Німецькі гаубиці на фронті, або Коли артилерист «Моряк» збриє вуса

Німецькі гаубиці на фронті, або Коли артилерист «Моряк» збриє вуса Репортаж 28.10.2022 11:02 Укрінформ Українські артилеристи щодня влучними пострілами накривають позиції ворога

Як працюють «боги війни» на Запорізькому напрямку і наскільки ефективно їм допомагає швидко та чітко бити окупанта західна гаубиця FH70, бачили журналісти Укрінформу.

ВАЖКА НІМЕЦЬКА “КРАСУНЯ”

Німецька 155-мм гаубиця FH70 вправно «мінусує» ворожі мінометні розрахунки, танки, БМП, командні пункти. Максимальна дальність стрільби високоточними снарядами – 40 км, мінімальна – близько 15. На одній такій гарматі працює вісім військових, але коли всі рухи доведені до автоматизму, то вистачить і чотирьох. За одну хвилину розрахунок може зробити 4 – 5 пострілів.

Важить ця «красуня» 9 — 9,5 тонн. Попри її, на перший погляд, неповороткість, вона «розкладається» лише за 1,5 – 2 хвилини. Гаубиця має власний двигун і може самостійно пересуватись на відстань до 20 км. Військові кажуть, що це дуже зручно для розгортання гармати в бойове положення. Плюс — бувають такі моменти, коли тягач не має можливості заїхати на позиції.

ПЕРЕВАГИ — ТОЧНІСТЬ, ВЛУЧНІСТЬ І МІНІМАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ СНАРЯДІВ

«Вона відрізняється від радянських зразків тим, що більш точна. Якщо радянська гаубиця стріляє 5-6 снарядів, щоби влучити в ціль, то ця — може використати 2-3 снаряди, тобто вдвічі менше. Цим ми зменшуємо наш час роботи і не даємо змоги росіянам у нас влучити. Тільки вони дізнаються, де ми, як ми вже їдемо звідти і працюємо по іншій цілі. Це і є головна перевага», — розповідає артилерист з позивним «Моряк».

«Моряк»

На війні він уже 7 місяців. Вдома був три місяці тому, каже, їздив на пару днів.

«Мій дім тут. Коли їду додому, до жінки, то розумію, що я потрібен тут. Треба це все закінчити. Нема сенсу їхати додому, коли ти знатимеш, що знову сюди повернешся. Треба їхати тоді, коли впевнено скажеш: «Все, я вдома».

Кілька років тому «Моряк» підписав контракт із ЗСУ, пішов до Національної академії сухопутних військ, далі опинився у складі артбригади.

Він каже, що гаубиця FH70 не найсучасніша, але працювати на ній складніше ніж, наприклад, на радянській. Каже: є багато нюансів, крім того, європейська якість потребує більш ретельних перевірок і  догляду.

Точність і влучність – головне, що є у війні. Координувати роботу арти допомагає піхота та розвідка.

«Наскільки це добре працює у ворога?» — питаю у «Моряка».

«Я не розвідник, але наскільки знаю, росіяни спочатку передають інформацію, що по них ведеться вогонь у штаб, координати, а потім тільки передають їх на позицію, а ми вже відпрацювали й поїхали».

Він додає, що стрільба любить штиль, якщо його немає, то влучити у ціль важко. Найчастіше хлопці працюють по техніці ворога. Розрахунок, у складі якого, служить «Моряк», за час війни знищив близько 30 одиниць танків, БТР, БМП.

«Що відчуваєте, коли в ціль влучаєте?» — питаю.

«Радість, бо то помста. Але піхоті в цьому плані важче, бо вони бачать все, і це залишається в голові, з цим важко жити. Ми не бачимо».

З першого дня війни він почав носити вуса.

«Війна почалась, і треба, аби був інший образ, щоб потім, коли війна закінчиться, збрив — і все… я інша людина».

ПОВЕРНУТИ СВОЇХ

Найстрашнішим днем не лише за час повномасштабного вторгнення, а й у житті, “Моряк” вважає день, коли «почалась «Азовсталь»», потім Оленівка (теракт).

«І ця важкість залишилася. Поки в Оленівці будуть «Азовці», морпіхи, оборонці Маріуполя, буде важко, коли вийдуть — стане краще», — говорить чоловік.

Ця розмова тяжка для нього, бо нині в полоні перебуває багато його друзів, їх треба повертати.

«Треба брати в полон ворожих солдатів. Поки всіх своїх не повернемо — тільки в полон. Знищувати нелюдів можна, але якщо здаються в полон, то треба брати. Береш росіянина в полон — даруєш життя нашим, це треба розуміти. Чим більше буде полонених у нас, тим більше ми своїх звільнимо. Треба знищувати ворожу техніку», — впевнений «Моряк».

Він називає бійців «Азова» не військовослужбовцями, а воїнами. Питаю, що б він сказав їм, якби була можливість.

«Щоб вони почали інше життя. Жили для себе. Для країни вони все зробили. «Борг сплачено» — можна так сказати. Тепер можна пожити для себе. Я пам'ятаю їх подвиги, тепер наша черга. Наша черга їх повернути звідти. Бажаю кожному з них скоріше повернутись. Дуже велику надію маю, що наша держава їм допоможе і важливо, щоб була дуже гарна реабілітація, бо вони зробили все».

АРТДУЕЛІ ТА МИТТЄВА ГОТОВНІСТЬ

Поки говорили з «Моряком», хлопці закінчили зчищати багнюку з техніки. Кажуть, що восени – це звичне діло.

«Тайфун»

Військовий на позивний «Тайфун» розповідає, що максимальна дальність стрільби гаубиці високоточними снарядами типу Excalibur – 40 км.

«Є далекобійні снаряди, є високоточні — залежно від цілі. Якщо ми займаємося контрбатарейною боротьбою, то нам доводиться під’їжджати ближче до переднього краю, аби дістати ворожу артилерію, можливо навіть РСЗВ, взводно-опорні пункти, живу силу, допомагаємо в наступі. Дивізіон, думаю, ми точно знищили», — каже він.

Йому 27 років, він одружений, має чотирьох (!) дітей (трьох дівчаток і сина), найменшій донечці лише пів року. Через досить напружену ситуацію на фронті, телефонувати родині виходить не так часто, як би хотілося. Аби вдома не нервували, пише, що в нього все добре.

«У моєї родини вже, певно, алергія на ці слова», — жартома каже чоловік.

«Тайфун» родом з Миколаївської області. Каже, жив у селі Зоря, що на межі Херсона й Миколаєва. За два роки до повномасштабного вторгнення його родина виїхала в іншу область. Нині його рідне село знищене вщент. На початку березня ворог уперше обстріляв Зорю і перший же снаряд влучив… у хату військового.

«Знайомі розповіли… Там я виріс, народився, але вже села немає. Воно було маленьке, на 300 осіб, але стратегічно важливе, за нього великі бої ішли», — пояснив він.

5 березня “Тайфун” достроково закінчив Львівську національну академію сухопутних військ. Учився на артрозвідника. Мав випуститися у червні, але війна внесла корективи.

Наразі він боронить запорізький напрямок. Говорить, що артдуелі на фронті відбуваються постійно.

«Тримаємо цей напрямок, щоби ворог не поліз», — додає артилерист.

Артилерійські підрозділи працюють цілодобово. Кажуть, є завдання – виїжджають і знищують цілі.

Ми приїхали до артилеристів у першій половині дня, була дощова погода. Поспілкувавшись кілька хвилин, хлопці повідомили, що мають «роботу». Ми швидко закінчили розмову й виїхали з ними на позиції. Гаубиця розкладається в бойову готовність справді менш ніж за дві хвилини. Військові діють дуже швидко. Кожен знає, що має робити. Цього разу їхньою ціллю була ворожа техніка. Вже потім дізнаємось, що завдання виконано з ювелірною точністю.

Артилеристів називають «богами війни» чи «фахівцями ландшафтного дизайну», але самі вони кажуть, що їм це не має значення. Головне — швидше знищити ворога, перемогти й  повернутись додому.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка

ЗСУ Запоріжжя Війна з росією Артилерія

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поделитесь с друзьями

Ответить

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *