Людвіг фон Мізес. Найбільший економіст наступного століття

Людвіг фон Мізес. Найбільший економіст наступного століття

10.10.2021 10:00

Укрінформ

Проєкт "Калиновий к@тяг" продовжуємо розповіддю про австрійського економіста українського походження, основоположника неолібералізму

10 жовтня 1973 р. у лікарні Сент-Вінсент (St. Vincent’s Hospital) у Нью-Йорку у віці 92 років помер австрійський економіст українського походження, фундатор неолібералізму, засновник австрійської школи економіки Людвіг фон Мізес.

Людвіг фон Мізес

Поховали покійного на кладовищі Фернкліфф (Ferncliff Cemetery) у містечку Гартсдейл, штат Нью-Йорк. Крапка? Ні. Якщо хтось із молодих дослідників захоче детальніше розібратись у поглядах та перипетіях життя великого соціального мислителя ХХ століття, у міському коледжі Гроув (Grove City College) зберігається величезний архів – 20 000 аркушів статей та неопублікованих рукописів. А ось особиста бібліотека Людвіга фон Мізеса, відповідно до заповіту, була передана консервативному приватному коледжу Хіллсдейл (Hillsdale College), Мічіган.

Послідовний критик економічної бази соціалізму, він глибоко проаналізував культуру ринкових відносин, що заклало підвалини класичної ліберальної перспективи політичної економії та правової держави. Твори нашого колишнього земляка давно розтягнули на цитати:

● Характерною рисою Заходу є прагнення його народів до свободи – мотив, тривалий час невідомий у країнах Сходу.

Знову знайомимося зблизька, бо чимало постатей, важливих для української національної історії, у циклі есеїв “Калиновий к@тяг” доводиться відкривати заново.

● Демократія – не влада юрби, і щоб відповідати своїм завданням, парламент повинен включати кращі політичні уми нації.

*   *   *

Людвіг фон Мізес (Ludwig Heinrich Edler von Mises) народився 29 вересня 1881 р. у Лемберзі (нині – Львів), Королівство Галіції та Лодомерії, Австро-Угорщина у заможній гебрейській родині, що мешкала по вулиці Ягєллонській, 13 (нині – вул. Володимира Гнатюка). До речі, у тій кам’яниці проживали найбільш впливові сім’ї міста Лева, хоча у власній родині Людвіг став першим дворянином по народженню. Як так сталося?

Будинок по вулиці Ягєллонській, 13

Як розповідала сімейна легенда, за місяць до появи у молодій родині первістка, у серпні 1881 р. його прадіду, одному із найвпливовіших діячів гебрейської громади Лемберга Майєру Рахміелю (Абрахаму) Мізесу (1800-1891), котрий володів кількома будинками у середмісті, кайзер Франц Йосип І дарував право носити лицарський титул; читай – подав австрійське дворянство з правом успадкування.

● Дорога до великих звершень завжди веде через рішення часткових завдань.

І хоча згодом в Австрії всі титули уряд скасував, Людвіг Мізес уперто вставляв “фон”, коли писав власне прізвище. Між іншим, приставка Едлер, або “шляхетний” – у ХІХ столітті вказувала на представника знатної, але безземельної гебрейської сім’ї.

● По суті економічна історія являє собою літопис методів державного регулювання, які провалилися внаслідок самовпевненого ігнорування законів економічної науки.

*   *   *

Артур фон Мізес та Адель фон Ландау

У рік, коли народився Людвіг, 27-річний батько майбутнього економіста, дипломований інженер Артур фон Мізес (Arthur Edler von Mises; 1854-1903), служив на Австрійській державній залізниці, якщо бути точним – обіймав посаду асистента інженера відділу контролю витрат Дирекції руху в Львові. Трохи згодом на посаді інженера він працював на будівництві різних гілок, рахуючи й Лемберг-Чернівці.

Мати – Адель фон Мізес (у дівоцтві – Ландау; Adele Edler von Landau; 1858-1937), також походила із відомої, щоправда, в Бродах, гебрейської родини. Як соціально відповідальний підприємець, її батько, Ефрайм Фішель Ландау (Ephraim Fishel Landau; 1826-1920) свого часу заснував перший у Галичині (1859) дитячий будинок та входив до міського комітету соціального забезпечення.

Дядько Адель, доктор права Йоахім Ландау обирався від Ліберальної партії до Рейхсрату, Державної ради, тобто до Австрійського двопалатного парламенту, та вважався у Відні одним із ефективних лобістів індустріалізації Галичини. Чи не від нього небіж успадкував отой хльосткий стиль у викладенні думок?

● Партія є утворенням, яке об’єднує тих, хто прагне у спільній діяльності застосовувати однакові засоби.

Брати Ріхард, Людвіг і Карл із матір'ю Адель

Ріхард фон Мізес

Середній син Артура фон Мізеса, у майбутньому – відомий американський математик і механік Ріхард фон Мізес (Richard Marten Edler Von Mises; 1883-1953), – як і старший брат, рухав сучасну науку, навіть став професором Гарвардського університету. А ось наймолодший із братів – Карл (Karl Edler von Mises; 1887-1899) помер від скарлатини ще в дитинстві.

