«Росія не здобуває перемогу у війні супроти України». Подібне твердження звучало майже від кожного європейського лідера на цьогорічній Мюнхенській безпековій зустрічі.
Підсумки Мюнхенської конференції 2026 / © Колаж ТСН
Світового порядку, що базується на правилах, більше не існує. Про це заявив канцлер ФРН Фрідріх Мерц, відкриваючи Мюнхенську конференцію. Щоправда, він засвідчив факт, що вже давно відомий, запропонувавши Штатам спільно відновити трансатлантичну довіру. Стиль держсекретаря Марко Рубіо, який цього року в Мюнхені представляв Америку, був відчутно більш м’яким за минулорічні образливі докори віцепрезидента Джей Ді Венса на адресу Європи.
Рубіо говорив, що США завжди будуть «дітищем Європи», а німецькі селяни та майстри, які колись прибули до Сполучених Штатів, значно поліпшили якість американського пива. Однак, попри аплодисменти, які супроводжували досить приязну промову Рубіо, котру очільник Мюнхенської конференції Вольфганг Ішингер назвав партнерськими запевненнями з боку США, більшість європейців навряд чи йому довірились.
США не мають наміру переглядати власну тарифну політику щодо Європи. А в день виступу Рубіо в Мюнхені — 14 лютого на День закоханих — Білий дім опублікував жартівливу «валентинку», де Гренландію зображено у вигляді серця з підписом: «Час визначитися з нашими відносинами». Велика американська делегація в Мюнхені вкотре дала зрозуміти європейцям: США не розглядають Росію як загрозу, тому оборона Європи — це проблема самої Європи, американці збережуть лише ядерну парасольку.
Тому чимало європейських країн, навіть не намагаючись розробити нову стратегію щодо США, не кажучи вже про Росію, почали шукати «рівновагу» в Пекіні. Тема Китаю на цьогорічній конференції обговорювалася особливо багатообіцяюче. Так, ніби КНР — це не основний рятівний круг Росії у війні проти України. Росію ж у Мюнхені найчастіше називали black box — «чорна скринька», з якою європейці не знають, що робити. Хоча Україна вже давно поклала на стіл ефективну стратегію та інструменти зупинки війни.
ТСН.ua побував на 62-й Мюнхенській безпековій конференції. Гучні заяви світових лідерів з її головної сцени вже поширилися по медіа та соцмережам. У цій статті читайте про три головні для України висновки закритих обговорень у Мюнхені.
Чорна скринька страху: що робити з Росією
Один із німецьких дипломатів, декілька разів перепитавши у модераторки дискусії, чи у нас Chatham House rule (дозволене цитування, але без прізвищ — Ред.), сказав про Росію:
«Там майже завершено формування режиму на кшталт північнокорейського. Російському суспільству все одно на їхні втрати на фронті. Кремлю тим більше».
На відкритих заходах європейські та американські політики і посадовці говорили про серйозні негаразди в російській економіці, а на закритих — що не мають достовірних даних про її реальний стан через закритість режиму. Один із високопосадовців США сказав відверто: Росія — це головний біль Європи, яка має всі можливості і технологічну базу, щоб її зупинити. Європейські генерали заперечували, що Європа не впорається без США через саме технологічну залежність і залежність від обміну розвідданими. Хоча й справедливо наголошували: «Всі ці десятиліття США забезпечували Європі безпеку, а Росія — газ. Час сплачувати за виставлений рахунок».
ТСН.ua ставив запитання багатьом європейським політикам і військовим, що необхідно зробити, щоб зламати плани Росії і зупинити війну. Відповіді були досить очевидними — це координація санкцій між США, Європою та іншими західними країнами, а також далекобійні удари України по Росії. Проте через зруйновані адміністрацією Трампа відносини з Європою, на координацію навряд чи можна сподіватися. До того ж, як правильно зауважив Володимир Зеленський, досі не санкціонована хоча б російська атомна галузь.
Щодо українських далекобійних ударів, ми досі не маємо навіть німецьких ракет Taurus. На одній з відкритих дискусій про Росію сенатор-республіканець Ліндсі Грем знову закликав до надання Україні американських «Томагавків». Але він про це говорить вже більше року, як і про «пекельний» санкційний законопроєкт, яким пропонується запровадити 500% мита для «друзів» Путіна. Проте Трамп сформував досить закриту модель управління країною вузьким колом осіб, до якого навіть його конгресмени навряд чи входять.
Україна пропонує дієвий механізм — фізично зупиняти й затримувати танкери в Балтійському морі й ширше. Але розділена Європа боїться. На сьогодні європейці займають вичікувальну позицію в надії, що на проміжних виборах до Конгресу в листопаді цього року республіканці втратять хоча б одну з палат, що похитне одноосібне правління Трампа. Хоча навряд чи це суттєво змінить підхід Америки щодо війни Росії проти України.
Головний спонсор Росії: Китаю вигідно все
Ображені на американців, європейці все частіше їздять з візитами до Пекіна. До того ж навіть члени американської делегації на закритих обговореннях у Мюнхені відстоювали «прагматичний» підхід та «стабільні» відносини з Китаєм. А посол США при НАТО Метью Вітакер навіть припустив, що один дзвінок з КНР (очевидно в Кремль — Ред.) може зупинити війну. Проте цілі у європейців та американців різні: США хочуть відірвати Росію від Китаю, щоб Москва не стала «тилом» Пекіна у можливій майбутній війні; європейці ж шукають альтернативні ринки збуту у тарифній війні зі США.
