За майже півтора року на чолі Католицької церкви Папа Римський Лев XIV зробив те, чого від нього навряд чи очікували кардинали, коли обирали наступника Франциска. Перший в історії американський понтифік опинився в центрі міжнародної політики, публічно посварився з президентом США Дональдом Трампом, потрапив до числа можливих претендентів на Нобелівську премію миру та посилив спроби Ватикану домогтися припинення російської війни проти України.
Однак у жовтні 2026 року перед 71-річним понтифіком постало випробування зовсім іншого характеру. Під час планового медичного обстеження лікарі виявили в його легені пухлину, а 13 жовтня Лев XIV навіть переніс операцію в одній з римських клінік.
24 Канал розбирає широку та насичену біографію Роберта Превоста – людини, яка пройшла шлях від американського місіонера в Перу до Святого Престолу. Як Лев XIV примудрився стати одним із найпомітніших критиків політики Дональда Трампа, чому його називали серед можливих претендентів на Нобелівську премію миру, що відомо про боротьбу понтифіка з Трампом і власною раковою пухлиною, а найголовніше – чи здатен він використати свій авторитет, щоб допомогти Україні досягти справедливого миру?
Прево чи Превост?
Першими повідомленнями про нового Папу багато українських ЗМІ окреслили підстави для філологічної баталії, адже обранця Конклаву називали у два способи – “Прево” та “Превост”.
Друге прочитання відповідає нормам англійської мови, тоді як перше – данина франкофонному походженню пана Роберта. Відповідно до цієї традиції не зовсім звичне для українців нагромадження приголосних наприкінці прізвища Prevost ігнорується і має читатися як “Прево”.
Водночас виникає інша колізія – щодо імені. Бо Папа має ім’я Robert Francis, яке в США прочитали б як “Роберт Френсіс”, а в тій же Франції “Робер Франсіс”. Крім того, якщо зважати на іспанське коріння матері та відповідні традиції, прізвище має бути подвійне – Превост Мартінес.
Зазначимо, що українська версія офіційного сайту Ватикану наполягає на тому, що новий Папа не Прево, а Превост, а його правильне повне ім’я треба читати на англійський кшталт – Роберт Френсіс Превост.
З огляду на це навіть добре, що церковник обрав собі нове ім’я – Лев XIV, яке, щоправда, теж має своє прочитання в різних мовах католицького світу, зокрема латиною це Leo XIV, а португальською Leão XIV. Так хто ж він такий і звідки?
Шлях до Святого Престолу: біографія Папи Лева XIV
8 травня 2025 року над Сікстинською капелою у Ватикані з’явився білий дим. Конклав зі 133 кардиналів, серед яких був і українець Микола Бичок, доволі швидко, всього лише з четвертої спроби – обрав нового очільника Католицької церкви. Незабаром з балкона собору Святого Петра пролунало традиційне оголошення про обрання нового Папи, а перед тисячами вірян постав тоді 69-річний американський кардинал Роберт Френсіс Превост, який обрав собі ім’я Лев XIV.
Вибір кардиналів Ватикану доволі сильно всіх здивував, адже на відміну від італійця П’єтро Пароліна чи філіппінця Луїса Антоніо Тагле, Превост не належав до найпомітніших фаворитів у попередніх медійних і букмекерських прогнозах.
Втім, у церковній ієрархії він аж ніяк не був випадковою людиною, і за його плечима були десятиліття місіонерської роботи, керівництво міжнародним чернечим орденом і доволі близькі відносини з покійним Папою Франциском.
Роберт Превост народився 14 вересня 1955 року в Чикаго. Його батько Луї Маріус Превост був ветераном Другої світової війни та педагогом, а мати Мілдред Мартінес працювала бібліотекаркою. Родина мала доволі змішане походження, в роду понтифіка були намішані французькі, італійські та іспанські корені, а за даними генеалогічних досліджень, він мав навіть африканське коріння.
Превост навчався в одному з найпрестижніших університетів США – Вілланова у Філадельфії. Там Роберт вивчав математику та філософію, але до першої в хлопця не тяжіла душа і він все частіше задумався про її спасіння. Це він почав розуміти ще під час навчання в католицькій семінарії.
- Своє життя Превост вирішив пов’язати з Церквою і вступив до Ордену августинців після завершення університету в 1977-му році. 2 вересня 1978 року Превост склав перші обіти, а 29 серпня 1981 року – вічні обіти.
- Далі було навчання в Католицькому богословському інституті в Чикаго. Після цього Роберт продовжив духовне навчання в Римі – в Папському університеті св. Томи Аквінського (знаменитому – Анджелікумі), де здобув звання доктора канонічного права.
- 19 червня 1982-го року в Августиніанській колегії Святої Моніки в Римі американець отримав пресвітерські свячення.
Важливою сторінкою біографії майбутнього понтифіка стало відрядження до Перу, куди молодого священника вперше відправили у 1985-му році. Там Превост працював із місцевими громадами, викладав у семінаріях, займався підготовкою духовенства та церковним управлінням. Згодом він навіть отримав перуанське громадянство, тож після обрання Лева XIV одразу дві американські держави отримали підстави вважати нового Папу своїм.
Саме в Перу майбутній Папа пережив один з перших серйозних ударів по своєму здоров’ю. Під час місіонерської праці він захворів на черевний тиф і потрапив до лікарні. Згодом священник згадував, що пережите випробування лише зміцнило його переконання у правильності обраного шляху.
Вже сьогодні, аж через чотири десятиліття він зіткнувся зі значно серйознішою хворобою, але вже не в статусі рядового місіонера, а в якості лідера Католицької церкви. Але про це ви дізнаєтесь, якщо дочитаєте статтю до кінця.
Кар’єра Роберта Превоста тим часом продовжувала активно розвиватися. У 1999-му році він очолив августинців у Чикаго, а 2001-го став генеральним настоятелем усього ордену, яким керував протягом двох шестирічних термінів. Згодом повернувся до Перу, де у 2014 році отримав призначення апостольським адміністратором єпархії Чиклайо, а вже наступного року став її єпископом.
Проте справжнім квитком до найвищих кабінетів Ватикану для Превоста стало особисте знайомство з Папою Франциском. У 2023-му році понтифік призначив його префектом Дикастерії у справах єпископів – надзвичайно впливового ватиканського відомства, яке бере участь у доборі єпископів по всьому світу. Того ж року Превост отримав кардинальський сан та очолив Папську комісію у справах Латинської Америки.
Фактично Франциск довірив своєму американському соратнику вплив на майбутній кадровий склад Католицької церкви, і хоча сам Превост продовжував триматися переважно поза зором медіа, його авторитет серед кардиналів невпинно зростав.
Тож коли 21 квітня 2025 року Франциск помер, саме цей маловідомий широкій аудиторії церковник виявився компромісною кандидатурою, здатною об’єднати різні крила Католицької церкви. Американець із багаторічним досвідом служіння в Латинській Америці, прихильник соціального вчення Церкви, але водночас достатньо консервативний у питаннях віри та моралі.
Як пройшла інтронізація Папи
18 травня 2025-го у Ватикані відбулася інтронізація Лева XIV на посту Папи Римського. Йому вручили палій – смужку овчини, що символізує його роль пастуха. Також Папі поклали на плечі з трьома шпильками, що символізували цвяхи з розп’яття Христа.
Пізніше йому вручили перстень рибалки, названий на честь першого Папи Римського, святого Петра, який був рибалкою за першою професією.
Захід пройшов разом зі священною літургією. На захід приїхали лідери світових держав, серед яких був і Володимир Зеленський, тоді ж він, як вважалося, зумів вперше знайти спільну мову з президентом Трампом, який за кілька місяців до того на пару з Джей Ді Венсом влаштував українському лідеру пастку в Овальному кабінеті.
У Ватикані, відповідаючи на питання про візит Папи Римського зазначили, що говорити про це ще передчасно. Державний секретар Святого Престолу П’єтро Паролін наголосив, що наразі Лев XIV не зможе відповісти на запрошення президента Зеленського.
Politico пояснило, що Ватикан має традицію дипломатичного нейтралітету. Хоча Лев і пообіцяв “докласти всіх зусиль”, щоб спробувати звести Росію та Україну за столом переговорів.
Святий Престол завжди готовий допомогти об’єднати ворогів віч-на-віч, поговорити один з одним, щоб народи в усьому світі могли знову знайти надію та відновити гідність, якої вони заслуговують, гідність миру, – сказав він.
Консерватор, реформатор чи спадкоємець Франциска: як Лев XIV змінює Ватикан
Ще під час першої появи Лева XIV на балконі собору Святого Петра ватиканські експерти почали шукати ознаки того, наскільки новий понтифік відрізнятиметься від свого попередника. І певні підстави для таких припущень справді були.
На відміну від Франциска, який демонстративно відмовлявся від пишного папського вбрання, Роберт Превост з’явився перед вірянами у традиційній червоній моцетті та єпитрахилі із золотою вишивкою. Для пересічного спостерігача це могло здатися дрібницею, але у Ватикані, де навіть колір одягу іноді перетворюється на політичну заяву, такі деталі не залишаються непоміченими.
Ще цікавішим виявився вибір папського імені, адже серед тринадцяти попередніх Левів були понтифіки, які коронували Карла Великого, відлучали від Церкви Мартіна Лютера та конфліктували з європейськими монархами. Проте сам Превост пояснив, що орієнтувався передусім на Лева XIII, який очолював Католицьку церкву наприкінці XIX століття. У 1891-му році той опублікував знамениту енцикліку, присвячену становищу робітників, соціальній справедливості та наслідкам промислової революції.
За словами нового Папи, людство сьогодні переживає схожі потрясіння, тільки цього разу замість парових машин та фабрик головним викликом стають штучний інтелект і цифрова революція. І Католицька церква, на його переконання, не повинна залишатися осторонь питань захисту людської гідності, праці та соціальної справедливості.
Втім, за півтора року стало зрозуміло, що очікування консервативної революції у Ватикані були щонайменше передчасними. Лев XIV виявився радше обережним продовжувачем політики Франциска, ніж його ідейним противником. Він підтримав відкритість Церкви до вірян, які опинилися у складних життєвих обставинах, та продовжив обговорення суперечливих реформ свого попередника.
Свого часу Папа Франциск опублікував документ, який викликав справжню бурю серед католицьких консерваторів, адже допускав індивідуальний підхід до питання причастя для розлучених вірян, які уклали новий цивільний шлюб. Лев XIV не відмовився від цієї спадщини, натомість запропонував оцінити, як відповідні положення застосовуються на практиці.
Водночас називати нового Папу лібералом у сучасному розумінні було б також перебільшенням. Лев XIV залишається прихильником традиційного католицького вчення про шлюб і сім’ю, не підтримує церковного визнання одностатевих союзів, але разом з цим наполягає, що ці питання не повинні затьмарювати значно ширшу місію Церкви про захист людської гідності, свободи та справедливості.
Окремої уваги заслуговують і його кадрові рішення. Зокрема, у жовтні 2026 року він затвердив обрання філіппінського кардинала Луїса Антоніо Тагле деканом Колегії кардиналів, що стало першим в історії випадком, коли така посада дісталася представнику Азії. Особливо символічно, що Тагле вважався одним із головних конкурентів самого Превоста на конклаві 2025 року. Тепер же він відіграватиме важливу роль в організації майбутніх виборів наступного Папи.
Таким чином, Лев XIV поки не демонструє бажання радикально змінювати Католицьку церкву, але й повертати її далеко в минуле також не збирається. Схоже, що його головна мета полягає в тому, щоб зберегти традиційні основи католицизму, водночас змусивши Церкву активніше реагувати на виклики сучасного світу. І, як незабаром з’ясувалося, така позиція далеко не завжди подобається тим, хто звик вважати релігію зручним інструментом у просуванні власної політики.
Конфлікт двох впливових американців: чому Дональд Трамп посварився з Папою Левом XIV
Для більш віддалених від питань релігії став значно цікавішим інший сюжет, який розгорнувся з приходом Лева XIV. Перший в історії Папа Римський зі США міг би стати для Дональда Трампа чудовим союзником, а для Вашингтона – додатковим інструментом впливу на понад мільярд католиків у всьому світі.
Проте досить швидко з’ясувалося, що Роберт Превост не збирається перетворювати Святий Престол на релігійний придаток до адміністрації Білого Дому. Ба більше, саме американець Лев XIV став одним із найпомітніших критиків хаотичної політики президента США.
Перші розбіжності проявилися ще до обрання Превоста понтифіком. У лютому 2025-го року майбутній Папа публічно розкритикував віцепрезидента Джей Ді Венса за спробу пояснити християнську любов через своєрідну ієрархію, де спершу треба любити родину, потім співгромадян, а вже після цього – решту людства. Згодом він також критикував жорстку імміграційну політику адміністрації Трампа, наголошуючи на негуманному ставленні до мігрантів.
