Штаб-сержант відділення комунікації 141-ї окремої механізованої бригади (ОМБР) з позивним “Ярома” став гостем ефіру 24 Каналу. У розмові з телеведучою та журналісткою Дариною Труновою військовий розповів, як його побратимам вдалося рік утримувати позицій без втрат територій, попри шалені “м’ясні” атаки окупантів.
“Ярома” розкрив інформацію про участь бригади в контрнаступі на Донецькому напрямку та проаналізував трансформацію сучасної війни в бік дронів, РЕБ і НРК, пояснивши, чому піхота так само важлива, а артилерія не зникне.
Військовий розповів, як у підрозділах 141-ї ОМБР будують мотивацію через шеврони, ініціативу та тімбілдинги. Який в цьому сенс і який результат такої стратегії.
Текстова версія інтерв’ю Дарини Трунової зі штаб-сержантом відділення комунікації 141-ї ОМБР “Яромою” – на 24 Каналі.
Як змінилася війна: дрони, кілзона та складні штурми
Наскільки зараз це складно робити, якщо порівнювати, наприклад, контрнаступ, який був у 2023 році або пізніше? Завдяки чому це вдається зараз робити? Знову ж таки, не розголошуючи супердеталей, але у вас була інформація про успішні штурми. Як це виглядає для глядачів, що це справжні герої? Як таке можливо, коли у нас ведеться дронова війна?
Те, що герої – це факт. Як розповісти краще так, щоб можна було розповісти? Я розповім це з досвіду нашої бригади.
У нас були штурмові дії минулого року, були й цього року також на початку. Тобто ми не тільки тримаємо оборону, ми проводили штурмові дії, включно до того, що навіть допомагали суміжникам, якщо туди просочилися не дуже добрі сили – ми їх виганяли.
Причому якщо взяти операцію в Січневому (село на Дніпропетровщині на кордоні з Донецькою областю, – 24 Канал), що була у вересні 2025-го року, якщо не помиляюсь, про неї можна розповідати, тому що про неї багато вже розповідали.
Бої у селі Січневому восени 2025-го – дивіться відео:
Наших 18 хлопців знищили більше 100 за три дні. Це була дуже класна статистика. Ліквідували, тобто повністю ліквідували. Багато хто, звісно, десь утік поодинці, але ліквідованих було більше 100 людей.
Є такий фрагмент: “Виходи, поднятыми руками. Сзади контроль сюда. Опускайся, опускайся. Кто там ещё есть? Стой. Тут нема нікого.” Село Січневе звільнено, працював Шквал. На жаль, у нас був тільки один на щиті теж герой, якого ми вивезли і так само повернули додому.
Штурмові дії зараз складні. І от якраз те, що я казав про наших і про ворога, можна сказати, це дрони, які заважають не тільки нам, а так само у великій кількості виросла кількість дронів ворога. І кілзона дуже сильно виросла.
Тобто якщо раніше можна було під’їхати на автомобілі за 5 кілометрів, висадитись, а це було буквально, можливо, півтора року назад, то зараз за 15 – 20 кілометрів уже доволі небезпечно і вже літає оптоволокно. Крім цього, ми не забуваємо “крила”, “ланцети”, “скальпелі”, все інше, що також літає. І також ворог дуже сильний в авіації, тому що КАБи знищують просто будинки, населені пункти регулярно, кожен день, чітко по графіку.
Штурмові дії зараз стали набагато складніші, тому що насичення дронів це прям складно. Хлопці інколи той шматок дороги, який треба пройти пішки, йдуть просто днями. Може заходити на позиції за 20 кілометрів і йти ті 20 кілометрів пішки. Це факт. І це пішки, тому що так безпечніше. На автомобілі можна просто банально не заїхати і в більшості не заїдеш.
Хоча бувають різні варіанти, бувають цікаві історії, там, де хлопці наші заїжджали набагато ближче і вивозили. Але розвивається НРК, розвивається БпЛА. У цьому варіанті ми дуже сильні, тому це допомагає доставляти, вивозити, робити евакуацію поранених. Війна змінилася, змінилася в складну сторону. Але приємно, що не тільки нам складно. Ми доволі багато складності додаємо і ворогу.
Інтерв’ю з “Яромою” з 141-ї ОМБР – дивіться відео:
Механізована бригада як дронова, артилерійська й технологічна структура
Зазвичай, коли говорять про механізовану бригаду, я думаю, більшість людей уявляють, що ви воюєте мінометами, артилерією. Тут ви кажете, що ще й дронами. Наскільки я розумію, то ви ще й у топі серед дронів. А можете або розвінчати цей міф, або підтвердити, що дійсно механізована бригада – це суто артилерія, міномети, стрілецька зброя? Чи вже зовсім все не так?
Зовсім все не так. І, мабуть, у всіх бригадах механізованих зараз всі максимально розвивають БпЛА-складову. Просто хто швидше, хтось повільніше. У нашому варіанті це максимально ставки.
У нас в кожному підрозділі, навіть якщо взяти артилерію, міномети, у нас є самохідний артилерійський дивізіон, який ще з минулого року вже літає на великих дронах, важких бомберах і за 20 – 30 кілометрів лінії в тилу ворога знищує ворога. Тобто якщо в нього є гармата, яка може стрельнути на 17 кілометрів, на 14,5 кілометра, то туди, куди вони не можуть дострілювати, вони з задоволенням літають і знищують за допомогою важких бомберів.
Комбінація артилерія плюс БпЛА-складник плюс свої БПА-підрозділи, які каруселями розвідрони запускають, максимально відкривають поле зору. Якщо взяти буквально кілька років назад, ворог за нами слідкував, ми за ним слідкували, але зараз ти йдеш і тебе бачать з усіх сторін, де тільки можна було.