Головний дипломат Китаю Ван Ї виступив з промовою з головної сцени Мюнхенської конференції. Проте на відкрите прохання Вольфганга Ішингера підтвердити підтримку Китаєм територіальної цілісності та суверенітету України, так і не зробив цього. На полях конференції український міністр закордонних справ Андрій Сибіга мав зустріч із Ван Ї. За підсумками Сибіга заявив, що Київ не має підтверджених фактів постачання Китаєм летальної зброї Росії.
«За даними нашої розвідки, Китай не постачає зброї до РФ напряму. Таких фактів у нас немає. Можливо, були виявлені якісь моменти», — наголосив очільник МЗС України, додавши, що окремі китайські компанії постачають продукцію подвійного призначення, і Київ постійно порушує це питання в діалозі з Пекіном.
Очевидно, що в умовах, коли Кремль не демонструє бажання поступитися жодною зі своїх максималістських вимог, Україна та західні партнери вирішили знову спробувати поговорити про це з Китаєм, який отримує зиск не лише від війни Росії проти України, а й від розколу між Європою та США. До того ж, нагадаємо, що Пекін не лише постачає Москві все необхідне для виробництва балістичних ракет, безпілотників та іншої зброї, а й надає супутникові дані, які можуть використовуватися для ударів по Україні.
«Ми в дупі»: хто ще кому даватиме гарантії
В українських соцмережах викликала обурення теза Вольфганга Ішингера, яку він озвучив в інтерв’ю напередодні Мюнхенської конференції: «Поки Україна обороняє Європу, небезпека (для самої Європи — Ред.) не така вже й велика». Дійсно, як би це цинічно не звучало, Європі вигідно стримувати Росію саме в Україні. Проте парадокс у тому, що розуміння цієї цинічної парадигми автоматично не призводить до суттєвого збільшення військової і фінансової допомоги Україні.
На дискусії про стан оборонного виробництва в Європі один із литовських високопосадовців сказав: «Якщо завтра Україна не з нами, нам доведеться сідати й писати стратегію проти України». Інший вже колишній литовський посадовець, згадуючи про штучну міграційну кризу на кордонах Польщі і країн Балтії 2021 року, яку спровокували Росія та Білорусь, говорив про різницю між тим, що написано в паперах, і як воно є насправді:
«На паперах ми були готові до 40 тис. мігрантів на нашому кордоні. По факту не витримали навіть 500».
Один із європейських генералів підтвердив нещодавню публікацію в The Wall Street Journal про минулорічні навчання в Естонії із застосуванням безпілотників, коли під час імітації бою підрозділ з 10 українських військових розгромив два батальйони НАТО. Цей європейський генерал, звичайно, сказав, що є проблеми, і вони над ними працюють. Проте WSJ у своїй статті наводила іншу цитату командира: «Ми в дупі».
«Ми постійно говоримо, що Європі потрібно прокинутися. Ми не готові до нальоту сотень безпілотників», — говорив один із німецьких політиків, іронізуючи, що, можливо, це вже Україні потрібно давати гарантії безпеки Європі.
Проте навіть із розумінням всіх своїх вразливостей на майданчику Мюнхенської конференції європейські лідери не могли дійти згоди ані щодо надання Києву справді дієвих гарантій безпеки, ані гарантувати членство України в ЄС. У президента Франції Еммануеля Макрона прямо запитали, чому «коаліція рішучих», якою європейці так пишаються, не надсилає свої війська до України зараз.
«Сьогодні, якщо ми втрутимося, ми візьмемо на себе відповідальність за ескалацію. Я думаю, що ми будемо відповідальні за провокування», — відповів Макрон, який 2027 року після виборів у Франції втратить свою посаду, й невідомо, чи збереже наступний президент прихильність і внесок Франції військами в «коаліцію охочих».
Еммануель Макрон на Мюнхенській конференції 2026 / © Associated Press
Щодо швидкого вступу України до ЄС вже 2027 року, як на цьому наполягає Володимир Зеленський як на одній із гарантій безпеки для України, що також зазначено в мирному плані з 20 пунктів, у Мюнхені лунали різні думки. Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос вважає, що треба просто знайти правильний шлях. А от очільниця європейської дипломатії Катя Каллас та президент Латвії Едгарс Рінкевичс заявили, що країни-члени не можуть дати Україні дату вступу до ЄС.
«Дата членства України в ЄС повʼязана з мирною угодою. Війна не завершиться 2026 року. Тож, чесно кажучи, на сьогодні я не можу уявити, що ми укладемо угоду (про вступ України до ЄС — Ред.) 2026 року. Якщо я помиляюся, я з радістю визнаю це всюди», — додав Едгарс Рінкевичс.
Проте не знаючи, що робити з Росією, та через небажання задіювати реальні механізми зупинки її «тіньового» флоту через острах, не кажучи вже про санкціонування російської атомної галузі, банків тощо, ЄС власними руками віддаляє закінчення війни та вступ України до ЄС.
Наприклад очільник МЗС Нідерландів Девід ван Веел теж переконаний, що без участі США гарантії безпеки для України не працюватимуть. За словами Андрія Сибіги, Київ отримав підтвердження, що американці готові ратифікувати ці гарантії у Конгресі. Але це залежить від досягнення мирної угоди. Росіяни, як відомо, вимагають від України здавання територій. Й американці не проти.