Однак справжній конфлікт між двома американцями спалахнув у квітні 2026-го року на тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану. Понтифік засуджував бойові дії та закликав сторони повернутися до дипломатії. Особливо жорстко він відреагував на погрозу Трампа знищити іранську цивілізацію, яку Лев XIV назвав неприйнятною. Під час молитовного чування 11 квітня він також засудив демонстрацію сили та прагнення до всемогутності, що сьогодні охопило світову політику.
Трамп, очевидно, не звик до того, що хтось може не погоджуватися з його “геніальними” ідеями, особливо якщо ця людина ще й має значний міжнародний авторитет. Уже 12 квітня американський президент розпочав свій “хрестовий похід” проти земляка, коли опублікував у Truth Social розлогий допис, у якому назвав Лева XIV “слабким у питаннях боротьби зі злочинністю”, “жахливим у зовнішній політиці” та звинуватив у заграванні з радикальними лівими. З огляду на примітивність і навіть певну “дитячість” у формулюваннях, можна припустити, що автором допису був сам президент США і на той час – вже лауреат премії миру ФІФА.
Згодом президент США навіть заявив, що понтифік певною мірою має завдячувати особисто Трампу за власне обрання. Мовляв, кардинали нібито навмисно обрали на пост саме американця, щоб потішити Дональда Трампа. Безумовно, жодних реальних доказів цієї доволі оригінальної теорії Трамп, звісно, не навів.
Сам Лев XIV реагував значно стриманіше, і 13 квітня він заявив, що не боїться адміністрації Трампа, не збирається вступати з президентом США у особисту суперечку, проте не буде й відмовлятися від закликів до миру. Зрештою, поки Трамп все частіше розглядає військову силу як інструмент розв’язання міжнародних проблем, Лев XIV наполягає на дипломатії, діалозі та неприпустимості виправдання війни релігією.
Особливої гостроти цій історії додала Нобелівська премія миру. Дональд Трамп продовжує всіх переконувати, що саме він найбільше заслуговує на нагороду за свої реальні та уявні миротворчі досягнення, хоча його обіцянка завершити російську війну проти України так і залишилася невиконаною, а натомість операція США та Ізраїлю проти Ірану переросла в масштабний та затяжний збройний конфлікт, який забрав надто багато життів і коштував світу занадто дорого в усіх сенсах.
І поки Трамп так сильно прагне бути відзначеним цією нагородою, серед можливих претендентів на Нобелівську премію 2026 року експерти називали Лева XIV. Питання вже було навіть не в тому, щоб понтифік переміг, і таким чином став би першим Папою Римським – лауреатом Нобелівської премії миру, проблема полягала в тому, що навіть номінація Превоста на цю нагороду викликала в Трампа особисте роздратування та образу.
Та зрештою, для Лева XIV значно складнішим випробуванням за перепалку з Трампом чи нобелівські перспективи стала хвороба, про яку світ дізнався вже за кілька днів після оголошення результатів премії. І цього разу йшлося не про політичні амбіції чи моральний авторитет, а про життя самого понтифіка.
Новий понтифік, старі проблеми: як у Лева XIV виявили онкологію
Попри поважний вік, 71-річний Лев XIV донедавна справляв враження людини, яка має всі шанси очолювати Католицьку церкву ще не одне десятиліття. На відміну від свого попередника Папи Франциска, останні роки життя якого супроводжувалися постійними хворобами та госпіталізаціями, Роберт Превост не мав відомих публіці проблем зі здоров’ям, він зберігав активний спосіб життя і навіть захоплювався тенісом. Проте, в жовтні 2026-го року ця ілюзія була зруйнована.
11 жовтня під час традиційної недільної молитви Папа несподівано повідомив вірянам, що лікарі виявили у його легені невелику пухлину. За словами понтифіка, її знайшли на дуже ранній стадії під час планового обстеження, проте медики рекомендували не зволікати з операцією. Уже 13 жовтня Лева XIV госпіталізували до римської клініки Джемеллі, добре відомої завдяки лікуванню його попередників – Івана Павла ІІ і Папи Франциска.
