- 1
- 2
- 3
- 4
- 1
- 2
- 3
- 4
Колишній лікар-педіатр, а нині — командир служби наземних роботизованих комплексів (НРК) у складі окремого батальйону “Вовки Да Вінчі”, майор ЗСУ Олександр Ябчанка, був гостем ефіру 24 Каналу. Військовий та журналіст Юрій Гаврищак обговорили ситуацію на фронті, бурхливий розвиток українського Military Tech, детально зосередившись на особливостях і перевагах застосування НРК на полі бою, а також у логістиці та евакуації.
24 Канал пропонує текстову версію великого інтерв’ю.
Перші НРК у підрозділі та еволюція їхнього використання
У 2024 році ми вже почали ними прямо воювати. А у 2023 році ми вперше застосували турелі (на НРК. – 24 Канал). Це теж наземний роботизований комплекс, тільки, так би мовити, верхня його частина. Тоді в мене було уявлення, що саме турелі замінять піхотинця. Я визнаю, що в цьому нюансі помилявся, бо ще не замінили. Натомість, з 2024 року, і в нас, і в інших підрозділів, усе більше і більше логістики й частково евакуації взяли на себе наземні роботизовані комплекси.
НРК – нова реальність війни. Якщо говорити про зміни від 2024 року, то в той час НРК були допоміжним елементом звичної логістики. Зараз це вже невіддільна частина фронтової логістики. Навіть за 2026 рік динаміка збільшення обсягів того, що перевозять НРК, доволі позитивна.
Кількість наземних роботизованих комплексів, що є на балансі “Вовків Да Вінчі”, сказати не можу. Скажу лише, що станом на зараз їх трохи менше, ніж хотілося б. Якщо ми ставили у 2024 році собі за мету, аби в нас було з запасом наземних роботизованих комплексів, тобто щоб ніколи не було ситуації, коли ти думаєш: “Ого, а от цей спалять і що ми будемо робити?”. От щоб навіть таких думок не було — це ціль на найближчий час. Станом на зараз, я кажу про батальйон — бригаду, ситуація така, що коли треба робити логістику, а немає засобу, то це скоріше виняток, ніж проблема. Це знову ж таки гарна новина.
Я спілкуюся з бійцями інших підрозділів, які опікуються НРК, і їздити є на чому. Інша справа, що настільки швидко змінюються потреби та вимоги до цих НРК, що будь-який іноземний роботизований комплекс потребує передбойової адаптації. Вкрай важливий складник усієї архітектури НРК – це лабораторії. “Майстерні” їх по-старому називають, але я їх називаю R&D-лабораторії, тому що, окрім того, що вони готують комплекс до використання в бойових умовах, вони ще й модернізують його. Нерідко це відбувається разом із виробниками. І таким чином R&D зброї відбувається безпосередньо на фронті.
З одного боку, це гарна новина. З іншого боку, вона спонукає забезпечити ці лабораторії всім необхідним. Звична ситуація, коли лабораторії мусять бути на самозабезпеченні. Це означає, що хлопці чекають, поки зайде зарплата, скидають усе в загальний котел і з нього купують усе необхідне для модернізації. Це поширена ситуація на фронті. Вона викликає величезну повагу до людей, які воюють, так би мовити, за власні кошти. Але з іншого боку, це проблема, бо те, що людина заробила потом і буквально кров’ю, не пасує віддавати ще й на власне воювання.
Зараз це не завжди відбувається лише так. Наприклад, у нашому батальйоні, і знаю, що не лише в нашому, є фонди, які допомагають у цьому. У нас є Defense Robotics. Його фокус – саме допомога в роботизації, зокрема допомога цим самим лабораторіям. Якщо у тебе є достатньо ресурсу, щоб довести комплекс до стану бойової готовності або модернізувати його, тоді цикл оновлення відбувається набагато швидше. І від цього виграють усі, крім росіян.
Платформ. Бо перш за все ми говоримо зараз про базову логістику й евакуацію. Це функції, які виконують наземні роботизовані комплекси. Подекуди логістика здійснюється виключно НРК. У нашому випадку ми здійснюємо логістику комбіновану. Тобто наземні роботизовані комплекси – це частина логістичного шляху. Далі ми доставляємо безпілотними літальними апаратами, тому що ми знаходимося на Покровському напрямку, і наша лінія тримає противника вже понад рік – він не просунувся ні на метр.
