Разом у горнилі війни: бійці відверто про особливий зв’язок побратимства

Анжела Фігін Основні положення

• Воїни та ветерани Збройних Сил України діляться думками про унікальний зв’язок побратимства, що зароджується у воєнних умовах, через спільні переживання та важкі часи.
• Братерство на передовій виявляється у взаємній підтримці, гуманності та шануванні, навіть у ворожому полоні, і стає важливішим за звичні зв’язки в мирному житті.

Братерство у воєнний час / Зображення 24 Каналу, світлини Костянтина та Влади Ліберових

У вогні війни між захисниками виникає особливий зв’язок – побратимство. Ніщо інше не може створити такого міцного і беззастережного зв’язку, як спільне проходження через пекельні бої. Братерство проносять через суворі зіткнення, жахи неволі, сліпучу чистоту лікарень. І, коли у долі закінчуються можливості, виручає побратим.

• 1 У чому для “Ореста” цінність побратимства?
• 2 З якої причини побратими стають ріднішими за рідних?
• 3 Що є запорукою побратимства на фронті?
• 4 Які почуття переживає воїн після втрати побратима?

У стрічці “Побратими. Рідніші за рідних” з документального циклу “Подвиг бути людиною” військові та ветерани Сил оборони України розповідають, що для них означає побратимство на передовій, як воно проявляється у полоні, чи можливо штучно створити побратимство та як пережити втрату побратима, дізнавайтесь на 24 Каналі.

Чим для “Ореста” особливе побратимство?

Ветеран НГУ Дмитро Козацький “Орест” зауважив, що йому випала честь проходити службу в “Азові”, де побратимство закріплено як одна з головних цінностей військової служби. Там одразу роз’яснюють, що це за інститут побратимства, наскільки він цінний і важливий.

Я надзвичайно радий, що після частини Національної гвардії, в якій я служив, я потрапив до “Азову”. Там я зрозумів, що таке побратимство, і відчув його на собі. Ці відчуття поваги та прихильності посилились під час подій на Азовсталі. Багатьох я почав цінувати набагато більше, багато хто став для мене дуже близьким,
– поділився “Орест”.

Наприклад, Валерія Суботіна “Нава” колись служила в “Азові”. “Орест” розповідає, що раніше не знав її, азовці прийняли її до себе на другий чи третій день повномасштабного вторгнення, і вона працювала разом з ними. Це була зовсім нова людина в житті Дмитра, але вже через місяць, а особливо через два місяці, вона стала для нього настільки дорогою і близькою.

Таких випадків багато, коли побратими ставали справжніми друзями, і виникало відчуття, що це хтось із твоїх кревних. І якраз такі важкі часи, вони й загострюють, посилюють ці відчуття.

Фільм “Побратими. Рідніші за рідних”: перегляньте повну версію

Побратимство в неволі для “Ореста” – це про спільне обговорення весілля побратима. Про прогулянки подвір’ям в Оленівці з різними особистими і відвертими розмовами. Про бесіди про їжу в Донецькому СІЗО, коли згадували, хто які ласощі їв, які вони були на смак. Це про очікування своєї черги на читання Біблії, яка була єдиною на камеру.

Дмитро Козацький з Валерією Суботіною / Фото: з особистих архівів Дмитра Козацького

Побратимство – це не завжди про безхмарні стосунки, іноді можуть траплятися розбіжності. Побратимство – це про те, що мені не соромно згадувати ті дні. Не можна сказати, що я згадую їх із радістю. Звісно, що ні. Проте єдина приємність, яка йде з тих спогадів – це те, що побратими були поруч.

Азовців розмістили у трьох різних бараках, і ми мали можливість підтримувати зв’язок між собою, іноді бачитись навіть через паркан. Дівчат розмістили в іншому приміщенні. Пам’ятаю той момент, коли приїхала машина з флюорографом, і по черзі всіх туди вели для обстеження. Я довго стояв під огорожею, щоб побачити там своїх посестер. Я був дуже щасливий, коли побачив “Наву”, коли зміг їй помахати,
– поділився ветеран НГУ.

Незважаючи на те, що там були побратими, з якими “Орест” не дуже близько спілкувався, саме в Оленівці, в одному бараці, вони стали ближчими. Дмитро був радий, що вони були там. Згодом частину з них перевели в барак, де росіяни влаштували теракт. Багато близьких побратимів “Ореста” загинули там.

“Один із тих, з ким я близько почав спілкуватися саме в Оленівці, загинув. Іншого, з яким ми теж були дуже близькі, було поранено, але його, на щастя, звільнили. І я став його хрещеним батьком, хоча він старший за мене. Однак ми й зараз, попри те, що я вже не військовий, дружимо, підтримуємо тісний зв’язок у ролі хрещеного і хрещеника”, – додав Козацький.

Нагадуємо! Теракт в Оленівці – це масове вбивство українських військовополонених, зокрема оборонців Азовсталі. У ніч на 29 липня 2022 року в окупованій колонії №120 на Донеччині. Внаслідок вибуху в бараку загинуло понад 50 захисників, понад 130 отримали поранення. Експертизи вказують на застосування росіянами термобаричної зброї, що свідчить про навмисний характер злочину.

З його слів, людяність – це про те, щоб бути людиною для себе та для оточуючих. І побратимство не може бути побудоване, якщо ти не будеш ставитися до інших з повагою, розумінням та по-людськи. Тому, на думку “Ореста”, побратимство і людяність – це речі, які завжди йдуть пліч-о-пліч. У побратимстві часто виявляється людяність, і саме вона необхідна для побратимства – бути людяним по відношенню один до одного.

Чому побратими стають ближчими за близьких?

Засновниця БФ “Свої”, ветеранка ЗСУ Леся Литвинова стверджує, що на війні все простіше. Є чітке розмежування на чорне та біле, побратимів і ворогів. Побратими ніколи не будуть ідентичними. Всі люди різні. Від того, що вони стали воювати, вони не перетворилися на янголів. Вони залишилися такими, якими були.

Ми перебували під Бахмутом, а по нас “поливають” так, що носа висунути неможливо. Нам здавалося, що ніхто звідти не вибереться, бо шансів не було жодних. Під час затишшя я сиділа в одному окопі, а розвідка – в сусідньому, за 10 метрів. Раптом чую, хлопець гукає: “Гей, лови”. І до мене летить шоколадка. Шоколадка посеред справжнього пекла. Я не люблю солодке, але тоді вона була надзвичайно смачною,
– згадує ветеранка ЗСУ.

Іноді просто потримати когось за руку в потрібний момент робить тебе людиною. Ти можеш пройти повз. Всім нелегко. А можеш на мить зупинитися, і цей дотик дасть комусь силу протриматися ще день, рік, а можливо, й усе життя.

І з тими, з ким ти сьогодні йдеш на завдання, разом чистиш картоплю на обід, спиш поруч в спальниках, ділишся хлібом, у цивільному житті ти б ніколи не спілкувався. У вас немає спільних тем. Ви настільки з різних світів, що ніколи б не зустрілися. А сьогодні він – найдорожча для тебе людина, найближча. І ця людина залишиться найближчою назавжди.

Ветеранка ЗСУ Леся Литвинова / Фото: фейсбук-сторінка Лесі Літвінової

Тому що ваші спільні випробування неможливо забути. Ти міг зустріти людину на пів години десь в окопі й залишитися з нею найближчими на все життя. В тебе з’являються свої люди, дуже різні, але найдорожчі. І вони – свої. Безумовно.

В пам’яті залишається те, що завдає болю. Те, що не вдалося. Те, що ти не зміг зробити, хоча й намагався. І воно буде турбувати тебе до кінця життя. Позитивні, добрі, щирі вчинки дають тобі можливість зробити крок вперед, але швидко забуваються. Вони ніби зникають безслідно, а пам’ятається саме болюче.

Всередині війська, принаймні в тій частині, де була я, все тримається на людських стосунках, здатності підтримувати та пробачати один одного. Помиляються всі. Страшно всім. Всі можуть ситуативно сказати: “Я нікуди не піду”. І ти можеш відповісти: “Ти боягуз, і я не хочу тебе більше бачити”. Або можеш сказати: “Не переживай, сьогодні піду я”. І в такий спосіб дати людині шанс зробити це наступного разу. І вона зробить. Якщо ти її не відштовхнув, якщо не принизив її, вона буде гідною. І це велике щастя, коли є ті, хто може це робити,
– говорить Литвинова.

Хочеться вірити, що за спиною в тебе не тільки твої діти та батьки, а що тобі є за кого і за що воювати. Це важливо. Глобальне питання – за що ми боремося? За територію? Ні, не за територію, не за позначки на мапі, а за тих людей, які тут, і за можливість бути суспільством, а не розпорошитися по всьому світу.

Можна ж просто подбати про збереження окремих життів. Відкрити кордони, дозволити всім виїхати і сказати, що на цій території не склалося, і ми збудуємо щось нове деінде. Так вдасться врятувати багато життів.

