- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
Підполковник ЗСУ, керівник відділу міжнародної військової співпраці Командування Сил ТрО Тарас Березовець надав розгорнуте інтерв’ю 24 Каналу.
У діалозі з ведучим 24 Каналу Максимом Шевченком підполковник Березовець аналізує майбутнє українських ракетних розробок, оцінює ймовірність оголошення загальної мобілізації в Росії восени 2026 року та розглядає гібридні загрози Кремля проти балтійських країн та Польщі.
Окремо експерт зупиняється на масштабній операції Сил оборони з блокування його рідного Криму (Березовець родом із Керчі). Аналітик висловлює впевненість, що втрата Криму призведе до неминучої фізичної смерті Путіна, оскільки російське суспільство та еліти ніколи не пробачать диктатору виявлену слабкість.
Розмова проходила у форматі відео. 24 Канал представляє текстову версію інтерв’ю з Тарасом Березовцем.
Перспективи української балістичної програми
“Гадаю, восени ми вже здійснюватимемо випробування наших балістичних ракет на території Росії” — це вислів головного конструктора FirePoint. Спробуймо з’ясувати, як це може вплинути на хід війни?
Ми усвідомлюємо, що головна перевага нашого супротивника на момент початку війни й до 2026 року — це наявність у нього можливостей власного закритого циклу виробництва крилатих і балістичних ракет, що дісталася йому у спадок від Радянського Союзу.
Україна мала власні виробничі потужності для цих ракет, зокрема й ракет ППО, а також балістичних міжконтинентальних ракет. Проте з відомих історичних причин усі ці можливості були втрачені. Насамперед, не було потреби у Збройних силах до 2022 року, до моменту повномасштабного вторгнення, та й загалом до 2014 року, розвивати цей напрямок.
По-перше, це було надзвичайно коштовно. По-друге, певні аспекти розробки були пов’язані з Москвою, зокрема, з об’єктивних причин.
Однак наша наукова школа є надзвичайно потужною, особливо дніпропетровська, з якою асоціюються і другий президент Леонід Кучма, і колишній секретар РНБО Володимир Горбулін. На жаль, ця школа значною мірою була втрачена. По-перше, багато з цих конструкторів вже померли, частина з них на пенсії, частина виїхала в інші країни, зокрема, в Росію. Ну, а ті, хто залишився, у будь-якому разі, скажімо так, це висококваліфіковані спеціалісти, але їм потрібно на чомусь вчитися. Пам’ятаєте: “Надо учиться хотя бы на кошках“.
Ця можливість з’явилася зараз, і українські виробники, українські компанії, насамперед приватний бізнес, нині роблять кроки для розвитку української балістичної програми. Щодо крилатих ракет, то ми знаємо приклади, коли українські розробники створили їх. Це, в першу чергу, КБ “Луч”, ракета класу “Нептун” із західною електронікою. Вони знищили флагман російського Чорноморського флоту – ракетний крейсер “Москва”. Але балістики у нас не було. Були певні напрацювання, які існували, але для того, щоб усе це розвивати, потрібні й кошти, й, перш за все, можливості.
На даний час, як стверджує президент України, як зазначають окремі конструктори балістичного озброєння, у нас з’явилася можливість, і ми вже не просто близькі, а маємо готові зразки, які будуть випробувані й полетять по території Російської Федерації.
Це необхідний крок, тому що балістичні ракети надзвичайно важко збити, на відміну від крилатих ракет. Ми знаємо, що з тих систем ППО, які нам поставили союзники, тільки Patriot здатен збивати балістичні ракети.
У росіян є набагато ширша лінійка власного виробництва, але через те, що, по-перше, у них величезна територія, по-друге, величезну кількість цих засобів ППО, комплексів С-300, С-400 та “Панцирів” Сили оборони знищили й продовжують знищувати.
У росіян ситуація буде набагато гіршою. Чому гіршою? Тому що, все ж таки, наша система ППО, я оцінюю ефективність Повітряних сил України порівняно з росіянами — це не недооцінка нашого противника, але діючи в обмежених, абсолютно скрутних умовах перших місяців війни, 2022 року, коли західних систем ППО в Україні не було, не було там ні “Патріотів”, ні NASAMS, ні IRIS-T, нічого не було на той момент фактично, ні “Хоків”. І ми були змушені діяти, використовувати те, що залишилося від радянської спадщини.