З одного боку, це дуже добре. З іншого боку, всі шляхи під’їздів відомі як нам, так і противнику. Відповідно, проскочити там “машинкою” майже нереально. Тому НРК може доїхати до певної межі. Далі ти мусиш доставляти логістику безпілотними літальними апаратами. Тобто це так звана комбінована логістика. І в моїй відповіді є частина того, чому не вистачає. НРК знищують, на них полюють. Якщо НРК помітили, то її будуть намагатися знищити, поки не доб’ють або поки не втече.
Саме так. Тільки поки що в цьому беруть участь люди. Це ж логістичні точки. У тебе є логістична точка, куди на броньованому автомобілі довозиться логістика. Тобто те, що тобі потрібно, воно довозиться спочатку бронемашиною, далі перевантажується на НРК. Зрозуміло, що це відбувається на спеціально захованих і обладнаних для цього місцях. Далі з точки НРК здійснює логістику до наступного пункту, і в наступному пункті вже це переноситься на безпілотні літальні апарати. Логістика зараз – це вкрай складна, але й вкрай необхідна базова задача на війні. Війни виграє логістика.
Це визначається навіть не навантаженням, не масою і не спроможностями, а зв’язком. Переважна більшість наших НРК, не секрет, на Starlink. Усі ми бавились у всякі Need for Speed. Тепер уяви, що ти керуєш цією машинкою, а в тебе затримка сигналу від твоєї машинки до тебе, наприклад, 0,2 секунди. Ну, і куди ти заїдеш? Швидкості на НРК зовсім інші, ніж у всяких NFS. Але ідея зрозуміла: коли в тебе сигнал рухається через космос, є певна затримка сигналу. Вона не дає можливості рухатись із високою швидкістю, тому що в той момент, коли ти приймаєш рішення про поворот, ти вже можеш цей поворот проїхати й просто з’їхати в яр. Саме тому ми обмежені швидкістю. Це, без сумніву, буде змінюватись. Ми точно рухаємось у напрямку, аби швидкості зростали. Просто станом на зараз це обмежується не так спроможностями НРК, як спроможностями зв’язку.
Я щиро бажаю українським воїнам нудьгувати на війні, якщо вони це роблять. Ми намагаємось, щоб наш оператор був у якомога безпечнішому місці. Чим далі, тим імовірність бути ураженим противником нижча. Оце в той бік ми рухаємось. Деталі знову ж розповідати не буду, але мрію, аби оператори нудьгували теж.
Як українці роботизувались
Почну з математики. Будь-яке значення порівняно з нулем – це сильно більше. Хочу нагадати, що ми починали з нуля. Ще у 2023 році навіть дуже прогресивні люди, з якими я спілкувався про НРК, дивилися на мене як на дивака. Нічого дивного. Я сам помилявся, бо уявляв розвиток роботизованих систем так: спочатку це буде заміна піхоті на позиціях, аби керувати вогневими засобами. Реальність виявилася іншою, але концептуально я мав рацію, що НРК стануть невіддільною частиною війни.
Ми починали фактично з нуля. Зараз у нас колосальний розвиток, але це ще далеко не ті показники, які могли б повністю перекрити наші потреби в логістиці, евакуації, вогневому ураженні, розвідці, радіоелектронній розвідці, радіоелектронній боротьбі, мінуванні, розмінуванні. Усе це з часом робитимуть наземні роботизовані комплекси. Просто зараз ми маємо значні успіхи по логістиці, відчутні успіхи по евакуації, але це лише початок.
З іншого боку, ворог теж розвивається в цьому напрямку. Якщо дивитись щоденну інформацію про втрати ворога, то там уже декілька місяців щодня з’являється НРК, і їхня кількість від місяця до місяця збільшується. Вони теж насичують свої підрозділи наземними роботизованими комплексами.
