Полігон: день з життя мобілізованого

Полігон: день з життя мобілізованого Репортаж 24.03.2023 13:00 Укрінформ Як удосконалюється робота навчального центру з підготовки військових

Сірий березневий ранок зустрічаємо на полігоні, загубленому посеред лісу та полів, за кілька годин їзди від Києва. Березовий сік у саморобних баклажках, тиша після галасливого мегаполісу створює оманливе відчуття спокою і невпинної весни. Вже за кілька хвилин після КП Навчального центру ДШВ групка журналістів опиняється посеред диму, вибухів і пожеж. Перша думка – наче зйомки бойовика. Але ж ясно, що ні про яке кіно не йдеться. Це – психологічна смуга перешкод. Саме звідси починається день, який представники преси проведуть разом з десантниками, а точніше з мобілізованими, які вже зовсім скоро чутимуть вибухи не імітовані, а справжні, які евакуюватимуть не умовно пораненого, а свого побратима з поля бою.

ПСИХОЛОГІЧНА СМУГА ПЕРЕШКОД: ЩОБ НЕ ПОМЕРТИ ЩЕ ДО КУЛІ

Спеціальна психологічна підготовка для десантника, як і для будь-якого іншого мобілізованого – це запорука виживання, це здатність подолати на полі бою істерику, паніку, агресію і ступор. Аби боєць більш яскраво уявляв свої емоції на фронті, в Навчальному центрі «забезпечили» його вогнем, вибухами, димом та надлюдським навантаженням.

«Зараз проходить заняття зі спеціальної психологічної підготовки. Тема заняття – подолання психологічної смуги перешкод із засобами імітації, з насиченням різними психологічними чинниками і найцікавіше – коли вони будуть повертатися назад, вони матимуть «бонус», бо ж нестимуть з собою умовного пораненого», – розповів офіцер групи спеціальної психологічної підготовки Євген. Він закінчив факультет психології Житомирського державного університету імені Івана Франка і ось уже 23 роки є професійним військовим.

Як психолог він знає, що підняття стресостійкості дозволить бійцю не запанікувати і вижити в критичних умовах поля бою.

«Для них усе це дуже важливо. Коли подолають ці випробування, набагато краще і впевненіше себе почуватимуть на полі бою», – переконує офіцер.

Кожна тренувальна група, як правило, складається з 30 військовослужбовців. На підготовку кожного з них передбачено 8 годин психологічної підготовки: 2 години теорії, де розповідають як подолати перші негативні наслідки, що можуть трапитись з військовослужбовцем на полі бою, ще 2 години – підняття стресостійкості під час наближення важкої броньованої техніки, і 4 години – спеціальна психологічна смуга перешкод.

За словами інструктора з загальної базової військової підготовки з позивним Вульф, це лише один з елементів підготовки мобілізованих. Адже тут вони здобувають базову військову підготовку (вогнева, тактична підготовка, тактична медицина та ін.) і фахову, коли боєць з урахуванням своїх здібностей і бажання стає чи то кулеметником, гранатометником, снайпером, чи водієм бронемашини.

«Чи всі можуть витримати? – питаємо в інструкторів. «Як правило всі, хто прийшов за власним бажанням, всі можуть. У нас і жінки проходять. Вони дуже мотивовані. Зараз у цій групі є три жінки», – розповів офіцер.

У повному спорядженні та камуфляжі, а ще й серед чорного диму та вогню вкрай складно вирізнити жінок серед курсантів, а це значить, що вони долають смугу перешкод на рівні з чоловіками і не пасуть задніх.

Все ж згодом хлопці зізнаються, що турбота про жінок-військових таки є, однак вона стосується швидше побутових моментів, аніж виконання задач на полі бою.

На наших очах група подолала смугу перешкод в 350 метрів, яка складалась з 10 елементів: подолання задимленої ущелини, переповзання під колючим дротом, подолання палаючої бетонної огорожі, палаючого лісу, зачистка ворожої техніки, подолання броду, зачистка будинку та ін. На зворотному шляху курсанти виконали ті ж 10 елементів, однак ще й із умовно пораненим.

