2 лютого увесь світ з усмішкою спостерігає за байбаком, що “передбачає”, коли завершиться зима.
День бабака / © ТСН.ua
Кожного року на початку лютого маленький байбак “віщує”, коли настане весна. Ця радісна американська традиція має давні витоки, своїх гризунів-синоптиків в Україні й навіть свій культовий кінофільм.
Ще до сходу сонця 2 лютого сотні людей сходяться на пагорбі в чеканні появи дрімаючого звірятка. Під прицілом камер доглядач поважно підіймає байбака над головою, і натовп затамовує подих: чи побачить волохатий провісник свою тінь? Згідно з переказами, ця деталь вирішує, коли скінчиться зима. Лунає жартівливий вирок – і радісна новина миттєво шириться світом. Це не епізод з кіно, а День байбака – стародавній звичай, який став народним святом і щороку вселяє сподівання на швидку весну мільйонам людей.
Давня легенда, що стала урочистістю
Звичай передбачати погоду за діями тварин існує з незапам’ятних часів. Ще в Древньому Римі 2 лютого святкували “день їжака”: розбудженого звіра розглядали – якщо бачив тінь, це обіцяло подальший мороз, якщо ні – наближення тепла. У середньовічній Німеччині роль “метеоролога” виконував бурундук. Пізніше ця прикмета закріпилася і в християнській культурі: на Стрітення 2 лютого люди помічали погоду. Вірили, що сонячний день віщує ще тривалу зиму, а похмурий – швидкий її кінець. У кельтів було навіть особливе свято Імболк на початку лютого, пов’язане з прогнозуванням приходу весни.
Наприкінці XVIII сторіччя мігранти з Німеччини завезли свої традиції до Північної Америки. Оскільки їжаків і бурундуків там не було, новими “синоптиками” стали байбаки – місцеві земельні білки. Перші згадки про День байбака в США відносяться до 1886 року. Саме тоді в містечку Панксатоні (штат Пенсильванія) заснували щорічне святкування з офіційним байбаком-метеорологом. З тих пір кожного 2 лютого американці вранці стежать за волохатим передвісником весни. З плином часу традиція розповсюдилась і на сусідню Канаду, а сьогодні про неї знають у всьому світі.
Тінь чи тепло: як байбак визначає погоду
Згідно з повір’ям, все вирішує поведінка байбака, котрий прокинувся після зимової дрімоти і виліз зі своєї нори саме в цей день. Існує два варіанти:
-
Якщо ранок безхмарний – байбак не помічає своєї тіні та спокійно розгулює надворі. Це означає, що весна буде швидкою, зима скоро закінчиться.
-
Якщо ранок ясний – байбак помічає свою тінь і, злякавшись, тікає назад у нору. У такому випадку чекайте ще шість тижнів зими, приблизно до середини березня.
Хоч наука ставиться до такого передбачення з посмішкою, для багатьох людей цей кумедний ритуал став улюбленою забавою наприкінці зими. Самі організатори називають байбака «найбільш точним метеорологічним працівником у світі, який ніколи не оминає прогноз», оскільки він стабільно «працює» щороку в один і той самий день.
Найвідоміші байбаки-“синоптики”
День байбака – свято міжнародне. У США та Канаді є кілька місцевих гризунів-провісників, навколо яких влаштовують яскраві фестивалі. Серед найзнаменитіших можна згадати таких байбаків:
-
Панксатонський Філ – штат Пенсильванія, США. Легендарний піонер серед байбаків-метеорологів, основний герой святкування в містечку Панксатоні з 1887 року.
-
Віартонський Віллі – Онтаріо, Канада. Білий альбінос-байбак, символ традиції в місті Віартон, знаний своїми жартівливими прогнозами.
-
Статен-Айлендський Чак – Нью-Йорк, США. Офіційний байбак мегаполіса, що живе у зоопарку Стейтен-Айленда (його жартома називають Чарльз Г. Гог).
-
Шубенакадський Сем – Нова Шотландія, Канада. Першим зустрічає світанок 2 лютого в Північній Америці, тому видає найперший прогноз весни.
-
Бальзацький Біллі – Альберта, Канада. Єдиний “байбак”, який по суті є людиною в костюмі гризуна: таку оригінальну форму має традиція у містечку Бальзак.
-
Байбак Джиммі – Вісконсин, США. Волохатий провидець з міста Сан-Прері, який теж щороку “виступає” перед публікою.
-
Генерал Борегард Лі – Джорджія, США. Південний байбак-прогнозист, якому місцеві мешканці приписують майже стовідсоткову точність прогнозів.