Так от, я оцінюю, що українські Повітряні сили, й зокрема протиповітряна оборона Збройних сил України, набагато професійніші за нашого противника. Це визнають і наші партнери. І тому, враховуючи розміри Росії, обмеженість їхніх ресурсів, як тільки в Україні з’явиться достатньо балістики, ми завдаватимемо набагато дієвіших і руйнівніших ударів по російській території, ніж росіяни роблять це.
Тобто українська балістика буде досягати цілей в рази ефективніше, ніж російська по нас. Тому що російське ППО не відповідає критеріям рівня українського ППО.
Інтерв’ю з Тарасом Березовцем – дивіться відео:
Російський ракетний потенціал та дефіцит озброєння
Ми зараз спостерігаємо, на жаль, сумну статистику, коли збиття шахедів, збиття крилатих ракет, але збиття балістичних ракет, на жаль, нуль за останні три-чотири атаки. Чи є якась інформація щодо того, наскільки Росія зараз має потужності для виробництва балістичних ракет, конкретно “Іскандер-М”, тому що ми розуміємо, що стосовно номенклатури, то вони виготовляють найбільше “Іскандер-М”, оскільки вони найдешевші?
Не тільки “Іскандер-М”, ще існує версія “Іскандер-К” – це крилата ракета. Але чому “Іскандер”? Тому що “Іскандер” – це, умовно кажучи, такий “Жигуль” радянського, російського автопрому.
Він максимально простий у виробництві, його конструктивні особливості такі, що виробити “Іскандер” набагато простіше й дешевше, ніж інші зразки російського озброєння. І тому “Іскандери” становили значну частину російського арсеналу саме балістичних ракет на момент 2014 року, анексії Криму та захоплення частини Донбасу.
Усі ці розмови про МБР “Орєшнік” та інше — ми чудово розуміємо, що все це зразки, які існують в одиничних екземплярах. Вони не можуть бути використані й поставлені в серію на сьогодні. І тому росіяни діють за принципом “краще – ворог доброго“.
Тобто краще мати багато посередніх “Жигулів” (“Іскандерів”), ніж мало кращих, більш сучасних ракет, які вони могли б виготовити. Перш за все, тому що у супротивника теж обмежений ресурс. По-друге, їх банально дуже довго виробляти.
Згадаємо аналогію з Другою світовою війною. Німці створили чудову бронетехніку, найкращу насправді бронетехніку Другої світової війни: “Пантери”, “Тигри”, “Королівські тигри” тощо. Але через складність і дороге виробництво було набагато дешевше виготовляти танки серії Т-3, Т-4, тому що, хоч вони й поступалися за конструктивними особливостями, їх виробництво було значно дешевше та швидше.
Так само Радянський Союз зробив ставку саме на масовий танк Т-34. Не найкращий танк, безперечно, але через його дешевизну. Така сама історія з “Іскандером”. Просто це такий “Жигуль”, який легше, дешевше й швидше зробити.
Чи є якась інформація про їхні спроможності, я маю на увазі кількість виготовлення подібних ракет на місяць?
Це питання, на яке я вам точної відповіді не дам, бо відповідь знає тільки українська розвідка. Росіяни, зі зрозумілих причин, засекречують усю цю інформацію. Те, що вони мають ці можливості, це найголовніше.
Скільки вони їх можуть виробляти? Йдеться щонайменше про десятки одиниць на місяць. Але навіть тут є серйозні проблеми. Ми бачимо нестачу цих ракет. Чому противник постійно застосовує ракети, які взагалі не призначені для ураження наземних об’єктів — С-300, С-400. Це не від хорошого життя.
Я пам’ятаю Харківщину, 2022 рік, вже тоді по наших підрозділах активно прилітали ракети С-300. Вони неточні, можуть промахнутися на кілька десятків чи навіть сотень метрів, але їх просто банально дуже багато. Тому навіть з “Іскандерами” не все так добре, і ми бачимо певні паузи. Тобто противник накопичує.
Нещодавно по Києву відбулася серія – три удари балістичними ракетами протягом одного тижня. Але перед тим була тривала пауза в кілька тижнів, коли противник накопичував ресурси, готувався.