Відповідаючи на запитання про нові підрозділи, скажу так. По-перше, у них уже є, де взяти НРК, тому що у 2024 році ті, хто першими це робили, воювали на своїх, тобто на тому, що назбирали. Хочу подякувати всім, хто підтримує наш підрозділ, у тому числі роботизацію. Бо без вас не було б ніякої роботизації батальйону ВКД, саме ви давали донати на наші перші роботизовані комплекси.
Тепер держава вже дає засоби. Держава вже дає на це й штатки: з 2025 року це звична історія, коли в тебе є відповідні юніти по наземних роботизованих комплексах. У 2024 році це були люди в штатці на зовсім інших посадах. Я був командиром піхотної роти, і з моєї роти частина людей займалась наземними роботизованими комплексами. Неможливо було б це зробити ще й без доброї волі командування, тому що командиру треба сказати: “Я декілька піхотинців візьму на цю функцію”. І він на свій страх і ризик дає добро. Але ж потім із нього питають за кількість піхоти в БЧС.
Тепер ці три фактори, які у 2024 році треба було вибивати, у підрозділів, які зараз починають цей шлях із нуля, вже є. У них є і засоби, і штатка, і командир уже йде їм назустріч не на свій страх і ризик, а тому, що має і засоби, і штатку. Чому вони в це вірять? Бо інші вже зробили, і багато ґуль, які ми понабивали, їм зараз набивати не треба. Ми завжди відкриті до консультацій і порад. У нас постійно є бійці з інших підрозділів, які лише починають цей шлях. І це дуже тішить, що є підрозділи, в яких ми зараз уже можемо питати їхній досвід.
Ті, кого ми свого часу навчали роботизації, зараз у якихось питаннях є для нас джерелом інформації, а дехто – вже навіть прикладом. Підсумовуючи: українські горизонтальні структури працюють саме так – приєдналась держава, і українські горизонтальні зв’язки зробили свою справу.
Треба зрозуміти, що оператор НРК – це навіть не чутливість пальців. Це купа інформації, з якою ти маєш ознайомитись, починаючи з деяких азів фізики й закінчуючи механікою. Ти маєш розуміти, як НРК тобі “залазить у мізки” з одного боку, а з іншого – як лізти в його гусеницю чи колеса. По часу – декілька тижнів, насправді залежить від людини. За декілька тижнів людина може вивчити базу. Далі ти навчаєшся вже постійно.
Ми цю базу даємо в наших навчальних центрах. Наша бригада навчає, люди проходять БЗВП, а також ті, хто себе бачать НРКашниками. Щобільше, зараз є вимога, щоб бодай базовий мінімум кожен піхотинець отримував і по БпЛА, і по НРК. По НРК він хоча б має вміти користуватися НРК як мулом, тобто тим, що ти за собою волочиш. Бо ти, як піхотинець, ніколи не знаєш, коли станеться ситуація, що тобі треба буде вивозити когось, а біля тебе буде НРК, і якщо ти не тримав пульт у руках, то що ти з цим зробиш? Принаймні в нашому підрозділі це вже базова навичка. Сподіваюся, що в інших підрозділах теж буде рух у той бік.
Звісно, що так. Якщо в тебе є та чутливість у пальцях, це, звісно, допоможе. Якщо взяти мій власний досвід, я ніколи особливо геймером не був, а на “Мавіку” навчився за декілька тижнів, може, тижні два, і вже літав на бойових. Тоді був 2022 рік, і часу не було. Пам’ятаю, навчання було непростим. Були хлопці, які вчилися набагато швидше, набагато талановитіші, але я разом із побратимами теж навчився.
Зараз трьох днів достатньо, щоб навчитись бази. Перше й основне – це бажання вчитися.
Тут знову ж треба внести точність. Я казав, що я собі уявляв це. А виявилось, що реальність дещо інша взагалі. Це окрема тема для розмови – як українці роботизувались.
Ми перша армія у світі, яка широко застосувала безпілотні системи. Масове застосування безпілотних систем можна співвіднести за важливістю з появою пороху свого часу. Ми зараз можемо казати лише по цій війні, подивимось, що буде з іншими. Але війна на Близькому Сході теж показала, що безпілотні системи – це вагомий фактор. Якщо людство далі піде шляхом розвитку безпілотних систем, а я припускаю, що так і буде, і війни майбутнього будуть війнами безпілотних систем, то перша армія, яка масово застосувала безпілотні системи й цим насправді зупинила супротивника, що переважає в рази, – це українська армія. І перша функція, яку ми передали на безпілотні системи, – це була розвідка.
Саме так. І це хлопці мені пояснювали, які проводили операцію із взяття в полон за допомогою НРК вперше в історії – не лише росіян, а просто вперше в історії.
Для того, аби сказати рахунок, це ж треба бачити футбольне поле хоча б. Я не розумію, що насправді відбувається в росіян. Можу давати оцінки виключно за вторинними ознаками – наприклад, за кількістю знищених НРК на місяць. Якщо дивитись по тому, що є у відкритому доступі, то мова про десятки на місяць. Ми знищуємо на місяць десятки, окей, може плюс-мінус сотню. Якщо оцінювати втрати супротивника в НРК десь у районі 100 плюс-мінус, то все ж таки ми говоримо про застосування противником у відчутно меншому обсязі, аніж застосовуємо ми.
Якщо порахувати середні втрати бригади, беручи за основу нашу, то виходить, що рахунок десь на нашу користь, можливо навіть відчутно на нашу користь. Умовно кажучи, в нас наземних роботизованих комплексів у кількість разів, може у два, може більше, на нашу користь. Але це дуже приблизні підрахунки, точних даних станом на сьогодні немає, бо росіяни не дадуть, скільки в них, та і я не маю даних щодо українських сил оборони. Я маю дані лише по власній бригаді.
Ми вирвались вперед, бо раніше почали. Але це точно не причина розслаблятись, тому що противник зараз нарощує. У супротивника жорстка вертикаль, яка за бажання може просто влити ресурсів і нас обігнати шляхом масового виробництва. Виробництво наземних роботизованих комплексів, при всій повазі до виробників, – це не Rocket Science. Це не проста, але все ж доволі технологічно не суперскладна продукція. Тому такі засоби масштабувати росіяни, припускаю, спроможність мають. Наше завдання – обганяти їх і по виробництву.
Але головне зараз – навіть не кількість випущених засобів, а кількість навчених людей. Ми постійно маємо вкладати більше зусиль у кількість операторів і у так званих спотерів, тому що не тільки оператори займаються НРК. НРК уже стали невіддільною частиною війни. Нам треба і якомога більше засобів, і якомога більше тих, хто можуть ними користуватися, безпосередньо управляти ними, а також робити супутню роботу на лінії бойового зіткнення, наприклад, ремонтувати.
Звісно. Саме тому я завжди наголошую, що зараз засобів є ще не стільки, скільки хотілось би, але плюс-мінус достатньо. А от людей, які могли б цими засобами керувати, звісно, дефіцит. Я це кажу для того, аби спонукати людей іти до війська. Такі можливості у нас і близько не були у 2022 році.
Тоді я уявляв, що буду з вікна стріляти в російський танк. Минуло буквально менш як три місяці від моєї уяви лютого 2022 року, і моя уява втілилась по-іншому: я цілив у ворожий танк пускою 152-го, а вже на той час був і 155-й калібр, тільки я робив це за допомогою “Мавіка” і був у відчутно безпечнішій ситуації, ніж коли з вікна цілитись у танк. Я був у сусідній посадці. Це теж не найбезпечніше місце, але все ж таки. Тобто у 2022 році ми вже отримали такі можливості.
Станом на зараз, якби мені хтось сказав, що можна буде взагалі сидіти за десятки кілометрів від лінії виконання бойового завдання і з доволі безпечного місця керувати наземним роботизованим комплексом, це сприймалось би як фантастика. Зараз це можна. І для того не треба якихось спеціальних знань. Єдине, що треба – це бажання навчитися.
Є історія, і вона насправді ще 2024 року. Це район Красногорівки, вже під Шевченком було. Це якраз дуже інтенсивні наступи противника, вкрай неприємна ситуація на фронті. Тоді фронт, я б сказав, тріщав на цьому напрямку. У нас був поранений боєць, а шляхи евакуації вже були перекриті ворожою піхотою. Вони пролізли так, як це зараз. Тільки тоді вони ще атакували доволі масово – відділеннями, інколи навіть взводами.
У нас є позиція, з якої вже всі шляхи евакуаційні перекриті. Ми розуміємо, що противник іде по полю, виносити пораненого полем. Ми розуміємо, що на шляхах, якими ти міг би під’їхати бронею, вже точно є противник. Коробочку ти вже не відправиш – її гарантовано заптурять. Через поле гарантовано скидами знищать групу при спробі евакуації. Одним словом, у нас важкі поранені. Ми відправили тоді “Вепр” з причепом. Чули по перехопленнях ворожих, що в них там “броня, броня, слышу броню”, а він просто важкий. І він їхав. Вони просто не зорієнтувалися, що це таке. “Вепр” доїхав до позиції. Далі пораненого поклали на евакуаційний причеп, і він його протягнув. Боєць живий. Це була дуже драматична історія. Потім у нас було ще багато евакуацій. Переважно ми евакуйовуємо на “Термітах” – це наша робоча конячка. З “Риссю” теж працювали. “Рисі”, зрештою, були нашими першими наземними роботизованими платформами. Перша була турель “Шабля”, а як платформа першою з’явилась “Лис”. Зараз робоча конячка для евакуації – це гусеничний інтервід.
Міжнародна виставка в Берліні й інтерес партнерів
Проявлялось просто в тому, що люди не просто приходять до тебе на панельну дискусію, де є вибір і одночасно відбуваються різні панельні дискусії. Ми говоримо про Берлінську подію. Там, де українські доповідачі, просто аншлаг. Не було вільних місць. Друге – як тебе слухають і наскільки є зворотний зв’язок: ставлять питання, уточнюють, потім скільки часу ти ще проводиш у розмовах з людьми, які були присутні на цій лекції.
У нас лекція називається “Кілзона”. Ми розповідаємо історію зміни поля бою з появою на ньому безпілотних систем. Починаємо з 2022 року, розповідаємо про БпЛА, про те, що вони взяли на себе функцію розвідки, далі – 2023, 2024, 2025, 2026. Є колосальний запит на ці знання. І це мене тішить, тому що я з 2024 року активно беру участь в усіляких подіях за кордоном, бо усвідомлюю, що без Європи ми не дамо собі раду, але без нас і Європа не дасть собі раду у протистоянні з Росією.
У 2024 році мені вже стало зрозуміло, що в плані використання, перш за все, безпілотних систем, наші європейські партнери відчутно відстають від потенційного супротивника – Росії. І з кожним роком це відставання буде зростати. Тому завдяки Defense Robotics, зокрема, тому що я військовий і не можу організувати ці всі поїздки сам, хтось має це робити. Дуже добре, що є цивільні люди, які допомагають військовим і в роботизації країни, і в роботизації наших партнерів.
Я сприймаю нас як частину європейського безпекового простору. Від спроможності наших союзників бути конкурентними в мілітарному протистоянні залежить і наше майбутнє теж. Ми їздимо з загальним посилом: ми сприймаємо вас як друзів і партнерів, які допомогли нам у найважчий період нашої історії. Віддячити можемо нашим досвідом. І з іншого боку, ми розуміємо, що ми в одному човні.
Вони цікавляться досвідом та інноваціями. Не можна сказати, що ми прямо нові технології придумуємо – це було б перебільшенням. Ми беремо наявні технології й використовуємо їх у правильний спосіб, який дає інновацію. Найбільш зацікавлені категорії – військові й виробники. Військові розуміють, що це стосується їх насамперед, а виробники хочуть бути в тренді мілітарних засобів.
З відкритих джерел теж видно, що вже є конкретні історії. Наприклад, компанія NКОР має історії взаємодії з Quantum Systems. Перший приклад – компанія Frontline, яка уклала конкретну угоду про спільне виробництво засобів, що називаються “Лінза”. Це засіб, який працює на лінії бойового зіткнення. У них є угода з Quantum Systems про співпрацю і спільний випуск. Також компанії TНCORE і Frontline давно та плідно співпрацюють між собою. У TНCORE є “Терміт”, у Frontline є турель “Буря”, і вони це інтегрували. Це доволі поширена історія в українському мілтеху.
Я бачив “Буря” – турель під МК19 – інтегровану і на “Терміт”, і на закордонні зразки теж. Український мілтех настільки динамічний, що він, по-перше, домовляється між собою про взаємодію, а по-друге, домовляється з нашими міжнародними партнерами. З огляду на те, що це відбувається і на цьому присутній президент при відкритті співпраці Frontline і Quantum Systems, це вже можна назвати державною політикою. І це мене щиро тішить, тому що це стосунки між партнерами й, сподіваюсь, союзниками.
По-перше, операції із залученням декількох одиниць НРК уже проводяться. І я переконаний, що їх буде більше і більше. Тут питання навіть не в 10 кілометрах, а в задачі. Сама по собі ідея заїхати кудись на скількись кілометрів гарна, якщо ми заїхали туди й, наприклад, завезли вибухівку і підірвали якусь точку накопичення противника. Але якщо ми говоримо про масштабні операції, то я це собі уявляю інакше.
НРК в сучасній війні – це перш за все платформа, на яку ти можеш поставити те, що тобі потрібно: кулемет, логістику, засоби радіоелектронної розвідки, засоби протидії ворожому небу, тобто засоби, які загрожують твоїм позиціям. Уявімо, що НРК може бути ефективним у захисті малого неба. Наприклад, на НРК можуть стояти декілька інтерсепторів. Я вже бачив інтерсептори FPV проти FPV. Поки що вони широко не застосовуються, але такий вид зброї вже є. Також уже активно тестуються турелі, функція яких – захищати низьке небо, тобто збивати ворожі “пташки”, збивати ворожі “Мавіки”.
Більш точно – спочатку треба вибити око циклопу, а потім уже можна робити з ним, що хочеш. Я б радше дивився на НРК як на можливість перемогти в битві за низьке небо. Якщо ти перекриваєш низьке небо, тоді в тебе з’являється зовсім інша війна. Тоді ти можеш і на 10 заїхати, і на 20. Щобільше, якщо ти дійсно перекриваєш низьке небо, тоді на 20 можеш заїхати не НРК, а й умовним танком. Тобто я сприймаю НРК як потенційний інструмент отримання якісної переваги на полі бою. Але поки що ми беремо кількістю. Кількість, сподіваюсь, перейде у якість.
Ризик відставання від росіян і перегони за якістю
Я боюсь просто того, що росіяни це зроблять скоріше за нас. От і все. Зараз у нас кількісно, знову ж за вторинними ознаками, кількість наземних роботизованих комплексів на фронті більша, більше екіпажів, більше використань. І я сподіваюсь, що саме це дасть нам можливість першими зробити якісні зміни на полі бою, наприклад, перекрити низьке небо.
Але нема жодної гарантії. Щобільше, росіяни вже тестують анти-FPV історії у доволі дивний спосіб. Вони начепили анти-FPV комплекс на танки й пішли в броньовану атаку на Добропільському напрямку. Честь і шана нашим бійцям, які зупинили цей штурм, знищили цю бронетехніку, але вона майже не доїхала до наших передових позицій. Є відео, де видно, коли FPV вибухає перед танком. Потім розібрали, що стояло на тому танку – там були засоби проти FPV.
Тобто росіяни вже активно намагаються захистити низьке небо для своєї бронетехніки. Питання тепер, хто в цьому протистоянні буде швидший? На моє переконання, якщо ми будемо активно тестувати, але без ризику для особового складу, за допомогою НРК, то ми не будемо втрачати танки. Все одно, щоб на ЛБЗ з’явилося щось нове, треба це нове тестувати, помилятись, знову тестувати. Потім воно буде доведено до бойової кондиції.
Якщо це робиться за допомогою танків, нехай це роблять росіяни. Ми будемо робити це безпілотними засобами. І ми, і наш ворог рухається в бік створення захисту від низького неба. Просто вони зараз тестують це танками. Хай тестують далі. Сподіваюсь, що ми цю саму задачу будемо виконувати за допомогою безпілотних систем, аби не піддавати ризику найцінніше, що в нас є – особовий склад.
Джерело: www.24tv.ua