*   *   *

До 1891 р. інженер Артур фон Мізес перевіз родину до Відня, бо влаштувався на цісарську службу, отримавши посаду радника із будівництва Імператорських і королівських державних залізниць (k.k. Staatsbahnen) Австро-Угорщини. Оселившись на наступні 15 років на Фрідріхштрассе, 4 (Friedrichstraße), у тодішньому передмісті столиці, а тепер – елітному районі, кожен із батьків опікувався власними справами. У хатніх справах фрау Адель фон Мізес допомагали винаймані покоївка та кухарка, бо головною метою гебрейської матері завжди була освіта дітей.

Дворянський герб родини фон Мізесів

Американський культуролог Уїльям М.Джонстон (WilliamMichaelJohnston; 1936) у книжці “Австрійський Ренесанс. Інтелектуальна і соціальна історія Австро-Угорщини 1848-1938 рр.” (“The AustrianMind: АnIntellectualАndSocialHistory, 1848-1938”) зауважив:

– У гебрейських родинах того часу (до 1890-х рр. євреї у Відні складали десять відсотків городян. – О.Р.) батько-підприємець зазвичай вибирав дружину, більш витончену та освіченішу за нього самого. Пари селились у Відні, найчастіше – в районі Леопольдштадт (Leopoldstadt), де знаходиться Пратер – колишнє місце полювання імператорів, а тепер великий громадський парк площею близько 6 км². Далі чоловік концентрувався на кар’єрі, тоді як жінка опікувалась вихованням дітей. Культурні устремління матерів завжди успадковувалися синами, котрі прагнули перевершити здобутки батьків, присвячуючи себе якійсь вільній професії.

Обкладинка книжки “Останній лицар лібералізму…"

Як запевняє в книжці “Останній лицар лібералізму. Життя та ідеї Людвіга фон Мізеса” (“Mises: The Last Knight of Liberalism”; 2007) німецький економіст австрійської школи Йорг Гвідо Хюльсманн (Jörg Guido Hülsmann; 1965):

– Ґрунт для вражаючих досягнень підготувала величезна материнська любов. Але це ще не все… Саме Адель навчила синів піклуватися про інших. Навчила шанувати істину, а чесноту ставити вище за мирське схвалення. Адель навчила хлопців літературній майстерності. І – надихнула кожного в усьому прагнути до досконалості.

*   *   *

Що раніше значила домашня освіта, на пальцях поясню: до 12 років Людвіг фон Мізес вільно володів ідишем, німецькою, польською та французькою мовами, читав латину і розумів розмовну русинську (українську). Від вересня 1892 р. старший син інженера Артура фон Мізеса відвідував Академічну гімназію (Akademisches Gymnasium) на Бетховенплац, 1, засновану у Відні ще 1553 р.

Академічну гімназію (Akademisches Gymnasium) на Бетховенплац, 1

З одного боку, це була класична (!!!) гімназія, де на тиждень учні мали вісім уроків латини, чотири – німецької мови, три – математики, два – природознавства й один каліграфії. З іншого – секуляризована школа, де з-поміж 35 учнів навчалися 19 юдеїв, 13 католиків та два протестанти.

12-річний Людвіг з батьком, 1893 р.

На відміну від провінційного Лемберга, в столичному Відні швидко знайшлися інтелектуальні насолоди світського життя: театри, опера, літературні кав’ярні. Ходити в батьках економічного лібералізму Людвіг не мріяв. Де там… В 11 років підліток захопився красним письменством та навіть вирішив написати… історію Кримської війни. На жаль, досить швидко з’ясував, що до нього це встиг у 1863-1887 рр. зробити англійський історик Александр Кінглейк (Alexander William Kinglake; 1809-1891), та ще й у дев’яти томах.

Навчаючись у гімназії, Людвіг фон Мізес просто ковтав праці німецьких істориків, які  поголовно виправдовували нове прусське панування в германських землях. Ось коли на все життя вкарбувався у пам’ять висновок: визнані автори пишуть із підкресленою упередженістю. Ось коли і на чому саме почав гостритися аналітичний розум, який видатному економісту вірою та правдою слугував до самого скону.

● Сутність свободи індивідів полягає в можливості відійти від традиційних способів мислення і ведення справ.

Тривалий час я намагався збагнути, чому такий щирий інтерес австрійський гімназист українського походження виявляв до політичної історії? Схоже, Людвіг передчував, що на випускному іспиті з німецької мови в Академічній гімназії йому доведеться писати твір за темою “Які моральні уроки можна засвоїти, вивчаючи історію Австрії?”

*   *   *

Що цікаво, Людвіг не був таким собі незугарним синочком гебрейської матусі. У підлітковому віці він захопився спортом, зокрема, гірським туризмом, а у великий теніс грав виключно з визнаними майстрами та досвідченими тренером. Ціле життя один із найбільших соціальних мислителів ХХ століття дотримувався принципу не зраджувати засади та не змінювати власне уявлення про людей з огляду на обставини.

Ось чому Людвіг фон Мізес презирливо ставився до більшості колег – не з огляду на те, що ті де в чому помилялись, а тому що в масі своїй були дилетантами.

● Заради внутрішнього світу лібералізм прагне до демократичного правління. Демократія тому не є революційним інститутом.

