Це новий етап війни: Україна і Росія обмінюються важкими ударами

Це новий етап війни: Україна і Росія обмінюються важкими ударами 04.09.2024 19:02 Укрінформ Україна вже має можливість відплачувати ворогу. З часом ці можливості у нас зростатимуть, а в Росії – навпаки

Третій рік повномасштабного вторгнення Росії. Відзначаємо ледве не щоденні удари дронів й ракет на зустрічних курсах. Схоже, що це нова фаза війни, в якій Україна виглядає дедалі більш переконливо. Так, ми кажемо це попри свіжий біль Полтави і Львова. Але це саме так, якщо проаналізувати шлях, який пройшла Україна з 24 лютого 2022 року, і перспективи, які відкриваються перед нами і перед нашим ворогом…

Нині за кожний акт терору ворогу обов’язково прилетить відплата. І це не просто слова. Експерти, з якими поспілкувався Укрінформ, кажуть: тепер б’ють уже не тільки по нас, але й ми по них б’ємо – масштабно, потужно, відчутно і боляче. Можливості, які Україна має зараз, у 2024-му, дозволяють це робити.

А як щодо перспективи?

У 2022-му ми били по Росії ще радянським ОТРК «Точка-У» на 120 км, а у 2024-му – сучасними дронами-камікадзе на 2500 км

З чого ми починали та на чому, зрештою, стоїмо зараз – на третьому році цієї війни? Чи можна оцінити цілі та результати ударів – наших і агресора?

За словами військового оглядача групи «Інформаційний спротив» Олександра Коваленка, на початку війни Україна намагалася відповідати на повномасштабне вторгнення Росії, використовуючи, наприклад, тактичні ракетні комплекси «Точка-У» з максимальною дальністю стрільби 120 км.

«Але це радянські застарілі комплекси, розробка яких розпочалася ще у 1968 році, – і більшість запущених нами ракет ворогом збивалася. Є лише декілька прикладів, коли вони були використані ефективно і росіяни не змогли їх перехопити, – коментує експерт. – Втім, ракети до цього комплексу дуже швидко закінчилися. Через це якогось стабільного засобу завдання ударів по ворогу у нас не було досить тривалий час».

ОТРК «Точка-У»

Вже в 2023 році розпочався етап формування повітряних «роїв» дронів-камікадзе, які почали завдавати болючих ударів по території Російської Федерації.

«Спершу атаки дронами не були явищем масовим: один-два рази на місяць вглиб РФ залітала невеличка група. В такий спосіб проводилися ще й випробування: приміром, аби підтвердити заявлені ТТХ, зрозуміти, скільки палива «зжеруть» під час польоту з точки «А» в точку «Б», та чи долетять взагалі. Тобто одна справа «ганяти» дрони на полігоні й зовсім інша – над територією ворога.

Ще момент – розвідка.

«Всі невеличкі групи дронів, які здійснювали «нальоти» по РФ, виконували ще й розвідувальну функцію. Таким чином Сили оборони України створювали мапу засобів ППО ворога, щоб розуміти, де саме розгорнуті комплекси, де є захист, а де прогалини», – розповідає військовий експерт.

Зараз ми цю мапу більш-менш повністю сформували, апарати «протестили». І є результат: «Ми ефективніше користуємося прогалинами в повітряному просторі росіян, – акцентує пан Коваленко. – Власне, за цей час істотно збільшилася і кількість атакуючих дронів, їхніх видів (наприклад, «Бобер», «Лютий», «Морок», «Скайлайн», «Коса»… – Ред.) На сьогодні це високоефективний засіб завдання ударів по РФ, який летить на 2,5 тис. кілометрів і вражає аеродроми, склади з боєприпасами, військові частини, енергетичну інфраструктуру, нафтопереробні заводи тощо».

Саме через удари дронів були знищено російські Ту-22М3, Ту-95МС, Іл-76, Су-34…

«Прикладів дуже багато. Зі «свіжого» – та ж нафтобаза в місті Пролетарськ Ростовської області, яку наші дрони вразили ще 18 серпня, яка палала два тижні і яку лише 2 вересня вдалося загасити. Втім, горять і продовжують горіти також інші об’єкти на Росії. І ефективність російських засобів ППО та ПРО з кожним днем набагато менша й менша», – підкреслив Олександр Коваленко.

БПЛА «Бобер»

Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», згадав у цьому контексті статтю генералів Залужного і Забродського, яку вони майже два роки тому написали для «Укрінформу».

