Майже п’ять років повномасштабної війни ми постійно чуємо одну й ту саму дискусію. Чи залишилися у Заходу інструменти, здатні змусити Росію змінити свою поведінку? Чи санкції вже фактично вичерпані?
Чи справді все, що можна було зробити економічно й політично, вже зроблено, а далі результат війни визначатиметься виключно на полі бою? Відповіді на ці запитання читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Чому Захід не може вдарити по Росії?
Відповідь достатньо очевидна. Ні, Захід далеко не вичерпав можливості тиску на Росію. Проблема в іншому. Немає політичної волі застосувати ці інструменти достатньо жорстко й одночасно. Російські активи досі не конфісковані.
Почнімо з найбільш очевидного прикладу. У Європі залишаються замороженими російські активи. Ще пів року тому активно обговорювалася можливість їхньої конфіскації та використання цих грошей для підтримки України, зокрема для закупівлі озброєння.
Це було б не лише додатковим фінансовим ресурсом для української армії. Це було б принципово важливим сигналом Росії: агресія має реальну матеріальну ціну, а гроші держави-агресора можуть працювати на захист держави, яку вона атакувала. Але цього рішення так і не ухвалили.
Натомість Україні вирішили надати великий кредит на 90 мільярдів за рахунок майбутніх російських компенсацій, які ще невідомо, коли і в якому обсязі будуть виплачені. Тобто, навіть один із найпотужніших фінансових інструментів тиску досі не використаний повною мірою. Росія досі заробляє на Європі.
Другий приклад – енергетика. Європейський Союз за роки війни зробив дуже багато для скорочення залежності від російських енергоносіїв. Але повної відмови досі немає. Зберігається, зокрема, російський зріджений газ.
Окремою історією залишається “Росатом”, який продовжує співпрацювати з низкою європейських країн. Є російські коштовні метали. Є цілий перелік напрямків, де санкційний потенціал далеко не вичерпаний.
Тому говорити, що Захід уже наклав на Росію всі можливі санкції, просто неправильно.
Є ще один інструмент, якого Москва справді боїться. Це вторинні санкції. Росія навчилася обходити значну частину прямих західних обмежень.
Вона переорієнтовує торгівлю. Працює через посередників. Продає енергоносії державам, які не приєдналися до санкцій. Використовує величезний тіньовий флот. Тому наступний рівень тиску – це вже питання не лише санкцій проти самої Росії.
Це питання ціни співпраці з Росією для інших. Якщо компанія, банк чи держава допомагає Москві обходити обмеження або продовжує фінансувати російську економіку через закупівлю енергоносіїв, вона теж повинна розуміти наслідки.
Саме тому настільки важливим є американський законопроєкт про посилення санкцій. І саме тому вторинні санкції можуть бути значно болючішими для Москви, ніж чергове поповнення списку російських підприємств, які вже давно навчилися працювати в умовах обмежень.
Тіньовий флот досі плаває
Окрема історія – російський тіньовий флот. Ми говоримо про сотні суден, за допомогою яких Росія продовжує експортувати нафту, обходити встановлені обмеження й отримувати гроші для своєї економіки.
Так, окремі судна арештовують. Так, санкції поступово розширюються. Але сама система продовжує працювати. І поки вона працює, Росія продовжує отримувати доходи.
Тобто тут знову проблема не в тому, що Захід не знає, де знаходиться слабке місце. Воно відоме. Питання лише в тому, наскільки далеко партнери готові зайти.
Чому ж цього не роблять?
І ось тут ми підходимо до головного. Європейський Союз і Сполучені Штати дуже обережно застосовують економічний тиск на Росію. Вони не хочуть різкого падіння або неконтрольованого краху російського режиму.
Західна логіка значною мірою полягає в іншому: поступово збільшувати ціну війни, створювати для Кремля дедалі більше проблем і таким способом підштовхнути його до переговорів. На папері це може виглядати раціонально.
Але є одна проблема. Росія сприймає цю обережність не як причину зупинитися, а як можливість продовжувати війну. Москва має величезну ресурсну базу. Їй допомагає Іран. Вона отримує підтримку від Північної Кореї. Надзвичайно важливим економічним партнером залишається Китай.
Тому якщо тиск нарощувати повільно, Росія отримує час адаптуватися до кожного наступного обмеження. Знайти новий маршрут. Нову компанію-посередника. Новий танкер. Новий ринок. Саме час стає ресурсом Кремля.
Це, мабуть, головна проблема нинішньої санкційної політики. Кожне окреме обмеження може працювати. Але Росія отримує можливість пристосуватися до нього до того, як буде запроваджене наступне. І тоді війна може тривати ще місяцями. А за певних умов – роками.
Тому питання сьогодні потрібно ставити інакше. Не “чи залишилися санкції проти Росії?”. Залишилися. Не “чи є в Заходу можливості завдати російській економіці значно більшої шкоди?”. Є.
Питання полягає в тому, чи готовий Захід використати їх одночасно і в такому масштабі, щоб Кремль не встигав адаптуватися. Конфіскація активів. Жорсткіші енергетичні обмеження. «Росатом». Коштовні метали. Вторинні санкції. Реальний удар по тіньовому флоту. Це не вигадані інструменти майбутнього. Вони існують уже зараз.
Росію потрібно переконати не словами. Путін сьогодні не демонструє готовності відмовлятися від своїх цілей у війні. Тому дипломатія сама по собі не змусить Кремль змінити позицію. Переговори стають можливими тоді, коли продовження війни обходиться дорожче, ніж її припинення. І саме це має бути метою санкційної політики. Не поступово створювати Росії незручності. А змінити для Кремля саму математику війни. Щоб наступний рік війни був для російського режиму небезпечнішим, ніж рішення її припинити.
У Заходу для цього все ще є інструменти. Питання лише в тому, коли з’явиться політична воля використати їх не по одному і обережно, а так, щоб Росія нарешті відчула їхню сукупну силу.
Джерело: www.24tv.ua