувати навіть обмежену ділянку іранського узбережжя або острів Харк, зіткнулися б із надзвичайно потужним опором.
Водночас небезпека значно масштабнішої ескалації нікуди не зникла. Серед можливих сценаріїв — дуже малоймовірне, але все ж не нульове застосування США тактичної ядерної зброї. Такий крок відкрив би скриньку Пандори з глобальними наслідками.
Тож який варіант для Трампа є найкращим? Дозволити Ірану зберегти посилений контроль над Ормузькою протокою означало б створити небезпечний прецедент. Однак, можливо, саме цей сценарій виявиться найменшим злом порівняно з усіма іншими потенційними наслідками.
Нагадаємо, за даними The Wall Street Journal, Трамп схиляється до розширення військових операцій проти Ірану. Обговорюються варіанти посилення авіаударів, захоплення іранських територій біля Ормузької протоки та бомбардування ядерного об’єкта в горах. Остаточного рішення ще немає. Водночас президент США скептично ставиться до введення сухопутних військ. Експерти попереджають, що ескалація може поглибити конфлікт на Близькому Сході, спричинити зростання цін на бензин і негативно вплинути на рейтинг республіканців перед виборами.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати