Кадри розправи над Муаммаром Каддафі у 2011 році Володимир Путін, за свідченнями очевидців, переглядав десятки разів у стані глибокого шоку.
Дитячий страх і параноя, що виникли внаслідок пережитого, виросли до масштабів планетарної катастрофи. Саме вони змушують Путіна все сильніше стискати пальці на ядерній кнопці, вважаючи це єдиною гарантією виживання.
Щоб зрозуміти, чому ядерна валіза стала головним аксесуаром сучасного Кремля, варто повернутися на багато років тому. Психіка кожної людини формується в дитинстві, і у випадку Путіна цей фундамент замішаний на специфічному досвіді. Відома історія з його мемуарів про ленінградського щура, якого він загнав у куток і який згодом кинувся на нього, — це не просто спогад. Це метафора його життя. Сьогодні Путін сам панічно боїться опинитися в такому глухому кутку.
Останнім часом Путін несподівано почав часто з’являтися на різних публічних політизованих заходах. Його виступи заповнили ефіри центральних каналів телебачення. Особливо запам’ятався його виступ на з’їзді так званого “Загальноросійського Народного фронту”, який використовувався для демонстрації об’єднання суспільства, підтримки учасників військових дій в Україні та стимулювання волонтерських рухів у тилу.
Цей фарс із судомними поїздками російськими регіонами дедалі частіше перетворюється на відверту клоунаду. Намагаючись симулювати залізний контроль, Кремль доходить до абсурду: під час серпневого візиту 2026 року на Далекий Схід 73-річного диктатора вбрали у форму морського офіцера та флотську пілотку, в якій він кумедно сидів навіть у приміщенні під час обіду. Ця недолуга спроба пропаганди зліпити з нього “могутнього морського вовка” обернулася хвилею нищівного сміху в мережі. Поки реальний Чорноморський флот РФ тоне під ударами ЗСУ, а в Новоросійську палає база і оголошено надзвичайний стан, Путін за тисячі кілометрів позує у чужорідному карнавальному костюмі “рядженого”. Намір показати велич зробив з диктатора жалюгідну і комічну особу, з якої вже відкрито насміхаються у самій Росії.
Це — класичний почерк страху.
Каддафі у свої останні місяці так само гарячково міняв пишні мундири та чудернацькі кашкети, намагаючись штучним пафосом прикрити паніку та невідворотний крах.
Показово, що ця активність гарячково переключилася і на підростаюче покоління: від дитячих шоу в Красноярську до розіграного 10 серпня 2026 року пропагандистського сюжету в Улан-Уде. Там диктатору організували “випадкову” зустріч із 13-річним підлітком (фіналістом того самого красноярського конкурсу), де Путін перед камерами “по-царськи” пообіцяв обійти правила вступу до військового училища для майбутнього пілота винищувача. Така цинічна мілітаризація молоді та симуляція всемогутності вождя покликані продемонструвати уявну безальтернативну підтримку майбутніх поколінь, приховати старіння диктатора та симулювати його “хорошу фізичну форму”.
У своїх телевізійних зверненнях чи публічних виступах риторика Путіна стала набагато глибшою, ніж просто спроба змінити чи вплинути на сприйняття росіянами ходу його невдалої війни проти України. Він намагається перетворити агресивну війну проти суверенного сусіда на війну захисту “батьківщини”, що перебуває під загрозою, — тему, яка резонує з росіянами, просякнутими патріотичною істерією. Пропагандистська машина Кремля напередодні вересневих виборів до Держдуми 2026 року якраз і розпочала масштабну кампанію з нагнітання патріотичного психозу про те, що “батьківщина в небезпеці”.
Ідеологічний підрозділ Кремля та “Священна війна”
Не можна виключати, що скоро до цієї потужної пропаганди ще активніше долучиться і православна церква, яка фактично діє як ідеологічний і пропагандистський підрозділ Кремля. Практика освячення ядерної зброї та військової техніки широко поширена в РПЦ і відкрито підтримується її керівництвом. Путін та патріарх Кирило вже офіційно затвердили концепцію “священної війни” проти Заходу, зробивши це ще у березні 2024 року. Під головуванням глави РПЦ Всесвітній російський народний собор прийняв програмний документ, в якому поточні військові дії оголошені екзистенційною і “священною війною” проти колективного Заходу, що “впав у сатанізм”.