Роберт Превост і його славетний попередник – Папа Іван Павло Другий:
Під час приблизно півторагодинної операції хірурги видалили нижню частку правої легені Папи. Проведене дослідження тканин підтвердило найгірші побоювання – у Папи діагностували аденокарциному легені, один із найпоширеніших різновидів раку. Водночас із Ватикану надійшли й обнадійливі новини. Сама операція минула без ускладнень, а сам понтифік нормально прокинувся після наркозу та повернувся до лікарняної палати.
Утім, говорити про остаточну перемогу над хворобою поки зарано. Аденокарцинома може успішно лікуватися хірургічним шляхом, особливо якщо її вдалося виявити до поширення на інші органи. Проте Ватикан досі не повідомив точну стадію захворювання та не уточнював, чи виявили лікарі ураження лімфатичних вузлів. Від результатів подальших обстежень залежатиме, чи знадобиться Папі додаткове лікування, зокрема хімієтерапія або імунотерапія.
Поки що Лев XIV має провести в лікарні близько тижня, а всі його публічні заходи скасовані до 20 жовтня 2026 року. Під питанням опинилася й запланована на листопад велика подорож до Південної Америки, зокрема й до Перу, де Роберт Превост провів значну частину свого життя.
І ось на фоні хвороби понтифіка виникло чергове обговорення того, що станеться, якщо здоров’я Папи не дозволить йому продовжувати виконувати свої обов’язки.
Річ у тім, що Католицька церква досі не має чіткого механізму передачі влади на випадок тривалої недієздатності Папи. На відміну від світських держав, де повноваження глави держави зазвичай може тимчасово перебрати інша посадова особа, у Ватикані понтифік формально залишається очільником Церкви навіть у разі тяжкої хвороби. Передача влади можлива лише після його смерті або, як виняток, у разі добровільного зречення престолу, як це зробив Бенедикт XVI у 2013 році.
Таким чином, онкологія Лева XIV стала не лише особистим випробуванням для понтифіка, а й черговим нагадуванням про вразливість всієї архаїчної системи управління Католицькою церквою, попри те, що прогнози на його одужання наразі доволі оптимістичні.
Своєю чергою, для України здоров’я Папи має далеко не лише символічне значення. Лев XIV у відносно короткий термін встиг перетворитися на одного з провідних міжнародних діячів, який не просто вдається до абстрактних заяв, а активно просуває ідею справедливого миру для України та намагається використати вплив Святого Престолу для повернення українських полонених та дітей назад додому.
Миротворець критичний до Москви: як Лев XIV просуває мир в Україні?
Сам Роберт Превост, коли був кардиналом, небагато говорив про Україну та війну, але все ж чітко визначив свою позицію, як повідомляє WSJ.
Це справжнє вторгнення, імперіалістичне за своєю природою, де Росія хоче завоювати територію з міркувань влади. Доведено, що в Україні скоюються злочини проти людяності, – наголошував Превост.
Тож, коли нового Папу з обранням привітав український президент Володимир Зеленський, він звертався до однодумця.
Щиро вітаю Папу Римського Льва XIV з обранням на престол святого Петра й початком понтифікату. Україна високо цінує послідовну позицію Святого Престолу щодо дотримання міжнародного права, засудження військової агресії Російської Федерації проти України та захисту прав невинних цивільних громадян. У цей вирішальний для нашої країни момент сподіваємося на подальшу моральну й духовну підтримку з боку Ватикану зусиль України, спрямованих на відновлення справедливості й досягнення тривалого миру. Бажаю Його Святості Льву XIV мудрості, натхнення, духовних і фізичних сил у виконанні його високої місії. Ad multos annos!, – глава української держави вітає Папу з обранням.
Вже через кілька днів відбулася телефонна розмова Папи Лева XIV з президентом України, під час якої Володимир Зеленський запросив понтифіка прибути з Апостольським візитом. Згодом запрошення повторив й очільник УГКЦ Святослав Шевчук. Він зустрівся з Папою у Ватикані 16 травня.
Український архієрей також передав понтифіку список полонених, яких досі утримує Росія, а Папа пообіцяв допомогти та заявив, що готовий виступити посередником в переговорах, а їх місцем може стати Ватикан.
Моє серце із мученицьким і улюбленим народом України. Зробімо все можливе, щоб здобути якнайшвидше справжній мир – справедливий і тривалий! А також хай будуть звільнені всі полонені, а діти хай повернуться до своїх родин, – Папа Римський під час зустрічі з предстоятелем УГКЦ обіцяє допомогу.