«Головною особливістю військового протистояння з ЗС РФ є навіть не суттєва відмінність у чисельності сил і засобів сторін на користь росіян, і навіть не значні просторові показники стратегічної операції проти України. Визначальною є вирішальна диспропорція в спроможностях. Найбільш показовим її втіленням є різниця в граничній досяжності засобів ураження…» – цитує частину згаданого матеріалу пан Лакійчук.

За його словами, з початку широкомасштабної агресії засоби ураження ЗСУ мали досяжність майже в 20 разів меншу, ніж мав противник. У перекладі на мову військової практики це означає, що ЗС України, в кращому випадку, могли завдавати удари лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території нашої країни.

Доки таке становище буде зберігатися, писали наші генерали, ця війна може тривати роками. А відтак – ми почали думати про те, як цьому зарадити, – каже військовий експерт. – Звісно, неможливо миттєво позбавити противника такої суттєвої переваги… Але цілком можливо протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність. Сили оборони України демонструють, що такою спроможністю ми оволоділи. Самостійно. І Крим – то були ще квіточки (на День Незалежності президент Зеленський заявив на весь світ, що Україна вперше застосувала свою ракету-дрон під назвою «Паляниця», а згодом стало відомо, що вперше «Паляницею» був атакований Кримський півострів у серпні ц.р. – Ред.)»

На що ми ще здатні? Наприклад, каже пан Лакійчук, ми цілком можемо влаштувати росіянам «блекаут-відплату».

«Мій колега Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», нещодавно пояснював: «Попри всю інтегрованість російських регіональних енергосистем у рамках єдиної енергосистеми РФ, передача електроенергії – це каскад певних підстанцій високої напруги 750-330 кВ. Ураження нашими БПЛА 1 липня двох підстанцій у Білгородській області унеможливило перетік електрики атомної генерації з російської енергосистеми «Центр» до їх енергосистеми «Південь» після виходу з ладу енергоблока Ростовської АЕС. «Центр» не зміг допомогти «Півдню», через що мільйони росіян на півдні Росії і в окупованому Криму залишилися без світла». Такий собі пробний регіональний «блекаут», – розповідає аналітик.

Головний секрет – куди саме бити.

«Якраз стикувальні вузли між різними енергосистемами, з врахуванням тих відстаней, які є в Росії, вказують на наявність цілої низки вразливостей. Росія не рахується з міжнародним правом та діє в притаманному їй стилі. А відповідно має отримувати удар бумерангом! І це тільки Кремлю продемонстрували, так би мовити, натякнули, що в цю гру можна грати вдвох. Чи є атаки дронів по російських НПЗ і ГРЕС вже своєрідним бумерангом, «омріяним гейм-чейнджером» – подивимось, але очевидно, що «центр тяжіння» противника здорово похитнувся».

Далі буде ще гарячіше: прогнози і перспективи

А які прогнози і перспективи в України та в РФ в цьому регулярному обміні важкими ударами: власне виробництво, допомога від партнерів та союзників – за форматом «Рамштайн»? А які можливості у «вісі зла»?

Коротко згадаємо про новину, яка цими днями надійшла з Китаю: з 1 вересня Пекін увів обмеження (для України та РФ) на експорт товарів та комплектуючих до безпілотників. Багатьох хвилює: як це позначиться на спроможностях? На виробництво далекобійних БПЛА це обмеження ніяк не вплине, а на фронтові дрони FPV – мінімально.

«Суттєвої кризи не буде. Якщо ми говоримо про дрон FPV, то майже всі складові до нього виробляються в Україні. І нехай за не дуже гарної якості двигунів та камери, але їх можна купити в іншій країні, крім Китаю… Можливо, FPV-дрон стане трошки дорожчим, але ситуація з далекобійними дронами буде так чи інакше завжди в тонусі», – пояснив колишній народний депутат, військовослужбовець 109 батальйону ЗСУ, сержант Єгор Фірсов.

• УКРАЇНА

«Те, що зараз відбувається на полі бою, дехто з воєнно-політичних експертів називає «часом стирання «червоних ліній». А я б назвав це швидше часом спростування хибних аргументів: колись, ще до початку широкомасштабного вторгнення росіян, «жирною червоною смугою» для наших партнерів було, наприклад, питання передачі Україні протикорабельних ракет UGM-84 Harpoon. Було, допоки флагман російського флоту в Чорному морі, «вбивця авіаносців» крейсер «Москва» не був потоплений українськими «Нептунами». Відразу після цього західне табу на «Гарпуни» розчинилося. І не тільки на них», – каже Павло Лакійчук.

Експерт переконаний, що комплексний і послідовний підхід у діалозі з нашими партнерами, в купі з «аргументами» на полі бою мають переконати і переконують Захід бути більш рішучими в допомозі Україні.

«У тому числі в частині, що стосується дозволу з боку США завдавати ударів по ворожій території американською зброєю», – додав пан Лакійчук.

Ракета-дрон «Паляниця» // Інфографіка "Слово і діло"

Втім, навіть якщо такий дозвіл від США та інших партнерів (Франції, Великої Британії, Німеччини…) і буде – це вже не надто вплине на загальну ситуацію, вважає Олександр Коваленко. І пояснює: «Далекобійні ракети ATACMS, які США передали Україні, мають дальність застосування до 300 кілометрів. Якщо й буде дозвіл бити ними по російській території, то максимум, що ми зможемо вразити, – це об’єкти, які знаходяться в згаданому радіусі. А все, що знаходиться за цією межею, ми все одно будемо знищувати або своїми дронами, які летять на 2500 км, або своїми ракетами. Щодо ракет – у нас уже є такі можливості».

До слова, 27 серпня, на пресконференції у рамках Форуму керівників державних інституцій Президент Зеленський повідомив, що Україна вже не просто створила, але й успішно випробувала свою першу балістичну ракету.

«Нещодавно глава держави досить обережно анонсував, що в України з’явилася власна балістична ракета, яка, певен, має дальність польоту більш як 300 кілометрів. Чому я роблю такі висновки? А тому, що до початку повномасштабного вторгнення в нашої держави був чудовий проєкт – оперативно-тактичний ракетний комплекс «Грім-2», – каже експерт.

«Грім-2» – розробка українського КБ «Південне», роботи почалися понад десятиріччя тому. Випробування ракетного двигуна для цього ОТРК відбулося 2018 року. Того ж року на військовому параді у Києві було продемонстровано 10-колісну транспортно-монтажно-пускову установку комплексу «Грім-2» (він же «Сапсан») на дві ракети.

Зовні цей ОТРК та його ракета дуже схожі на російську «Іскандер-М». Фахівці припускають, що «Грім-2» може мати радіус дії до 500 кілометрів. І навіть більше.

«У КБ «Південне» повідомляли, що ця ракета розраховується на дальність до 500 км. Втім, на той момент у нас були обмежені можливості доступу до сучасних західних технологій. Зараз такий доступ у нас є. А відтак, вважаю, що ракета ОТРК «Грім-2» здатна долати не до 500, а понад 500 км. Тобто в зоні її ураження – території поблизу Москви та сама столиця РФ», – вважає пан Коваленко.

Тож російські окупанти почнуть незабаром ще більше відчуватимуть на собі дещо відкладену відплату.

«Але не варто очікувати 100500 ракет, які вже завтра ввечері Україна запустить по Кремлю. Це буде так само, як із дронами-камікадзе. Скільки було у 2022-му «диванного ниття» на тему: «Де наші дрони-камікадзе? Невже так складно зробити копію «Шахеда?» І поки одні нили, інші робили. Так, складно. Так, непросто. Етап за етапом, крок за кроком. Але минуло два роки й по РФ прилітають десятки українських дронів-камікадзе за вечір, – акцентує оглядач групи «Інформаційний спротив». – Упевнений, скоро почуємо знайоме скиглення: «Де обіцяна балістика? Невже так складно зробити сотню ракет і запустити по Кремлю?» Все буде. Етап за етапом, крок за кроком…»

Наш співрозмовник звертає увагу й на те, що постійно надходять різні повідомлення про подальшу еволюцію ракети Р-360 ПКР «Нептун» для ураження наземних цілей.

«Є інформація, що Р-360 здатна вже 1000 кілометрів долати. Наскільки це можливо? Ну, я подібного точно не стану заперечувати, адже в цю ракету, коли її прийняли на озброєння і відправили в серійне виробництво, було закладено перспективу покращення характеристик. Знову таки, маючи доступ до західних технологій, ми здатні покращувати характеристики наших ракет. Наскільки? Скоро побачимо».

Через деякий час по території РФ битимуть не лише наші дрони, але й наші ракети. А до того «ті ж американські засоби ураження, якщо буде відповідний дозвіл, частково зможуть компенсувати період переходу, тобто переходу від західних зразків – до наших». «Повірте, прийде час і ми не будемо настільки залежати від партнерів. Ніяких дозволів: захотіли – вдарили. І це дуже важливо. Варто розуміти, що коли, наприклад, по НПЗ прилітає дрон з бойовою частиною 30 кг, то це одна справа. І зовсім інша, коли туди прилітає балістика з бойовою частиною 500 кг. Це абсолютно інший ступінь ураження. Тож саме таке майбутнє нас очікує в перспективі», – моделює військовий аналітик.

• РОСІЯ

Виходячи з ракетно-дронових перспектив України, засобів ППО в росіян стає щоразу менше, вони знищуються у зоні бойових дій десятками, а ставити їх на озброєння вони можуть одиниці. Росія, каже Олександр Коваленко, уже давно знаходиться у ситуації, коли не здатна компенсувати втрати, які вони несуть кожного місяця в категорії ППО.

«Кожного місяця, наприклад, росіяни в середньому втрачають 40 засобів протиповітряної оборони, а компенсувати можуть лише 5-10. Тобто щомісяця вони йдуть в мінус на 30-35 систем, – каже він. – І така картина у них спостерігається від початку 2024 року. І це відчувається не тільки у зоні бойових дій, але й у тилу, де їхні засоби протиповітряної оборони вже не настільки ефективні, як раніше».

Що стосується інших можливостей Росії…

«РФ вже фактично два роки використовує дрони-камікадзе Shahed-136, але при цьому вона так і не змогла в себе повністю налагодити замкнений цикл виробництва цих дронів. Так, певну кількість цих камікадзе росіяни виробляють у тому ж Татарстані, втім, залежність від поставок з боку Ірану нікуди не поділася. Щобільше – у РФ досі так і не з’явився власний аналог Shahed-136. Тим часом в України на третьому році уже є декілька аналогів. Відтак можна говорити про те, що технічно і технологічно росіяни мають з цим проблеми», – стверджує оглядач.

Відносно ракет – теж, по суті, нічого не змінилося: яку кількість ракет виробляли рік тому, таку саму кількість виробляють і зараз.

«Контрабандні постачання дозволяють Росії виготовляти ракети. Але не в тій кількості. Потреба Росії значно більша, вона залежна від мікроелектроніки, від технологій західного виробництва, – каже пан Коваленко. – Наприклад, із 2023 року у росіян виробництво ракет Х-101/555 здійснюється із середнім показником дві ракети на добу. При цьому проводиться відновлення тих, які були непридатні для використання та вимагали глибокого ремонту. Переважно це ракети Х-55. Таким чином, за місяць російські окупаційні війська можуть виробляти від 40 до 60 ракет Х-101/555/55».

Виробництво КРМБ «Калібр» можна в середньому оцінити на 1-1,5 ракети на добу. Тобто на місяць це 30-40 «Калібрів».

«Щодо решти ракет ситуація в окупантів набагато гірша. П-800 «Онікс», ракети серії «Іскандер»-М/К, а також Х-47М2 «Кинджал» – це штучна, дрібносерійна продукція, що випускається не десятками, а одиницями на тиждень. Наголошую: не на добу, а на тиждень!» – додав він.

У липні ц.р. ГУР МО повідомляло, що Росія виробляє:

• «Іскандер-М» – 10-15 од./місяць;
• «Кинджал» – 2-6 од./місяць;
• Х-101 – 40-50 од./місяць.

Нарешті щодо допомоги союзників РФ – КНДР та Ірану…

Ілюстративне фото запуску північнокорейської балістичної ракети KN-23. Фото з відкритих джерел.

«Північна Корея поставляє їм балістичні ракети KN-23. Про яку кількість ракет йдеться – невідомо», – каже військовий експерт.

Застосування KN-23 Росією по Україні вже неодноразово фіксувалося. З останнього – ними ворог бив по Києву 2 вересня. Зовні ці ракети чимось нагадують ті, які випускаються з російської установки «Іскандер». Але є нюанс: ракети з КНДР, на відміну від «Іскандерів», які є достатньо точною зброєю, – неточні, їхня похибка може становити 100-200 метрів, вони вибухають у повітрі, а відтак становлять для нас особливу небезпеку як з воєнного погляду, так і з погляду терору.

Крім того, днями західна преса в черговий раз повідомила про те, що Іран найближчим часом може поставити Росії ще й балістичні ракети.

Олександр Коваленко просить віднестися до цієї інформації спокійно, адже наразі немає жодного офіційного її підтвердження: «Я вже два роки читаю про те, що РФ завтра, післязавтра, через тиждень отримає або вже отримала іранські балістичні ракети, і вже два роки відповідаю питанням на питання: «Ракети з Ірану? І де ж вони? Хоча насправді теоретично нічого виключати не варто».

Натомість військовий експерт, колишній офіцер міжнародного департаменту поліції Ізраїлю Сергій Мигдаль попереджає: «У разі таких постачань, армія РФ зможе з баз у Криму чи з Білгородської, Курської, Брянської областей поцілити та обстрілювати райони на захід від Дніпра: аж до Львівщини та Волині.

«І це ракети, які, на відміну від крилатих, летять набагато швидше, і їх набагато складніше перехоплювати. Якщо ми подивимося статистику по балістиці, по «Іскандерах», то у середньому українська ППО перехоплює 30-35% цих ракет… І те, що сталося, наприклад, 3 вересня у Полтаві і 4 вересня у Львові, може стати  постійною загрозою. Це, звичайно, не означатиме поразки України, але збільшить кількість жертв як серед українських військових, так і мирного населення», – резюмує пан Мигдаль.

Балістика з Ірану може бути не такою небезпечною, як про це говорять, але є один важливий нюанс

Балістичні ракети Fateh-110, Zolfaghar і Dezful – саме їх Іран, найімовірніше, може передати РФ. Що про них відомо?

Fateh-110:

• на озброєнні – з 2002 року;
• вага – 3,45 т;
• маса бойової частини – 400−650 кг (залежно від покоління ракети, втім, для розуміння максимальна потужність БЧ іранської Fateh-110 у 2-2,3 раза більша, ніж у російської крилатої ракети типу «Калібр», – ред.);
• довжина – 8,86 м;
• діаметр – 0,61 м;
• дальність – до 300 км;
• максимальна швидкість – 3−4 Маха (залежно від покоління ракети);
• заявлений радіус відхилення від цілі – 3 м;
• наведення – інерціальне/супутникове/електрооптичний термінал.

Транспортується і запускається Fateh-110 з переобладнаних вантажівок на платформі Mercedes-Benz (6×6). На кожній машині встановлена одна ракета.

Іранські ракети – це щось середнє між ТРК «Точка-У» і ОТРК «Іскандер», зі своєю специфікою

Zolfaghar:

• на озброєнні – з 2017 року;
• вага – 4,62 т;
• маса бойової частини – 579 кг;
• довжина – 10,3 м;
• діаметр – 0,61 м;
• дальність – до 700 км;
• максимальна швидкість – 3 Маха;
• заявлений радіус відхилення від цілі – 5 м;
• наведення – інерціальне/супутникове.

Ракети Zolfaghar транспортуються і запускаються з переобладнаних вантажівок на платформі 8×8. На одній машині встановлено дві ракети.

Dezful:

• на озброєнні – з 2019 року;
• вага – 4,7 т;
• маса бойової частини – 600-700 кг;
• довжина – 10,5 м;
• діаметр – 0,68 м;
• дальність – 1000 км (відстань від Львова до кордону з РФ становить близько 800 км, а відстань від Ужгорода до тимчасово окупованого Криму – близько 900 км);
• максимальна швидкість – 7 Махів;
• заявлений радіус відхилення від цілі – 5-10 м;
• наведення – інерціальне/супутникове.

«Головною проблемою для наших ППО може стати Zolfaghar. Ця ракета має бойову частину масою 579 кг, яка відокремлюється під час заходу на ціль, що ускладнює її виявлення, відстеження і знищення. Наприклад, суцільнокорпусні ракети ОТРК «Іскандер» у цьому плані простіше перехоплювати. Щодо Dezful – це та сама Zolfaghar, але з дальністю польоту до 1 тис. км і БЧ до 700 кг, хоча відповідність цих ТТХ – ще питання. Загалом же іранські ракети – це щось середнє між ТРК «Точка-У» і ОТРК «Іскандер», зі своєю специфікою. Розробка алгоритмів протидії нашими ППО проти них потребуватиме часу, але було б набагато краще, якби наші партнери поспішили надати Україні більше ЗРК Patriot і SAMP/T, здатних ефективно боротися з балістичними цілями», – переконує Олександр Коваленко.

Мирослав Ліскович. Київ

Источник: www.ukrinform.ua