Плюс потрібен банально час для перезарядки, для того, щоб здійснити відповідні пуски. Це теж не так просто. І всі ці позиції також вразливі, зокрема для української авіації.
Ми розуміємо, що противник змушений маневрувати, ховати все це. І тому ці удари мають певний інтервал. Іншими словами, їх не можна проводити щодня. Все одно пауза повинна бути для перезарядки, підвезення та зміни точок запуску ракет.
Ліцензійне виробництво Patriot та допомога союзників
Така історія, як надання нам ліцензії на виробництво Patriot. Наскільки це перспективна перспектива? А найголовніше, скільки часу це займає для того, щоб втілити її в життя?
Для того, щоб налагодити цикл виробництва таких ракет, як PAC-3, потрібні місце розташування, фахівці й, найголовніше, виробнича лінія.
Зрозуміло, що цю лінію українці не будуватимуть на своїй території. Це так звана “викруткова” технологія, тобто її виробляють Сполучені Штати. Свого часу вони продавали ці технології Японії, і далі вже японці збирали цей завод на своїй території.
Цілком очевидно, що цей завод буде розташований не в Україні, тому що вся територія України є потенційною мішенню, й простіше домовитися з європейськими партнерами за символічну суму (наприклад, один євро) виділити якусь територію. Я певен, наші партнери нададуть нам цю можливість.
А далі постає питання фахівців, тому що їх треба або найняти готових, або підготувати.
Цей завод треба привезти, змонтувати, побудувати, навчитися працювати. Тобто в будь-якому випадку це не питання місяців, це завдання з трьома нулями. Хоча Трамп і сказав, що українці дуже винахідливі й завжди знаходять вихід, мінімум ми говоримо про період від пів року й більше для того, щоб усе це запустилося.
Враховуючи як мінімум непослідовність Трампа в його риториці, чи вірите ви в те, що у нас буде ліцензія?
Ми не критикуємо наших партнерів, нашого стратегічного союзника Сполучені Штати. Це можуть собі дозволити експерти, громадяни чи політики.
Ми, як військові, не можемо висловлювати критичні зауваження на адресу партнерів, тому що від їхньої здатності допомагати Україні залежить питання нашого виживання та національної безпеки.
Ключове те, що на 36-му Саміті НАТО в Анкарі було ухвалено рішення створити Банк оборони. Це абсолютно безпрецедентний крок. Дев’ять країн, включаючи Україну, заснували цей банк, який займатиметься залученням коштів та швидким отриманням кредитів для фінансування виробництв. Це може стосуватися й проєкту з виробництва ракет PAC-3.
Україна отримала гарантії виділення 140 мільярдів євро: 70 мільярдів у 2026 році й 70 мільярдів, не менше, у наступному, 2027 році. Крім того, ухвалено окреме рішення виділити 50 мільярдів доларів на закупівлю найбільш дефіцитних боєприпасів і типів озброєння, куди входять БпЛА, системи РЕБ, розробки штучного інтелекту, ракетне обладнання тощо.
А що стосується Дональда Трампа — це лідер нашого стратегічного партнера. Оцінювати його здатність змінювати позицію — це його право як президента США. Але я думаю, що Дональд Трамп, як людина, любить переможців, для цього достатньо прочитати його автобіографічні книжки, включаючи “Мистецтво угод”.
Він завжди на стороні переможця. Україна сьогодні ще не перемогла, але ми маємо всі шанси перемогти й домінуємо принаймні в окремих аспектах ведення цієї війни, показуючи здатність боротися. Трамп це любить. І доти, доки Україна зберігатиме цей тренд, Трамп буде на нашому боці. Найголовніше — продовжувати буквально щодня переконувати його в тому, що ми кращі.
Насправді ліцензія на виробництво — це досить ексклюзивна річ. Але що вселяє надію на те, що ми можемо боротися з російською балістикою? Три складові: наша власна балістика, ліцензія на Patriot та удари наших дронів по заводах у Воткінську та інших підприємствах, де виготовляють “Іскандери”. Як зараз вирішувати балістичну проблему в Україні, у найближчі пів року чи рік?
Існують певні типи озброєнь у світі, які належать до ексклюзивних. Держави, які мають можливість їхнього виробництва самостійно або в кооперації, входять до елітного клубу.
Це стосується бойових літаків та ракетного озброєння. Україна свого часу, як частина радянської машини, мала можливості для окремого виробництва. Військово-транспортних літаків ми не виробляли повністю, винищувачі також здебільшого збиралися на території РСФСР. З ракетами ситуація краща.
Це дуже коштовний процес, який вимагає наявності наукової школи, і вона в Україні збереглася. Також потрібен доступ до передових технологій.
Російські ракети містять сотні компонентів, вироблених на Тайвані, в США, Німеччині, Великобританії, Франції тощо. Росія не має закритого циклу виробництва. Радянський Союз мав, Росія — ні. Без доступу до західних технологій вона нічого не може зробити самостійно.
Так, вони крадуть, шукають обхідні шляхи через треті країни, але ці лазівки поступово перекривають західні уряди та спецслужби.
У нас, на щастя, доступ до цих технологій є без обмежень. Це стосується і Patriot, і систем наведення.
Ніхто не збирається в Україні з нуля виробляти чіпи для систем наведення — це надзвичайно дорого й недоцільно, коли є Тайвань, який виробляє їх мільйонами. Тому у нас є всі можливості для виробництва якісної балістики в достатній кількості.
Над цим працюють Міністерство оборони, Президент та інші складові сил оборони.
Поки ми очікуємо на власне виробництво, у нас немає іншого виходу, окрім як збирати ракети для Patriot від наших партнерів.
Вони надають їх зі своїх арсеналів, часто віддаючи власні критично необхідні запаси. Але ці можливості обмежені. Завод у США виробляє близько 800 ракет PAC-3 на рік. Війна на Близькому Сході також виснажила ресурси.
Ніхто не припускав, що війна триватиме так довго. Коли Patriot у деяких країнах використовувалися в автоматичному режимі, вони випускали ракети вартістю 2-4 мільйони доларів по дешевих дронах за 80 тисяч доларів. Це марнотратство.
Коли з’ясувалося, що запаси ракет вичерпуються, партнери зрозуміли, що набагато ефективніше використовувати український досвід — наприклад, збивати шаеди дешевими дронами-перехоплювачами. Це набагато простіше й прагматичніше.
Стратегічні сценарії Кремля та внутрішня ситуація в Росії
Які опції продовження війни чи ескалації існують у Путіна сьогодні в тих умовах, в яких він опинився? Путін розуміє, що Україна тримається на донорській допомозі. Але останній саміт НАТО запевнив, що підтримка буде — виділено 140 мільярдів євро на два роки, є рішення щодо Patriot тощо. На що сподівається Путін?
Чи може Путін собі дозволити на сьогодні завершити війну? Ні, не може, тому що це означатиме серйозну внутрішню ескалацію в самій Росії. Так званих ветеранів СВО доведеться демобілізовувати, а платити їм обіцяні гроші в мирний час він не зможе.
Сьогодні на окупованих територіях України перебуває близько 500–700 тисяч російських військовослужбовців. Якщо їх повернути, Росія зіткнеться із ситуацією 1917–1918 років, коли ветерани Першої світової війни повернулися, радикалізували суспільство й розвалили імперію, що закінчилося кривавою громадянською війною.
Тому завершувати війну Путін не збирається. Ресурсів для її продовження з поточною інтенсивністю у нього вистачає щонайменше на наступні півтора-два роки, попри економічні виклики, про які говорить навіть голова Центробанку Набіулліна.
Вони залізли в Фонд національного добробуту, збільшують податковий тиск на бізнес і громадян. Росіяни будуть невдоволено бурчати в соцмережах, але далі цього не піде, бо за будь-яку незгоду людей швидко знаходять і відправляють у в’язницю на реальні терміни.
Оскільки російський фронт зупинився і вони давно не захоплювали великих міст (а фейки про взяття Костянтинівки спростовують навіть їхні власні воєнкори), єдиний вихід для Путіна — підвищувати градус ескалації. Президент Чехії Петр Павел в інтерв’ю The Telegraph зазначив, що якщо не завершити війну найближчим часом, нас чекає ескалація з боку Кремля.
