Бетонний звід Руніт, що виник внаслідок ядерних експериментів США, покривається мережею щілин.
Купол Руніт / © commons.wikimedia.org
Конструкція з радіоактивними матеріалами на острові Руніт в Тихому океані, зведена після американських ядерних тестів епохи Холодної війни, демонструє ознаки пошкодження: в бетонній стінці виникають розколини, а морські води просочуються всередину.
Про це сповістило видання Daily Galaxy.
Мова йде про об’єкт на атолі Еневетак (Маршаллові острови), де в період з 1946 по 1958 роки Сполучені Штати провели 67 ядерних підривів. Внаслідок цього більш ніж 300 місцевих жителів були вимушені покинути свої домівки. Один з вибухів — випробування «Кактус» силою 18 кілотонн — утворив вирву глибиною приблизно 10 метрів на острові Руніт.
У 1970-х роках цю воронку використали як місце зберігання: сюди перевезли понад 120 тисяч тонн зараженого радіацією ґрунту та фрагментів, зібраних з усього атолу. Після завершення робіт вирву вкрили бетонною панеллю товщиною близько 18 дюймів (орієнтовно 45 см), сформувавши так званий купол Руніт.
До усунення наслідків долучали тисячі американських військових. Один із них, Роберт Селестіал, який працював водієм вантажівки на атолі у 1978 році, зауважив, що учасникам робіт не роз’яснювали в повній мірі сутність завдання. За його словами, вони транспортували «забруднений» ґрунт до воронки, не усвідомлюючи, що він утворився внаслідок атомного вибуху.
Після служби він заявляв про серйозні проблеми зі здоров’ям, зокрема хвороби кісток, нирок і печінки. Разом з тим, у звітах вказується, що безпосередній зв’язок усіх цих недуг з роботами на Еневетаку достеменно не доведений. За інформацією Фонду атомної спадщини, чимало ветеранів після перебування на атолі зіштовхувалися з раковими захворюваннями та ламкістю кісток. Лише у 2023 році уряд США офіційно визнав їх «ветеранами-атомниками», що надало право на компенсації.
Сьогодні стан самого куполу викликає стурбованість. Дослідження та огляди фіксують розтріскування в бетонній структурі, а також пересування ґрунтових вод під спорудою. За відомостями ЗМІ, під час припливів і відпливів океанська вода здатна потрапляти під купол. У звіті ООН також підкреслюється, що ця будова не є герметичною.
Президентка Фонду миру в ядерну епоху Івана Ніколіч-Г’юз зауважувала, що під час вивчень у 2018 році виявила підвищений рівень радіації у пробах ґрунту за межами купола. Вона також наголошує на додаткових загрозах, пов’язаних зі зростанням рівня океану та посиленням штормів, які можуть впливати на непорушність споруди.
Втім, Міністерство енергетики США стверджує, що купол не знаходиться під ризиком неминучого руйнування. Там пояснюють виникнення розколин природним зношенням бетону і підкреслюють, що лагуна вже зазнала значного радіоактивного забруднення в процесі випробувань, тому додатковий вплив від купола вважають незначним у порівнянні з вже існуючим.
Цю позицію піддають критиці окремі вчені. Вони вказують, що всередині куполу можуть знаходитися концентровані радіоактивні матеріали, зокрема плутоній-239, який залишається небезпечним понад 24 тисячі років. При цьому, за словами експертів, жодна бетонна споруда не розрахована на такі часові рамки — перші тріщини виникли менш ніж за пів століття.
Окремою проблемою виступає питання відповідальності. Після отримання незалежності у 1986 році Маршаллові острови отримали фінансову підтримку від США, а також дали згоду на вирішення всіх претензій, пов’язаних з ядерною програмою. Як наслідок, країна формально несе відповідальність за об’єкт, але не має достатніх технічних і фінансових можливостей для його обслуговування чи зміцнення.
За останніми даними, близько 300 осіб проживають на Еневетаку та ще декілька сотень на атолі в цілому, які використовують лагуну для рибної ловлі та щоденних потреб. Сам купол знаходиться приблизно за 30 кілометрів.
Нагадаємо, раніше фахівці пояснили, наскільки ядерні відходи є ризикованими.