Інструктори кажуть, що всі, хто приходить уперше, обов’язково припускаються помилок, однак тренування спрямовані на те, аби всі дії були доведені до автоматизму, а на полі бою боєць не загинув раніше, аніж його наздожене ворожа куля.

«ІГЛА» НЕ ДЛЯ ШИТТЯ

Наступна локація, де проходять підготовку мобілізовані, – навчальний клас. Тут опановують у теорії переносні зенітно-ракетні комплекси «Ігла», Стінгер, Перун та ін.

Тренажер дозволяє відпрацьовувати імітовані пуски ЗРК «Ігла», «Ігла-1» в різних погодних умовах, у різний час доби, по різних типах цілей – ракети, літаки тощо.

Як пояснив командир взводу підготовки напрямку ППО старший лейтенант з позивним «Ігла», після теорії мобілізовані переходять до практичного відпрацювання нормативів бойової роботи. Саме тут у майбутніх стрілків-зенітників є можливість відпрацювати: порядок дій при приєднанні пускового механізму, швидку заміну наземного джерела живлення комплексу «Ігла», «Ігла-1», швидку заміну труби після її відстрілу і переведення комплексу в різні положення.

«Якщо всі думають, що ПЗРК – це легка зброя, то ні. Стрілець, як мінімум, повинен розуміти межі, зону ураження, зону пуску, фонову обстановку. Ми повинні розуміти, що у нас комплекси пасивного наведення, тобто йдуть по факту за інфрачервоним випромінюванням. Беремо теплове випромінювання цілі, наприклад, але ми повинні розуміти, що навіть небо, навколишнє середовище теж можуть відвести ракету від цілі, що може призвести до неураження цілі», – пояснив інструктор.

Стрілок-зенітник, окрім того, що повинен знати технічні характеристики зброї, порядок її застосування, має розуміти межі й зони ураження, порядок оцінки фонової обстановки, розуміти, на якій ділянці неба він зможе чи не зможе знищити ціль – штурмову авіацію, гелікоптери, БПЛА.

Наразі українських військових вчать користуватися всіма видами ЗРК, які є на озброєнні, в тому числі й від міжнародних партнерів.

Звичайно, на тренажері не можна передати всю картину запуску ракети, але там можна відпрацювати порядок дій здійснення пусків, до того ж це економить боєприпаси, зауважили інструктори. Останні, до речі, дуже добре володіють всіма видами зброї, оскільки брали участь у бойових діях.

Торкаючись чутливої теми браку боєприпасів, тут наголошують, що контрольні стрільби дійсно передбачають певну їх кількість на кожного військового, однак у навчальному центрі запевняють, що стрільби йдуть відповідно до нормативів і боєприпасів усім вистачає.

У навчальному центрі, як і годиться, військовим виставляють оцінки за результатами того чи іншого виду занять, стрільб, а по закінченню курсу фахової підготовки, яка тут додатково триває ще 7-14 днів, тут отримують військово-облікову спеціальність.

Рухаючись поміж різних навчальних груп, далі журналісти ознайомилися з практичними стрільбами з великокаліберних кулеметів «Браунінг» і ДШК.

«Якщо відправити на фронт бійця, якому необхідно втратити час, щоб його навчити працювати з того чи іншого кулемета – це гріш ціна такій підготовці. Коли ми відправляємо на фронт кулеметника, який вміє працювати з тим чи іншим кулеметом, то це суттєво впливає на боєздатність підрозділу. Буває ж таке, що хлопці приїжджають на ділянку фронту – і вже відбувається пряме зіткнення з противником, і кулеметник одразу бере кулемет і починає працювати по противнику, це дає суттєвий результат. А якщо військовий почне думати, як йому почати стріляти, – це все час, втрачається перевага. Найцінніше, що є – це час», – наголосив один з інструкторів.

