Грузинський прем’єр Кобахідзе заявив, що країна не відновлюватиме дипломатичні відносини з Росією, доки Москва не перегляне визнання Абхазії та Південної Осетії. Хоча ця заява може здаватися гучною та претензією на конфлікт Тбілісі з Москвою, подібні висловлювання грузинська сторона (навіть “Грузинська мрія”) робила постійно та практично щорічно.
Так само грузинське МЗС щорічно наголошує на окупованих територіях, навіть попри владу промосковської “Грузинської мрії”. Про це пише Дмитро Корнієнко.
Напередодні Велика Британія, Німеччина, Франція та Італія засудили дії Кремля в Південній Осетії та Абхазії. Вони також окремо зазначили, що існує посилений ризик анексії Південної Осетії, тобто приєднання квазіутворень безпосередньо до Росії.
Перед виборами до грузинського парламенту у 2024 році активно поширювались чутки про те, що промосковський олігарх Іванішвілі нібито домовився про повернення окупованих територій Грузії в обмін на відмову від євроінтеграційного курсу країни, ухвалення закону про іноагентів та перетворення Грузії на конфедеративну державу.
З’являлися навіть записи кремлівських високопосадовців із представниками Іванішвілі, а сам прем’єр Кобахідзе на тлі цих пліток заявляв, що планує повернути окуповані території мирним шляхом до 2030 року.
Це породило кілька теорій:
- “Грузинська мрія” намагалася здобути конституційну більшість для майбутніх змін Конституції, які б дозволили повернути окуповані території.
- Кремлю стає фінансово важче утримувати окуповані території, тому є ідея перекласти фінансовий тягар на Тбілісі, зберігши при цьому політичний контроль над Грузією через “умови конфедерації”.
- Це гра олігарха Іванішвілі для політичного повернення в Грузію.
Після грузинських виборів курс на анексію Південної Осетії, навпаки, посилився.
Під час виборчого процесу росіяни демонстрували проблеми у взаємодії з окупованими грузинськими територіями. Це могло бути зроблено для створення враження, що “там проблеми”, і Кремль примусом готує Південну Осетію до реінтеграції у Грузію.
Після виборів і придушення протестів Кремль різко прискорив курс на юридичну окупацію Південної Осетії.
9 травня 2026 року Путін та тодішній “президент” Південної Осетії Гаглоєв підписали “Договір про поглиблення союзницької взаємодії”. Гаглоєв назвав цей договір “початком возз’єднання осетинського народу”.
22 червня Гаглоєв під час зустрічі з Путіним заявив про “рішучі кроки для об’єднання Росії з Південною Осетією”. 23 червня він склав повноваження президента і наступного дня був призначений радником Путіна.
Алан Гаглоєв – кадровий співробітник КДБ, який проходив спеціальне “президентське” навчання у Владикавказі. До того, як став “президентом” Південної Осетії, 18 років керував там відповідним відділом КДБ.
23 червня Гаглоєв передав владу Марату Камболову, уродженцю Росії, дійсному державному раднику Росії першого ступеня. До 2021 року Камболов був директором “Курчатовського інституту” у Москві, призначеним особисто Путіним.
У 2026 році Камболов різко піднявся кар’єрною драбиною в Південній Осетії:
- У травні 2026 року Гаглоєв призначив Камболова своїм радником, який займався підготовкою “Договору про поглиблення союзницької взаємодії” з Росією.
- 16 червня 2026 року Камболов став головою уряду, а 23 червня Гаглоєв пішов у відставку, зробивши Камболова одночасно головою уряду і в.о. президента Південної Осетії.
Це виглядає як рокірування Кремля: замість лояльного Гаглоєва (хоч і осетина) на абсолютно підконтрольного Камболова, який просуває ідею “возз’єднання” (анексії) Південної Осетії і підготував перші договори для цього.
Саме цими подіями зумовлена заява країн Європи про рух Кремля до анексії Південної Осетії.
Ймовірно, одним зі сценаріїв, це стане для Кремля “кнопкою”, яку у разі провалу наступу на Донбасі можна буде натиснути, щоб дати “гойда-патріотам” вже не де-факто, а де-юре анексію Південної Осетії. Зараз ми бачимо процес створення такої “кнопки” та розставляння людей, щоб у критичний момент використати її як метод відвертання уваги від невдоволення.
На тлі цих процесів заява прем’єра Грузії Кобахідзе на початку травня 2026 року “про готовність своєї країни до кроків, спрямованих на максимальне відновлення відносин з Україною та розвиток міжурядового діалогу” виглядає не такою вже й дивною. Ймовірно, це спроба Грузії через Україну частково відновити довіру ЄС, який заморозив грузинську євроінтеграцію.
Таким чином грузини прагнуть збалансувати дії Кремля, подібно до того, як Лукашенко намагається балансувати Китаєм. Грузія також активно взаємодіє з Пекіном, і для привабливості грузинських акцій для Пекіна Тбілісі потрібно відновити діалог з ЄС.
Джерело: www.24tv.ua