І плюс усі, навіть з нашої сторони, це як з плюсів сказати, бо досить говорити про ворога, що у нас будь-які евакуації, будь-які складні маневри, вони всі підсвічуються. Тобто завжди є дрони, які це бачать.
Якщо повернутися тепер загально до бригади, то в кожному механізованому батальйоні, першому, другому, третьому, мотопіхотному батальйоні – у всіх є свої також БпЛА-підрозділи. У них у всіх є свої НРК-підрозділи, які максимально комплектуються і людьми, і куди всіх запрошуємо також долучатися. Даються різного типу НРК: і Терміт, і Рись, і багато різного.
Наша бригада максимально в даному випадку робить акцент. І це добре, що не тільки ми. Всі розвиваються. Ми розвиваємося доволі класно.
Російські “Шахеди” – клієнти бійців 141-ї ОБМР – дивіться відео
Ми, так, у топи входимо в багатьох питаннях. Можу сказати, що в топ-5 ми входили по артилерії. У ЗСУ взагалі ми були перші по збиттю “Шахедів” у цьому році і в принципі також високі позиції часто займаємо. Наші хлопці прямо себе так добре показали.
Навіть на фронті на лінії зіткнення, вони закривають той невеликий відрізок, де можна літати й де можна збивати “Шахеди”. Але інколи “Шахеди” чомусь “не хочуть” літати через цей відрізок, бо їх дуже багато збивають. І хлопці починають збивати “Шахеди” у сусідів, тому що хочеться їх збивати.
Як сказали наші оператори, зараз немає війни там, де дрон проти “Шахеда”. Зараз дрон проти дрона, хто перший зіб’є “Шахеда”. Приблизно така ситуація, принаймні у нас там.
Чому артилерія не зникне: логіка бою та швидкість реакції
Чи буде війна майбутнього такою, що воюватимуть лише дрони, РЕБ і НРК, чи все-таки місце артилерії залишатиметься?
Тут я можу вам розповісти класно цифрами. Мені дуже добре пояснили наші артилеристи, в чому різниця артилерії і БпЛА.
Наприклад, розвідрон побачив якийсь рух танка. У нас була реальна історія на початку року. Це було один з останніх механізованих штурмів, який ще більш-менш масово зустрічався.
Побачили рух танка, щоб долетіти БпЛА до того місця. Уявімо, що хлопці максимально швидко за 30 секунд запустили цей дрон. Він полетів. І це треба десь хвилин вісім плюс-мінус. Це якщо рахувати, що класний вітер і все добре, бо там було доволі далеко.
Поки вони долітають, за цей час артилерія вже встигла відкритися і кілька разів вистрілити й попасти туди. А далі вже починається командна робота. Вони злякали танк, трішки його підбили, і БпЛА його догнало і добило.
Артилерійський снаряд не можна заглушити РЕБом. Він летить куди треба. І це найкращий його плюс. І другий аргумент – це швидкість реакції. Знову ж, бувають проблеми в артилерії, що вони не можуть зараз відкрито стояти й стріляти в будь-який час. Хлопці максимально маскуються, дуже серйозно, і з можливістю ще за дві хвилини відкрити віконце, два рази пальнути, наприклад, і закрити це віконце.
Але буває таке, що вони, ризикуючи гарматами і всім, відпрацьовують усіма снарядами, чим можна. Тому артилерія жити буде, люди будуть потрібні, тому що ті самі дрони треба міняти, ті самі набої треба обслуговувати. Це буде розвиватися більше як інфраструктура. Просто те, що роботи йдуть на роботів.
А поки що найближчими роками людський фактор – це найголовніше, що є. Хоча, знову ж таки, кажуть, що будуть намагатися максимально заміняти піхоту, щоб не ризикувати життям людей, наскільки це можливо. Звісно, хотілося б, щоб роботи воювали проти роботів, щоб люди не ризикували, але все одно хтось же цими роботами буде управляти.
Попит на дрони, НРК і нові виклики війни
Якщо говорити про безпілотники та НРК, то тут хочеться розуміти, наскільки зросла ефективність і дронів-перехоплювачів, і безпілотників, і НРК. Наскільки у вас зріс попит за цей рік? Наскільки виросла потреба?
Виросли і потреба, і попит. У нас кількість екіпажів дронів виросла просто в кратні рази. Не буду казати точну кількість, але в три, в чотири, в п’ять разів, дивлячись від типу екіпажів, які літають.
Це щодо перехоплювачів, чи ударних, чи розвідних. Я вам про різні розповідаю – і ударні, і розвідувальні. Всі потрібні. І в нас вони далі продовжуються. Чим більше в нас буде очей, чим більше в нас буде тих самих дронів.
Важкі дрони: всі звикли, що важкі бомбери – це полетів, скинув бімбу, улетів. Плюс логістика – це він закриває максимальні всі питання. Ми дуже розвинуті і, на щастя, ворог не сильно цікавиться великими коптерами. Вони цю спеціальність у себе поки що слабо розвивають.
У нас по 4 – 5 тонн води можу доставити за місяць просто тільки цими дронами. У нас доставляли навіть генератор цими дронами.
Зараз є у ворога спеціальні окремі підрозділи, які просто полюють на наші бомбери, на наші НРК. Тобто в них головна задача – збивати, вмикати охоту на наших важких бомберів. Не тільки операторів, а хоча б збити того самого вампіра.
І тут уже смішні ситуації, тому що хлопці вже навчилися ухилятися. Вони бачать, що їх веде інший розвідувальний дрон, і їм кажуть: “Так, за тобою підлітає сигнатура. Зараз вліво або вправо”. Дроняться за дронами взагалі.
Війна дронів, в принципі, вже існує. Тільки всіма дронами керують люди.
Але війна дронів тут максимальна. Так само там, де на НРК хлопці їдуть, їм передають: “Так, недалеко прилітав дрон, він зараз летить до вашої сигнатури, сховайтеся там в кущі”. Вони сховалися в кущі, постояли, виїхали, поїхали далі. Був якраз там такий рейс по логістиці і по евакуації поранених.
І круто, що зараз все більше і більше це замінює людей. Тому логістика зараз на 25 кілометрів, і не треба з собою нести ще два мішки з їжею, харчами, водою і всім. Це тобі все доставлять. За можливості хлопцям доставляють регулярно. І навіть наші хлопці з піхоти вже не перший раз замовляють собі якийсь смачний сир, не тільки шоколадки, ще щось – і їм це все доставляється.
НРК уже виручає. Воно все горить, як завжди, але одночасно воно береже життя, тому що до логістики доставляє дуже багато. Та сама вода, ті самі набої – і все поїхало разом.
Зараз додався наш РЕБ-підрозділ, вони рік назад заснувалися. За цей рік виросли до того темпу, що за місяць глушать більше 3 000 ворожих БпЛА. Це щоб приблизно пояснити кількість, яка літає зараз у небі. 3 000 на місяць плюс. Вони ще плюс молодці, тому що вони найкращі в корпусі і передають свій досвід далі іншим. Але це приблизно цифра, як оцією нечистю і сміттям кишить небо.
Чому хлопці довго сидять на позиціях і як їх евакуйовують
Але наскільки складно заходити, виходити з позиції? Ви казали, що буває по 20 кілометрів потрібно проходити пішки, і у вас була історія, де хлопці знаходилися на позиціях більше 100 днів. У якій ситуації виникає така проблема? Чому хлопці довго затримуються на позиціях і що ви в таких випадках робите?
Тут я не буду казати, що такого не буває. Ця ситуація не поодинока у всіх. Перша проблема – це нестача людей, тому що треба, щоб цих хлопців вивести, треба, щоб хтось зайшов на їхнє місце. Це основна проблема. Вона завжди є. Це переважно піхота.
Друге – це складність вивести, тому що величезна просто кількість дронів, які заважають. Треба вибрати час. Хлопці вертаються не за один день, вони вертаються днями.
Це може займати дорогу кілька днів – три-чотири дні, два дні, по-різному. Треба і ховатися, і ночувати десь, і слухати максимально командира.
З приводу втрати зв’язку – ні, зв’язок не втрачається в цих ситуаціях. Хлопці, що сидять по 100 днів, вони на зв’язку, з ними зв’язок максимальний. Крім цього, є варіанти, коли людина безвісти зникає. Але це не той варіант. Це вже була якась чи штурмова дія, чи ще щось, якась нештатна ситуація.
Але ті хлопці, що по 100 днів, з ними зв’язок є. Буває таке, що нам рідні пишуть у Facebook, питають, де наш чоловік чи де наш батько. Ми зізвонюємося напряму з командуванням цього батальйону, дізнаємося, що він є на місці. Вони нам висилають голосовий запис його з радіо. Ми висилаємо це його рідним. Рідні записують: “А можна ми теж?” Ми записуємо. Вони мені кидають також уже свій голос. Ми висилаємо туди. Людина задоволена, щаслива, всі щасливі, і ми за всіх тримаємо кулаки.
Піхота як основа лінії оборони
Хочеться зрозуміти, яка функція основна, яка задача піхотинця? Втримувати цю позицію, а вже буде підтримка з повітря?
У першу чергу – так. Там, де стоїть піхота, там ми тримаємо лінію. Там, де немає піхоти, це просто сіра зона, це незрозуміло що. У цьому випадку задача піхотинця – це тримати позицію. І якщо вже хтось прибрався, а в нас є такі варіанти, то взяти в полон, знищити – по різній ситуації, як вона відбувається. Їх у полон беруть регулярно, у полон здаються регулярно, знищуються регулярно.
У нас такий напрямок, що спокійних днів не сильно буває.
Дуже багато в нашій бригаді вкладається в піхоту. Тобто є таке негласне правило, що вся бригада працює на піхоту, на збереження. Всі FPV-дрони літають заради того, щоб ворог не дійшов до нашої піхоти. Всі бомбери працюють на те, щоб у них було що їсти, пити і не було такого, що вони там можуть місяцями сидіти без води, як там час від часу розганяє російське ІПСО.
Комплектація максимальна, щоб їм було що їсти, що пити. У першу чергу, якщо зараз спека – це вода. Це обов’язково. Все це доставляється бомберами або НРК.
Потім саме укомплектування піхоти. У нас піхотинці на більшості позицій мають камеру спостереження денну, нічну на 360. Вона виставляється. Їм не треба виходити сидіти на вулиці, як раніше, в бінокль видивлятися ворога. Є камера, яка за цим дивиться. Плюс весь час контролюється – літають наші БпЛА, опять же ж очі, розвідники, які також дивляться всю цю ситуацію, щоб ніякий ворог не проліз.
Тобто вся бригада працює на те, щоб піхоту зберігати. Питання по штату – я бачу тенденцію, що це зменшується, і було б класно, щоб це зменшувалося, але це все має розуміти і цивільне населення: треба долучатися, треба допомагати. Не хочете в піхоту, вмієте літати – приходьте, літайте, але включайтесь, щоб можна було допомагати тій піхоті, яка зараз тримає, тому що де стоїть піхота, там і є зараз кордон.
Скільки росіяни можуть отак покласти там на Донецькому напрямку? Чи зростає зараз кількість їхніх штурмів, чи навпаки вона зменшується?
Тут складно сказати, тому що зараз було багато розмов про контрнаступ.
Цифри озвучувати не можна, але можна озвучити цифру, що, наприклад, у квітні в нас був рекорд: десь більше 300 окупантів, чи 372 було знищених за місяць. І це тільки у нашої бригади.
Вони [лізуть] малими групами. Вони можуть йти по одній, по дві людини, десь накопичуватись і інколи заходити в тил, пробиратися і потім пробувати щось робити.
Це називається “спробувати штурманути” або “пробувати десь дійти до якоїсь наступної точки”, бо вони навіть не знають, де вони знаходяться інколи.
Їх ведуть по рації, їм скидують якусь водичку. З тими [полоненими], з якими я спілкувався в минулому році, то їм дали дві бутилки води і шоколадку і все. Два дні вони йшли чи три.
Тактика ворога та його адаптація
Чи зосереджують росіяни додаткові сили, чи намагаються готуватися до можливого наступу? Чи бачите, що вони підтягують резерви, наприклад, для більш широкого наступу саме восени? Чи вони намагалися це зробити і навесні, і влітку, але просто так, як стоїте ви, стоять наші захисники, то в них не виходить? Тобто наступ їхній не закінчується, чи вони намагаються посилити його, наприклад, на осінь, зиму?
Штурмові дії весь час тривають. На початку року навіть були механізовані штурми – тобто була задіяна техніка, важка техніка. Зараз малими групами штурми продовжуються постійно.
Те, що штурми тривають постійно, – оце факт. Вони постійно намагаються пробиратися. І це стандартно малі групи, по одній, по дві особи, накопичуються та намагаються щось робити.
Ми щодня майже бачимо, як перебивається логістика окупантам, як горять їхні бензовози. І тут хочеться розуміти, чи є у них уже проблеми з пальним саме на фронті, чи вони намагаються, скажімо так, чи в них немає цього підкріплення, з продуктами проблеми, техніка й так далі? Чи доїжджає це все ще, чи все-таки логістика дається їм уже важко?
Впевнений і дуже сильно сподіваюся, що їм дуже сильно це дає проблеми. Плюс наша бригада, як не крути, ми все-таки залітаємо в тил ворога і б’ємо до 50 кілометрів. Ми зі своєї сторони midle strike також розвиваємо і знищуємо логістику і все, що недобре стоїть, як кажуть у них.
Але водночас, поки в них цього багато, то штурмові дії можуть продовжуватись дуже довго, тому що вони ходять пішки, і це факт.
У минулому році колись казали, що навіть були варіанти літати на електросамокатах. Тут ніким не здивуєш, тому що це вже з двох сторін практикується. Поки в них цього, на жаль, дуже багато, то вони можуть дуже довго робити. Їм той бензин у штурмових діях особливо не треба.
Мобілізаційні ресурси РФ і власна формула ефективності
Зараз дуже часто говорять про те, що може бути додаткова мобілізація в Росії, що Путін нібито хоче 400 000 людей мобілізувати. Хоча зараз намагаються заманювати новими контрактами, але навіть їхні воєнкори кажуть, що резерви у них закінчуються, немає кому іти в бої. Тобто навіть якщо ми уявимо, що 400 000 вони мобілізують, це не відбудеться в один момент. Вони не підуть умовно восени, в листопаді, в грудні. Потрібна якась підготовка, навчання. І знову ж таки, якщо не буде техніки, якщо не буде у них підкріплення безпілотників, артилерії і так далі, то це просто теж буде “м’ясо”?
У них підкріплення артилерії є, не будемо недооцінювати цих ваньок. Артилерія у них є, вона працює. Дрони роблять багато-багато проблем. Їх літає дуже багато. Було б цього всього менше – вони б не доходили б навіть і близько до нас. Але проблема в тому, що їх треба знищувати, тому що їхній ворог теж багато літає, багато робить нам проблем.
Якщо їх одномоментно всіх 400 000 не кинуть – зрозуміло, їх треба навчити. Вони поступово навіть будуть їх брати, вони ж не зможуть одномоментно всіх мобілізувати. Але тут треба дивитися не на те, як вони їх мобілізують, а на те, як ми маємо змінюватися та як ми маємо знищувати їх.
Зараз у нас стандартна кількість – мінімум один до десяти. Це грубо рахується в цифрах життя, але все одно як-не-як це рахувати, що один наш на десять окупантів.
Завдання, яке стоїть від командира і для всієї бригади, – просто підіймати цю кількість, щоб там було 1 до 20, 1 до 30. І це реально. Ми над цим і працюємо.
Нам необхідно розвиватися з погляду різних корисних технологій. Наприклад, зараз навіть дистанційне мінування відбувається в бригаді стандартно. Немає того, що сапер іде кудись там дуже далеко на лінії зіткнення під FPV-дронами розкладає міни. Ні, це робиться. 34 000 мін, як мінімум, це було тільки в перші місяці розкинуто нашою бригадою, і це все було дистанційно.
Це доволі велика сума. Це бомберами так само, дронами, бомбами – так само це мінування. На це робиться ще більший акцент. Я впевнений, що зараз ми робимо це набагато ще красивіше, якісніше, але ці вже цифри я просто не буду допомагати ворогу і не буду називати.
Є радіокеровані міни, які допомагають просто з віддаленої точки: сидить, наприклад, якась людина чергова, бачить, що підходить окупант, натискає – три секунди реакції, він просто знищений. Це теж те, що можна сказати максимально прозоро, без деталізації.
Тобто ми маємо розвиватися технологічно. І ми вже розвиваємося, включно до ковдр із кевларової ковдри, щоб захищати наших поранених, яких евакуйовують, щоб зберегти життя.
Головне – життя. Є два головних правила: зберегти життя в першу чергу наших всіх воїнів, не тільки піхоти, тому що складно всім, логістика всім складна. Друге – це чим більше знищити, і тоді хай вони набирають. Чим більше ми будемо знищувати, тим краще.
Було б дуже добре, щоб вони просто розсипались, а ще краще б згоріли, і десь там метеорит впав і якось війна закінчилася. Це був би теж, я думаю, непоганий, хороший варіант. Ніхто би не розстроївся.
Тобто одна зараз із цілей Збройних сил України, сил оборони – це збільшити кількість способів, якими можна вбити росіян, і покращити якість. Це найголовніше також.
Як ворог адаптується до нової війни
Але в той же час, як ви казали, не потрібно недооцінювати ворога. Тут хочеться розуміти, як вони змінюють тактику, як вони адаптуються, які нові технології намагаються застосовувати, що для нас ще залишається викликом.
З нашого напрямку що змінилося? Були на нашому напрямку аж один раз, але те, що мені відомо, було видно великий дрон зі сторони Росії. Тобто значить, все-таки щось вони пробують. Бомбер, да? Тобто вони також продовжують брати наше хороше, те, що в нас працює, і адаптовувати у себе.
Нічого дивного, тому що те саме ми робимо. Колись ми всі сміялися із танків з мангалами, а зараз всі їздимо з мангалами, і це нормально, і допомагає. НРК також дуже рідко, але вже починаємо бачити, що в них воно також застосовується. Ось теж як логістика, підвіс продуктів у такому.
Кількість дронів, тактики – наприклад, у них дронів цих ждунів, як було багато, так їх все більше і більше стає. І це на оптоволокні. Тобто йдеш – воно все поляє, і дрони в них літають, на жаль, далеко. В них вистачає цього оптоволокна, а воно зараз… На скільки далеко? Наприклад, 30 – 40 кілометрів. Вони можуть літати, якщо треба.
Але ж не забуваємо ще “крила”, які спокійно також долітають до цієї відстані і влучають у наші автівки. І це велика проблема по-справжньому, тому що один дрон – це один снаряд, а взяти ту саму “Молонію” або ще щось інше – там трошки набагато.
Оце в цьому році, наприклад, те, що я спілкувався і казав: підрозділи прям включають мисливство на наші підрозділи саме по поводу вампірів. Тобто вони літають, їхня задача збити нашу логістику також. Ворог змінюється, він адаптується також. І це відчувається.
Ми в минулому році могли під’їхати спокійно на машині кілометрів за 10, зробити свою роботу, спокійно поїхати. Зараз краще прогулятися пішки, тому що це буде все-таки безпечніше.
Ми вже з вами говорили частково про питання КАБів. Наскільки це залишається для наших військових проблемою? І з іншого боку, скоро у нас має побільшати українських КАБів, тому що нібито кажуть про те, що їх зараз починають закуповувати усе більше. Український КАБ уже пройшов випробування. Назва його – “Вирівнювач”. Має він бойову частину масою 250 кілограмів, може летіти до 130 кілометрів. Знову ж таки, ми розуміємо, що не одразу, мабуть, з’явиться паритет з росіянами щодо КАБів, але наскільки для нас ще проблема їхні КАБи і наскільки може стати, не хочеться казати геймчейнджером, але на фронті принаймні для наших військових буде приємніше працювати, коли будуть наші КАБи вже масово застосовуватися?
До паритету нам і правда дуже далеко буде. І в більшості питань ми паритет не тримаємо з росіянами. У них ворога багато всього, як так і так, і всіх дронів, всього іншого, КАБів.
Так само їхні КАБи роблять проблеми не тільки на лінії зіткнення або там у близькій сірій зоні. Вони залітають уже набагато далі і роблять проблеми цивільним.
Це може бути по 20 КАБів за день, по 30 КАБів за день. Але військові – це теж ціль, так? Ну, тобто, да, звичайно, але куди вони ціляться – куди воно впаде, туди впаде. Вони ж чудово розуміють, що це не суперточна зброя. Інколи вони долітають і точно попадають у ціль. Інколи можуть трошки похититись, вдарити не туди. Їх так само глушить наше подавлення.
Тобто можна трохи відволікати в сторону, але це, якби, тероризм. У першу чергу терор, тому що 20 КАБів і дуже часто буває по житлових будинках, по школах. У першу чергу це школи, це нові пошти, це логістика, ще щось, цивільні будинки. А 20 КАБів – це мінус вулиця, можна сказати отак.
І це може бути отак за день. І стається доволі далеко: цілі села просто за тиждень – бац, і ти розумієш, що куди не глянеш, там по-любому є щось уже розбите. Це плюс проблема для економіки, проблема, що люди переїжджають, треба з цим щось також робити. Вони це роблять спеціально, направлено, і це така у них тактика.
У нашому варіанті паритету ми не доб’ємося. У нашому варіанті, як завжди, працює якість. Бити точніше, бити туди, куди треба, і буде ворогу нещастя.
Евакуація цивільних із знищеного села
Стосовно тероризму росіян. У вас була історія, коли ви допомагали евакуювати двох жителів Донеччини, які теж залишилися фактично самі вже в тому знищеному майже вщент селі. Як це відбулося?
Якщо повніше розповісти, ці місцеві жителі жили в цьому селі десь з 2023 року. Тобто там із 2023 року вже не було ні світла, ні води, нічого.