Використання релігійних гасел РПЦ посилюється Кремлем саме у моменти військових невдач для виправдання втрат у Росії та пояснення того, чому “спецоперація” (а зараз уже Кремль відкрито називає це війною) затяглася. Чергове пряме звернення патріарха Кирила до віруючих із закликом масово йти на фронт буде санкціоноване Путіним у разі оголошення нової відкритої хвилі мобілізації або загальної мобілізації, залежно від того, як буде складатися ситуація на фронті і в тилу восени цього року.
Як зазначають аналітики Інституту вивчення війни (ISW), Кремль навмисно переплітає державну пропаганду з церковною, щоб подати удари по території РФ та невдачі на фронті як “напад на Святу Русь”, який вимагає жертв з боку православного населення.
Путін, а слідом за ним і путінська пропаганда, прагнуть нічого іншого, як змінити значення війни для своєї країни, підвищивши ставки для всього світу. Він недвозначно попередив Захід, що Росію перемогти неможливо і що “це не блеф” — спроба послабити або перемогти РФ може спровокувати ядерну катастрофу.
Час збирати каміння.
Є всі підстави вважати, що притиснутий до стіни або втрачаючий владу диктатор виглядає тепер значно небезпечнішим, ніж це було на початку війни. Проте варто нагадати Путіну: є час розкидати каміння і час його збирати.
Ця знаменита метафора походить із Біблії, з Книги Екклезіяста (Проповідника). У ній сказано: “Всьому свій час, і час свій кожній справі під небом… час розкидати каміння і час його збирати”. Вона означає, що за періодом руйнувань, війн та хаосу неминуче настає час розплати, відновлення справедливості та збору плодів своїх вчинків. Скільки б каміння ненависті, агресії та руйнувань (у прямому і переносному сенсі) він не розкидав в Україні та світі, природа часу вимагає повернення до “збору каміння”.
Це збирання каміння в сучасному контексті для Путіна — час відповідальності за всі скоєні воєнні злочини, руйнування міст та втрачені життя. За кожен розкиданий камінь йому та тим, хто втілював цю агресію і ненависть, доведеться відповідати.
У своїй автобіографії Путін часто згадував випадок з юності, коли загнаний в глухий кут щур кинувся на нього.
Він загнав цього великого щура в кут, після чого той розвернувся і кинувся на нього. Щур гнався за майбутнім президентом Росії, перестрибуючи через сходи, але він встиг добігти до квартири і закрити перед його носом двері. Із цього випадку Путін, за його власними словами, “раз і назавжди зрозумів, що означає фраза “загнати в кут” (книга-інтерв’ю “От первого лица. Разговоры с Владимиром Путиным”, 2000 рік).
На думку багатьох аналітиків, він може керуватися цією ж “щурячою логікою”. Якщо він буде чітко усвідомлювати, що втрачає владу або зазнає нищівної поразки, то здатний вдатися до крайніх руйнівних дій, які можуть створити загрозу для існування всього живого на планеті. Розправа і вбивство лівійського диктатора Муаммара Каддафі у жовтні 2011 року, за свідченнями численних біографів, політологів (зокрема Івана Крастева) та дипломатів, стали для Путіна глибоким особистим потрясінням. Він сприйняв смерть Каддафі як особисту екзистенційну загрозу.
В таких умовах “щурячої логіки” та панічного страху перед розправою повсталих громадян сформувався той психологічний образ правителя ядерної держави, який ми сьогодні маємо і який необхідно враховувати.
Екзистенційні ризики та розкол оцінок.
У міру того, як ослаблення звичайних військових та економічних ресурсів Росії стає очевидним фактом, зростає ймовірність того, що Кремль використає ядерний арсенал (або його частину) для ураження Заходу. У Москві періодично звучать заклики від радикальних прихильників путінського режиму щодо застосування тактичної ядерної зброї для того, щоб переломити ситуацію на війні з Україною. Черговим підтвердженням цього ескалаційного тиску став нещодавній ультиматум Маргарити Симоньян в інтерв’ю швейцарському виданню Die Weltwoche, де вона прямо погрожувала Європі Третьою світовою війною та ударами по країнах ЄС через постачання зброї Україні.
Разом з тим, не можна виключати, що крах путінського режиму може призвести до неконтрольованого розпаду централізованої влади в Росії, яка володіє найбільшим ядерним арсеналом у світі. Утворення вакууму влади та боротьба за контроль над зброєю масового ураження між різними воєнізованими угрупованнями можуть нести екзистенційну загрозу для глобальної безпеки.
Світ уже неодноразово відзначав свідому схильність Путіна до апокаліптичної риторики. Широко відома його фраза про те, що “ми, як мученики, потрапимо в рай, а вони просто здохнуть”. Це підтверджує ірраціональність мислення Путіна, при якому збереження режиму цінується вище за людське життя.
У міру ослаблення звичайних військових та економічних важелів режим Путіна все сильніше спиратиметься на ядерний арсенал. Оцінки експертів, як-от аналітики Atlantic Council, припускають, що ймовірність застосування ядерної зброї в теорії існує, особливо якщо Путін вважає, що саме існування режиму під загрозою. Проте більшість західних розвідок і експертних центрів сходяться на думці, що ядерний арсенал залишається швидше інструментом залякування і терору, ніж неминучим кроком. За даними профільних ресурсів, таких як Center for Arms Control and Non-Proliferation, реальні дії щодо застосування зброї масового ураження залишаються малоймовірними через невідворотність катастрофічних наслідків самого удару і міжнародної ізоляції, що послідує за ним. Таким чином, наближення краху режиму дійсно здатне багаторазово помножити хаос і непередбачуваність його дій, що робить його небезпечним для всього світу.
Від правителя з глибокими дитячими травмами (голод, злидні, щури) та панічним страхом перед жорстокою загибеллю (доля Муаммара Каддафі) можна очікувати крайнощів у політиці, спрямованих на абсолютне виживання та утримання влади за всяку ціну. Такий правитель ніколи не піде у відставку добровільно, оскільки компроміси та транзит влади здаються йому смертельною пасткою. Режим стає вкрай тендітним, оскільки тримається лише на страху, і будь-яка масштабна криза може призвести до соціального вибуху.
Коли найкращі аналітики чи експерти, оцінюючи вірогідність того, що Путін може застосувати ядерну зброю у разі, якщо він, будучи загнаний у глухий кут, прийде до такого божевільного кроку, вони розмірковують з позиції, що Путін здатний до раціонального мислення. Вони не завжди враховують те, що у Путіна — “щуряча логіка” і патологічний страх повторити долю Муаммара Каддафі. Саме ці обставини можуть визначити дії і рішення Путіна у разі загрози його владі.
Коріння цієї параної лежить набагато глибше, ніж звичайне бажання утримувати владу. Це вибухова суміш глибокої дитячої травми та найгіршого кошмару будь-якого диктатора. Існує два ключові моменти, які повністю пояснюють поведінку господаря Кремля: це його дитячі “війни” з щурами у під’їздах комуналки та доленосний для його психіки 2011 рік, коли весь світ облетіли кадри лінчування Муаммара Каддафі.
Зараз уже очевидно, що світ став заручником фобій однієї людини.
І головне завдання цивілізації сьогодні — не просто виграти війну, а перехитрити щура, який готовий спалити планету, аби не спалили його самого у брудній канаві, як колись спалили Гітлера.
Саме тому привид Каддафі дедалі сильніше блукає по Кремлю, поки весь світ спостерігає за тим, як Україна невідворотно затягує зашморг на шиї Путіна.