Світ загнав себе в борги, з яких не виборсається – і непогано почувається » Інформаційні новини світу
Главная » Україна » Світ загнав себе в борги, з яких не виборсається – і непогано почувається

Світ загнав себе в борги, з яких не виборсається – і непогано почувається

Людство заборгувало у 2,5 рази більше, ніж заробляє за рік. Заспокоює, що винні ми одні одним, а не “інопланетянам”. Тож якось домовимося

Світовий борг (сукупна заборгованість урядів, корпорацій, фінансових установ і домогосподарств усіх країн) досяг рекордних показників – $188 трильйонів. Це 230% від обсягів глобального виробництва. Тобто, щоб виплатити таку суму – за збереження нинішніх показників продуктивності праці – людство має невтомно трудитися фактично два з половиною роки, нічого при цьому не споживаючи. А так не буває. Тож над тим, як погасити світовий борг, вочевидь, доведеться розмірковувати не одному поколінню економічних “ейнштейнів” майбутнього.

Хоча робити цього, найімовірніше, і не варто. Упродовж століть світ навчився жити в умовах, коли країни позичають одна в одної, коли держави беруть в борг у громадян і фінустанов, банки і громадяни – в держав, люди – в людей… Виробивши відповідні норми та правила, а також сформувавши як національні, так і глобальні системи стримувань і противаг, які наразі дозволяють уникнути надмірної концентрації боргів в руках окремих кредиторів і використання цієї ситуації для міжнародного тиску на боржників чи провокування штучних фінансових криз.

А ось над тим, як жити ощадливіше, аби скоротити чи, принаймні, не нарощувати заборгованості, фахівці радять замислитися вже зараз. Стосується це як державних запозичень, так і позичок фізичних осіб (за даними МВФ, дві третини загальної заборгованості – “доробок” приватного сектора). Меншою мірою – корпоративних боргів. Адже такі запозичення навпаки, зазвичай, стимулюють економічний розвиток, оскільки бізнес вкладає позичені кошти, передусім, у розширення виробництва. Не кажучи вже про додану вартість, яка завдяки цьому стабільно формується у банківському секторі і на фондових ринках. Безперечно, певною мірою стимулює економічний розвиток і споживче кредитування.

Особливості життя в борг: “цивілізований світ” і країни, що розвиваються

Аби розібратися в тому, яка з країн і кому в цьому світі “фінансовий кум” чи “брат” (точніше, боржник і кредитор), потрібно вивчити, певно, сотні тисяч договорів і десятки мільйонів окремих документів. Займаються цим цілі інституції. Зібрані ними “струмочки” інформації збігаються до аналітичних центрів на кшталт МВФ чи Світового банку, експерти яких і узагальнюють ці відомості, завдяки чому й маємо більш-менш реальну картину.

Можливість вдаватися до фінансових запозичень рятує окремі держави і увесь світ від проблем, пов’язаних із оголошенням дефолту, гіперінфляційними й девальваційними процесами, що, зокрема, стають наслідком безконтрольного увімкнення грошових друкарських верстатів, низької продуктивності праці, неконкурентності на експортних ринках та інших “траблів”. Часто брати у борг країнам доводиться для того, щоб виконати зобов’язання (зокрема, соціальні) перед своїми громадянами чи розрахуватися із попередніми боргами. Вдаватися до запозичень доводиться не лише популістським урядам чи диктаторським режимам, а й цілком демократичним та успішним країнам. Причому, найбільшими боржниками є не найбідніші, як може здатися, а якраз найбагатші держави світу (заради справедливості треба сказати, що не всі). Причина – згадане вже бажання “тримати марку” в питаннях збереження соціальних стандартів і “дешеві” гроші, які уряди цих країн можуть залучити на світових фінансових ринках. На відміну від держав, що розвиваються, позички для яких – зважаючи на вищий ступінь ризиків повернення коштів – дуже дорогі.

Головним світовим боржником упродовж багатьох десятиліть залишаються Сполучені Штати Америки. Цьогоріч держборг країни перевищив $23 трильйони – приблизно 110% національного ВВП. Це третина усієї так би мовити “держаної” частки у структурі світового боргу. Лише з початку року заборгованість США зросла на $1 трильйон (з-поміж іншого, це – приблизно 8 ВВП України). Загалом же американці заборгували у понад 200 разів більше, ніж українці. Причому, почуваються вони, на відміну від нас, доволі впевнено. Зокрема, й тому, що країна може в будь-який момент отримати запозичення під сміховинні для нас відсотки – від 0,5 до 2% річних. Причому, на десятки років. Тому обслуговування такої колосальної заборгованості щороку обходиться країні лише у 2,2-2,6% ВВП. Тоді як в Україні цей показник сягає 12%. До того ж, лише третина заборгованості США – це борг перед іноземними урядами і організаціями. Більшу частину суми країна винна “сама собі” – своїм громадянам, компаніям та урядовим організаціям.

Можливість позичати кошти під 1-2% мають також Японія, Німеччина, Великобританія та низка інших розвинених держав. Тим часом борги Японії сягають 250% внутрішнього валового продукту. Останніми роками країна змушена скеровувати на обслуговування і виплату заборгованості половину державного бюджету. Приблизно у півтора разу більше, аніж заробляє за рік, заборгувала Італія. Перевищує національні ВВП заборгованість Великобританії, Іспанії, Франції та багатьох інших країн Європи. Натомість маємо й на кого рівнятися: приміром, фактично без боргів живуть естонці. Заборгованість цієї країни не перевищує 8-9% ВВП.

Головним світовим боржником упродовж багатьох десятиліть залишаються США

Цікаво, що багато країн, які самі мають суттєву заборгованість, активно скуповують борги інших держав – зокрема, таких “надійних” позичальників як США. Упродовж останнього десятиліття навіть триває таке собі неофіційне змагання за володіння найбільшим портфелем американських боргових зобов’язань між Японією і Китаєм. Нещодавно вперед знову вийшла Японія – США винні Токіо $1,2 трильйона. Китайська частка – $1,11 трильйона. Ірландія сконцентрувала понад $302 мільярди американських боргів, Бразилія – майже $270 мільярдів, Кайманові острови – $254 мільярди, Швейцарія – понад $244 мільярди.

Особливості життя в борг по-українськи

На відміну від провідних економік світу, країни, що розвиваються, можуть брати позики на більш-менш тривалий період під більш-менш привабливі відсотки хіба що в міжнародних фінансових інституцій. Зокрема, у Міжнародного валютного фонду. Для багатьох так би мовити економічно і політично “незрілих” держав така співпраця доволі обтяжлива, оскільки Фонд, заздалегідь дбаючи про повернення коштів, висуває до позичальників додаткові вимоги – аби підстрахуватися. Один із прикладів – Україна. Як свідчать два з половиною десятиліття досвіду співпраці Києва з МВФ, чим у скрутнішій ситуації перебуває наша країна, чим більше фінансових проблем вона має, тим жорсткіші вимоги Фонду і тим складніші переговори щодо підписання довгострокових програм та отримання окремих кредитних траншів. Щоправда, більшість вимог вигідні самій країні-реципієнту. Йдеться, приміром, про реформування окремих галузей і системи державного управління загалом, впровадження прогресивних стандартів, створення сприятливих умов для залучення інвестицій. Але є й такі, з якими частині суспільства, експертного середовища і політиків погодитися складно (ті ж, приміром, “тарифні” питання). Тому заклики до відмови від подальшої співпраці з МВФ – явище уже звичне.

Утім, більшість експертів усе ж вважають: Україна справді рано чи пізно – бажано якомога раніше – має навчитися обходитися без кредитної “ем-ве-ефівської подушки” (як кажуть одні) чи “зашморгу” – за оцінками інших. Але наразі дозволити собі цього не може. Бо фінансові умови, які пропонує позичальникам Фонд, – одні з найвигідніших у світі (якщо брати до уваги доступність грошей для країн з перехідною економікою). Також співпраця з Фондом є непоганим сигналом для інвесторів і гравців міжнародних ринків комерційних запозичень. Приміром, без співпраці з МВФ для України доступні позички лише під 10-12% річних. Які, до того ж, потрібно швидко повертати (упродовж двох-трьох років). В умовах же активної підтримки з боку Фонду – під 7-9% і навіть менше. А терміни запозичень значно більші. До речі, проєктом Державного бюджету на 2020 рік передбачено, що середньозважена ставка зовнішніх запозичень для України в наступному році не перевищить 8%, внутрішніх позик – 14,6%. Це вже добре. Адже у 2018-му і 2019-му роках Мінфін – зокрема, через високу облікову ставку НБУ – емітував ОВДП (облігації внутрішньої державної позики) під 17-19% різних. Завдяки цьому українські державні цінні папери користувалися неабияким попитом. Що дозволило Міністерству фінансів нещодавно відзвітувати: “Обсяг вкладень нерезидентів (іноземних громадян і компаній) в українські ОВДП сягнув 100 мільярдів гривень”. Відповідно, валюту на таку суму новоспечені власники наших цінних паперів продали на міжбанківському ринку (оскільки ОВДП можна купити лише за гривні). І це – один з визначальних чинників, що вплинули на нинішнє рекордне зміцнення національної валюти. Приємно. Але ж ця “приємність” колись може обернутися для країни неабияким “траблом”. Якщо, приміром, рівень довіри до наших цінних паперів знизиться, умови їх розміщення перестануть бути такими привабливими чи виникнуть форс-мажори, пов’язані, скажімо, з активізацією російської агресії. Тоді матимемо ситуацію, коли нерезиденти, отримавши виплати за облігаціями, не захочуть вкладати кошти в нові цінні папери й масово кинуться виводити гроші закордон. Попит на валюту стрімко зросте, держава змушена буде вмикати друкарський верстат, аби розрахуватися з власниками облігацій… Це загрожує новим витком девальвації й неабиякими проблемами для платіжної системи країни та вітчизняної економіки. На думку деяких експертів, такий сценарій цілком можливий. Хоча є й ті, хто заспокоює: Україна має запас міцності. Навіть в умовах задекларованого регулятором зниження облікової ставки НБУ (від чого залежить прибутковість наших ОВДП) до 8% до кінця 2021 року, українські цінні папери залишатимуться доволі привабливими для інвесторів. Особливо, якщо паралельно робити кроки, що допоможуть “переконати” їх перейти від “пасивного” заробітку на цінних паперах до прямих інвестицій в українську економіку.

Найближчим же часом для того, аби зберегти збалансованість бюджету, а також вчасно розраховуватися із попередніми боргами, Мінфін планує отримати завдяки держзапозиченням понад 342,5 мільярда гривень. В тому числі 111 мільярдів – позики на міжнародних фінансових ринках. При цьому обсяг погашення держборгу наступного року – 282,1 мільярда гривень, в тому числі за зовнішнім боргом – 120,3 мільярда. Ще 141,5 мільярда гривень піде на обслуговування держборгу. Тобто, як підрахував прем’єр Олексій Гончарук, на виплати кредиторам Україна витрачатиме кожну третю зароблену у 2020-му році бюджетну гривню…

А за світовими мірками, борг України не такий вже й “страшний” – $110 мільярдів (2 трильйони 696 мільярдів гривень за нинішнім курсом). Це приблизно 61,5% ВВП. Проблема лише в тому, що саме на 2019-21 роки припадає пік виплат за попередніми позиками. Нові ж ми можемо брати лише під великі відсотки.

Шляхи подолання світової боргової залежності

Крісталіна Георгієва

Директорка-розпорядниця МВФ Крісталіна Георгієва вважає, що нинішнє збільшення боргових зобов'язань багато в чому пов'язане з кризою 2008 року, коли приватному сектору повсюди надавали масштабну державну підтримку. Лише банкам тоді позичили $1,6 трильйона. При цьому більшість фінустанов ці гроші досі не повернула. Загалом, за оцінками МВФ, нинішній рівень заборгованості нагадує ситуацію, яку світ переживав після Другої світової війни. Особливо небезпечно це для країн, що розвиваються. Аналітики МВФ, за словами Георгієвої, пропонують такі кроки для поліпшення ситуації із боргами:

1. Забезпечення більшої стійкості позик. Тобто, позичальники мають діяти більш обережно. Максимально використовуючи інструменти, не пов’язані із випуском облігацій чи укладанням прямих кредитних угод. Йдеться про розширення можливостей залучення прямих інвестицій (у тому числі, й іноземних), збільшення податкових надходжень та посилення боротьби з бюрократією і корупцією.

2. Забезпечення більш прозорої практики запозичень і кредитування. “У багатьох країнах є можливість значною мірою укріпити інститути, які реєструють, відстежують та повідомляють про заборгованість”, – уточнила Георгієва.

3. Заохочувати кращу співпрацю між країнами-позичальницями і кредиторами. Мова про спільну роботу щодо поліпшення розкриття інформації про боргові контракти, що допоможе знизити ризики та підвищити підзвітність. І в комплексі покращить управління боргами.

Водночас сам по собі борг, за висновками експертів, для більшості держав не є шкідливим і небезпечним. Але він може підвищувати вразливість тієї чи іншої країни (або й групи країн) до кризових явищ та шоків (наприклад, валютних). Тому в світі дедалі більше уваги приділяють оцінюванню стійкості держборгу та можливостей країн обслуговувати заборгованість у майбутньому, паралельно розвиваючи національні економіки. У цьому контексті в Україні розраховують до кінця 2022 року знизити рівень державного боргу до 43% ВВП. Таким чином, ми наблизимося до нинішнього показника сусідньої Польщі.

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*