Каталонський вирок і розкопана могила Франко: ніщо не минає безслідно » Інформаційні новини світу
Главная » Україна » Каталонський вирок і розкопана могила Франко: ніщо не минає безслідно

Каталонський вирок і розкопана могила Франко: ніщо не минає безслідно

Позачергові вибори в Іспанії довели — від зворотного, щоправда, — що заради спільного майбутнього, треба відмовлятися від власної впертості.

У неділю, 10 листопада, Іспанія вдруге в поточному році голосувала на парламентських виборах. І що? Соціалісти на чолі із Педро Санчесом, скоріш за все, залишаться при владі. Але – їхній мандат довіри похитнувся саме через політичні ініціативи влади. Що стосується решти партій, то виграла лише одна – яка запропонувала виборцю повернення не до старого, а до дуже старого… Лідери, які ніяк не могли скласти ціну собі і своїм фракціям в Кортесах, – пролетіли, деякі «зі свистом». Тобто, три гетьмани на дві булави – це не тільки наша, українська реальність.

Що було

Власне, голова уряду Іспанії Педро Санчес був змушений йти на ці вибори, але був впевнений, що вони будуть куди більш успішними для нього та Соціалістичної партії. Справа в тому, що до влади він прийшов в червні минулого року на тлі нечуваної політичної кризи навколо Каталонії та спроби проведення там референдуму про незалежність та, відповідно, неадекватної і незграбної реакції тодішньої правлячої консервативної Народної партії на сепаратизи (ніби й жорсткої, і в межах іспанського законодавства, але – загалом неефективної) помноженої на корупційний скандал у правлячій еліті. І – довелося ставати головою уряду меншості для стабілізації ситуації (у соціалістів було тоді тільки 85 мандатів в нижній палаті парламенту). Санчесу це відносно вдалося: за декілька місяців уряд Іспанії спромігся організувати юридичну оцінку подій в Каталонії, вів відповідне розслідування, у внутрішній політиці – вдалося збалансувати бюджет, розширити в ньому соціальні програми, на зовнішньому контурі – перехопити ініціативу в Італії щодо міграційного питання та продемонструвати дружню політику щодо біженців. В принципі – всім було зрозуміло: дострокові вибори все одно невідворотні, голосування в кортесах мають штучний характер, довго так тривати не може. Санчес вибори оголосив і вони пройшли в квітні. Перемога соціалістів була переконливою (123 мандати), але недостатньою для формування однопартійного уряду, вона виглядала впевненою на тлі повного провалу народників (тільки 66 місць) та невдачі головних конкурентів Санчеса по лівому табору – радикальної коаліції «Подемос» (42 мандати). Варіантів коаліції було небагато: або із «Подемосом» та дрібними лівими регіональними партіями, передусім із Каталонії, або – союз із ліберальною партією «Громадяни» (57 мандатів).

…І що стало

І тут почалися знайоми українцям історії. Що лідер «Подемос» Пабло Іглесіас, що лідер «Громадян» Альберто Рівера відчули ціну власної «золотої акції» та почали шантажувати Санчеса своїми вимогами щодо входження в коаліцію. І – це все тривало з травня і до вересня, коли голова уряду махнув рукою та оголосив про чергове дострокове «перезавантаження». Але – йшов на нього із впевненістю на покращення результату соціалістів, Рівера – мав мрію стати другою за результатом партією, вибивши народників, а Іглесіас – теж підвищити свою вагу.

Альберто Рівера

Паралельно – життя не стояло на місці: закінчилося судове слідство проти лідерів сепаратистів Каталонії, вони отримали ну, надто жорсткі вироки і терміни ув’язнення. Причому серед засуджених є активні політичні гравці, що мають мандати іспанського парламенту, або є чиновниками регіональної влади Каталонії. Трансляції протестів у Барселоні у жовтні, звісно, підвищили градус протистояння у виборчій кампанії

А ще Санчес виконав свою та загалом соціалістів давню обіцянку: довів до завершення процедуру перепоховання колишнього диктатора Франсіско Франко із меморіалу «Долина полеглих» до фамільної усипальниці. Але зауважимо: все це не вплинуло на позиції уряду – його підтримка в цілому залишилася на тому ж рівні, а от скористалися таким тлом інші політичні сили. Насамперед, праворадикальна партія «VOX» («Голос»), очолювана Сантьяго Абаскалем, яка у квітні вперше пройшла до кортесів із 24 мандатами. Її порядок денний – не в реакції на виклики сучасної політики, а в поверненні до минулого, до традицій, притаманних іспанському суспільству саме за часів Франко – із усією цією підкресленою релігійністю та опорою на сімейні устої та навіть – на розподіл обов’язків між чоловіками та жінками. Тобто такий собі застиглий у часі консерватизм навіть не в економіці, а саме – у свідомості. І от Абаскалю вдалося цю хвилю, що стосується більше психології та природних інстинктів, вловити та зіграти на неї. Із додаванням, звісно, звичних гасел про мігрантів та загрозу монархії, а значить – і державі, від уряду соціалістів. І ця ставка виявилася не марною.

Архітектори власних амбіцій біля розбитого корита, а «витягувати Іспанію» – знову Санчесу

Повторимося: виборів 10 листопада цілком могло не бути – якщо б Рівера чи Іглесіас трохи збили із себе пиху та уклали коаліцію із соціалістами. Але…

Соцпартія отримує 28% та 120 мандатів – порівняно із квітнем на 0,7% та 3 мандати менше. Це не поразка, а така собі стримана стабільність, зниження ж результату – залежить і від падіння явки – майже 76% у квітні проти трохи менше 70% зараз. Проте, соціалісти зазнають значних втрат у верхній палаті – в сенаті, де втрачають майже 30 місць (92 замість 121) – і відповідно одноосібну більшість. Народна партія все ж таки змогла оговтатися від квітневого розгрому та покращує свій результат до 20,1% або 88 мандатів, в плюсі народники і в сенаті. Тут все зрозуміло – новий молодий лідер, якому ще нема й 40 років, Пабло Касадо спромігся згуртувати традиційний електорат партії та відійти від її позиціонування як партії (незважаючи на назву) заможних та аристократів.

А от усі, хто поставив амбіції вище за здоровий глузд – програли. І якщо «Подемос» Іглесіаса із 12,9% втратила тільки 7 місць – та отримав 35 мандатів, то «Громадяни» Рівери – зазнали нищівної поразки із 6,8% (у квітні було 15,9%) та втратили одразу 47 мандатів – тепер лібералів будуть представляти тільки 10 осіб… А от у «VOX» – святкує перемогу: із 15,1% вони збільшують своє представництво з 24 до 52 мандатів!

І що найцікавіше: Альберто Рівера, який зазнав і особистої поразки – це ще молодий політик, що походить з Каталонії, де розпочав свою політичну діяльність, ризикуючи багато чим, як прихильник єдності Іспанії. Саме така позиція привела його у вищу політичну лігу та давала шанс стати справжнім новим лідером країни на зміну традиційним та набридлим соціалістам чи народникам, що заміняли один одного десятки років. І – не зважаючи на шанс, що потребував тимчасового компромісу, Рівера обрав амбітну особисту перспективу – і програв, провалившись саме в базовій для себе Каталонії, де його випередили навіть непопулярні там праві народники та «VOX». От вам ціна особистого марнославства.

Сантьяго Абаскаль

Але – лідер «VOX» Сантьяго Абаскаль – в особистій історії – повторення Рівери. Адже він походить із іншого ураженого історичним сепаратизмом регіону Іспанії – Країни басків. Та так само, спочатку у лавах народників, а потім – і вже як окремий політик – відстоював ідею іспанської єдності, перебуваючи багато років під державною охороною, через прямі погрози життю від баскських націоналістів, що винесли йому заочний смертний вирок.

Оці два приклади – вельми цікаві, тому що «Громадяни» свого часу були справжнім ковтком нової політичної практики для Іспанії, коли ідея примирення та єдності виходила не з давнього рішення еліт – а з внутрішніх потреб сучасних людей, що живуть у вільному світі. Крах цього руху – звісно, привід серйозно задуматися про загальні цінності Європи та необхідність їх серйозного коригування та оновлення. Тому що на зміну Рівері приходить Абаскаль – із своєю правдою та опорою на те, що також не можна відкинути як чистий популізм – за ним церква та столітні традиції.

Що важливо тут для України (хоч, звісно, паралелі дуже умовні) так те, що за майже шість років війни у нас так і не з’явилися нові політичні фігури на Південному Сході, не лише на окупованих окупованих територіях, що стали б загальнонаціональними авторитетами та почали би брати участь у формуванні порядку денного країни.

Безліч варіантів, або знову вибори

Між тим, в Іспанії – переддень складних перемовин та різних сценаріїв розвитку ситуації: може бути, що знову утвориться уряд меншості з соціалістами на чолі (а значить Педро Санчес продовжить головувати в уряді), в якій вже готовий увійти «Подемос» (і де вони були раніше?), лідер якого Іглесіас тепер говорить не тільки про історичну можливість, а про історичну необхідність формування коаліції, що буде протистояти посиленню крайньоправих (будемо відверті – прямих спадкоємців Франко). Може бути і коаліція – або крихка з соціалістів, «Подемос», екосоціалістів та регіональних лівих та унітаристських партій або – більш стабільна – з додаванням «Громадян». Всі ці сценарії – насправді говорять, що в іспанській політиці або пройде значне переосмислення її змісту, концепцій та ідей, або чергові позачергові вибори знову стануть реальністю та перетворяться на ще одну, політичну, традицію. Коли політичні амбіції та програми будуть змагатися вже не між собою, а з підсвідомістю та фантомами забутої громадянської війни, які ще можуть вийти на поверхню на тлі безпорадності чи просто – безвідповідальності.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ)

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*