Скільки часу треба, щоб навчитися стріляти з великокаліберних кулеметів – питання індивідуальне. Хтось може з першого пострілу зрозуміти і вести прицільний вогонь, а комусь треба більше часу на підготовку, тож інструктор підбирає підхід до кожного.

Кожна вправа по курсу стрільб має вимоги до розміщення і до дальності. Мішень може бути на відстані 400 метрів, а також мати різні варіанти розміщення.

До речі, курс підготовки кулеметника становить 7 днів. Від ранку й до вечора з перервою на обід кулеметники відточують навички.

МЕДИК БЕЗ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Наступна локація в навчальному центрі – це фахова підготовка медиків взводів, де відпрацьовуються навички по тактичній медицині. Так, на ділянці, куди потрапили журналісти, 70 військових і 5 інструкторів відпрацьовували «червону зону» – евакуацію з поля бою і надання домедичної допомоги в зоні укриття.

Як пояснили інструктори, кожен боєць має знати все, що викладається по прискореній програмі. Упродовж 22 днів мобілізовані повинні вивчити і повністю орієнтуватись – що робити в «червоній», «жовтій», «зеленій» зонах, як вивести людину з тих чи інших критичних ситуацій.

«Я дивився статистику і дзвонили бойові медики, яких ми випустили, – 80% поранених на полі бою, якщо, звичайно, немає травм, несумісних з життям, мої бійці рятують», – розповів один з інструкторів, який готує вже п’ятий набір бойових медиків взводів.

За його словами, в ідеалі одна людина може врятувати до 30 побратимів.

Відповідаючи на питання, чи мають медичну освіту бойові медики, офіцер відзначив, що в декого є фельдшерська освіта, однак більшість бійців її не мають, що не заважає рятувати побратимів.

МИСЛИВЦІ НА ВОРОГА

Наступна наша локація – підготовка снайперів. У навчальному центрі ДШВ школа підготовки снайперів – це окреме царство. Адже йдеться не просто про вміння влучно стріляти, що має робити кожен солдат, а про особливі вимоги як фізичні, так і психологічні.

Відбір мобілізованих у цей підрозділ досить жорсткий – тут і психологічний, і фізичний стан мають особливе значення. Психологічний етап відбору проводиться за умов максимального виснаження: бійці мінімально сплять, піддаються максимальним навантаженням, психологи проводять спеціальний тест.

Водночас, чітких показників тут немає. Спочатку інструктори вивчають показники по стрільбі, спілкуються з людиною, з’ясовують чи бажає вона стати снайпером, особливу увагу звертають на мисливців.

«Ми можемо набрати 30-40 чоловік, але не всі вони можуть пройти цей курс. Ми проводимо потім зріз знань, контрольні заняття. Тож навіть після проходження навчання – не факт, що військовий стане снайпером», – пояснили в центрі.

До речі, в цьому підрозділі діяла особлива заборона журналістам знімати обличчя та будь-які дрібниці, які можуть допомогти ворогу ідентифікувати військового.

Початковий курс снайпера базового рівня триває 14 днів. Є й підвищений курс підготовки снайперів на вищий калібр, але між цими етапами хлопці їздять у свої підрозділи, тож на кожен наступний рівень навчання снайперів направляють їхні командири.

«Заняття відбувається в 5 напрямках, – розповів інструктор снайперів Андрій. – Перше – це приведення снайперської гвинтівки до бою, наступне – бойовий вишкіл і виконання вправи стрільби до 800 м, також проводяться заняття з розвідки цілей та цілевказання, за ним далі – стрільба з незручних положень, а також тактична медицина».

Щоб наблизити роботу до реальних умов на фронті, бійці виконують завдання тільки після навантаження. Мінімальні навантаження – це віджимання та присідання перед стрільбою, щоб пришвидшити дихання та пульс, але також бійці можуть бігти дистанцію, переміщатися з будь-яких позицій.

За словами інструкторів, курсанти приходять у школу снайперів мотивовані, і тому працюють лише на результат, тож тих, кого варто відсіювати, фактично немає.

Інформацію про тривалість підготовки снайпера тут воліють не розголошувати, аби ворог не скористався нею.

ЕКСТРІМ НА ШВИДКОСТІ

Місце, де навчаються навичкам водіння бронетехніки, максимально нагадує бездоріжжя на фронтах, звідки ведуться репортажі військових кореспондентів. Тут навчають як водити військову техніку, а також розповідають про особливості її ремонту.

Мобілізовані якраз виконали водіння бойових машин БТР-80 та БТР 3Е1, однак курсанти засвоюють тут і машини від країн-партнерів – Kirpi , Dingo, Husky, Bushmaster та ін.

«На цих машинах наші інструктори проходили навчання за кордоном. Вони навчались як їх експлуатувати, як їх ремонтувати, відповідно – щоб потім передати досвід курсантам, які будуть закріплюватися за цими машинами, які будуть йти в ті частини, куди буде розподілена ця бойова техніка. Що стосується таких більш складних видів бронетехніки, як Marder, що мають нам надати, танків Leopard тощо, то ми зараз пройшли на них навчання, відповідно – коли вони будуть розподілятись у частини, до нас зайдуть курсанти, ми їх навчимо як їх експлуатувати, ремонтувати, як на них кермувати, і далі вони будуть направлені в ті військові частини, де вони будуть проходити службу», – розповів начальник групи технічної підготовки та водіння відділення підготовки фахівців майор Олександр.

За його словами, сучасна техніка відрізняється від радянської абсолютно всім – від бази, комплектності до озброєння.

«Якщо порівнювати БМП-1, БМП-2 та Marder, ці машини абсолютно різні в тому, що клас броні різний, порядок експлуатації. Якщо сказати дуже спрощено, то іноземна техніка має автоматичну коробку передач, більш сильну трансмісію, вищий клас броні та протимінного захисту, якісніші прилади нічного бачення тощо», – пояснив Бойко.

За його словами, навчити техніки водіння наших мобілізованих не складно, адже 30-40% мобілізованих уже мають досвід водіння. Проблема більше полягає в тому, як експлуатувати таку техніку. Водночас він зауважив, що навчання українських військових за кордоном триває постійно, і вже українські інструктори повертаються в навчальний центр, аби далі готувати військових та разом із технікою відправляти на фронт.

ВИБУХОВИЙ ДОСВІД

«Найгучніші» навчання відбувались на полігоні в локації підготовки саперів та мінерів. Тут мобілізованих вчили працювати з вибуховими речовинами.

На маленьких столиках бійці виготовляли запалювальні трубки, після чого самостійно йшли на підривне поле, де й підривали заряд вибухової речовини.

«Тут ми навчаємо солдат найпростішому підриванню зарядів вибухових речовин – це вогневий. Не треба мати якоїсь освіти, щоб зробити запалювальну трубку та підірвати заряд вибухової речовини. З практичної точки зору, цей спосіб підривання застосовується розвідниками для диверсій у тилу ворога, для підриву ЛЕП, різних радіостанцій, для диверсій на залізничних дорогах», – розповів інструктор з інженерної підготовки ДШВ сержант Андрій.

Як пояснюють інструктори, обмежень у часі на виготовлення трубки немає, тож головна задача – навчити, щоб мобілізований міг зробити це.

«Вистачає 10-15 хвилин, щоб солдата з нульовими знаннями навчити як робити підрив за допомогою запалювальної трубки», – відзначив інструктор, додавши, що учбових пристроїв тут немає, бійцям для роботи видають тротил.

Відповідаючи на питання, чи бувають нещасні випадки під час навчань, сержант-інструктор зазначив: «Нещасних випадків не буває, тому що великий акцент ми робимо на заходи безпеки. Перш ніж допустити людей до практичних виконань, вони вчать заходи безпеки, і ми це контролюємо».

