Потрібно відходити від “совка”, – доброволець про застарілу культуру поховання військових Аліна Курлович Основні тези
- Доброволець Владислав Терешин закликає змінити культуру поховання загиблих військових в Україні, аби держава системно займалася цим процесом, а не лише ініціативні групи.
- Прикладом системного підходу є бригади “АЗОВ” та Третя окрема штурмова бригада ЗСУ, які впроваджують культуру поховання, допоки це не стало нормою на загальнодержавному рівні.
Процедура поховання загиблих військових потребує змін. Цим має займатися не сім’я чи друзі, а держава – на системному рівні.
Доброволець Владислав Терешин в ефірі 24 Каналу зазначив, що в Україні дуже багато загиблих, але й досі немає навіть елементарної культури поховання. Цим має займатися держава, а не ініціативні групи з числа друзів та родичів загиблих.
Почему стоит менять культуру захоронения?
“Коли у нас загинув друг, він говорив: “Якщо я загину, я хочу, щоб на моїх похоронах люди віджимаються. Як у відео американського похорону: загинув солдат – і на похороні всі віджимаються”, – розповів Владислав Терешин.
Він додав, що саме тоді дізнався: у США існують усталені традиції поховання, особливе ставлення до шанування загиблих. Починаючи з доставки тіла – у тому випадку, наприклад, з Афганістану. Труну виносять з літака – акуратно оформлену, а не просто обкладену вінками, як це часто буває в Україні.
В Україні культуру поховання та догляду за загиблими запроваджують, зокрема, такі бригади, як “АЗОВ” та Третя окрема штурмова бригада ЗСУ. Вони мають власні патронатні служби, які займаються і пораненими, і загиблими. Натомість загалом у Збройних силах України така система поки що не налагоджена на загальнодержавному рівні.
Ми займалися тим, щоб військкомат надав якісь документи. Потім із цими документами треба йти до місцевої влади. Його поховали на Алеї Слави у Харкові. Він отримав звання Героя України посмертно,
– сказал Терешин.
Він додав, що навіть людей із нагородами не можуть гідно поховати, якби не ініціатива друзів, близьких та батьківщини. А якщо у когось немає сім’ї чи близьких – такого поховання герой не отримає. Саме тому ці підходи слід змінювати.
Цвинтарі мають бути, як парки
Він згадав, що колись винаймав житло у Берліні напроти кладбища. Через це кладбище люди бігали, хтось гуляв із візком, бо він виглядав, як парк.
І так має бути. Подивитись на цвинтарі біля Великої Британії, у США – як виглядають військові кладбища. Нам треба змінювати підхід. Потрібно відійти від “совка”, який просто ховав людей і всім ставив однакові гранітні плити,
– сказал Терешин.
Він зазначив, що на такі могили не хочеться приходити нікому, окрім родичів та близьких. Додавши також, що українські кладбища постійно розширюються: коли їдеш автомобілем через населені пункти, скрізь видно прапори на могилах.
Але хоч би якою страшною була ця картина, пам’ять про загиблих треба зберігати. А щоб зберегти – слід створити щось, що втратити роки. Тому що прапори з часом зникнуть: їх знімуть, вони зламаються – і кладбище перетвориться на звичайне місце поховання. Люди просто проходитимуть повз.
Важливо! 48-річний захисник Григорій Кутик із села Білогородка Рівненської області помер від тяжкого поранення, здобутого на фронті. У Вербській громаді оголосили скаргу та готуються достойно вшанувати пам’ять загиблого Героя.
Але ж це – воїни. Це загинули у війні. Молоді хлопці та дівчата, які могли б жити. І для того, щоб пам’ять про них жила – держава має вкладати в ці ресурси.
Читають зараз: Вперше за час війни: Росія почала кидати жінок на штурм Покровська