Найвідоміший серед усіх – без сумніву, Філ із Панксатоні. Саме цього байбака щороку розбуджують на світанку 2 лютого члени клубу Inner Circle – люди в циліндрах і фраках, котрі піклуються про традицію. Філ проживає на місцевій “Горі байбака” (англ. Gobbler’s Knob) і має почесні звання на зразок «Провидець Провидців» і «Мудрець Мудреців». За легендою, він один і той самий вже понад 130 років – нібито випиває магічний еліксир життя, котрий додає йому ще 7 років віку щоразу після прогнозу. Звісно, насправді за цей час було багато наступників Філа, проте для фанатів важлива сама казкова атмосфера дійства.
Щороку на свято до Панксатоні приїздять тисячі туристів, щоб на власні очі побачити прогноз байбака. Після виходу в 1993 році культової комедії «День байбака» з Біллом Мюрреєм кількість туристів на фестивалі збільшилась до рекордних 30 тисяч. Маленьке провінційне містечко несподівано стало світовою знаменитістю. Голлівудський фільм не тільки прославив місцеву легенду, а й зробив саме словосполучення “день байбака” символом безперервної рутини. «День байбака» здійснив величезний вплив на світову культуру – назва фільму перетворилася на усталений вираз у багатьох мовах світу, що означає одноманітні повторення дня за днем. Тепер 2 лютого асоціюється не тільки з погодою, а й з переосмисленням життя: недарма герой однойменного фільму, опинившись у часовій пастці, переосмислює своє життя, проживаючи День байбака знову й знову.
Цікаво, що з наукової точки зору точність прогнозів Філа невелика – лише приблизно 39% збігів з реальними погодними умовами. Та це нікого не засмучує: люди сприймають прогнози байбака скоріше як веселий ритуал і нагоду підняти настрій наприкінці зими.
Український байбак: своя погодна традиція
Американський День байбака настільки сподобався, що його почали святкувати і в інших державах. В Україні ця традиція прижилася насамперед завдяки ентузіастам-натуралістам. Виявляється, у нас байбак теж з давніх-давен вважався провісником погоди: згідно з народними повір’ями, у степових регіонах України байбаки прокидаються аж у березні. На свято Євдокії (14 березня) вони вилазили з нори, свистіли три рази – та переверталися на інший бік до кінця сплячки. Наші пращури виходили в поле послухати той свист, сподіваючись, що незабаром потеплішає.
А ось 2 лютого як день передбачення погоди в Україні з’явилося не так давно, але швидко набуло популярності. Починаючи з 2004 року біологічна станція Харківського національного університету ім. Каразіна щороку будить свого байбака на ім’я Тимко, щоб той “передбачав” прихід весни. Перший харківський байбак-метеоролог успішно започаткував традицію і пішов на відпочинок 2012 року – його справу продовжив син на прізвисько Тимко II, а з 2018 прогнозує погоду Тимко III. За понад 20 років існування свята на Харківщині ці гризуни передбачали не тільки погоду, а й інколи відповідали на жартівливі “прохання” журналістів – наприклад, віщували успіх української збірної на Олімпіаді чи навіть курс долара. Не відстає і Західна Україна: у Львові з 2009 року жив свій байбак Мишко, який кожного 2 лютого віщував весну в місцевому еколого-натуралістичному центрі. Зараз львівського Мишка замінила самиця байбака Маруся – традицію продовжують, залучаючи дітей і гостей міста до цього радісного дійства.
Цікаво, що в Україні байбаки іноді випереджають сценарій свята. Наприклад, київський байбак Вікентій, котрий мешкає у приватному зоопарку під Києвом, у січні 2024 року прокинувся раніше терміну. Гризун виліз зі своєї хатинки і почав гуляти посеред зими, чим здивував доглядачів і викликав хвилю жартів: мовляв, Вікентій натякає на дуже ранню весну. Незважаючи на все, офіційний прогноз у День байбака ніхто не скасовував – тому 2 лютого українці зазвичай звернули погляди на Харківщину. Того дня Тимко III у присутності телекамер “передбачив” ще шість тижнів морозів (побачив свою тінь), а ось його закордонний колега Панксатонський Філ, навпаки, передбачив ранню весну. Чий прогноз точніший цього разу – покаже час, а поки що українці мають можливість порівняти дві народні традиції і вибрати, якому байбаку вірити більше.
Для сучасної людини День байбака – це насамперед розвага і ефектне шоу. Святкові фестивалі організовують з концертом, ярмарком, танцями і обов’язково транслюють у ЗМІ та соцмережах. Хоч прогнози хвостатого метеоролога і не завжди справджуються, люди сприймають їх з усмішкою та оптимізмом. Незважаючи на випадковість таких віщувань, популярність свята з кожним роком збільшується – і не тільки в Америці, але й в Україні. Недарма в розпал лютої зими так хочеться повірити в маленьке диво.
Нагадаємо, що раніше ми писали про те, як правильно відзначати День Байбака. Очищення — ось основне завдання цього дня.