Після першої телефонної розмови відбулося кілька особистих зустрічей, зокрема в липні та грудні того ж року. Під час останньої зустрічі сторони обговорювали американські мирні ініціативи, звільнення військовополонених та повернення українських дітей. У квітні 2026 року понтифік знову говорив із Зеленським телефоном, підтвердивши готовність Ватикану сприяти гуманітарним зусиллям та дипломатії.
Причому Лев XIV не обмежувався загальними побажаннями миру. У грудні 2025-го року він доволі різко прокоментував хаотичні та невиважені мирні пропозиції США, занепокоївшись можливим послабленням історичного союзу між США та Європою. Для американського понтифіка, який на той момент уже мав розбіжності з адміністрацією Трампа, це було досить гучним сигналом. Водночас Папа підтвердив, що Святий Престол продовжує непублічну роботу над поверненням українських дітей із Росії, хоча й визнав, що цей процес просувається надзвичайно повільно.
Однак найцікавішим виявилося те, що новий Папа не відмовився від дипломатичних механізмів свого попередника. Головним посередником Ватикану в гуманітарних питаннях залишився кардинал Маттео Дзуппі, якому Франциск ще у 2023-му році доручив відповідну місію.
У вересні 2026 року Дзуппі знову відвідав Москву, де проводив переговори щодо військовополонених, депортованих дітей та інших гуманітарних проблем.
Тож попри очевидні відмінності в публічній риториці, зовнішньополітичний курс двох понтифіків виявився значно ближчим, ніж могло здатися на початку. Лев XIV, як і Папа Франциск, намагається зберігати контакти як з Україною, так і з Росією, пропонує Ватикан як майданчик для мирних перемовин та концентрується передусім на гуманітарних питаннях.
Однак яким би впливовим Папа не був у католицькому світі, необільшовиків з Москви це не сильно вражає. Кремль досі не погодився на ватиканське посередництво, а регулярні візити церковних дипломатів самі собою не свідчать про готовність Росії припинити агресію, адже Володимир Путін навіть брутально проігнорував запропоноване Папою великоднє перемир’я.
Власне, Папа також усвідомлює обмеженість своїх можливостей на цьому напрямку. У грудні 2025 року він підтвердив готовність прийняти українську та російську делегації для переговорів, але зазначив, що відповідну пропозицію сторони досі не прийняли. Не менш обережно Лев XIV висловився й щодо можливого візиту до України, на якому неодноразово наполягав Зеленський. Понтифік не відкинув такої перспективи, проте конкретних термінів досі не назвав.
При цьому Україна залишається важливою темою його міжнародних виступів. Зокрема, 11 жовтня 2026 року, незадовго до операції, Лев XIV закликав створити умови для безпечного перевезення українського зерна через Чорне море, нагадавши, що наслідки російської війни дуже гостро відчувають найбідніші країни світу, залежні від українського продовольства.
У підсумку оцінювати політику Лева XIV щодо України варто без надмірного захоплення, хоча не варто також знецінювати його зусилля. Святий Престол не має ані армії, ані економічних важелів, здатних примусити Росію до миру. Натомість Ватикан зберігає дипломатичні канали, доступні далеко не кожній західній державі, а моральний авторитет понтифіка дозволяє підтримувати українське питання в міжнародному порядку денному.
І хоча ці можливості поки не принесли вирішального прориву, вони можуть бути корисними там, де йдеться про долі конкретних людей – військовополонених, цивільних заручників і дітей, відірваних від власних родин.
Зрештою головна суперечність понтифікату Лева XIV полягає саме в цьому. Папа, який відкрито виступає проти політики сили, очолює Церкву у світі, де сила дедалі частіше стає головним аргументом у формуванні міжнародних відносин. Він може сперечатися з Дональдом Трампом, закликати Володимира Путіна припинити агресію та пропонувати власне посередництво, але змусити їх дослухатися до своїх закликів, на жаль, поки не здатен.
Часті питання
❓Хто є Папа Римський Лев XIV і які його досягнення? ❓Які виклики стоять перед Левом XIV у його понтифікаті? ❓Яка позиція Лева XIV щодо війни в Україні?
За даними порталу: 24tv.ua