Частина глобальної стратегії: для чого Путін “затискає” Telegram в Росії
Автор колонки: Ігор Тишкевич
За ініціативи Роскомнагляду в Росії зменшили пропускну здатність до Telegram. Це спровокувало жваве обговорення в російському та українському секторі інтернету.
Основні тези
- Росія обмежила доступ до Телеграму, щоб утримувати під контролем інформаційну сферу і сформувати “незалежний інтернет”.
- Вигоду від даних обмежень отримують платформи, підконтрольні “Газпрому”, зокрема VK та Rutube, котрі надають альтернативи забороненим ресурсам.
Автор колонки: Ігор Тишкевич
З подачі Роскомнагляду у Росії обмежили швидкість доступу до Telegram. Це породило активне обговорення у російському та українському сегменті мережі.
Частина українських користувачів тішиться паніці російських воєнкорів, інша частина вказує на Telegram як засіб комунікації між російськими військовими. Теж не без насолоди. Це зрозуміло і базується на фактах. На цьому тлі залишилась поза увагою звістка про практично повну заборону Youtube в Росії. Про це пише Ігор Тишкевич.
Навіщо Росія лімітує Telegram?
Але якщо переглянути попередні новини, то може виникнути дивне відчуття: в Україні активно обговорювали ідентичне питання – обмеження чи блокування Telegram як інструменту російської пропаганди. Виходить, Москва допомогла Києву? Ні. Справа в іншому.
Російська влада старанно працює над створенням основи того, що вона іменує “суверенним інтернетом”. Тобто намагаються перевести користувачів у межах Росії на платформи, які контролюються спецслужбами.
На подібних платформах надзвичайно просто заблокувати небажаний вміст або створити привабливу картину дійсності. Адже, якою б блискучою не була пропаганда, їй потрібен споживач. Інакше вона не працює. І це справедливо як для російської пропаганди, так і для інформаційних заходів ззовні.
У випадку Telegram головна ідея полягає в обмеженні доступу до непідконтрольного контенту. Причому, не тільки й не настільки українського – перш за все російського. Тим самим “військкорам”. Вони значущі для Володимира Путіна, оскільки (якщо ігнорувати українську частину аудиторії), орієнтовані на громадян Росії з правими, імперськими поглядами. Або, як мінімум, на тих, хто так чи інакше пов’язаний з війною.
Для Кремля ця група є важливою як опора для перезавантаження системи влади. Або, якщо бажаєте, часткової заміни еліт. Тут варто згадати діяльність Сергія Кирієнка зі створення соціальних ліфтів для “ветеранів СВО”. Працює. Але не у всіх викликає ентузіазм. Саме цю групу (незадоволених) російська влада і прагне позбавити їхніх інформаційних джерел. Заганяючи, умовно кажучи, невдоволення на кухню.
Проблеми Youtube – це вже не стільки внутрішньоросійські чвари, як наявність небажаного для Кремля матеріалу. Тут і документальні фільми, і канали різних інформаційних джерел. Та й, врешті-решт, наявність контенту (навіть розважального), який викликає роздратування у кремлівського керівництва.
Найбільшу вигоду від заборон отримує група VK. У її складі і соцмережа, відеохостинг VK-відео і навіть “рекомендований державою” месенджер Max. Контролює VK син Сергія Кирієнка Володимир. Незважаючи на те, що її фактичним власником є “Газпром”.
Другий бенефіціар – сервіс Rutube, який з 2020 року також належить “Газпрому” і очолюється Олександром Мойсеєвим, заступником генерального директора “Газпром медіа”. Тим самим Мойсеєвим, який до 2021 року був “другою особою” у “Лабораторії Касперського”.
До речі, ще в січні 2025 року обидві згадані платформи здобули 36 мільйонів користувачів.
Росія підрізає гілку, на якій сидить?
Повернемося до історії українських інформаційних хвиль і обурення частини наших політиків Telegram. Чи може здатися, що Росія знищує доступ до ресурсів, які використовувала для пропаганди?
Відбувається просто розмежування:
- контент для власного споживача (старанно перевірений цензурою);
- інформація на експорт – продукт, який розрахований на споживачів за межами Росії. Це пострадянська еміграція, частково українська еміграція після 2022 року і просто мешканці колишнього СРСР. Я зараз говорю про найпростіший – умовно “російськомовний контент”.
Наприклад, у Youtube фіксується сплеск нових нібито розважальних каналів, підбірок з фільмами (найчастіше західних = піратських). Серед нібито “нейтрального” контенту систематично виставляють ролики (а найчастіше документальні чи художні фільми, серіали) потрібної для Кремля спрямованості. Починаючи від банальної “експортної картинки принад” Росії, закінчуючи “фільмами про героїв СВО”.
Не зникає, а починає збільшуватися кількість ресурсів і роликів політичної спрямованості. Звичайно, залишаться ключові блогери. І, ймовірно, найближчим часом можна буде побачити появу нібито “українських” “білоруських”, “казахських” та, наприклад, “азербайджанських” каналів навколополітичного спрямування.
У Telegram такий процес вже триває. Тобто, ключові російські джерела впливу залишаться і з’являться нові, які маскуються під “національні”. Так само як і залишаться ті самі “військкори”. В першу чергу лояльні Кремлю.
Росія залишає і навіть збільшує присутність на платформах, які надають доступ до громадян країн колишнього СРСР, але одночасно обмежує доступ до свого інформаційного поля.
Щодо останнього виникають питання вже й на “українській стороні”. Адже українські канали, які заявляють про роботу на аудиторію в Росії та в окупованих регіонах України, використовують як платформи Telegram та Youtube, до яких доступ всередині Росії і на окупованих територіях України значно обмежений. Тобто платформа не дає можливості контакту з аудиторією.
Чому Україна повинна активізувати зовнішню інформаційну політику?
Залишається друга складова цільової групи – російськомовна еміграція. Це люди, які виїхали з країн колишнього СРСР. Багато з них вже є громадянами країн ЄС. Це також частина української хвилі еміграції після 2022 року. У цьому напрямку державні та залежні від української держави ресурси не можуть похвалитися історіями успіху. Можливо, якась інформаційна стратегія є, але моїх знань, досвіду і навіть уваги не вистачає, щоб побачити ознаки її реалізації і, тим більше, результати.
Відповідно, якщо Україна прагне бути успішною на інформаційному полі, то має виконати декілька завдань.
1. Ключове – пошук платформи, яка може донести інформацію до жителів Росії та окупованих територій України. Той самий TikTok може бути однією з таких, але під нього доведеться змінювати формат подачі. Вхід у російські мережі теоретично можливий, але з розумінням, що будь-який ресурс, який набирає популярність, будуть блокувати.
2. Вихід на мешканців держав ЄС, які використовують російську мову для отримання інформації. Це вкрай важливий напрямок, адже багато хто з цих людей вже мають громадянство ЄС і голосують на виборах. Вони обирають політиків, які згодом обговорюють доцільність підтримки України. Але тут також необхідні нові формати та нові підходи. Адже умовний “телемарафон” у тій самій Німеччині явно не матиме успіху.
Без вирішення цих завдань ми ризикуємо ще більше звузитись до політики “реакції на атаки”. Такий підхід рано чи пізно призводить до “пропущених ударів”. Тому 2026-й має стати визначальним роком для української зовнішньої інформаційної політики. І це очевидно не телемарафон.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Читають зараз:До чого активно готується армія Росії: військові розкрили найближчі плани росіян
Источник: www.24tv.ua