Як «Україна – не Росія», так і «Білорусь – не Україна»
Білорусь-2020
27.08.2020 20:06
Укрінформ
Що випливає зі слів Алексієвич про посередництво Путіна у врегулюванні конфлікту
До Слідчого комітету Білорусі Світлана Алексієвич йшла як член президії Координаційної ради опозиції. Чисто юридично це закінчилося пшиком. Знаменита письменниця, яка прийшла зі своєю адвокаткою, відмовилася давати свідчення проти себе, на що за законом має право. Свідчити ж ще про щось вона не могла, оскільки активної участі у роботі КР не брала – у неї зараз проблеми зі здоров'ям.
Більш важливим був сам факт виклику Нобелівської лауреатки до білоруських силовиків – хід для влади безглуздий, шкідливий, що говорить про неповну адекватність. Важливим також було особисте підтвердження Світланою Олександрівною факту її входження до Координаційної ради з трансферу влади та її Президії.
Ну, а найпікантніший сюжет, який викликав неоднозначну реакцію в Україні, – заклик залучити Путіна до розмови білоруської опозиції та Лукашенка. Ось на ньому, мабуть, варто зупинитися докладніше.
АНАЛОГІЇ З НАМИ: ПУТІН НА УГОДІ 21 ЛЮТОГО 2014-ГО
Справді, чи таким вже жахливим, наївно-безглуздим або навіть просто несподіваним є те, що сказала Алексієвич?..
Час летить швидко, а подробиці подій вилітають з голови ще швидше. Після шести з половиною років гібридної війни проти РФ якось призабулося, що 21 лютого 2014 року серед посередників при укладанні «угоди про врегулювання політичної кризи в Україні» були не лише представники Євросоюзу (глави МЗС Німеччини та Польщі, а також начальник департаменту МЗС Франції), а й особистий представник Путіна Володимир Лукін. Так, останній відмовився ставити підпис під угодою, але в переговорах при її укладанні брав участь.
Тобто, можна сказати, що і під час нашого Євромайдану (за всієї відмінності з нинішньою білоруською революцією) Путін брав участь у «врегулюванні політичної кризи». Правда, тільки до того часу, поки Янукович не втік зі столиці. Після чого стало остаточно зрозуміло, що провідників кремлівських інтересів у Києві у Путіна не залишилося. Ось тоді і почалася пряма агресія. А після її, великою мірою, провалу – акцент знову почав робитися на підтримці і вирощуванні в Україні промосковських сил як в інформаційному полі, так і в політичному (що у країні, де 30% сумують за СРСР, на жаль, природно і небезпечно).
Передбачаю ще один аргумент. Що в Україні тоді путінський представник був один серед трьох діячів Євросоюзу, а у заяві Алексієвич йдеться лише про Путіна. Так, є така відмінність. Але вона все ж не головна і багато в чому лише видається. Для того, щоб побачити це, треба повністю ознайомитися з виступом нобеліатки, не вириваючи фразу про Путіна з контексту.
І ось далі, вибачте за довгу цитату, даю повну розшифровку слів Алексієвич, але вона тут є дуже важливою (не кажучи вже про те, що зайвий раз послухати нобеліатку з літератури не завадить). Біля будівлі Слідкому письменницю чекала група підтримки, журналісти, інші члени Ради.
Источник: www.ukrinform.ua