Однак ні… Йдеться про щось значно більше. І це щось важко осягнути, щоб знайти в собі додаткову мотивацію. Не просто я тут, щоб мої діти вижили. Для цього я можу вивезти їх за кордон. Ця боротьба – це щось більше, ніж моя особиста родина, мої особисті прагнення. Я прагну вірити, що все це не марно.

Без чого неможливе побратимство на фронті?

Ветеран НГУ Владислав Грищенко “Полтава” називає братерство дуже своєрідним явищем. Для кожного воно індивідуальне, кожен сам вирішує, кого вважати побратимами, і чому. В армії розповідають про братерство. Але як такого його немає, водночас воно є. Це парадокс цього явища.

Коли потрапляєш в армію, тобі кажуть, що ви – єдиний колектив, що ви – побратими. Проте це не завжди так. З’являються розбіжності, виникають конфлікти. Для мене побратим – це той, з ким я воював або буду воювати.

Виникає невидимий зв’язок, і важко зрозуміти, як саме. Ось приклад. Я служив з Костею Поліщуком “Поль”, зараз він змінив позивний на “Рупер”. Він талановитий фотограф, його фотовиставки проходять за кордоном. В нього є серія фотографій побратимів,
– розповів ветеран НГУ.

В нього також є серія “Нічна варта”. Там зображені силуети вночі, фото зі спини. Військові могли впізнати будь-кого за силуетом. Достатньо було поглянути навіть на неповний силует і точно визначити, хто це. Зараз, коли “Полтава” бачить ці фотографії на виставці чи в соцмережах, він одразу впізнає, хто це.

“Полтава” з побратимами на фронті / Фото: з особистих архівів Владислава Грищенка

Тобто це особливий зв’язок, який виникає між людьми. З кимось він тісніший, з кимось – менш відчутний. З часом починаєш відчувати настрій побратима. За словами Владислава, буває, що телефонує побратиму, а той каже, що щойно згадав про нього.

Зараз частина хлопців під Липцями, частина – під Куп’янськом. Я телефоную запитати, чи все гаразд, бо приснився тривожний сон і відчуваю, що потрібно зателефонувати. А мені відповідають, що нещодавно був потужний обстріл. Це щось магічне, незрозуміле. Зв’язок або виникає, або ні,
– додав “Полтава”.

Для нього втіленням людяності на війні є двоє людей: Сергій Либенський “Глиба” та Олег “Гера”, командир роти РВП у 127-му батальйоні. Сергій був надзвичайно позитивним, любив усіх людей. Він був людиною-парадоксом, адже був добряком і водночас відчував велику ненависть до росіян.

Олега “Геру” було поранено, зараз він звільнений зі служби за станом здоров’я. Він також проявив людяність. І командирську, і людську. Був момент, коли взвод і рота мали йти на дуже небезпечне завдання. Він зберіг особовий склад, але пішов туди сам. Прийняв увесь удар на себе. Потрапив під щільний мінометний обстріл, який мав бути націлений на всю роту. Таким чином він захистив побратимів.

Хоч війна з нашого боку справедлива, благородна і правильна, адже українці захищають свою землю, будь-яка війна – це трагедія. Вона руйнує та затягує в бруд. Поруч з цим є місце для світлих вчинків, самопожертви та людяності. Проте дуже важко їх проявити, а зберегти ще важче.

Що відчуває військовий після втрати побратима?

Фотограф та військовослужбовець 2-го Інтернаціонального легіону ЗСУ Олександр Заклецький каже, що побратимство виникає природно, адже люди живуть разом, їдять разом, воюють разом, захищають і підтримують один одного. Це люди з різних країн, об’єднані спільною метою. Так формується відчуття великої родини. Це особлива душевна близькість між людьми, які вирішили стати сім’єю.

Мабуть, саме тому й поспішаєш жити. Намагаєшся встигнути щось сказати, щось зробити, тому що усвідомлюєш, що готовий вбивати та загинути будь-якої миті. Це накладає велику відповідальність. І разом з тим намагаєшся прожити життя яскравіше,
– поділився Заклецький.

Коли когось раптово не стає поруч, Олександр намагається продовжувати розмову з ним у своїй уяві. Звертається до нього, уявляє, що б він сказав, як би повівся, як би відреагував. Поки людина жива в пам’яті, вона живе.

Читають зараз:СБУ та ВМС вразили порт у Новоросійську: серйозно пошкоджено декілька військових кораблів

Источник: www.24tv.ua