Росія майже дотисла Лукашенка, але вітер подув в іншу сторонуОсновні тези
- Кремль з 2020 року тиснув на Лукашенка для ухвалення рішень, які відрубають можливості дрейфу від Росії, зокрема визнання Криму та співучасть в агресії проти України.
- Лукашенко намагається балансувати між Росією та Китаєм, шукаючи схвалення на новий президентський строк, і його майбутні дії дуже залежатимуть від політичного вітру.
Автор колонки: Ігор Тишкевич
Кремль з 2020 року тиснув на Лукашенка для ухвалення ним рішень, які відрубають можливості дрейфу від Росії. До 2022 року – це визнання Криму, потім торгівля з квазіреспубліками Донбасу, а з 2022 року – співучасть в агресії.
Більше цікавих аудіоновинСлухати00:0001:581.25×1.25x Аудіо синтезовано з використанням AI. Більше АудіоновинВимкнутиЛукашенко хоче дружити з сильними
Уже до 2023 року стало очевидно, що військова міць Росії дещо пробуксовує, якщо говорити м’яко. Мінськ спробував дистанціюватися від участі у війні, проте, заробляючи на російських замовленнях продукції подвійного призначення, а часто й комплектації для російської техніки.
Активізувався і китайський трек білоруської політики, спрямований на ее “узбекизацію”. (Тут варто згадати, як Узбекистан за неповні 10 років перескочив із зони домінантного впливу “русского міра” в умовний китайський світ.)
Але війна тривала, Росія провела операцію зі взяття Бахмута, а літній наступ України 2023 року не дав результатів. Алєксандр Лукашенко (що для нього логічно) вирішив “дружити з сильним”, як йому здавалося.
У цьому Кремль побачив можливості й почав давити далі. Ключове – визнання окупованих українських територій частиною Росії. Тобто зробити політичний крок, після якого доріжка одна – перетворення країни на суб’єкт федерації. Саме в цей час (квітень – травень) розпочалася і ядерна епопея.
Варто згадати й тему українських дітей. Саме на березень 2023 року припадає рішення щодо прийняття груп викрадених молодих українців на “оздоровлення” в білоруських санаторіях та дитячих базах відпочинку.
Але одному старому політику з винятковими вусами знову пощастило. Відбувся виступ Євгєнія Пригожина, за результатами якого Лукашенко опинився у становищі, коли (на думку російського суспільства) він допоміг Кремлю у всій Росії. Тиск Москви змінився на дрібний шантаж Мінська в питаннях цін на енергоносії, зняття бар’єрів у торгівлі.
На цьому фоні політичний трек прив’язки Білорусі до Росії був на кілька місяців поставлений на паузу. Проте частину економічних угод, зокрема пряме транспортне сполучення з Кримом, Кремль продавив. Була навіть підписана угода про можливість запуску поїздів на окупований український півострів із 2024 року. Білоруські державні турагентства почали активно закликати бюджетників “відпочити в Криму” влітку – восени 2023 року. Активізувалися постачання товарів у так звані Л/ДНР.
Але на китайському напрямку руху не було. У Білорусі завалили “домашнє завдання” від Пекіна. Причому так, що ні Лукашенко, ні його міністрів демонстративно не запросили на саміт “Пояс та шлях”. Ба більше, наполегливо рекомендували без виконаних зобов’язань зайвий раз не їхати до Пекіна.
Білорусь хитає у різні сторони
Тим часом вітер знову міняється. Україна починає потихеньку діставати до цілей у глибині Росії (ті ж дрони), а Чорноморський флот, щоб не стати “підводним”, йде в Новоросійськ. Китай проводить “виховну роботу” з Мінськом, зокрема зменшуючи законтрактовані на 2024 рік обсяги імпорту добрив. Трапляється диво – домашня робота робиться, Пекін реагує та знову входить у гру.
Вітер знову міняється. Але поступово: спочатку у риториці. Володимир Зеленський перестає бути “гнидою” (висловлювання березня 2023 року) і стає Володимиром Олександровичем (заяви березня 2024 року). Ба більше, відповідаючи на запитання російського пропагандиста про Україну, Лукашенко говорив: “Не хочу, щоб Володимир Олександрович на мене образився”. Буває.
Тим часом Китай подає сигнали, що готовий “взятися за Білорусь”. Але вимагає сигналів у відповідь з Мінська. І вони приходять. Проходить кадрова ротація управлінців в уряді та адміністрації президента Білорусі. На посади вперше за 4 роки повертаються (і призначаються) люди не в погонах. Кількість мігрантів, які штурмують польський кордон, зменшується щонайменше у 2 рази, регулярно виходять укази про помилування політичних ув’язнених (нехай невеликими партіями, але процес іде), а до Мінська їдуть китайські урядові делегації.
Лукашенко кілька разів заявляє про раціональність “китайського плану щодо України”. Причому відразу після того, як Путін назвав його “неприйнятним для Росії”.
Це відбувається на тлі регулярних пожеж на російських НПЗ. Тут Лукашенко знову заробляє на Росії, домагаючись знижки на нафту від Путіна, продаючи тому (але вже без знижки) нафтопродукти. Вибиває ще пару літаків, які Кремль замість відправлення (за контрактом) до Білорусі думав передати власним збройним силам.
Далі відбувається Курська операція і, м’яко кажучи, млява реакція Кремля. Вітер з іншого боку посилився. Полоненим, які їдуть на обмін (хто не знав – значна частина обмінів йде через білоруську територію, як і повернення низки українців із Росії) дають продуктові набори в брендованих пакетах. Така собі ненав’язлива спроба показати своє миролюбство.
Далі в Білорусі починають збивати російські “Шахеди”. Мінськ готує низку угод з Китаєм і активно лобіює ідею вступу до БРІКС. Тут варто нагадати, що у форматі відриву Мінська від Москви Китай продавив вступ Білорусі в ШОС, але по БРІКС гарантій не давав.
Лукашенку потрібне схвалення на наступний строк
Росія також не спить, але інструментарій на сьогодні обмежений. Максимум, на що вистачило Москви, – заявити про включення теми Білорусі до своєї ядерної доктрини. Політично сильний крок, така собі заява, що без Москви вирішувати питання майбутнього Мінська не вийде. Для країн Заходу – можливо, для Пекіна – тут є варіанти.
На цьому повертаємось до теми поїздів до Криму. Пам’ятайте, у 2024 році мали поїхати? Представник російського перевізника “Гранд сервіс експрес” заявив буквально таке: “Організація такого проєкту залежить від багатьох факторів і вимагає міждержавних погоджень. Поки що такого маршруту в нашій маршрутній мережі немає. Графік руху узгоджений на найближчі 3 роки”. Вітер дме в інший бік.
Тому я не здивуюсь новим кульбітам Лукашенка, які сильно залежать від політичного вітру. Найближчим часом чекатимемо на реакцію на швейцарському напрямку.
- По-перше, тому що Швейцарія буде одним із перемовників щодо білоруської політичної кризи (відносини з країнами ЄС).
- По-друге, тому, що ця держава заявила про підтримку “китайсько-бразильських пропозицій” щодо України.
Ну і варто очікувати на цікаві події після саміту БРІКС. Нагадаю, що Лукашенко, судячи з його поведінки, наразі не здобув схвалення на наступний президентський строк ні від Москви, ні від Пекіна. Присутність Сі Цзіньпіна в Казані – одна з останніх можливостей вибити таку згоду. Бажано від далекого східного друга. Ну чи гарантії підтримки “заміни”.
Источник: www.24tv.ua
