Стрічка «Сенсація» Джея Роуча – доволі своєрідне видовище, видовище не для слабких
Вийшов на екрани фільм «Сенсація» / «Bombshell» / дослівно «Сексбомба» – один із цьогорічних лауреатів «Оскара» (за грим). Режисером цього фільму є Джей Роуч – постановник кількох комедійних стрічок, серед яких – фільми про Остіна Паверса та дилогія «Знайомство з батьками». У його доробку – також драматичний (і багато в чому маніпулятивний) фільм про одну із ліберальних ікон минулого століття – голлівудського сценариста та комуніста Далтона Трамбо.
Картина «Сенсація» розповідає про сексуальний скандал та супутні йому події, які трапилися влітку 2016 року, коли спочатку одна телеведуча, а згодом іще кілька співробітників кабельного американського каналу «Fox news» заявили про сексуальні домагання з боку керівника телемережі Роджера Ейлса. Скандал закінчився звільненням Елса та виплатою компенсації постраждалим.
Ці події були вже раніше відображені у мінісеріалі каналу «Showtime» «Найгучніший голос» / «The Loudest Voice» – там роль Роджера Елса зіграв Расел Кроу, за що отримав «Золотий глобус».
І серіал, і фільм отримали неоднозначні відгуки серед багатьох фахівців та учасників подій – і така реакція навряд чи є дивною, оскільки йдеться не просто про актуальні теми та проблеми, порушені у фільмі, а про доволі заангажоване їхнє висвітлення, яке має прямий стосунок до поточної американської політики. Йдеться, власне, про боротьбу лібералів та консерваторів, яка останніми роками набула чи не епічного масштабу. Обидві стрічки – і серіал, і кінофільм – створені людьми, ліберально налаштованими, які не просто критикують своїх опонентів консерваторів, а й намагаються їх усіляким чином дискредитувати, очорнити та навіть демонізувати.
Перед нами – максимально тенденційне кіно, яке є більше засобом у політичній боротьбі, ніж естетичним висловлюванням, і воно фактично не гребує жодними засобами у показі своїх ворогів. Саме з подібного типу картин можна дізнатися, чим насправді є американська політика та телевізійна журналістика, якими непримиреними є опоненти, і настільки високими є ставки у політичній грі та кар’єрному зростанні на національному телебаченні.
Картина «Сенсація» доволі складно організована, це аж ніяк не лінійна історія, тут багато спогадів, оповідок від першої особи, не дуже зрозумілих для неамериканського глядача подробиць та деталей телевізійного і політичного життя. Для осягнення багатьох речей недостатньо знати контекст – варто просто бути американцем. І все ж, у фільмі можна виділити сюжет.
У ньому йдеться про трьох жінок різного віку: наймолодшій – тут трохи за двадцять, старшій – трохи за п’ятдесят. Ці жінки працюють на каналі «Fox news» у різних статусах. Одна із них – суперзірка, яка перебуває на вершині успіху . Її звати Меґін Келлі, й її зіграла акторка Шарліз Терон. Інша ведуча – не настільки успішна й перебуває радше напередодні завершення власної кар’єри, аніж на її злеті. Її звати Гретхен Карлсон, і її зіграла Ніколь Кідман. Третя – зовсім молода, амбітна, сповнена ентузіазму та віри у себе. Її звати Кайла Поспісіл, й її зіграла Меґан Роббі. І якщо перші двоє – реальні особи, то третя – так званий зібраний образ, який поєднав кількох неназваних прототипів.
Оповідаючи цілком реальну історію, фільм «Сенсація» не може показати більшість її подробиць з дуже простої причини – широкій публіці просто недоступна вичерпна інформація про такого типу речі. Справа у тому, що сторони конфлікту завше підписують угоду про нерозголошення. Ця угода є частиною контракту, який зобов’язує найманих працівників розв’язувати конфлікти з начальством в арбітражному, а не у звичайному суді, а це дозволяє сховати від громадськості деталі справи та умови досягнутої угоди.
Іншими словами, «Fox news» має усі законні підстави просто відкупитися від обвинувачок, що й було зроблено у реальності. Відтак, як там все було насправді – ніхто достеменно не знає, і навряд чи колись дізнається. Тому на самому початку фільму його творці й роблять кілька застережень щодо того, які частини їхньої оповіді можна вважати документальними, а, отже – й достовірними, а які цілком вигаданими – отже, недостовірними. Важливо також, що згадані реальні люди мали можливість брати участь у створені фільму й стежили за тим, як їх показуватимуть у кіно – й це робить стрічку ще більш необ’єктивною, ніж вона могла би бути.
