Верховна Рада продовжила "той самий" закон, побивши рекорд чотирьох попередніх голосувань. Чому? Це, схоже, єдина виграшна тактика в ситуації, що склалася
Верховна Рада продовжила до кінця 2020 року дію закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Крім зміни дати — із 31.12. 2019 на 31.12.2020 — більше жодної коми не змінили. І 320 голосів "за" ухвалення законопроєкту №256 — конституційна більшість, ще й "з запасом". Це рекорд з усіх п’ятьох голосувань, коли приймався цей закон, чи подовжувалася його дія. Дивіться:
-
16 вересня 2014 року. За проект про особливий статус Луганської і Донецької області проголосували 277 народних депутатів.
-
17 березня 2015 року. За проект про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування (№2374) проголосували 296 нардепів.
-
6 жовтня 2017 року. За проект Закону про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей проголосували 229 нардепів.
-
4 жовтня 2018 року. За проект закону про внесення зміни до статті 1 Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" проголосували 245 нардепів.
-
12 грудня 2019 року. Власне, сьогоднішнє голосування проекту Закону про внесення зміни до статті 1 Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" — 320 нардепів “за”. Із них: 220 – “Слуга народу”, 34 — ОПЗЖ, 23 – “Євросолідарність”, 0 – “Батьківщина”, 16 – “За майбутнє”, 0 – “Голос”, 14 – “Довіра”, 13 – позафракційні.
Чому закон “про ОРДЛО” отримав “зеро” від “Батьківщини” та “Голосу” ?
За словами заступника голови фракції Сергія Соболєва, починаючи із 2014 року, їх позиція залишається незмінною щодо “особливого статусу” для окремих районів Донецької та Луганської областей.
Сергій Соболєв
Соболєв: “Ми не вважаємо, що це потрібно врегульовувати саме законом, ми категорично проти, і це ключове, проти тих норм, які закладені в документі щодо безпосереднього проведення виборів до взяття під контроль кордону, ми виступаємо проти того, щоб місцеві бойовики, які сядуть в міськради погоджували кандидатури суддів, прокурорів, щоб вони отримали право на створення своєї окремої місцевої, так званої народної міліції. Де-факто це все означатиме, що ця території є непідконтрольною Україні, а для міжнародних організацій, що Україна з цим змирилася. (…) Наша позиція на сьогодні: вважаємо, що коли ми говоримо про особливий статус, то цей “статус” повинен бути забезпечений через максимальне розширення місцевого самоврядування і закріплення податків за місцевими територіями, не залежно від того, чи це Запоріжжя, Вінниця, Львів, чи Донецьк з Луганськом. Думаю, це єдиний вихід із ситуації”.
Своєю чергою депутатка від фракції “Голос” Юлія Клименко каже, що не могла натиснути з колегами “за” продовження особливого статусу окупованого Донбасу із декількох причин:
Юлія Клименко
Клименко: “Перше — це антиконституційна розтяжка, яка може вибухнути в будь-який момент і розірвати Україну, яка включає особливий статус окремого регіону, амністію бойовиків та терористів, загони місцевої міліції (читай бойовиків) і офіційна російська мова. Тобто федералізація країни, як перший крок до її знищення Путіним.
Так звані “обмеження” в прикінцевих положеннях закону, на які всі посилаються, можна змінити одним голосуванням в 226 голосів. Внести зміну в проголосований закон значно простіше, ніж ухвалити новий, і зробити його постійний, а не тимчасовим.
Друге — наявність чи відсутність цього закону не призведе до відміни санкцій, бо прив’язка санкцій до Мінських угод є неформальною, це не юридичне зобов”язання. (…) Більше того, до зустрічі в Мінську санкції вже існували.
Третє — на жаль, мінські угоди та закон про особливий статус не дають нам можливість зупинити гарячу фазу війни. Тільки цього року загинуло більш як 130 українських військових. Нам потрібно припинення бойових дій, а не припинення вогню, а про це в угодах нічого не згадується. Тобто спочатку постійне тривале припинення вогню та бойових дій протягом 12 місяців, а потім політичні кроки та зміна українського законодавства. Якщо Росія не може не стріляти тиждень, то як вона буде виконувати інші домовленості?!
І, найголовніше, коли Медведчук і ОПЗЖ виступають “за” такий закон — це вже небезпечно і треба голосувати “проти”.
Наш висновок: Україна перемоги дочекається
Ну, з останнім, сказаним Юлією Клименко важко не погодитися. Але крім правильних побажань існує реальність, на яку теж треба зважати. А вона така, що в кожного з тих, хто проголосував "за" є своя логіка та причини. Зокрема, як могла бути проти "Європейська солідарність", якщо це текст до останньої коми був написаний і просунутий за президентства Петра Порошенка? Мабуть, є своя логіка і в приєднанні ОПЗЖ до цього голосування, про яку ми дізнаємось пізніше.
А поки виходить, що закон, з якого ніколи не було (і дасть Бог не буде) застосовано жодного параграфу, визріває, мов, добре вино, – з часом. І, знаєте, чому склалася настільки унікальна ситуація? А тому що за ці шість років, здається, всі в Україні переконалися, що то був і залишається єдиний ефективний тактичний хід у протистоянні з імперським монстром, обкладеним санкціями: говорити неприпустиме "так", обставляючи його десятком цілком логічних і рятівних "ні". А час, який при цьому в України з’являється, використовувати для укріплення оборони, економіки і своїх позицій у світі. Щоправда, з «укріпленням» у нас відомо як, але ж і не безрезультатно! Чого ми чекаємо? Щоб Росія впала. Чого ж, спитаєте ви, вона не впала досі за всі ці роки під санкціями? Хто знає… Може, справа в тім, що Росія вичікує поки впаде Україна і це надає їй сили? Так і стоїмо одне проти одного. Ну, то нічого – Україна, всі ми чекаємо свого. І дочекаємось!
Источник: www.ukrinform.ua
