Минуло шість місяців відтоді, як Сполучені Штати та Ізраїль атакували Іран. За цей час багато чого було зруйновано, але кінця конфлікту досі не видно.
Ісламська Республіка пережила вбивство своїх вищих лідерів та тижні інтенсивних бомбардувань, знайшовши потужний важіль впливу у Ормузькій протоці.
Блокування протоки призвело до підвищення ціни на нафту марки Brent приблизно на 22% порівняно з довоєнним рівнем після місяців нестабільних торгів.
Попри економічні труднощі, життя в Ірані триває. Конфлікт зайшов у глухий кут, а посередницькі переговори не привели до мирної угоди.
Країни Перської затоки відчувають тривожні прогалини у системі безпеки США, на яку вони покладалися десятиліками.
Ізраїль знову воював зі своїми ворогами, але не переміг їх. Надії на нормалізацію відносин із Саудівською Аравією остаточно згасли.
Коли 28 лютого США та Ізраїль завдали удару по Ірану, вони сподівалися повалити його консервативне клерикальне керівництво і замінити його прозахідним урядом.
Натомість, як зазначила колишня помічниця держсекретаря США у справах Близького Сходу Барбара Ліф, вони отримали «загартований і дуже радикальний режим».
«Впевненість Ірану зростала протягом місяців, він усвідомив, що може не лише вижити, але й перемогти, змінюючи регіональний ландшафт», — сказала вона.
Напередодні війни Іран виглядав вразливішим, ніж будь-коли з часів вторгнення Іраку у 1980 році. Його валюта впала, що спричинило масові антиурядові протести, жорстоко придушені у січні, коли загинули тисячі людей.
Однак ситуація змінилася після перших ударів. Лідерів Ірану швидко замінили, а населення проігнорувало заклики нападників до повстання.
Іран фактично закрив Ормузьку протоку та атакував країни Перської затоки, де розміщені американські війська, що спричинило потрясіння для світової економіки.
Трамп погодився на припинення вогню у квітні та підписав угоду з Іраном у червні, яка зазнала краху через кілька тижень.
Нове консервативне керівництво Ірану, очолюване Верховним лідером аятолою Моджтабою Хаменеї, оточило себе давніми військовими союзниками.
Мохсен Резаї, новий голова Вищої ради національної безпеки Ірану, минулого тижня попередив: «Якщо економічна війна триватиме, жодна крапля нафти не буде експортована» з регіону Перської затоки.
На вулицях Тегерана настрої були розділені.
«Економічна ситуація надзвичайно жахлива, — сказав водій таксі Саїд Фаріабі. — Усього, що я заробляю щодня, не вистачає навіть на прості покупки продуктів».
Однак інші кидали виклик тиску.
«Санкції — це не щось нове для нас. Ми перебуваємо під санкціями 47 років, — сказав Голам Реза Рахматпур. — Народ Ірану завжди виживав завдяки єдності та солідарності».
Деякі висловили гордість за стійкість Ірану.
«Сила Ірану доведена в усьому світі. Це єдина країна, яка виступила проти Америки», — заявила жителька Тегерана Нафісе Мусаві.
Інші поєднували економічне розчарування з патріотизмом.
«Так, усі стикаються з труднощами, — сказала Наргес Гахремані. — Але це не означає, що ми повинні відвернутися від своєї країни».
«Іран продемонстрував, що Ормузька протока дає йому значний важіль впливу, — зазначив Йоель Гузанскі, експерт з Ірану та Перської затоки з ізраїльського Інституту досліджень національної безпеки. — Однак небезпека полягає в тому, що Тегеран плутає свою здатність виживати з перемогою і вимагає більше, ніж може дозволити його вплив».