У цьому контексті цікаво спостерігати за історією збірного персонажа, якого зіграла Меґан Роббі, оскільки саме тут проявилося усе розуміння авторами фільму загальної ситуації на каналі «Fox news» та ймовірного розвитку подій. На самому початку ми бачимо молоду жінку, сповнену ентузіазму щодо телебачення та власного майбутнього на ньому. Вона прийшла на телеканал, будучи його глядачкою, його шанувальницею. Вона виросла в родині, яка вірила усьому, що показує «Fox news».
Дівчина не просто дивилася телевізор, довіряла побаченому, а й мріяла зробити на цьому телеканалі кар’єру. І її мрія начебто збувається: вона працює в одній із денних програм, щоправда за кадром. Одного разу вона отримує нагоду піднятися кар’єрними сходами – перейти із денної у програму прайм-тайму. Згодом вона збільшує ставки – й опиняється у кабінеті самого Роджера Елса. Далі нам показують те, що, на думку авторів фільму, завше траплялося із молодими та амбітними жінками, які мріяли про кар’єру на «Fox news». Видовище це малоприємне, проте воно цілком на совісті авторів стрічки, які пропонують глядачам тільки власну версію подій.
Однак ця фантазія проектується на весь телеканал, мовляв, подібний шлях був звичним для кар’єрного зростання молодих ведучих «Fox news», які були змушені надавати інтимні послуги у кабінеті начальника. І жінки начебто приймали пропозиції, оскільки, мовляв, не мали вибору. Варіант – усе покинути – їм не спадав на думку: дорога до слави, влади та багатства була дуже вже спокусливою.
Зрештою, це й усе, що треба про цих героїнь знати: у фільмі ви не знайдете ідеалізму, жертовності, безкорисливого служіння свободі слова чи якимось цінностям – тут тільки марнославство, гонитва за успіхом чи звичайний конформізм, який ладен виправдати усе на світі.
Ідеалізм тут усіляко ставиться під сумнів, а у випадку з консерваторами – він просто дискредитується: головний герой фільму зображений чи не божевільним авторитарним параноїком.
Це не перша американська картина останнього часу, яка веде мову про актуальні американські події, які набули значного резонансу. Тут варто згадати фільм «Влада» / «Vice» (2018), що був присвячений американському віце-президенту часів Буша-молодшого Діку Чейні. Того так само показали войовничим параноїком, який прагне узурпувати виконавчу владу.
А взагалі – тема зловживання владою у новітньому американському кіно тягнеться ще від картини «Вся президентська рать» (1976) Алана Пакули, яка присвячена розслідуванню журналістами газети «Вашингтон пост» Вотерґейтського скандалу.
Проте «Сенсація» – не про журналістські розслідування, а про сексуальні домагання. Фільм підходить до теми зовсім не так, як це було навіть шість років тому, коли вийшла картина «Загублена» Девіда Фінчера, у якій ще вгадувалися відголоски фільмів нуар чи навіть еротичного трилера, хоч уся увага вже тоді була перенесена в суспільну площину, яка, зрештою, стала визначальною у подальшому.
Проте у стрічці Фінчера ще було місце пристрасті, двозначним еротичним іграм, спокусі, маніпуляції сексом. У «Сенсації» всього цього вже немає. Тут є тільки влада, тільки зловживання службовим становищем з боку чоловіка, а єдиним натяком на секс є лесбійські стосунки. Усе інше, схоже, цілком взято під контроль і навіть криміналізовано.
«Сенсація» демонструє вкрай відразливий, у всіх сенсах цього слова, світ американського телебачення, яке тримається на марнославстві, зловживанні владою, лицемірстві та корупції. Тут немає позитивних героїв – кожного з персонажів можна запідозрити у нечесній грі. Проблема – у тому, що своєю мішенню автори фільму обрали тільки канал «Fox news», який показаний ними у вкрай негативному світлі. Чи робиться щось подібне у протилежному таборі, на ліберальних американських телеканалах? Чи немає там випадково таких самих огрядних, хворих, старих та все одно хтивих начальників, які зловживають свою владою?
Взявши за основу реальну історію, автори цього фільму достеменно її не розповіли, бо просто не могли це зробити з об’єктивних причин. Водночас фільм пропонує і певне узагальнення, оскільки йдеться не тільки про «Fox news», а й про так звану «трампівську Америку», яка начебто одержима архаїчними ідеями і прагне знищити усе прогресивне у цій країні. Консерватори тут всіляко дискредитуються, так само, як і люди, які їх підтримують.
Себто, стрічка «Сенсація» – доволі своєрідне видовище. Це фактично безжанрове кіно, така собі полемічна мозаїка, яка має за мету не стільки розповісти, скільки звинуватити та дошкулити. Можливо, це сатира, можливо – просто акт ненависті щодо телеканалу «Fox news», але у будь-якому разі перед нами – суто політика, суто боротьба за владу. Не більше, проте й не менше. Видовище, як то кажуть, не для людей зі слабкими нервами.
Ігор Грабович. Київ
Источник: www.ukrinform.ua