Зараз уже 2026-й рік, і їх там було десь 20 людей. Коли залишилось двоє, всіх інших вони, як вони казали, поховали. І коли в їхній будинок уже прилетіла артилерія і просто їхнього будинку не стало, вони зробили табличку SOS, вони написали на дорозі також: “Допоможіть”.
І це вже побачило наше око, наші підрозділи БпЛА. Оператори побачили, передали на командування, і було рішення, що зараз буде виходити троє наших піхотинців, і що вони по дорозі їх забрали і провели.
Десь три дні вони поверталися, це було 15 кілометрів. Причому там можна набагато швидше пройти, якби не було FPV. А так, як FPV, це було 15 кілометри за три дні. А росіянам все одно, це вільні чи ні, вони б усе одно могли влучити в них.
У даному випадку, що 15 км вони йшли – це було три дні, скидали речі, тому що спочатку набрали багато, потім зрозуміли, що треба залишити тільки все необхідне. І два врятованих життя, і пес, якщо не помиляюсь, бо на відео видно чітко, що він також ішов.
Я думаю, з собачкою також все буде добре. Хлопці герої, вони змучені, вони замучені. Вони були там не одну добу все-таки на цих позиціях. І йти самим, вести ще плюс цивільних з собою, нести за них відповідальність – це все було спрацьовано дуже добре.
І знову ж тут працювали не тільки хлопці, це була вся команда. Знову ж очі, які слідкували, попереджали: “Сховайтесь, перебіжіть ту”. Але рішення за командиром все одно. І командир ухвалив. Я не думаю, що було б якесь рішення залишити їх і хай це буде проблема. Якщо є можливість – допомагаємо.
Те саме, що я казав про штурми: якщо була можливість і ми розуміємо, що можемо допомогти нашим суміжним підрозділам, ми заходили також допомагали їм. Так само нам допомагають інші. Ну от цим, до речі, ми і тримаємось. Одна війна, і тому, звісно, потрібна така взаємодопомога.
Російські фейки про захоплення населених пунктів
Хочу вас запитати стосовно російських фейків, тому що дуже часто росіяни заявляли про те, що Куп’янськ їхній, Мала Токмачка постійно їхня, Чорнобаївка вже взагалі стала мемом. Але тим не менше, просто на цьому прикладі, щоб зрозуміти, як часто навіть на вашому напрямку росіяни видають бажане за дійсне?
Те, що було в інтернеті, те, що відкрите, наприклад, із тих селищ, які відвойовані або ще воюють, те, що оголошувалось Михайлом Драпатим, паном генералом, то там Підгаврилівка, Іскра, вони ще рік-півтора назад уже були за Росією. І вони про це розповідають постійно.
Можна знайти інформацію, що воно їхнє, вони прапор свій підіймали вже не один раз. І це один із фактів, які можна так розповісти, з тих, що можна розповісти. Вони постійно тоді цей прапор підіймають, чи вони доходять, вони просочуються, вони показали, а потім їх відкидають. У кращому варіанті відкидають, а можуть підняти прапори в іншому селищі, і там нічого не зрозумієш.
Тобто вони ж всі розбиті, і в принципі можна оголосити, що ми там, а вони навіть за 5 – 10 кілометрів можуть навіть не заходити в те селище. Інколи можуть і проникнути. Проникають – то їх там і знищують одразу. Це називається у них “брати авансом”. І це факт. Вони кажуть, що ми його взяли, а потім уже все своє “м’ясо” туди кидають, щоб взяти це по-любому, тому що треба виконувати план.
Добре, що в нас такого немає. Чи це їм якось допомагає? Можливо, це їхня своєрідна монстряча мотивація?
Не знаю. Нам це не зрозуміти. І я думаю, це зрозуміло, чого ми це не можемо зрозуміти, тому що ми люди.
Але ви кажете, що у нас такого немає. Тобто немає випадків, що нам потрібно поставити просто прапор, неважливо, скільки покласти за це людей, але просто щоб була точка на карті? Немає такого. Я тут можу сказати виключно про нашу бригаду. У нас немає таких дурних задач. Вони не зустрічаються.
Тобто утримання, оборона – вона в нас є. Але немає такого, що там залиште поранених, заберіть генератор. Або там своїми любими силами ідіть і заберіть Mavic чи ще щось. Цінуються люди, і таких задач просто стає менше. Все залежить від командування.
У нас людина на першому місці
У нас дуже багато ініціативи зараз не те що вітається, вона підіймається знизу. Дуже часто солдати або оператори дронів можуть сказати: “Слухайте, нам треба отакий дрон з такими бімбами, і ми зможемо там робити отакі чудеса”. І окей. На нашій розробці це все докупляється, що не можемо зробити – купляємо, замовляється, робляться спеціальні бімби, і після цього результат просто офігевший.
Все супер. Це людина дала просту ідею, просто солдат кинув цю ідею. Вона дійшла до комбрига, її завірили, її перевірили, вона працює – все, ініціатива працює. Далі людина просто робить свою роботу ще якісніше, літає на тому, що їй зручно.
Дуже багато подій відбувається, дуже багато цікавих зустрічей, де можна просто поговорити з командиром бригади, розказати йому свої ідеї, або розказати, що тебе хвилює, які в тебе є проблеми. Навіть бувають такі варіанти, що командир ходить по позиціях. Причому дуже близьких позиціях, спілкується напряму із солдатами.
Деякі солдати не вірять, що то комбриг. Це навіть доводиться доказувати, пояснювати, бо вони просто трохи в шоці, що це може бути. Але спілкуються, розуміють, що вам треба, підказують: “Хлопці, давайте тут краще укріпіть, тут зробіть, щоб вас було менше видно” або “молодці”.
Для командира це в першу чергу, щоб розуміти, що відбувається в реальності там. Тому що, як-не-як, це величезний організм. Навіть одна бригада – це купа людей, і ти не можеш за всім прослідкувати. У такому варіанті він може розуміти, які є проблеми, які недоопрацювання. Тобто таким чином є абсолютна довіра між військовими і командуванням, а постійний зворотний зв’язок дає картинку реальності.
У нас зараз дуже багато на довіру. Розвиток іде в плані мотиваційних шевронів. Є червоний, є олива, є синій. У нас три ступені. Що це означає?
По-перше, сам шеврон – це 141. Це one for one, якщо англійською можна сказати one for each other. “Один за одного” – це наш девіз бригади. Це написано в нас повсюди. І три мотиваційні шеврони – це їх треба заслужити.
Червоний дається для всіх тилових підрозділів, для всіх, хто приєднався до бригади і пройшов смугу, психополосу, прочитав клятву піхотинця.
Це окрема клятва, яка до мурашок прибиває всіх, тому що там ти клянешся українському народові, Україні та побратиму, що завжди будеш його підтримувати і він може покластися на твоє плече.
Олива-шеврони вже отримують хлопці, які на бойових, які вже роблять хороші результати. У нас навіть є статистика, скільки чого треба знищити або що треба зробити для кожного підрозділу, включно для розвідки, скільки зробити годин нальоту. І сині шеврони – це вже для наших титанів, які штурмові дії, спасіння пораненого. Там багато теж цікавих аспектів.
Люди розуміють, що, наприклад, так, я хочу отримати зелений шеврон. Його можна легко за алкоголь або за інші проблеми лишитися. І це погано. А просто так купити – десь ти його купиш і в тебе його просто знімуть, тож його треба заслужити.
Мотивація в шевронах, клятви, спілкування, вертикаль не тільки з командиром, там і з іншим керівництвом, розповісти свої ідеї, поділитися – це точно дає ініціативу. Тімбілдинги, про які багато хто дивується, що це слово використовується в ЗСУ.
У нас з одного батальйону почалось. Зараз все розходиться на інші батальйони, там де хлопці виїжджають, збираються компанією, їх вивозять, вони разом можуть на рибалочку, шашличками собі поїсти, просто з квасом, класним настроєм посидіти і потім роз’їхатись по своїх ППД. Наші хлопці їздили на картинг, був чемпіонат з картингу, багато спортивних змагань. Це відбувається регулярно, щоб просто між собою спілкувалися.
Це як у класних компаніях: щоб був класний тімбілдинг або корпоратив, не треба, щоб там було керівництво. У даному випадку солдати, сержанти, щоб вони між собою перезнайомились, переспілкувалися, один одного краще знали, могли просто відпочити. Плюс фоточки від пресслужби, яка також під’їде, підключиться, їм зробити щось на пам’ять.
Багато кого це прямо дивує, що таке взагалі може бути в ЗСУ. А воно відбувається, і це не тільки в нашій бригаді. Це така традиція, яка розходиться далі.
Ми це робимо навіщо? Щоб люди розуміли, що тут життя продовжується. Немає такого, що ти прийшов – ми всі умрем, все закінчилося, всі попадемо в піхоту. Ти приходиш, ти потрапляєш, по-перше, на ту посаду. Це знову ж таки довіра.
Ти прийшов інженером – ти будеш інженером. Якщо умовний айтішник прийде, то ми йому знайдемо посаду там умовно не піхотинцем, так? А якщо він хоче, наприклад, працювати з НРК, з РЕБами і він може цьому навчитися, то він буде на цій посаді ефективним.
Зараз до нас приходить людина, і їй пропонують: “Так, давай так, вмієш комп’ютерами користуватися – супер, будеш літать”. Не хочеш літать – будеш споряджати ці дрони. Розбираєшся в техніці – будеш ремонтувати, робити якісь бімби, цікаві штуки. Вмієш класно в електроніці – будеш взагалі в розробці, будемо щось робити разом, цікаве створювати. А просто класно друкуєш на комп’ютері, – Боже, нам діловоди також треба.
Якщо людина щось хоче, ми розуміємо, що в неї є бажання цим займатися, вона буде тут і продуктивна. І на це зараз робиться максимальна ставка. Є дуже багато хлопців, які йдуть із тилових підрозділів, не дуже багато, але такі історії є, що йдуть і приходять через СЗЧ до нас у роту Шквал, тому що вони хочуть іти і нищити ворога. І це не поодинока, це нормальна ситуація.
Є купа вакансій для різних типів людей. Просто приходь, воюй, роби свою роботу. Якщо шариш у цьому, можу просто трьома категоріями сказати, наприклад, три категорії вакансій, які в нас відкриті. Якщо бойові – це зрозуміло: FPV-пілоти, бомбери, НРК. Вони в нас номер один, тому що ми БпЛА-складник розвиваємо максимально. Також не виключаємо перехоплювачі, РЕБ і все інше.
Якщо більше тилові – це інженери, механіки, кухарі, діловоди. Також багато вакансій. Вони відкриті саме тому, що розвивається підрозділ. Потрібно більше людей, треба взяти діловода. Це ніби проста посада, але завдяки цій людині всі отримують зарплату вчасно і отримують те, що вони хочуть, отримують усі винагороди і ходять у відпустку. Це доволі важлива посада.