Ця ескалація полягатиме в оголошенні загальної мобілізації, яку Путін планує оголосити після виборів до Державної Думи, що відбудуться 20 вересня 2026 року.
Російські джерела вже попереджають про плани мобілізувати 1,2 мільйона осіб у жовтні. Вірогідність цього сценарію надзвичайно висока.
При загальній мобілізації їм не доведеться платити такі шалені гроші, як контрактникам, і Путін сподівається просто завалити фронт кількістю.
А суспільство це “проковтне”?
Росіяни — це не українці. Українці тримаються в умовах війни, відсутності світла, води та втрат уже п’ятий рік.
Росіянам влітку вимкнули світло на кілька тижнів на півдні — й уже лунав крик на всю країну. Але де акції протесту? Де блокування залізниць чи мітинги під адміністраціями? Нічого немає.
Стійкість російського суспільства виявилася дуже крихкою, й Путін це розуміє. Вони покричать, але до конкретних дій не перейдуть. Комітетів солдатських матерів, які активно виступали проти влади під час Чеченських воєн, більше немає.
Людей залякали: за будь-яку політичну активність ти отримуєш від 5 до 10 років ув’язнення. Тому реакції суспільства диктатор не боїться.
Ще одна опція ескалації, про яку написала газета The Telegraph — США попередили Варшаву, що Росія розглядає варіант збройної провокації проти Польщі найближчими місяцями, щоб перевірити рішучість НАТО. Як може виглядати цей напад?
На сьогоднішній момент Збройні сили Польщі є найчисельнішими серед усіх континентальних країн НАТО в Європі — 220 тисяч осіб. Вони серйозно обговорюють повернення загального призову на 1–2 роки. Польська армія активно переозброюється, розширює лінійку власних БТРів, стрілецької зброї (гвинтівки Grot), будує укріплені райони та розвиває безпілотну компоненту.
Вони розуміють, що провокація неминуча — це питання не “якщо”, а “коли”.
Поляки готуються дати відсіч самостійно, не чекаючи, поки розкрутиться механізм допомоги НАТО. У них також дуже активно розвивається територіальна оборона, яка переймає український досвід.
У найбільшій зоні ризику перебувають країни Балтії з великою часткою російськомовного населення — Латвія та Естонія. Литва перебуває в дещо кращій ситуації через меншу кількість етнічних росіян та більшу армію. Путіну не потрібно заводити танкову армію на територію Латвії. Генерали РФ вивчили характер цієї війни.
Сценарій може бути гібридним:
- Наприклад, на територію Латвії залітає російський гелікоптер і нібито зазнає аварії. Росія оголошує пошуково-рятувальну операцію, заявляє, що не довіряє місцевій владі, й вводить під виглядом рятувальників свій спецназ на 20–30 кілометрів углиб прикордонної зони.
- Або операція під чужим прапором: запуск відновленого українського дрона (з тих, що впали в РФ і не вибухнули) по території Балтії, щоб звинуватити Україну в нападі на членів НАТО.
Раджу подивитися фінський серіал “Конфлікт” (Konflikti, 2023), де детально показано подібний сценарій: росіяни захоплюють невелику частину території Фінляндії, локалізують її та заявляють, що вони — “місцеві повстанці”, висуваючи умови припинення допомоги Україні.
Напад на країни НАТО вигідний Путіну, бо це змусить Альянс перенаправити ресурси на захист власних кордонів, зменшивши поставки зброї ЗСУ. Звіти західних розвідок свідчать, що це цілком реальний сценарій на 2027–2028 роки.
Але у країн Балтії ситуація з можливістю самостійного опору набагато гірша, ніж у Польщі?
Ніхто не ставить перед ними завдання самостійно зупинити російську армію. Для малих країн утримання величезних армій економічно недоцільне. Польща входить до Топ-20 економік світу з ВВП понад трильйон доларів і може собі це дозволити. Навіть Британія, Франція чи Німеччина не утримують таких сухопутних сил.
У Латвії та Естонії оборона побудована на базі територіальних структур — Zemessardze в Латвії та Kaitseliit в Естонії. Це стрілецькі асоціації та сили ТрО, де цивільні особи (перукарі, пекарі тощо) проходять реальну військову підготовку протягом кількох місяців на рік. Основний же захист має забезпечити колективна вогнева міць НАТО.
Питання в тому, як швидко спрацює 5-та стаття. В історії вона застосовувалася лише раз — після терактів 11 вересня 2001 року в США. Були випадки, коли Туреччина збивала російський Су і зверталася до Альянсу, але їй відмовили, заявивши, що це не той випадок. Путін обов’язково перевірятиме цю реакцію.
Внутрішні розклади в Кремлі та сакральність Криму для Путіна та його режиму
Що зараз відбувається в оточенні Путіна — серед бізнес-еліт, військових та спецслужб?
Більша частина російської цивільної еліти (олігархи типу Абрамовича чи Ротенберга, чиновники, знаменитості) налякана.
Вони незадоволені війною, втратою активів за кордоном та арештами яхт. Вони прагнуть швидкого завершення війни, але ніколи не скажуть цього Путіну публічно. Диктатор просто ігнорує їхні настрої.
Натомість силова, мілітаризована частина еліти зацікавлена в продовженні війни. Для них це джерело колосальної влади та фінансів.
Це “нова еліта”, про яку говорить Путін — умовні “Мотороли” та “Гіві”, які стають депутатами Держдуми та отримують контроль над державними активами. Вони будуть виступати за продовження війни до кінця.
Самому Путіну стан війни став комфортним і природним. Його колишні спічрайтери згадували, що на нарадах з економіки чи фінансів він відверто нудьгував, але коли йшлося про спецоперації та військові плани — у нього загорялися очі. Іншої “прошивки” у випускника школи КДБ просто немає.
Тому розраховувати на палацовий переворот не варто. Російські генерали — це не американські генерали, які мають власну позицію і навіть сперечалися з Трампом. Російський генерал — це слухняний виконавець.
Коли Путін заарештував заступника міністра оборони Тимура Іванова та інших осіб з оточення Шойгу, жодного протесту чи невдоволення в армії не виникло. Фізичне усунення Путіна на сьогодні є малоймовірним, якщо тільки не станеться “чорний лебідь” у вигляді фатальної помилки режиму.
Ви – кримчанин. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що все почалося в Криму у 2014 році, й у Криму все закінчиться?
Я не знаю, де саме закінчиться війна фізично — в Криму чи на Донбасі. Але те, що Крим — це сакральна історія і “Кащеєва голка” для Путіна, у мене сумнівів немає.
Втрата Криму означатиме автоматичну смерть, фізичну смерть Путіна й кінець російського імперського проєкту. Втрати Криму йому в Росії не пробачать.
Захоплення півострова — це головний геополітичний приз у кар’єрі Путіна. Ми пам’ятаємо його тремтячий голос і сльози, коли він оголошував про “повернення в рідну гавань”.
У російському суспільстві десятиліттями плекався міф про “російський Крим”. Від окупації Донбасу росіяни не мали такого захоплення, а от захоплення Ялти чи Севастополя вони щиро вітали. Тому втрата півострова буде для них фатальною.
Для нас Крим — це також свята земля, де хрестилася Русь. Це земля з унікальною історією. Моє рідне місто Керч (давній Пантікапей) має історію понад 26 століть. Росіяни зараз штучно оголосили його найстарішим містом РФ, намагаючись привласнити цю історію.
У військовому плані деокупація Криму цілком можлива — це питання ресурсів та часу. Україна вже реалізує цю стратегію: удари по логістиці, нафтопереробних заводах, портах та витіснення Чорноморського флоту РФ із Севастополя.
Нам потрібно вже зараз розробляти документ про майбутнє Криму та Донбасу після деокупації.
Донбас не зможе існувати в рамках старої вугільної економіки, шахти будуть закриті, а зруйновані міста доведеться відбудовувати з нуля за новою логікою, як це зробив Азербайджан в Агдамі після звільнення Карабаху.
Крим — єдиний окупований регіон, який майже не постраждав від бойових дій.
Проте ми не знаємо, на що перетворять його росіяни, коли зрозуміють, що доведеться йти — чи не спробують вони знищити унікальні пам’ятки архітектури.
Але в будь-якому разі, Крим і Донбас будуть іншими.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Источник: www.24tv.ua