Аналітичний склад розуму Людвігу вигострився ще в столичній гімназії, коли учень познайомився із працями представників історичної школи німецького економіста Густава фон Шмоллера (Gustav von Schmoller; 1838-1917), які оцінив як… “непереконливі”. Пізніше видатний економіст пригадував:

– Ще навчаючись у гімназії, я вперше звернув увагу на протиріччя в позиції гуртка Шмоллера. З одного боку, його представники заперечували підвалини позитивізму, за яким наука права мала ґрунтуватися на історичному досвіді суспільства, з іншого – наполягали, що економічну теорію слід вибудовувати з економічного досвіду. Мене вражало, що таку суперечливість ледь помічали та зрідка зауважували високоповажні економісти.

Провчившись вісім років у класичній гімназії, Людвіг фон Мізес закінчив курс освіти з відзнакою із латини та математики. Один із рядків “Енеїди” (книга VI, вірш 95-97) Вергілія, яку випускник читав у оригіналі, глибоко вкарбувався в пам’ять, перетворившись на життєве кредо (переклад Михайла Білика):

– Ти лиш нещасть не лякайся, ставай проти них сміливіше, / Ніж дозволяє тобі твоя доля. Путь перша рятунку, / Що й не гадав ти про неї, відкриється з грецького міста.

*   *   *

Обкладинка брошури “Розвиток відносин між землевласниками і селянами в Галичині…"

У 1900 р. старший син Мізесів став студентом юридичного факультету – у Віденському університеті економічного факультету ще не існувало. Через два роки юнак опублікував першу наукову працю. Почав він із того, що бачив та дещо чув від дорослих. Розвідка називалася “Розвиток відносин між землевласниками і селянами в Галичині у 1772-1848 рр.” (“Die Entwicklung Des Gutsherrlich-Bauerlichen Verhaltnisses In Galizien, 1772-1848”).

У ній автор порівнював польських землевласників із… рабовласниками.

● По суті економічна історія являє собою літопис методів державного регулювання, які провалилися внаслідок самовпевненого ігнорування законів економічної науки.

Ідеї юнак висловлював оригінальні й нестандартні, тож у неповні 25 років, – а точніше, 20 лютого 1906 р., – здобув ступінь доктора права. Покладатись у житті він міг лише на себе: батько Артур помер у 1903 р.

Могила батька Артура, матері Адель та брата Карла, Відень, Австрія

● Відмінною рисою сучасної теорії граничної корисності є те, що вона звертає увагу на недосконалість реальної людини. Ця теорія… має справу з рішеннями, в беруть участь усі учасники суспільного життя, що взаємодіють одне з одним на основі розподілу праці.

*   *   *

Як прямий учень знаного австрійського економіста, міністра фінансів країни, президента Віденської академії наук (1911), професора Ойгена фон Бем-Баверка (Eugen von Böhm-Bawerk; 1851-1914), лекції якого у Віденському університеті наш колишній земляк регулярно відвідував у 1904-1914 рр., Людвіг фон Мізес різко критикував економічне вчення марксизму.

● Твердження про те, що інтереси всіх пролетарів вимагають заміни капіталізму соціалізмом, є довільним постулатом Карла Маркса. – І далі: – Головна помилка у поясненнях Маркса полягає в тому, що буржуазію він розглядає як однорідний клас, інтереси всіх членів якого збігаються.

Свої знання правника він прагнув конвертувати саме в економіку, тож у 1906 р., по закінченні Віденського університету, юнак спробував було служити, влаштувавшись юристом у Державне управління фінансів (Staatsamt für Finanzen) Австрії… Досить швидко з’явилося розуміння: 

● Єдине, що дає громадянину всю повноту свободи, яка тільки сумісна з життям у суспільстві, – це ринкова економіка.

Отже, хліб чиновника виявився не для нього – не хотілося зраджувати засади, які він так ретельно плекав у столичному університеті. Буквально за кілька місяців Людвіг фон Мізес написав заяву про звільнення та влаштувався звичайним стажером до віденської юридичної фірми. Хотілося більшого, хотілося ширшого: не залишаючи наукових розвідок, вибудовувати економічні принципи нової економіки…

● Для поліпшення суспільного устрою перш за все необхідно повернути необмежену свободу думки і слова.

Розуміючи, що один у полі не воїн, у 1906-1912 рр. молодий правник почав читати лекції… з економіки у Віденській комерційній академії для дівчат (Wiener Handels akademie für Mädchen), а ще – у 1907-1908 р. він працював у Віденській торгово-промисловій палаті (Kammer für Handel, Gewerbe und Industrie).

*   *   *

Людвіг фон Мізес

Його перша важлива теоретична праця “Теорія грошей та кредиту” (“Theorie des Geldes und der Umlaufsmittel”; 1912) набула розголосу в наукових колах Західної Європи. Чому? Далася взнаки сімейна традиція – з діда-прадіда здобувати кожному поколінню власний успіх у комерційних справах та продовжувати традиції громадського лідерства.

Саме це підготувало молодого науковця, як той сам зізнавався, “брати велику участь у великих подіях століття”. Він писав:

● Тривалий час вважалося, що попит на гроші є величиною, що визначається об'єктивними факторами і є незалежною від суб'єктивних міркувань. Вважалося, що попит на гроші в економічному співтоваристві визначається, з одного боку, загальною кількістю товарів, які повинні оплачуватися протягом певного періоду, а з іншого – швидкістю обігу грошей…

І починав суперечити визнаним авторитетам австрійської школи економіки:

● Неприпустимо починати з попиту на гроші суспільства у цілому. Індивідуалістичне економічне співтовариство – єдине співтовариство, де існує попит на гроші, не є економічним агентом. Воно демонструє попит на гроші тільки тоді, коли його окремі члени виявляють попит на гроші. Попит на гроші з боку економічного співтовариства є не що інше, як сума попиту на гроші окремих економічних агентів, з яких складається суспільство. Зрештою, стосовно окремих економічних агентів недоречно використовувати формулу: загальний обсяг операцій – швидкість обігу. Якщо ви хочете описами людську потребу в грошах, почніть міркувати, як людина отримує і витрачає гроші.

*   *   *

Деякий час молодий вчений перебував під впливом австрійського економіста, засновника австрійської школи Карла Менгера (Carl Menger; 1840-1921), але швидко сформував власні погляди.

Наступним кроком у науковій кар’єрі став 1913-й рік, коли у Віденському університеті Людвіг фон Мізес став приват-доцентом: так в Австро-Угорській імперії тоді називали викладачів, які читали лекції, але платні не отримували.

Курс називався “Історія банківської справи”.

Аби боротися з економічним невіглаством, він знайшов власний фронт, і той проходив через студентські аудиторії.

● Чи мислимо, щоб нащадки людей, які створили європейську цивілізацію, відмовилися від свободи і … віддали себе у владу … держави?

*   *   *

Людвіг фон Мізес

Коли стулили писок музи, і почали промовляти гармати, у вежі зі слонової кістки старший син інженера-залізничника не заховався. У роки Першої Світової війни Людвіг фон Мізес служив у війську на Східному (Російському) фронті: в Карпатах, підросійській Україні та в Криму. Уже тоді він розмежовував науку і демагогію у солдатських окопах:

● Демократія не тільки не революційна, але вона завжди прагне уникати революції.

Менше з тим, як капітан артилерії австро-угорської армії, воював він не за Габсбурзьку монархію, а за рідну Галичину, а під Перемишлем навіть отримав бойове поранення та здобув кілька високих нагород австрійської корони.

Знаючи про широке коло інтересів, 35-річного столичного правника перевели в розпорядження 10-го відділу (військової економіки) військового відомства Імперії, а згодом зробили економічним радником Генштабу Австро-Угорщини почали частіше залучати до аналітичної роботи. Але навіть у мілітаристському кублі Людвіг фон Мізес вів власну лінію:

● Істинне значення демократичних форм устрою держави … – підтримувати мир, уникати насильницьких переворотів.

*   *   *

Попри те, що чверть століття (1909-1934) Людвіг фон Мізес обіймав: спочатку – посаду економічного радника, а трохи згодом – головного економічного радника Австрійської торговельної палати, – Україну він не забував.

Чому:
● Із незапам'ятних часів у зоні впливу західної цивілізації політична свобода визнавалася найдорожчим благом.

Коли наприкінці лютого 1918 р. на Лівобережжі виникла Українська Держава, а Галіція відійшла до Польщі, на запрошення уряду гетьмана Павла Скоропадського, голови Ради міністрів УНР Бориса Мартоса (1879-1977) відомий австрійський економіст виїхав до Одеси.

Особисто Людвіг фон Мізес керував створенням Українського державного банку, що офіційно відкрився 2 вересня т.р. Коли німецько-австрійські війська вимушено залишили Україну, економіст повернувся до Австрії, де 18 травня 1918 р. у Віденському університеті обіймав посаду екстраординарного професора.

*   *   *

Значними виявилися його заслуги й перед другою батьківщиною.

На початку 1920-х рр. Людвіг фон Мізес організовував та вів приватні економічні семінари, в роботі яких брали участь найкращі молоді європейські економісти і з якого вийшла ціла плеяда видатних фахівців.

У 1922 р. дослідник опублікував наступну важливу працю “Громадська економіка: дослідження соціалізму” (“Die Gemeinwirtschaft: Untersuchungen über den Sozialismus”; друге видання – 1932), в якій аргументовано довів, що соціалізм і промислова економіка – не сумісні, оскільки застосування соціалістичних принципів в економіці неминуче призводить до хаосу та стагнації.

● Саме інфляція є справжнім опіумом для народу й поставляється йому антикапіталістично налаштованими партіями й урядами.

Книжка “Соціалізм. Економічний і соціологічний аналіз”

Іншу назву – “Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз” (“Socialism: An Economic and Sociological Analysis”), книжка отримала тільки в 1936 р., коли була видана… у Лондоні. Автор замахнувся на святая святих соціалізму, оголюючи демагогічну сутність Маркса та Леніна:

● Без приватної власності не було б приватних власників, які б торгували товарами чи послугами, не було б обміну між реальними власниками. Без приватних власників, кожен з яких керується прагненням прибутку та острахом економічних втрат, не було б ринкових цін, які б вказували, чого саме хочуть споживачі й скільки вони готові заплатити за те, що саме вони хочуть мати. Без ринкових цін не було б конкуренції, системи прибутків і збитків, а без системи прибутків і збитків не виникла б гігантська мережа взаємопов’язаних незалежних виробників, спрямованих на задоволення щонайменших потреб споживача. Без приватної власності, конкуренції, ринкових цін та системи прибутків і збитків планувальники не знали б, що саме виробляти, скільки продукувати чи навіть, як це робити.

*   *   *

Нищівна критика соціалізму, запакована в монографію “Громадська економіка: дослідження соціалізму”, з’явилася занадто рано – ще за життя Леніна. Отруєна ідеями робітничої солідарності та комуністичною ідеологією Європа, ще не оговтавшись після І Світової війни, просто не була готова прийняти сувору критику комунізму та всіх різновидів соціалізму, рахуючи більшовизм.

Наш колишній земляк стверджував:

● Насправді ні на йоту соціалізм не є тим, на що він претендує. Він не відкриває нове і найкраще у світі, а грабує та руйнує те, що нагромадила тисячолітня цивілізація. За підсумками його дій його слід назвати деструкціоналізмом. Руйнація – його суть. Соціалізм нічого не виготовляє, а лише розбазарює те, що будував попередній суспільний лад, заснований на приватній власності на засоби виробництва. Оскільки соціалістичне облаштування суспільства нездійсненне (хіба що, у вигляді економічних фрагментів, в усьому іншому збудованому на приватній власності на засоби виробництва), кожен крок, що має наближати до соціалізму, руйнує все, збудоване до нього.

Книжку Людвіга фон Мізеса жорстоко критикували не лише більшовицькі полемісти, але й західні вчені, заслужені професори. На десятиліття запанувала мода бути апологетом комунізму, безапеляційно захищати СРСР, люто стверджуючи, мовляв, комуністичне суспільство існує, а нова єдність людей – радянський народ – оформлюється. Ні про Голодомор, на про масові розстріли національних еліт, ні про існуванні таборів системи ГУЛАГ – ліберальний Захід ще не здогадувався. Та й знати не бажав.

*   *   *

Саме економіст Людвіг фон Мізес був з-поміж тих фахівців, завдяки порадам яких на початку 1920-х рр. Австрія врятувалася від гіперінфляції. Подейкують, що у 1921 р. тодішній міністр фінансів Австрії Ернст фон Пленер (Ernst von Plener; 1841-1923) в уряді Альфреда Віндішгреца – провідний національний економіст! – одного разу запросив до свого кабінету 40-річного економіста та просто у вічі запитав:

– Ніяк не збагну, чому такий молодий чоловік, як ви, цікавиться інфляцією?

Людвіг фон Мізес розтлумачив:

– Подивіться, до чого вона призвела? Працьовиті, сумлінні та відповідальні люди, хто трудився багато та на всьому економив, перетворилися на “невдах”, бо інфляція з’їла їхні заощадження. А ті, хто позичав, жив не до своїх достатків, щедро тринькав, – стали “переможцями”, бо тепер здатні повернути кредиторам їхні знецінені гроші.

Кажуть, на ранок Ернст фон Пленер наказав зупинити друкарські верстати Австро-Угорського банку, і ті більше не друкували паперові гроші, а поволі збільшувати золотий запас країни.

*   *   *

Саме Людвіг фон Мізес створив 1 січня 1927 р. у Відні Австрійський інститут економічних досліджень (Das Österreichische Institut für Wirtschaftsforschung, WIFO), директором якого, за рекомендацію фундатора, було призначено Фрідріха фон Гаєка (Friedrich August von Hayek; 1899-1992) – його талановитого учня, а згодом – лауреата Нобелівської премії (1974) у галузі економіки.

Фрідріх фон Гаєк та Людвіг фон Мізес

На деякий час Людвіг фон Мізес став радником з економічних питань лідера Християнсько-соціальної партії, прихильника незалежності Австрії, а в 1932-1934 рр. антинацистського канцлера Австрії Енгельберта Дольфуса (Engelbert Dollfuss; 1892-1934), вбитого прихильниками аншлюсу з гітлерівською Німеччиною.

Затим економіст консультував голову дому Габсбургів, ерцгерцога (архікнязя) Отто фон Габсбурга (Otto von Habsburg; 1912-2011), котрий претендував на австрійський престол, хоча монархію в країні скасували ще в 1918 р.

*   *   *

Наступними дратівливими працями Людвіга фон Мізеса стали “Лібералізм” (“Liberalismus”; 1927), що в 1962 р. в англійському перекладі перетворився на “Вільну і процвітаючу співдружність” (“The Free Аnd Prosperous Commonwealth”), “Грошова стабілізація і циклічна політика” (“Geldwert stabilisierung and Konjunktur politik”; 1928), “Критика інтервенціонізму: дослідження сучасної економічної політики та ідеології” (“Kritik des Interventionismus: Untersuchungen zur Wirtschaftspolitik und Wirtschaftsideologie der Gegenwart”; 1929), “Епістемологічні (гносеологічні) проблеми економіки” (“Grundprobleme der Nationalokonomie”; 1933).

● За панування капіталізму є тільки один шлях до багатства: обслуговувати споживачів краще і дешевше, ніж це роблять інші.

Людвіг фон Мізес був євреєм спостережливим, навіть проникливим, але опинився у суспільстві, що ставало дедалі більш антисемітським. Як вдумливий економіст, він розумів людську природу та бачив, куди це може привести Європу. Це виразно окреслилося, коли в 1927 р. віденський правник побачив перші погрози жидам, нашкрябані на стіні – начебто за спровоковане юдеями зубожіння народу.

● Уряд, що проводить політику інфляції, користується невіглаством мас і вводить в оману виборців, замість того, щоб переконувати їх.

Оскільки безлад в економіці провокував можновладців до радикальних дій, Людвіг фон Мізес гучно та аргументовано попереджав: інтервенційна політика, яку запровадили уряди кількох європейських країн, призведе до жахливої катастрофи у Старому Світі, за наслідками якої мешканцям континенту доведеться розплачуватися кров’ю та життями.

Ще на початку 1920-х рр. наш колишній земляк почав бити на сполох, попереджаючи: кінець свободи буде покладено в Центральній та Східній Європі. Утім, до застережень “навіженого єврея” світ вчасно не дослухався.

● Ліберальну політичну тактику від фашистської відрізняє не відмінність у поглядах на необхідність використовувати силу зброї для опору збройним нападам, а відмінність у фундаментальній оцінці ролі насильства в боротьбі за владу.

*   *   *

На садовій чайній вечірці, що відбулась у курортному Бад-Кіссінгені, земля Баварія, наприкінці вересня 1932 р. після засідання Товариства соціальної політики (Verein für Socialpolitik), Людвіг фон Мізес раптом запитав німецьких та австрійських колег:

– Ви розумієте, що ми востаннє зібралися разом? Прихід Гітлера до влади покладе край подібним зустрічам.

Запала тиша, присутніх вразило зауваження. Потім усі гучно розреготалися!

Одним із перших у Європі Людвіг фон Мізес уголос зауважив: Гітлер ненавидить збори інтелектуалів, бо саме в них бачить найбільших супротивників…

Більше Товариство соціальної політики не співало грайливі пісеньки про економіку, написані одним із них, приват-доцентом Віденського університету, філософом права Феліксом Кауфманом (Felix Kaufmann; 1895-1949), котрий 1938 р. емігрував до США. Нагадаю, до влади в Німеччині Гітлер прийшов у березні 1933 р. Приблизно за півроку після вересневого засідання Товариства соціальної політики. Як і передбачав економіст, знову вони зібралися лише по закінченні Другої світової війни.

*   *   *

Ситуація на очах погіршувалася. З одного боку, Європа червонішала, з іншого – коричневішала та чорнішала. Диктатура вставала проти тиранії…

Стоячи біля вікна кабінету, одного дня Людвіг фон Мізес уголос розмірковував у присутності молодшого приятеля, доктора економіки Фріца Махлупа (Fritz Machlup; 1902-1983), який у 1938 р. також вимушено вирушив до США:

– Можливо, наша цивілізація закінчиться, і Рінгштрассе поросте травою. – Малася на увазі широка віденська вулиця, вибудувана на місці середньовічних укріплень, що кружляли у середмісті. – Можливо, нам доведеться залишити Австрію. Але куди ми рушимо, що робитимемо? За якою кваліфікацією нас винаймуть?

Трохи помовчавши, він продовжив:

– Ось ти, Фріце, якщо виявиш доброзичливість і товариськість, станеш танцівником у нічному клубі, приємно проводитимеш час із дамами й панянками. Інші з нашого кола можуть стати співаками, офіціантами, барменами… На жаль, я – кепський танцюрист, а ще гірший співак. Та й гарним офіціантом мені не стати. Доведеться бути придверником, котрий стовбичить у формі перед рестораном.

На щастя, віденські друзі Людвіга фон Мізеса дослухалися до його пророцтв і вчасно залишили Австрію – до аншлюсу 12 березня 1938 р., коли гітлерівці вступили до Відня. Більшість із них приїхали до США і з часом знайшли собі роботу не офіціантами та барменами, а професорами престижних коледжів та університетів.

*   *   *

Ясна річ, австрофашисти – місцеві націонал-соціалісти, які мавпували італійських чорносорочечників – оригінальних поглядів економіста єврейського походження не сприйняли: квартиру Людвіга фон Мізеса у Відні розтрощили, а праці почали палити. Доля подарувала вченому паличку-виручалочку – Фонд Рокфеллера (Rockefeller Foundation), що, починаючи з 1927 р., “виявляв найжвавіший інтерес” до “викладацької та дослідницької роботи” цього економіста; принаймні в Австрії голос нашого колишнього земляка вважався основним, коли вирішувалися питання грантів та визначалися прізвища стипендіатів.

Разом із 75-річною матір’ю у 1934 р. Людвіг фон Мізес емігрував до Швейцарії, де, обійнявши професорську кафедру, викладав у Женевському інституті міжнародних відносин та розвитку (Institut de Hautes Études Internationales et du Développement). Тут він створив ґрунтовну монографію “Національна економіка”, яку попервах європейські колеги проігнорували.

Не на одне десятиріччя автор випередив економічну думку. Не випадково, трохи згодом фундаментальну працю відшукали, переклали англійською мовою та неодноразово взялися перевидавати. Як, зрештою, і підсумкову праця вченого “Людська діяльність: Трактат з економічної теорії” (“Human Action: A Treatise Оn Economics”; 1949).

*   *   *

У Женеві професор економіки, – на думку друзів, затятий холостяк, – раптом познайомився та 6 липня 1938 р. пошлюбив колишню гламурну актрису Маргіт Герцфельд-Серені (Margit Herzfeld Serény; 1890-1993), вдову угорського аристократа Фердинанда Серені (Ferdinand Serény; ?-1923), котра від першого шлюбу мала дочку Гітту Серені (Gitta Sereny; 1921-2012).

Людвіг фон Мізес із дружиною Маргіт

Деякий час дослідник вірив, що Друга світова, спалахнувши в тих самих окопах, де завершилася попередня континентальна війна, для Старого Світу закінчиться швидко, бо Франція із союзниками відіб’є навалу Третього Рейху. Звісно, Людвіг фон Мізес міг би залишитися в нейтральній Швейцарії, але гарантій, що й цю країну нацисти не проковтнуть, – не було ніяких. Разом із тим, саме в Женеві, як він вважав, минули найщасливіші роки його життя. Тут у вченого склались ідеальні умови для праці. Тут легко писалося та азартно викладалося. Тут він знайшов своє кохання.

У Старому Світі, знай, дужче розпалювалася ІІ Світова війна, і велося незатишно. Коли гітлерівці захопили Париж, залишатись у Швейцарії стало небезпечно. Автобусом, водій якого повсякчас змінював маршрут, з іншими біженцями вони дісталися на південь Франції. Наступного дня, іншим автобусом сім’я австрійського економіста потрапила в Іспанію, далі – потягом рушила до Барселони, а звідти літаком вилетіла до столиці Португалії. Із Лісабона за грантом Фонду Рокфеллера Людвіг фон Мізес вивіз родину до США. У Великому Яблуку вони опинилися через 13 днів небезпечного плавання Атлантикою, а саме 2 серпня 1940 р.

Особисто для професора економіки з Європи еміграція до США перетворилася на катастрофу. Утім, запитаємо: а як би виглядала планета його ліберальних ідей, якби Людвіг фон Мізес залишився у Старому Світі? Принаймні, англійською мовою писати він би не почав, а ми не побачили б його фундаментальну працю “Людська діяльність”. Дуже ймовірно, що той інтелектуал закінчив би свою путь у газовій камері Аушвиця чи Маутхаузена. Ясна річ, за такої ситуації ідеї батька економічного лібералізму не вклались би у голови його учнів, плеяди блискучих професорів американських коледжів та університетів. Навіть не знаю, чи була би такою потужною сучасна американська економіка, під яку саме австрійська школа підвела ґрунтовну теоретичну базу… І все – завдяки нашому колишньому землякові.

*   *   *

Можете уявити, як це – починати з чистого аркуша, в чужій країні – у 59 років?

Обкладинка книжки “Бюрократія”

Але за океаном, виключно завдяки фінансовій підтримці Фонду Рокфеллера, Людвігу фон Мізесу вдалося зосередитися на наукових дослідженнях. У новій монографії “Бюрократія. Запланований хаос. Антикапіталістична ментальність” (“Bureaucracy”; 1944, 1962), написаній у США, наш колишній земляк глибоко проаналізував ситуації, коли держава втручається в господарську діяльність суспільства. Він довів, що це згубно для економіки. Тут усе лінійно:

● Бюрократ як виборець – більше стурбований отриманням надбавки до платні, ніж збереженням збалансованого бюджету.

На жаль, у Сполучених Штатах Людвіг фон Мізес не зажив широкої слави, бо не знайшов такого розуміння колег, які мав у Відні та Женеві. У країні дядька Сема подібні дратівливі ідеї не підтримувалися, хоча нові книжки знаний економіст видавав із завидною регулярністю, а саме: “Всемогутній уряд: Тотальна держава та тотальна війна” (“Omnipotent Government: The Rise Оf Total State Аnd Total War”; 1944), “Запланований хаос” (“Planned Chaos”; 1947), “Людська діяльність: Трактат з економічної теорії” (1949, 1963, 1966, 1996), “Планування свободи” (“Planning For Freedom”; 1952), “Антикапіталістична ментальність” (“The Anti-Capitalistic Mentality”; 1956), “Теорія та історія: Інтерпретація соціально-економічної еволюції” (“Theory Аnd History: An Interpretation Оf Social Аnd Economic Evolution”; 1957), “Первинні основи економічної науки” (“The Ultimate Foundation of Economic Science”; 1962), “Історичний контекст: Австрійська школа економіки” (“The Historical Setting Оf Тhe Austrian School Оf Economics”; 1969), “Зіткнення групових інтересів та інші нариси” (“The Clash Оf Group Interests Аnd Other Essays”; 1979) і таке інше.

Обкладинка книжки “Теорія та історія…"

А ось на педагогічній ниві все склалося добре. Упродовж 24 років (1945-1969) Людвіг фон Мізес вів знаменитий економічний семінар у Нью-йоркському університеті, періодично читаючи курси у різних ВНЗ Сполучених Штатів і країн Латинської Америки, зокрема у Мексиці, Гватемалі, Аргентині та Перу. До останку (1965-1971) в якості запрошеного професора наш колишній земляк викладав в Університеті Плано (Plano University), Плано, Техас, перетворившись на одного із найстаріших і високоповажних професорів економіки США.

Цього сподвижника ринкових відносин доволі точно описав один із його щирих шанувальників, “найбільший економіст століття – наступного століття” (“the greatest economist of the century – the next century”).

*   *   *

Завжди залишаючись актуальним та логічним теоретиком, Людвіг фон Мізес зажив слави не лише як кабінетний учений та улюбленець студентів. Від реальної економіки він ніколи не відривався, а працював, наприклад, членом Комісії економічних принципів Національної асоціації виробників (National Association Оf Manufacturers), консультантом (1945-1946) із підготовки двотомної нормативної збірки Американської системи приватних підприємств (The American Individual Enterprise System), радником (1946-1973) Фонду економічної освіти (Foundation For Economic Education, Inc.). Не цурався сподвижник й організаційної роботи, а в 1947 р. особисто сприяв виникненню Товариства Монт Пелерин (Mont Pelerin Society) – міжнародної організації бізнесменів, економістів та інтелектуалів, що підтримує економічну політику вільного ринку і політичні цінності відкритого суспільства.

Людвіг фон Мізес та Карл Антоні на засіданні Товариства Монт Пелерин,1950 р.

Із плином десятиріч авторитет Людвіга фон Мізеса у середовищі мислячих колег почав зростати. Його видатний учень європейського періоду, лауреат Нобелівської премії Фрідріх Гаєк стверджував:

– Вплив Людвіга фон Мізеса тепер виходить за межі особистої сфери… Смолоскип, який він запалив, слугує за дороговказний вогонь для нового руху, який щодня набирає сили.

Ізраель Кірцнер

А один із вихованців нашого земляка у США, професор економіки Нью-Йоркського університету Ізраель Кірцнер (Yisroel Mayer Kirzner; 1930), дав таку оцінку:

– Власним науковим доробком Людвіг фон Мізес не лише пробудив до розвитку економічної науки, а й став джерелом наснаги та з роками лише посилює інтерес до австрійської школи, яка перетворилася на фундаментальну та домінуючу силу.

*   *   *

Чи сумував він за Старим Світом? Частину американського періоду життя Людвіг фон Мізес вивчав валютні питання для відродження Пан’європейського союзу, яким у США керував піонер європейського об’єднання, австрійський вигнанець, співробітник факультету Нью-Йоркського університету Річард фон Куденгове-Калергі (Richard von Coudenhove-Kalergi; 1894-1972).

Нагадаю, у 1947 р. група, сформована довкола лідера англійської опозиції, прем'єр-міністра Сполученого Королівства Уїнстона Черчілля, колишнього міністра праці Великобританії Дункана Сендіса (зятя У.Черчілля), президента Чехословаччини Едварда Бенеша, інших європейських політиків-інтелектуалів, розділилася на новостворений Європейський рух (European Movement) та Ультраправих (Christian right).

Людвіг фон Мізес, кінець 1940-х рр.

Заснований на стійких ліберальних цінностях, від самого початку Пан’європейський союз (Paneuropean Union) мав стійку антикомуністичну орієнтацію, особливо – за часів холодної війни. Саме тому цю організацію всіляко ганьбили комуністичні режими Східного блоку.

*   *   *

У 1982 р. вдова вченого – Маргіт фон Мізес – заснувала в Алабамі Інститут Людвіга фон Мізеса (LvMI). Вона вірила пророцтвам чоловіка і просто чекала.

Людвіг фон Мізес із дружиною Маргіт

● Деякі комуністи прагнуть переконати, мовляв, безжалісне придушення незгодних та радикальне знищення свободи думки, слова і друку не є невід’ємними наслідками громадського контролю над виробництвом. Вони доводять, буцімто для комунізму таке явище – випадковість, результат того, що така країна, як Росія, ніколи не мала свободи думки і віросповідання. Але апологетам тоталітарного деспотизму не сила пояснити, як права людини можуть гарантуватися в умовах урядового всевладдя?

Коли в 1989 р. 98-річна вдова Людвіга фон Мізес дізналася, що Берлінська стіна впала, а комуністичні режими Східної Європи почали руйнуватися, вона усміхнулася та… заплакала… Як їй хотілося, щоб Людвіг дожив до цього дня. Губи самі шепотіли:

– Він знав… Він знав, що одного дня комунізм зійде нанівець.

Ще 1922 р. у науковій праці “Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз” він пророчо передбачав:

● Врешті-решт, соціалізм є менш довершений спосіб організації виробництва, аніж капіталізм, і веде він до скорочення продуктивності праці. Відповідно до цього, у соціалістичному суспільстві рівень життя народних мас буде завжди нижчим, ніж за капіталізму. Поза сумнівом, цей аргумент ніколи не спростовувався радянським досвідом. Єдиний достовірний факт щодо Радянської Росії, з яким згодні всі, полягає в тому, що рівень життя народів у СРСР значно нижчий, аніж у країні, зразково представленій капіталізмом, – у Сполучених Штатах. Якщо розглядати соціалізм у термінах експерименту, доведеться погодитися: експеримент чітко засвідчив переваги капіталізму та другосортність соціалізму. Звісно, захисники соціалізму схильні тлумачити відставання рівня життя в Росії інакше. Для них причиною злиднів є не соціалізм, а інші обставини. Одні посилаються на відсталість Росії та царат, другі – на руйнівний вплив воєн, треті – на приховану ворожість капіталістичного оточення, четверті – на уявний саботаж залишків російського дворянства, буржуазії та куркулів. Немає сенсу спростовувати всі ці нісенітниці.

Що тут скажеш…

– Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: “Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі”. (Матвій 13:57).

Олександр Рудяченко

Источник: www.ukrinform.ua