Іван МагурякОсновні тези
- “Рішала” – колишній інструктор з фітнесу, а тепер очільник групи БпС 6-го батальйону в лавах бригади “Азов”, до якої приєднався 2 роки тому.
- В розмові з 24 Каналом військовий розказав про особистий досвід підготовки до служби, бойові будні та поточну діяльність з дронами.
- До того ж “Рішала” поділився міркуваннями щодо мобілізаційних процесів, добровольчого руху, а також стосовно формування нової генерації українців.
- 1 “Не хотів жодних високих посад”: чим займається “Рішала” зараз?
- 2 “Підійшов гарно до мобілізації”: як боєць долучився до “Азову”?
- 3 Радіоуправління чи оптоволокно: які дрони частіше використовують росіяни та чому?
- 4 “Пілоти – пріоритетна ціль”: які зараз головні виклики, пов’язані з дронами?
- 5 “Будь-який екіпаж готовий”: чи вступають оператори БпЛА в ближній бій?
- 6 Ліс чи населений пункт з будинками: де простіше вести бойові дії?
- 7 “Виїхати броньовиком було неможливо”: про евакуацію побратима на велосипеді
- 8 “Ворога треба знищувати на підході”: про нові плани Міноборони й проблему браку людей
- 9 “Конфлікт сформували люди, а не ІПСО”: про ТЦК і мобілізацію у тилу
- 10 “Не хочу, аби сину довелося пройти мій шлях”: про добровольців і рішення піти в армію
- 1 “Не хотів жодних високих посад”: чим займається “Рішала” зараз?
- 2 “Підійшов гарно до мобілізації”: як боєць долучився до “Азову”?
- 3 Радіоуправління чи оптоволокно: які дрони частіше використовують росіяни та чому?
- 4 “Пілоти – пріоритетна ціль”: які зараз головні виклики, пов’язані з дронами?
- 5 “Будь-який екіпаж готовий”: чи вступають оператори БпЛА в ближній бій?
- 6 Ліс чи населений пункт з будинками: де простіше вести бойові дії?
- 7 “Виїхати броньовиком було неможливо”: про евакуацію побратима на велосипеді
- 8 “Ворога треба знищувати на підході”: про нові плани Міноборони й проблему браку людей
- 9 “Конфлікт сформували люди, а не ІПСО”: про ТЦК і мобілізацію у тилу
- 10 “Не хочу, аби сину довелося пройти мій шлях”: про добровольців і рішення піти в армію
У цивільному житті – фітнес-інструктор, зараз – солдат, за спиною котрого Серебрянський ліс, Торецький та Добропільський напрямки. А ще – довготривала праця оператором FPV-дронів.
“Рішала” – родом зі Львова. З 2024 року проходить службу у війську, у 12-й окремій бригаді спеціального призначення “Азов”. Незважаючи на те, що процес приєднання до армії у воїна був тривалим, все ж таки він став частиною бажаного підрозділу. Раніше “Рішала” був оператором дронів, а нещодавно став керівником групи безпілотних систем штабу 6-го батальйону бригади.
Ми мали можливість поговорити з військовослужбовцем. Про те, як прийняв рішення піти на службу, який напрямок вважає найбільш складним, як змінились технології у цій війні та багато іншого – читайте в інтерв’ю “Рішали” для 24 Каналу.
Якщо актуальні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у обране в Google Додати “Не хотів жодних високих посад”: чим займається “Рішала” зараз?
За понад два роки в “Азові” ви пройшли досить довгий шлях від оператора дронів до керівника групи БПС штабу батальйону. В чому полягає ваша діяльність зараз і які у вас обов’язки?
Насамперед головне з моїх завдань – поєднати комунікацію між екіпажами різних рот БпЛА. Якщо говорити про розвиток, то я безпосередньо беру участь у поновленні інформації щодо технологій, рішень, впровадження та розповсюдження їх в наших екіпажах. Контролюю забезпечення, ремонт, якість роботи тощо. Завдань багато.
На цю посаду ви пристали одразу чи були певні вагання?
Ще відколи я став військовослужбовцем, я в думках тримав ідею про те, що не хочу ніяких керівних посад, оскільки це – велика відповідальність. Я здатен брати на себе відповідальність, але якщо цього є змога уникнути, то я б краще зробив так. Проте у даному випадку я усвідомив, що посада мені підходить, тому що в нашому екіпажі я фактично цим і займався, просто тепер це праця на більш широкому рівні. Тому я задоволений.
Коли командир подзвонив мені й запропонував, то у мене вагань не було. Я переговорив зі своїми командирами, запитав чи готові відпустити мене. Вони всі погодились, то і вибору в мене не було. Але я ні про що не жалкую.
“Рішала” з товаришами по службі працює з дронами / Фото надане 24 Каналу
“Підійшов гарно до мобілізації”: як боєць долучився до “Азову”?
В “Азові” ви починали як оператор FPV-дронів. Чому саме цей напрямок обрали для себе?
Важко відповісти точно, про що я тоді думав. Ну на той момент це була така новинка і я бачив результативність цього напрямку. Окрім того, за станом здоров’я я не придатний до служби. Звісно, робота оператора дронів не проста – вона майже цілодобова, триває по кілька днів, але якби робота вимагала більше фізичних зусиль, я б швидко виснажувався.
Я обирав щось ефективне та корисне. У мене характер такий, що я б не міг знаходитись десь у тилу та працювати з документами. Мені хотілося бути потрібним і знищувати противника. Тому це був найкращий варіант.
“Рішала” на службі / Фото надане 24 Каналу
Ви проходили якісь курси чи навчання, перш ніж піти в “Азов”?
Я вважаю, що добре підготувався до своєї мобілізації. Я пройшов курси FPV, медицини, топографії. Також отримував підручники від своїх друзів, котрі вже були військовослужбовцями.
Коли я прибув у підрозділ, у мене було все – техніка, дрони, комплект захисту. Зрозуміло, знання, котрі я отримав, це була лише невелика частка того, що я вивчив потім, але принаймні я знав про що йде мова, мені було легше навчатися та переймати досвід від тих, хто вже працював.
Ваш цивільний досвід допомагав у підготовці та на службі?
Я був тренером у фітнес-центрі й це повна протилежність тому, чим займаюся зараз. Звісно, вміння підіймати ящик БК з рівною спиною мені знадобилося – завдяки цьому я її не травмував. Але фактично нічого з цього я не зміг застосувати. Хіба що радити щось побратимам на тренуваннях.
Хоча, можливо, те, що я співпрацював з людьми, дало мені позитивний результат, тому що зараз я веду багато комунікації. Цей досвід я взяв з собою.
Тих, хто сам йде у військо, зараз набагато менше, але добровольці все ще є. І я часто бачу коментарі зі звинуваченнями під публікаціями таких людей, мовляв, чому так пізно йдеш в армію, чому тільки зараз і так далі. От коли ви вступали до війська у 2024 році, у вас був досвід, коли хтось намагався спровокувати таке почуття провини?
Мої близькі розуміли ситуацію, в якій я перебуваю. Вони знали, що я піду до війська, як тільки знайду собі місце. Складність була в тому, що я офіцер і важко було потрапити в бригаду. Але я був впевнений, що я рано чи пізно потраплю, як тільки буде можливість. Бо загалом місце я собі шукав ще десь з вересня 2022 року.
Мене намагалися відмовляти, але навіщо мені чужа думка, якщо у мене є своя? Єдина думка, до якої я прислухався – думка моєї дружини, тому що вона хвилювалася, чи зможе впоратись. Але вона прийняла моє рішення і зробила це навіть з гордістю. І це чудово. Її підтримка дуже важлива для мене була як тоді, так і дотепер.
Комбриг Богдан “Пугач” Грішенков нагороджує “Рішалу” / Фото 12-ї бригади “Азов”
Радіоуправління чи оптоволокно: які дрони частіше використовують росіяни та чому?
А зараз хочу поговорити про бойову роботу. Наразі є FPV-дрони на радіокеруванні та оптоволокні. І співвідношення дронів, які застосовує противник, є різним – інколи більше на радіокеруванні, інколи на оптиці, а інколи – це порівну. Якщо брати ситуацію у вашій зоні відповідальності, то чи переважає якийсь тип дронів з боку ворога?
Відповісти точно важко, тому що якщо дрон на радіокеруванні ми можемо зловити та знаємо приблизну кількість бортів, котрі літають, то по оптоволокну ми можемо дізнатися, коли їх знищуємо або ж вони відпрацювали. Чи по слідах оптоволокна. Але я гадаю, що зараз дрони на радіокеруванні переважають.
Коли з’явилися дрони на оптоволокні, було чимало міркувань в експертів про те, що ворог буде робити ставку на них, тому що засоби РЕБ проти них не діють. Але от ви кажете, що зараз саме дрони на радіоуправлінні ворог використовує більше. Чому так?
У всіх типах керування є як переваги, так і недоліки. Якщо казати про оптоволокно, то це обмеження у підйомі на висоту, обмеження по відстані та швидкості польоту, а ще будь-які фактори можуть вплинути на те, що оптоволокно обірветься. Проте якщо це робота в місцях, де радіогоризонт не дає змоги опуститися і відпрацювати, оптоволокно має сенс.
Дрони на радіокеруванні, хоч їх і глушать засоби РЕБ, все одно мають фактично необмежену відстань, яка впирається тільки в заряд батареї та погодні умови. Але дроном на радіоуправлінні важко поставити засідку.
Я не впевнений, що ці типи дронів можна розглядати як один засіб. Вони є різними й використовуються для різних завдань, маючи різні можливості.
Чи є зараз способи протидії дронам на оптоволокні?
Перерізати оптоволокно, збити дрон – вони летять повільніше та низько. Для цього створюють мобільні вогневі групи, які вдало їх знищують.
Є багато варіантів фізичного знищення, про які я не буду говорити, але рішення є. Звісно, не всі дрони можна знайти й перехопити, але більшу частину бортів ми знищуємо ще до підльоту до цілі.
На яку відстань від лінії зіткнення можуть зараз відпрацьовувати ворожі FPV, якщо враховувати, зокрема, місцевість на Добропільському напрямку?
Є різні методи застосування. Якщо дрони залітають на крилатих “матках”, що заощаджує заряд батареї, а ретранслятор вбудований у сам носій – вони можуть відпрацьовувати на відстані 50 – 60 кілометрів. Хоч це і рідкісні випадки, та все ж вони є.
Якщо брати ситуацію, де дрон летить з позиції до цілі, то можна говорити про відстань до 30 кілометрів. Але на це впливає багато факторів – погодні умови, зокрема попутний вітер, дощ, засоби РЕБ. Якщо РЕБи глушили їх, вони декілька разів втрачали керування і підіймали цей борт, то батарея розряджається швидше. Є багато факторів. З попутним вітром можна і до 40 кілометрів залетіти.
А ми на яку відстань дістаємо?
За моїми спостереженнями, у більшості випадків вітер дме в наш бік – це плюс ворогу і дуже великий мінус нам. Хоча ми, наприклад, залітали на 30 кілометрів з Костянтинівки десь за Нью-Йорк.
Як працюють FPV-дрони “Азову”: дивіться відео
“Пілоти – пріоритетна ціль”: які зараз головні виклики, пов’язані з дронами?
За вашими спостереженнями, які в нас головні виклики, пов’язані з дронами?
Їх насправді багато. Перший важливий фактор – їхня кількість. Екіпажі не повинні економити борти. Другий – виробництво дронів. Є компанії, які виготовляють дрон просто, щоб виготовити. Він може бути якісним, але застарілим та неактуальним, передавачі там можуть бути недостатньо потужними.
Тому тут важлива комунікація, щоб виробник збирав думки експертних людей, котрі працюють з його продукцією. Якщо виробники співпрацюватимуть з екіпажами й бригадами та будуть дослухатися до них, то ефект буде значно кращий. Звісно, багато виробників вдосконалюють свої дрони, але все одно є випадки, коли доводиться вносити дуже багато змін, аби борти долетіли. Тобто доводиться вкладати в це час, кошти та людський ресурс.
Російсько-українську війну називають саме війною дронів. Однак в той же час, наприклад, не так давно під Лиманом наші війська зірвали величезний механізований штурм і загалом росіяни періодично їх здійснюють на різних напрямках. В умовах війни дронів сам механізований штурм як явище взагалі має сенс? Чи це постріл собі в ногу?
Сумніваюсь, що в цьому є сенс, особливо враховуючи підхід противника. На мою думку, такі дії треба було б проводити інакше, але що ж – ми завжди готові до механізованих штурмів і хай вони їх проводять, будемо заробляти бали.
Зараз оператори БпЛА – пріоритетна ціль як для нас, так і для ворога. Однак чи можна сказати, що за кимось полюють більше – операторами ударних дронів чи аеророзвідниками?
Шукають всіх. Засоби, якими будуть намагатися вразити наші екіпажі, відрізняються залежно від дальності та можливості. Але пілотів завжди активно шукають. А ми використовуємо засоби маскування, комунікацію з пунктами управління для того, щоб не “спалити” свою позицію.
Пілоти – пріоритетна ціль, тому що вони проводять більшість уражень. Пріоритету між ударними та аеророзвідкою, гадаю, не ставлять. Якщо екіпаж знаходять – по ньому працюють, чим можуть.
“Будь-який екіпаж готовий”: чи вступають оператори БпЛА в ближній бій?
Лінія фронту зараз не суцільна, і подекуди є так звані великі “сіряки”, де, зокрема, просочується ворог. Є випадки, коли умовно оператори дронів чи артилеристи вступали в ближній бій з ворогом в таких зонах. Особисто у вас такі кейси були?
У нас таких випадків немає, тому що в нас лінія оборони вибудована грамотно і логічно, але знаю, що загалом таке є. Зазвичай, при поганих погодних умовах, коли радіорозвідка не може нормально працювати. Відповідно, противника можна виявити тільки візуально або ж на слух.
Такі випадки трапляються і треба адаптовуватися – розуміти, які сектори проглядаються, розуміти, де ворог не може пройти, спостерігати й доповідати про обставини в несприятливих погодних умовах.
Та якщо говорити про нас, то бійці будь-якого екіпажу, не тільки БпЛА, готові й навчені зустріти ворога у ближньому бою. Для цього в нас часто проводять навчання.
Але, наприклад, в урбанізованій зоні важко вибудовувати єдину лінію оборони? У тому ж Торецьку, де раніше був “Азов”.
Залежить від багатьох факторів. Наприклад, чи зруйнована місцевість, чи ні? Якщо будинки стоять, то сховатися в них, десь просочитися одному-двом військовим можна, і треба бути завжди готовим, що ворог може зайти з тилу.
Ліс чи населений пункт з будинками: де простіше вести бойові дії?
У згаданому вже Торецьку росіяни постійно відпрацьовували КАБами, в принципі, як і по всій лінії фронту. Однак в умовах нинішньої війни, зокрема, з використанням авіабомб, де гірше – в міській забудові чи сільській місцевості?
Я особисто взагалі не люблю населені пункти з кількох причин. Якщо візуально спостерігати – будинок ти не замаскуєш. Відповідно, ти ніколи не знаєш, коли буде планове відпрацювання по твоєму укриттю. Оцей “рандом” я завжди не любив.
Коли ми були в Торецьку, ми працювали обережно і замасковано, зайвий раз не ходили на вулицю. Але від планових відпрацювань ти не застрахований.
Тому я більше люблю лісисту місцевість – там можна прикритися, замаскуватися і бути спокійним, що візуально тебе побачити тут просто неможливо. Хіба якщо ти вийшов і саме в цей момент над тобою була розвідка.
“Рішала” на місці ворожого прильоту / Фото надане 24 Каналу
Проте оцінити, де простіше чи складніше, важко. Якщо говорити про населений пункт, то у випадку руйнування твого укриття ти можеш перейти в сусіднє і перечекати вогневий наліт – якщо немає поруч ворожої розвідки, то ворог буде атакувати старе укриття, а ти працюватимеш з нового, наприклад. А в лісистій місцевості не факт, що поруч є готове укриття, куди можна переміститися і перечекати.
Але я особисто не люблю підвали. І сповіщення про пуски КАБів в цьому напрямку. В якійсь посадці мені значно спокійніше.
Ви працювали за час служби на різних напрямках. Який особисто ви вважаєте найважчим?
Кожен наступний напрямок зазвичай складніший за попередній. Я починав з Серебрянського лісу, потрапив туди у більш спокійний період, коли наша бригада вже вирівняла ситуацію. Звідти – у Торецьк, де я все ще не розумів, що таке підвальні укриття. Там ворог застосував проти нас газ і майже прямим влучанням знищив наше укриття – туди прилетів “Град”.
Ми евакуйовувалися звідти, нам з пункту управління підказували та допомагали – тому нам вдалося вийти, але майже нічого не залишилось. І взагалі було дивно, що ми залишились цілими. Підвал витримав, тому дякую людині, котра побудувала цей будинок.
Найгірші враження на мене справив Торецьк – не люблю його, тому що ми тут вперше “познайомилися” з КАБами й мені цей напрямок був найважчим, тому що я ще не був адаптований до таких інтенсивних дій з боку ворога. Я навіть не знав, чого очікувати.
“Виїхати броньовиком було неможливо”: про евакуацію побратима на велосипеді
Напередодні нашої розмови я дізнався, що свого часу ви евакуйовували пораненого товариша по службі на велосипеді. Як це взагалі сталося?
Ми були на Клебан-Бицькому водосховищі й мали змінити позицію та евакуювати пораненого. Сіли в бронеавтомобіль і коли проїжджали відкриту територію в сторону Берестка, машина потрапила в яму, яку не було видно. Ми вийшли з броньовика і довгий час намагалися відстрілюватися від FPV, маючи надію, що ми ще зможемо евакуювати машину. Ми довго намагалися, але це все ж було неможливо.
Ми мали евакуювати побратима з пораненням стопи. Треба було переміщатися швидше, тому що це відкрита місцевість. І треба було швидко перемістити пораненого. Він був не важкий, тому ми з другом “Фаршем” взяли його за плечі, винесли в більш урбанізовану місцевість і от дорогою побачили велосипед. Посадили його на багажник і везли якийсь час, поки не добралися до автомобіля, який прибув за нами.
Велосипед неабияк полегшив евакуацію. Та й не один раз у нас використовували велосипеди для переміщень, якщо вони були.
“Ворога треба знищувати на підході”: про нові плани Міноборони й проблему браку людей
Зараз у нової команди Міноборони доволі амбітні плани на кількість ліквідованих росіян за квадратний кілометр української землі. Для того, аби їх втілювати, що треба насамперед – збільшити кількість дронів чи екіпажів?
Нам треба не тільки кількість засобів збільшувати, але і людей. Деякі екіпажі зараз змушені працювати цілодобово. Тому через нестачу людей оператори БпЛА виснажуються, вигорають і падає якість їхньої роботи.
Однак люди потрібні не тільки для ураження ворога, але й щоб підготувати самі борти, щоб привезти їх, облітати й налаштувати. Тобто якщо ми збільшимо лише кількість екіпажів, не факт, що це покращить якісь роботи. Потрібно масштабувати те, що є зараз, і розвивати далі.
200 росіян за квадратний кілометр… Ну їх багато і це тоді багато квадратних кілометрів. Потрібно знищувати ворога ще на підході. У цьому власне і полягає суть “сіряка”, який утворився на фронті. Його мета – не допустити контакту піхоти з ворогом.
І це пріоритет №1 тому що, по-перше, піхоті найважче. По-друге, складно проводити їхню ротацію. По-третє – піхотинці є єдиною можливістю спостерігати за ворогом за поганих погодних умов. Бо коли ми ворога не бачимо, то саме піхотинці передають інформацію про нього. Тому й потрібно робити все, щоб на жодному напрямку росіяни не могли підійти до позицій піхоти.
“Конфлікт сформували люди, а не ІПСО”: про ТЦК і мобілізацію у тилу
Поки триває бойова робота, де однозначного результату ворог не має, він намагається працювати з цивільним суспільством і, на жаль, це дає їм результати. На вашу думку, з тим ворожим впливом ще можна якось боротися?
Мені здається, що вже запізно. Це моя суб’єктивна думка. Єдиний варіант вирішення, який я бачу, – виховати молоде покоління, яке не потрапило під цей вплив. Тобто їх треба вчити розуміти та фільтрувати інформацію.
Розумієте, часто люди сперечаються під публікаціями, які запустила ботоферма. Тобто конфлікт запускає особа, якої не існує.
Я був у відпустці й чув розмови цивільних. Крім ТЦК їм нема про що говорити. Це вже хронічна проблема. І тому, здається, її не вилікувати. Хоча підлікувати якось, напевно, можна.
Источник: www.24tv.ua