Жителька села Кухарі на Волині Надія Ярмолюк зустріла 104-ий день народження. Довгожителька розповіла про своє життя в такому поважному віці в сюжеті Суспільного.
Жінка, попри вік, має добру пам’ять та ділиться історіями про своє життя з внуками та правнуками. Вона й досі займається господарством: любить годувати курей, качок і свиней.
З чоловіком Петром, старшим на сім років, Надія Ярмолюк познайомилася та одружилася перед Другою світовою війною. З фронту він прийшов пораненим.
У родині народилося четверо синів. Щоб прогодувати сім’ю, чоловік працював на фермі, а Надія Гордіївна трудилася в полі.
Чоловік Надії Ярмолюк помер майже 60 років тому, також жінка вже поховала двох синів.
104-річна волинянка поділилася, що кожен ранок і вечір вона молиться та дякує Богу. Але зараз, зізнається, підводить пам’ять.
“Молюся. І заблуджу. І вертаюся назад. Раз піду “Отче наш” добре, а раз вже зблуджу”, – поділилася довгожителька.
Надія Ярмолюк живе з внучкою, вона має вісім онуків, 14 правнуків і вісім праправнуків.
77-річний син жінки Олексій поділився, що тішиться, що попри нелегку долю, його мати дожила до 104 років.
“Вона оцей останній рік вже трошечки здає, стала недочувати. У неї тато прожив 96 років, тітка – 102 роки. Видно, йде по родству таке”, – розповів він.
Раніше з сином жінка любила співати давні українські пісні, але зізналася, що вже забула слова та й не до співу зараз.
“Не раз мама каже: ой, як важко, важко. Видно, Бог забувся про мене, що мені смерті не дає. І от вона плаче, і я так само”, – поділився син довгожительки.
Інші новини про довгожительок в Україні
Раніше УНІАН повідомляв, що 103-річна жителька Хмельниччини Пелагея Качка із села Михнів попри свій поважний вік залишається сучасною. Вона поділилася, що мобільний телефон для неї – це не просто гаджет, а засіб зв’язку з великим світом та рідними людьми. Але вона визнає, що цифрові технології не можуть замінити справжньої зустрічі з рідними, тому жінка мріє, щоб закінчилася війна, й з’їхалися всі її діти. Також довгожителька розповіла, що її ранок неможливий без філіжанки ароматної кави. Любов до цього напою вона пронесла через десятиліття. Коли її відправили в Німеччину на примусові роботи, там працівникам давали каву. Попри жахливий раціон, цей напій вона полюбила й п’є всі ці роки.