А взяти зі специфічних – от наша комунікація. Нам потрібні менеджер, дизайнери, motion-дизайнери, таргетологи, SEO, IT, фронтенд-дизайнери і так далі. Все це можна підписати по контракту і на цій посаді бути. Головне бути в цьому майстром. Ми туди вибираємо людей, які не джуніори. Ми беремо туди, щоб вони розбиралися в цьому, щоб людина прийшла, робила результат разом з нами.
Є дуже цікава історія про супердіда, який служить у нас у РЕБі. Йому дали позивний ще коли він до нас тільки приходив після СЗЧ, повернувшись, до цього був у піхоті. Потім пішов у СЗЧ, потім прийшов до нас. Чого супердід? Він весь час дуже скромна людина. Йому близько 55 років. Він весь час каже: “Ну, молодь краще встигає, все інше”. Але він усе життя був меблевиком і він зараз один із найкрутіших просто по РЕБу: перехоплювати, вичисляти, де що знаходиться. На будь-які фахові навчання, на які він їздив, він повертався звідти зі 100 балами. Людина просто супердід. І це приклад того, що не треба розбиратися в радіоелектроніці – треба бажання вчитися. Людина займалася меблями. Зараз вона прийшла і займається тим, що тушить просто ворожі дрони.
Щодо жінок, чи теж можуть подаватися до вас жінки? Чи є посади? Чи є у вас якась кількість, відсоток жінок?
Відсоток сказати не можу. Їх менше, ніж чоловіків, але вони є. І в нас є як і на тилових посадах, так і на бойових. У нас дуже багато жінок літає. У нас є жінки-штурмовики, які також хотіли саме штурмовики, тому що всім також пропонується, що ти можеш бути оператором БпЛА.
У нас, в принципі, на всіх можливих посадах присутні жінки. І вони роблять свою роботу дуже класно. Це такі титани, які прийшли і вони роблять роботу і всіх мотивують навколо. Немає такої проблеми, що будуть якісь упередження. Принаймні, ми цього не зустрічаємо.
У нас є дівчата, наприклад, пілотеса зараз, вона як командир взводу вампірів, тобто вона вже командир і дивиться за своїми хлопцями, щоб усе було виконувалось чітко. Я б ніколи не подумав, щоб там щось до неї сказати з приводу того, що жінка слабша. Вона робить свою роботу так, а хлопці роблять її просто на 100%.
Де шукати вакансії і як долучитися
Скажіть, будь ласка, якщо є зацікавлені глядачі, які хотіли би знайти вакансію, то де саме можна ознайомитися, на яких ресурсах? Де про вас можна почитати?
Ми присутні майже на всіх соцмережах, але легше всього написати 141.army. Зайти на наш сайт, там є опис про нашу бригаду, наш бойовий шлях, щоб зрозуміти, де ми воювали, з ким ми воювали, де були присутні. Є новини, щоб подивитися, чим ми займаємося. Новини весь час оновлюються щотижнево. І є дуже багато вакансій з дуже великим детальним описом.
Крім цього, там є навіть тест, щоб прийти й зрозуміти свої слабкі сторони, сильні сторони. Він займає 21 питання, але вони всі цікаві. Ми його зараз частіше навіть самі в бригаді проходимо, бо просто цікаво.
Якщо просто захочете зайти на наш сайт і подивитися щось цікаве, зайдіть у новини, там є гра, можна пограти в НРК. Сподобається – підете до нас оператором НРК. Заповнюйте анкету, з вами зв’язується наш рекрутер. І далі вже спілкуємося, чи це переведення, чи це СЗЧ, чи це контракт, чи це мобілізація – різні варіанти.
Будемо вести далі обов’язково без БЗВП, навіть якщо це менеджер чи ще щось. Це надважливо, тому що треба вміти користуватися зброєю, треба знати, що таке турнікети, як ними користуватися, і бандаж, все інше. Після цього є ще час адаптації – це 14 днів, де після БЗВП ви приїжджаєте до нас у бригаду, і 14 днів вас уже конкретно ганяють наші інструктори.
Вони не жаліють нікого, і там бувають дуже серйозні марш-кидки та інші випробування, щоб людина була максимально готова. Після цього включаємось, робимо роботу.
Скільки виходить весь час навчання, тренування до того, як людина вже приступає до роботи?
Залежить від спеціальності. Можна порахувати так: 51 день без БЗВП плюс-мінус. Після цього є фахова підготовка. Якщо це, наприклад, людина-пілот і він вміє літати, але все одно фахову підготовку треба, щоб отримати, розробити – це також може тривати кілька тижнів. Після цього ти приїжджаєш, проходиш адаптацію.
Під час адаптації теж за бажанням можна вже виходити на ближні позиції, але це не одразу на передок. Тебе поступово вводять, щоб ти звик до атмосфери, щоб ти звик, що над тобою можливо щось літає, щоб ти вже розумів, де ти ходиш і відчував себе зібраним. Коли ти довіряєш побратиму, коли ти знаєш у будь-якій ситуації, що з тобою буде, що тобі треба робити, в тебе з’являється впевненість. І от уже коли людина стає максимально більш впевненою, вона ближче-ближче виходить до виконання більш складних задач.
Дуже цікаво, щоб дійсно ось період адаптації пройшов, щоб все доводилось до автоматизму і людина дійсно уже більш-менш звиклою виходила на позицію або виходила працювати. Дуже цікаво. Сподіваємось, звісно, багато людей, ті, хто почує, побачить, розповість іншим і будуть знати, куди потрібно звертатися, якщо захочуть саме у вас служити.
Супер. Хотілося б, щоб долучалось побільше, тому що люди нам потрібні і люди потрібні нам з мотивацією, що вони будуть робити роботу класно. Не робота заради роботи, а робота на результат.
Це інтерв’ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.
Джерело: www.24tv.ua