«Розумна мілітаризація»: Україна має свій досвід організації оборони, але після Перемоги готова скористатися й чужим

«Розумна мілітаризація»: Україна має свій досвід організації оборони, але після Перемоги готова скористатися й чужим 29.10.2022 10:50 Укрінформ Тотальна оборона буде справою не тільки професійних військових, а й усіх громадян. Досвід інших країн – корисний, але не забуваймо й своє, козацьке ноу-хау

Є аксіома. Навіть після Перемоги України не слід виключати, що рф (якщо вона, звісно, збережеться у своїх міжнародно-визнаних кордонах) або те, що виникне на її місці – не полишить свою агресивність. Тобто може пройти ще 20-30-50 років і наш північно-східний сусід, який житиме в приниженому стані, з величезною травмою (за аналогією з Німеччиною між Першою та Другою світовими війнами, — Ред.) спробує знову піти в наступ.

Очевидно, що хтось запитає: раз уже згадується повоєнна Німеччина, то хіба на путінську росію не чекає така ж доля – очищення через покаяння? Але ж і у німців на це пішло, як мінімум, 25 років. І це при тому, що німці не перебували аж наскільки довго під впливом нацистської зарази (нацизм у Німеччині правив 12 років – з 1933 по 1945 рр. — Ред.), на відміну від сучасних росіян з їх імперіалізмом, якому – в різних модифікаціях – більше 400 років. Тож скільки доведеться чекати на «очищення» у випадку з росіянами – 50, 100, 500 років?

Відтак для України завдання №1 після Перемоги – зробити так, аби при замірах щодо наступної війни в рф розуміли безперспективність такої ідеї щодо нашої держави.

«Розумна мілітаризація» України: так, як було до 24.02.22 уже не буде

Наприкінці серпня міністр оборони України Олексій Резніков опублікував колонку в «Українській правді», в якій поділився міркуваннями про те, як українцям доведеться перебудувати своє життя, щоб завжди бути готовими дати відсіч агресору. Він нагадав: у статті 17 Конституції України зазначено, що захист суверенітету та територіальної цілісності країни — справа всього народу. За словами пана Рєзнікова, раніше багато хто це сприймав як абстракцію, проте після 24 лютого все змінилося.

«Якщо ми справді хочемо зберегти свою країну в такому сусідстві, потрібно бути постійно готовим до тотальної оборони, яка буде справою не тільки професійних військових, а й усіх громадян, — наголосив міністр. — Кожному доведеться принести в жертву заради України частину комфорту, частину звичного життя. Так, як було раніше, вже не буде».

Пан Резніков зазначив, що за місяці, які минули з початку повномасштабного вторгнення росії, у країни з'явився досвід участі в бойових діях підрозділів територіальної оборони і запевнив, що з цього досвіду вже зробили висновки.

Тепер для України є актуальними:

  • нормування обігу зброї;
  • виховання стрілецької культури;
  • обов'язкове будівництво укриттів у будинках.

Олексій Резніков анонсував зміни в медичній інфраструктурі та в освіті (як за змістом, так і за формою). Він наголосив, що однією з обов'язкових вимог для роботи на держслужбі, а також для балотування на виборні посади в органах місцевого самоврядування, в парламент, суди тощо — має стати наявність військової підготовки.

«Усі сфери мають бути проаналізовані через призму необхідності бути готовими до оборони, — заявив міністр. — Можна застосувати до цих процесів термін "розумна мілітаризація". Адже "мілітаризація" в Ізраїлі, Швеції, Швейцарії з одного боку, та в росії та Північній Кореї з іншого — мають принципові відмінності. Важливо не втратити суті».

Українські козаки вже давали на ці питання відповідь

З паном Резніковим не можливо не погодитися. Формуючи майбутню стратегію нацбезпеки, Україні справді треба вивчати досвід інших країн. Але як писав наш класик: “…і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь”. А своє, тобто власний історичний досвід, Україна також має і він — безцінний.