Крім того, бійців навчають розраховувати, скільки вибухівки необхідно для руйнації тієї чи іншої цілі.

ВІЙНА ВДОСКОНАЛЮЄ СИСТЕМУ НАВЧАННЯ МОБІЛІЗОВАНИХ

У калейдоскопі навчань на різних локаціях пересічному громадянину важко угледіти систему, в якій готують мобілізованих. Однак заступник начальника навчального центру ДШВ полковник Іван Шнирь запевнив, що програма підготовки розроблена та удосконалена таким чином, аби з урахуванням досвіду війни максимально швидко та ефективно навчити новачків.

«Після мобілізації військовослужбовці потрапляють до нас у навчальний центр, упродовж 30 днів вони проходять базову загальновійськову підготовку, потім розподіляються на фахову підготовку і в залежності від спеціальності, яку військовослужбовець отримує, підготовка на фах проходить ще від 7 до 14 діб», – узагальнив начальник центру, додавши, що фактично через 45 днів мобілізовані готові до роботи на передовій.

Відповідаючи на питання, чи змінюється програма підготовки, Шнирь відзначив, що вона дійсно вдосконалюється в залежності від передового досвіду, який надходить із частин.

Також він нагадав, що багато інструкторів, які працюють у навчальному центрі, пройшли підготовку за кордоном. Тож тепер вони можуть свій досвід передавати мобілізованим.

МІСТЕЧКО ПІД ЗЕМЛЕЮ

Після виснажливого дня навчань військові потребують повноцінного відпочинку, і тут вкрай важливо, як керівник підрозділу подбає про звичайні людські потреби. Сотні військових мають бути нагодовані, повинні мати можливість прийняти душ, випрати речі та провести коротке дозвілля, адже о 6-й ранку знову їх чекає полігон.

У навчальному центрі ДШВ вдалося створити достойні умови, незважаючи на перманентне полювання ворога, який намагається завдавати ударів по таких центрах.

В локації, куди вдалося потрапити пресі, під землею створене ціле містечко, яке з кожною новою хвилею мобілізованих вдосконалюється.

«Кожен бліндаж вміщає в себе 50 військовослужбовців, є 5 адміністративних бліндажів, 4 ротних бліндажа, де проживає особовий склад адміністрацій, один бліндаж облаштований під медичний пункт, один – під помивочну, є контейнери для зберігання зброї. Побудували для сушки білизни приміщення, щоб бійцям не доводилось сушити особисті речі після прання в бліндажах. Є пральні машинки та сушарки», – розповів командир одного з навчальних підрозділів.

За його словами, атмосфера тут сприяє тому, аби мобілізовані психологічно відпочили після виснажливого дня навчань, мали можливість поспілкуватись та згуртуватись. Родинна атмосфера сприяє й тому, що хлопці постійно вдосконалюють місця проживання, роблять локації, де можна просто поспілкуватись і випити чаю.

До речі, з харчуванням тут нарікань немає, і за словами самого керівника підрозділу – дома не у всіх так добре готують, як тут.

«Часто все залежить не від набору продуктів, а від кухаря», – вважає офіцер.

Визначений тут алгоритм дій і на випадок ракетних обстрілів.

«На час повітряної тривоги військові знають, як діяти і куди рухатись в укриття, адже тут ворог намагається дотягнутись ракетами», – зауважив командир підрозділу.

Слід відзначити, що з питань безпеки – мобілізовані в містечку не мають можливості спілкуватись по мобільнику. Жорстка вимога – режим польоту в бліндажах. Адже концентрація мобільного сигналу в одному місці може стати мішенню для ворога. З рідними та близькими військові можуть почутися вдень, коли розкидані по великій площі полігону. Сюди легким поступом вже наближається весна.

Ірина Кожухар

ЗСУ Військові навчання Військові Війна з росією

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *