«Люди вилазять із густішого», або Про командира із рожевим волоссям 09.01.2025 09:30 Укрінформ На місці його загибелі є курганець з хрестами. Їх видно з дронів. Але доступ туди може бути лише після звільнення цієї території
В Івано-Франківську наприкінці грудня 2024 року панк-гурт «Пенсія» з художником та музикантом Яремою Стециком провели Коляду вулицями міста. На неї прийшли понад 300 людей. Цю Коляду другий рік поспіль грають у пам’ять про музиканта та пластуна Юрка Стецика — старшого сина з багатодітної родини художників Яреми та Наталії Стециків з Івано-Франківська.
СОНЕЧКО У СІМ’Ї
У рідному місті Юрко закінчив Українську гімназію №1. У родині пригадують, він не надто засиджувався над домашніми завданнями, бо відвідував спортивні секції з футболу, плавання, бойового гопака та інших видів спорту. Був активним пластуном.
«Юрко був суперталановитим з дитинства. Він міг бути прекрасним футболістом, цимбалістом чи слюсарем. У нього все виходило і він навчився цим користуватись у дорослому віці. А в тому часі він був мегаобдарований», – розповідає батько Юрка, художник Ярема Стецик.
Пізніше Юрко вступив до Львівської політехніки, де здобував спеціальність у галузі містобудування. Згодом перевівся на факультет архітектури до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. З 2019 року перебував на строковій службі у Полтавській області. Після демобілізації активно займався музикою. В Івано-Франківську його знають як організатора рейв-вечірок із гуртами «Трясовина», «Пенсія» та «Злипні». Там Юрко грав на бас-гітарі, бубні та цимбалах. А ще допомагав батьку в оформленні інтер’єрів, ходив у гори і просто радів життю.
«До війни мій старший брат був митцем. Він писав музику, влаштовував виставки, дуже любив життя і постійно щось творив. Юрко був життєрадісним, неординарним. Я завжди хотіла бути схожою на нього. Він жив фантастичним світлом, яке я дуже хотіла перейняти, був сонечком нашої сім’ї. Завжди підтримував, давав поштовх, щоб ми пробували щось нове й отримували радість від кожного дня на землі», — каже виданню "Глузд" сестра Юрка, Софія Стецик.
Перед повномасштабним вторгненням Юрко працював у майстерні з виготовлення одягу та сувенірів «Буквиця». Коли почув про війну, відразу подався до військкомату і на наступний день став в ряди тероборони.
«Юрко отримав повістку, але він і без неї пішов би служити. У березні вони вже поїхали на Сумщину, Харківщину, Полтавщину, а з літа зайняли позиції біля Гуляйполя», – пригадує Ярема Стецик.
СПОКІЙ СТОСУНКІВ
Вже на службі Юрко часто дзвонив до рідних. Він годинами міг говорити з батьками і ці розмови були дуже теплими та дружніми.
Свою останню відпустку Юрко провів вдома, де у сімейному колі грали його різдвяні пісні. Тоді він ще написав свій хіт «Де такий вайб взяв?» Тоді ж з’явились його писемні «заповіти», які вже пізніше прочитають найближчі. Тоді ж Юрко пофарбував волосся у рожевий колір.
«Це була його своєрідна терапія. Упродовж служби на фронті він мав різні кольори волосся. Я ще питався, чи його не сварить командування, а Юрко відповідав просто: «Ті, що можуть сварити, до нас не доїжджають, а ті, що поряд, розуміють, що будь-який блиск невійськового є корисним». Що тоді для мене було найважливішим? Спокій стосунків. Якщо у підлітковому віці Юрка ми сперечались і наші стосунки були на межі кризи, то останні роки, хоча вони були важкими, минали у мирі і розумінні. Ми були вже з ним союзниками», – додає Ярема.
Після відпустки Юрко поїхав на передову. Свій останній бій він прийняв 28 грудня 2022 року у віці 23 роки. Командир відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї роти 78-го окремого батальйону 102-ої окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського молодший сержант Юрій Стецик з позивним Пікассо офіційно вважається зниклим безвісти після бою біля села Дорожнянка Запорізької області.
Коли родині повідомили про смерть Юрка, Ярема та Наталя Стецики для себе ще з’ясовували обставини цієї трагедії. Кілька побратимів підтвердили, що Юрко загинув.
«Це був ранок, близько 9.30. Вони тримали оборону під час наступу російських морпіхів. Юра тоді вже був командиром – збирав людей, розставляв їх на позиціях, формував лінію оборони. В один момент він відкрився. Куля влучила в голову, пройшла між каскою. Він загинув миттєво… Можна було б затятись і не вірити. І частина моїх родичів так і думають, що Юрко повернеться, частина друзів ще думають, що він у полоні… Але так можна говорити і про присутність Бога. Мовляв, за руку Його ніхто не тримав. Або бути як Фома, який говорив, що поки не вкладу пальці у Твої рани, то не повірю… Ми повірили в це одразу, але перші дні перепитували побратимів. І ми їм дякуємо, що вони викарабкались з того бою і набрались сил нам подзвонити», – розповідає Ярема Стецик.
Зі слів побратимів, у тому бою вони втратили двох бійців. Смерть Юрка бачили, а ось доля іншого військового досі є невідомою. Тоді з бойових позицій вдалося забрати всіх поранених. Тіла загиблих винести не змогли.
«Якби знайшли тіло, то нашим паломництвом була б дорога на цвинтар. Але тепер це шлях на фронт, куди не добратись… Ми розуміємо, що це знаходиться у небезпечній зоні, знаємо приблизне місце поховання. На тій позиції є курганець з хрестиками. Їх видно з дронів. Але доступ туди може бути лише після звільнення цієї території. Цілком ймовірно, що тепер там все заміноване», – говорить Ярема Стецик.
«ЛЮДИ ВИЛАЗЯТЬ ІЗ ГУСТІШОГО»
«Для кожного із наших дітей втрата Юрка є кризою. Настя зараз працює у Києві. Коли вона з’являється, люди стараються зовсім не вживати російську, бо для Насті це неприпустимо. Софія написала кілька пісень. Скоріше за все, у кожній з них є Юрко. Захар у нас поки не може говорити на цю тему. Йому, напевно, найскладніше. Меланії шість років і вона досі вимагає від нас, аби Юрко приходив бодай уві сні, щоб обійматись з ним», – розповідає Ярема Стецик.
Художник пригадує, коли із фронту привезли сумку з речами Юрка, то у ній вони знайшли чимало його записів. Каже, Юрко нотував все, що не встиг сказати.
«Він, напевно, розумів, що це хтось рано чи пізно таки буде читати. Ось там ми знайшли запис: «Люди вилазять із густішого». Думаю, це був його студентський період складних пошуків, коли не обминали депресії… Скоріше за все, він виколупувався тоді із своїх життєвих проблем, з нами він не ділився. Так от ми на його день народження і запустили ідею – зробити для родини футболки з дизайном «Люди вилазять із густішого», – розповідає художник.
Футболки замовили на виробництві «Буквиця», де раніше працював Юрко. Там ця ідея так сподобалась, що запропонували її розвинути – створювати такі футболки на замовлення, щоб зібрати кошти на адаптивний одяг для поранених.
«Ця ініціатива тоді запустилась. Цього місяця зібрали вже біля 100 тисяч гривень прямих донатів для шиття адаптивного одягу», – говорить Ярема.
Спочатку вони співпрацювали лише з прикарпатськими лікарнями, а тепер вже є контакти з прифронтовими. Також у виробника вже можна замовляти худі та інший молодіжний одяг з дизайном від Стециків та від друзів Юрка.
«Цей одяг дуже класний. У ньому є частинка доброго відношення. Так, він трішки дорожчий, але й більш кайфовий. У ньому є емоція», – запевняє художник.
Зізнається, нині родина Юрка втратила цікавість до подорожей за кордон, бо має засторогу, що й там можуть почути російську. Водночас, підтримують будь-які рухи, що мають зв’язок із Юрком.
ОСНОВНЕ – МОЛИТВА
«Для нас молитва – це основне. Формат типових поминальних обідів ми не зуміли знайти. У нас це не працює. Формат вечора пам’яті теж не завжди виходить. Тому маємо формат Коляди – це наша спільна з ним історія. Він змалку з нами був у Коляді, а в дорослому віці сам її робив. Друзі, які з нами тепер були, переважно, з його середовища. З багатьма із них Юрко свого часу колядував. Вони придумували свої пісні, вкладали в них свої меседжі, створювали свій світ. Це круто. Тепер я стараюсь їх запрошувати у наші Коляди і це найцікавіші моменти. Тепер ми це будемо робити завжди», – запевняє Ярема Стецик.
Такі ж фестивалі організовує ще молодіжна команда «Потужняк», в якій свого часу творив Юрко. Два роки поспіль рок-н-рольний фест в Івано-Франківську проводять у пам’ять про нього, а кошти віддають для ЗСУ.
«Юрко тепер ніби грає з нами у гру, ховається, втікає. Тому ми створюємо такі формати, де йдеться не про пам’ять, а про життя. За музей він би нас сварив. А грати «На шапку» у середмісті, чи водити друзів у гори – це його рухи. Нам допомагають спільні з ним проєкти», – каже Ярема Стецик і пропонує усім, хто пам’ятає Юрка, або вшановує інших Героїв, піднятися разом з ним та найближчими у високогір’я Карпат, де створювати відепроєкти їхніх портретів.
Ярема цей проєкт розпочинав з Юрком і вони назвали його «Вожу друзів у гори». Тепер, каже Ярема, Юрко уві сні часто питає його, коли ж вони знову піднімуться з Героями в Карпати.
А ще додає, коли бачить рожеве небо, то розуміє, що це «маячок від Юрка».
«Не обов’язково це науково обґрунтовувати, але ми бачимо, що це його почерк. Лише він міг домовитись з Богом про таке. Адже він загинув у рожевому кольорі, з рожевим волоссям…»
***
21 травня 2023 року Юрко Стецик посмертно нагороджений Залізним Пластовим Хрестом. Відзнаку вручили родині загиблого.
2 травня 2024 року на фасаді Івано-Франківського ліцею імені Миколи Сабата (колишня назва «Українська гімназія №1») відкрили меморіальну дошку полеглому Юрку Стецику.
Офіційно Юрко Стецик досі вважається зниклим безвісти.
Ірина Дружук. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК.
Фото зі сторінок у ФБ Юрка Стецика та його батьків – Наталі та Яреми.
Івано-Франківськ Музика Загибель Зниклі безвісти Коляда Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