Згадаймо лишень про козаків, вільних хліборобів, які через постійну загрозу нападу з боку ворогів  змушені були організувати своє життя за зразком військових поселень, з добре укріпленими фортецями, дозорними пунктами і так далі. Козаки будь-якої миті, 24/7 були готові взяти до рук шаблі (граблі, вила) й чинити збройний опір агресорам і окупантам. До чого все це? А до того, що подібний досвід щодо організації поселень стане особливо корисним і для жителів тих регіонів, які межують з недружніми до нашої держави сусідками — росією та білоруссю (йдеться  про Волинську область, Рівненщину, Житомирщину, Київщину, Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Луганщину і Донеччину). А це, на секундочку, понад 3 тисячі (!) кілометрів кордону.

Звісно, це питання вже обговорюється. Зокрема, пропонується звести “п'ятиметрову стіну” — як заввишки, так завширшки, побудувати глибоку ешелоновану оборону зі стаціонарними фортифікаційними спорудами, опорними пунктами… А головне — щоб там постійно були військові, сили тероборони. Очевидно, все це потребуватиме серйозних законодавчих робіт, відповідного фінансування і так далі. Але ми просто не маємо іншого виходу.

Втім, не воєнізованими фермерськими поселеннями єдиними…

Україна повинна стати самодостатньою у воєнному та військово-технічному сенсі державою

За словами дипломата, заступник командира роти Добровольчого формування Бориспільської міської тергромади Вадима Трюхана, у нашої держави, серед іншого, на багато десятиліть наперед має бути два пріоритети.

Перший пріоритет – патріотичне виховання населення, починаючи з дитячого садочку, а також проходження через ту чи іншу форму військової та/або альтернативної служби переважної більшості громадян. Також це стосується іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, але на добровільних засадах.

«Це не означає, що все чоловіче населення має відслужити строкову службу, як це практикувалося в СРСР, і має місце досі в більшості авторитарних держав світу. Має бути впроваджена система військової підготовки в школах, середніх професійних та вищих закладах, регулярна перепідготовка в добровольчих формуваннях та підрозділах територіальної оборони, а також система підготовки та обліку резервістів при кадрових військових частинах», — розповідає пан Трюхан.

Має бути впроваджена система військової підготовки в школах, середніх професійних та вищих закладах…

Враховуючи критичну залежність України в цій війні від поставок сучасної зброї та боєприпасів від наших західних партнерів, першочерговим завданням уряду має бути запуск власних виробництв. Це другий пріоритет.

Щонайперше, крім стрілецької зброї та всієї номенклатури боєприпасів для неї,  патронів, йдеться про виробництво снарядів відповідних калібрів та ракет, у тому числі малої та середньої дальності.

«Йдеться і про найбільш затребувані види військової техніки, щодо випуску яких в України є досвід та відповідні технології. Це бронетехніка, включаючи сучасні танки, протитанкові та протиракетні системи, безпілотники різних модифікацій, броньовані автомобілі тощо», — перелічує експерт.

Звісно, все це вимагає серйозних капіталовкладень. Проте скупий, як відомо, платить двічі.

Будь-який досвід, в контексті згадок про Ізраїль, Швецію та Швейцарію, корисний для України.

«Це так. Але, гадаю, скопіювати чиюсь діючу модель нам не вдасться. По-перше, ніхто раніше не мав досвіду відсічі агресії з боку ядерної держави, яка є безпосереднім сусідом. По-друге, жодна з перелічених держав не є наскільки великою географічно, як Україна. По-третє, технології і методи ведення воєн не стоять на місці», — вважає Вадим Трюхан.

Відтак нашій країні доведеться знайти своєрідне ноу-хау і впровадити таку систему захисту від зовнішніх загроз з урахуванням власного історичного досвіду,  яка стане унікальною у світовій історії.

Цілком очевидно, що політично вона має складається з трьох компонентів.

Перший. Членство в НАТО, яке дозволить розраховувати на допомогу союзників по Альянсу у випадку агресії з боку третьої сторони.

Другий. Укладення двосторонніх та багатосторонніх договорів про взаємну допомогу у випадку нападу третьої сторони.

«Такі договори можуть стати своєрідною підпоркою до членства в НАТО, а протягом часу до оформлення членства в Альянсі навіть виконувати роль безпекової парасольки для України», — наголошує він.

Укладення таких договорів з Польщею і Великою Британією, Туреччиною, а також США для нас має бути пріоритетом.

Водночас варто також реанімувати тему надання Україні статусу головного союзника США з-поміж держав, які не є членами НАТО. Де-факто, такий статус наша держава уже має. Штати за майже 8 місяців Великої війни надали нам військової допомоги на 17 мільярдів доларів. Залишається де-юре…

«До членства в НАТО такий статус відбив би охоту на вторгнення в Україну з боку будь-яких майбутніх «путіних» , — підкреслив дипломат.

Ну, і третє. Україна не стане на 100% самодостатньою військовою  державою, як, наприклад, США. Проте нам цілком під силу бути готовими до того, щоб самостійно, до отримання допомоги від наших майбутніх союзників, давати відсіч будь-якому агресору протягом декількох тижнів і навіть місяців. Досвід відсічі рашистам – тому підтвердження.

Тотальний опір: фінський та швейцарський досвід

«Свого часу СРСР не вважав Фінляндію суверенною державою та прагнув повернути в "лоно імперії". В результаті війни 1939-1940 рр. фіни відстояли своє право на незалежність. Усвідомлення фінів окремою нацією коштувало москві понад 150 тис. вбитих солдатів», — нагадує політолог, офіцер ЗСУ Андрій Ткачук. 

Зате навіть у 1945-му питання суверенітету Фінляндії в кремлі не стояло.

Навіть після понад 75 років з моменту Другої світової Фінляндія не забувала про спільний кордон з росією. Не маючи змогу конкурувати в гонитві озброєнь воєнна доктрина цієї країни побудована на територіальній обороні.

«Наразі в Фінляндії служить 22 тисячі військових, проте на воєнний час країна може миттєво розгорнути 230-тисячну армію й загалом має 900 тисяч резервістів», — каже пан Ткачук.

Таке можливо, бо 80% фінів проходять військовий вишкіл. В країні практично немає відстрочки за станом здоров'я й тим паче через релігійні переконання. Ледь не все чоловіче населення вчиться тотальному опору в разі нападу з боку рф.

«Незабаром Фінляндія буде в НАТО, але весь цей час вона готувалась до оборони самостійно, — наголошує політолог. — До речі, про НАТО. росія вимагає від нас позаблоковості й демілітаризації, й деякі одразу уявляють собі Швейцарію. Проте, вас це може здивувати, але у світі важко знайти більш мілітаризовану націю, ніж швейцарці».

Нейтралітет Швейцарія отримала не внаслідок надмірного пацифізму, а в бою. За однією з історій, розповідає Андрій Ткачук, солдати Вермахту в часи Другої світової називали Швейцарію «дикобразом Європи», й це красномовне свідчення того, чому країна майже не зачепила Друга світова.

Специфікою армії Швейцарії є те, що її солдати після проходження служби забирають амуніцію та зброю додому, де несуть за неї відповідальність

«Чому майже? Бо, попри загальне уявлення, швейцарці готувались до Другої світової від кінця першої. Й уже до її початку побудували мережу дотів по всій країні, які залишились і досі. Водночас країна мала авіацію й заміновані тунелі, що унеможливило швидку анексію, як у сусідній Австрії, хоча плани в німців були. І швейцарська авіація не раз вступала в бій з Люфтваффе, коли ті мали необережність залітати на територію країни без дозволу».

Таким чином Берн демонстрував нацистам, що країна готова дати відсіч у разі, й ціна вторгнення буде невиправдано велика та із сумнівним для нападника результатом.

«Наразі швейцарська армія – це армія тотального опору, яка може досить швидко розгорнути 200 тисяч солдатів. Специфікою армії Швейцарії є те, що її солдати після проходження служби забирають амуніцію та зброю додому, де несуть за неї відповідальність, — звертає увагу експерт. — Фактично служба триває до 50 років, де кожен рік ти проходиш збори, а за неявку можна отримати тюремний термін. Якщо ти не громадянин або непридатний до служби, то сплачуй окремий податок на армію, або відпрацьовуй громадські роботи».

На прикладі Швейцарії маємо країну, де ледь не кожен чоловік має вдома форму, зброю та інструкцію, куди він має з'явитися під час воєнного стану.

«Швейцарія – це живий результат твердження «хочеш миру – готуйся до війни».

Простіше кажучи, спротив як національна ідея. Те, що на озброєння треба взяти й нам, українцям, маючи під боком такого божевільного сусіда, чи радше двох сусідів.

«Швейцарія витрачає на свій нейтралітет більше, ніж більшість країн НАТО. У 2021-му році країна витратила на армію 5,7 мільярда доларів, що більше, ніж Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Португалія, Данія чи позаблокова сусідня Австрія», — акцентує експерт.

Тож ми маємо розуміти, що якою б не була оборонна доктрина України після війни, але вона точно передбачатиме певну мілітаризацію суспільства. Альтернативи – немає.

Тотальний опір: як це організовано в Ізраїлі    

Цва га-Гаґана ле-Ісраель – Армія оброни Ізраїлю —  скорочено ЦАГАЛ. В Ізраїлі діє принцип «народ будує армію, а армія будує народ». Тобто, фактично, кожен має відслужити. Під «кожним» мається на увазі всі фізично та психічно здорові громадяни, які досягли 18 років. Строк служби у війську становить 32 місяці для чоловіків і 24 місяці для жінок. Після цього настає період обов'язкового резерву: чоловіки до 40-49 років, жінки — до 38 та офіцери — до 42 років. Резервісти проходять щорічні 45-денні військові збори. Важливо: держава відшкодовує роботодавцям витрати за те, що співробітник на час зборів відсутній на робочому місці. 

Кількість військовослужбовців – понад 170 тисяч осіб, а військовий резерв – близько 500 тисяч. З огляду на 9 мільйонів населення, це один з найвищих у світі показників кількості військових на тисячу осіб. З таким армійським резервом Ізраїль може ефективно протистояти не лише одній з країн-сусідів, а й їхнім військовим коаліціям.

До життя у війні в Ізраїлі привчають із дитинства. Садочки та школи мають навчальні програми, де дітям чи то у формі казки, чи просто уроку розповідають про речі, які рятують життя. Наприклад, одне із завдань – самостійно знайти найближче до школи чи дому укриття за 10 хвилин, а також – надавати першу допомогу товаришу. Крім того, в ізраїльських школах діє програма «Шлях цінностей», мета якої – виховати змалечку сприйняття армії як честь, а солдата – як героя-захисника.  «Відкосити» від служби в армії – це реальна ганьба, яка ставить жирний хрест на кар’єрі.

… Що у підсумку? Повернемося до того, з чого, власне, і почали: ми обов’язково подолаємо ворога та відновимо територіальну цілісність, ми – Переможемо! Але після Перемоги точно не зможемо дозволити собі заспокоєння. Доведеться постійно бути насторожі. «Розумна мілітаризація», спротив – ось, що повинно стати одним з фундаментальних стовпів нашої національної ідеї, навколо якої ми організовуватимемо своє життя.

Ворог назавжди має забути дорогу в Україну.

Мирослав Ліскович. Київ

Матеріал підготовлено за підтримки International Media Support  (IMS), Медіацентр "Схід" і ГС "Консорціум ветеранських організацій сходу".

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поделитесь с друзьями

Ответить

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *