Погані новини для Кремля з Покровського напрямку Костянтин МашовецьОсновні тези
- Командування російського угрупування “Центр” намагається витіснити ЗСУ з плацдарму на схід від річки Вовча, здійснюючи інтенсивні атаки на позиції українських військ.
- Українські підрозділи були змушені відступити з Карлівки та східної частини села Галицинівка під тиском атак 90-ї танкової дивізії та 9-ї мотострілецької бригади ворога.
- На напрямку Селидове російським військам не вдається витіснити ЗСУ з району Маринівки, що заважає розширенню російського вклинення в районі Новогродівки.
- Російське командування стикається з дилемою: необхідно забезпечити фланги перед продовженням наступу на Покровськ, оскільки прямий штурм без флангової підтримки буде ризикованим.
Більше цікавих аудіоновинСлухати00:0001:461x1x Аудіо синтезовано з використанням AI. Більше АудіоновинВимкнути
Командування ворожого угрупування військ “Центр” продовжує докладати значних зусиль, аби витіснити ЗСУ з плацдарму на схід від річки Вовча, що на ділянці від Галицинівки до району на північ від Красногорівки.
Росіяни будуть змушені звузити ділянку наступу
Відповідно до цього плану, протягом кількох крайніх діб противник силами передових підрозділів 90-ї танкової дивізії та 9-ї окремої мотострілецької бригади наполегливо атакувавштурмував позиції ЗСУ на напрямку Мемрик – Лісівка, а також Калинове – Галицинівка. Окупанти намагалися обійти з заходу (відрізати) наші підрозділи, які оборонялися в районі села Карлівка.
У результаті передові підрозділи ЗСУ вимушені були відійти як з самої Карлівки, так і полишити район на схід від неї. Крім того, противнику очевидно таки вдалося зайняти принаймні північну частину села Галицинівка. Саме це і спонукало ЗСУ відійти з Карлівки.
Водночас на напрямку Селидове росіянам поки що не вдається витіснити ЗСУ з району Маринівки, попри вперті атаки сил 27-ї мотострілецької дивізії та 114-ї ОМСБр з півночі. Утримання ЗСУ Маринівки починає суттєво заважати противнику атакувати безпосередньо у бік міста Селидове, а також розширити своє вклинення в районі Новогродівки.
Найближчим часом окупанти будуть вимушені ще більше звузити по фронту ділянку свого наступу, обравши щось одне – або наступ на Селидове, або продовження охоплювального руху своїх передових підрозділів щодо плацдарму ЗСУ на річці Вовча, розташованому на ділянці від Галицинівки до північної околиці Красногорівки.
До речі, судячи зі всього найближчим часом варто очікувати пожвавлення ворожої 110-ї ОМСБр 1-го армійського корпусу УВ “Південь” в районі Красногорівки. Скоріш за все, її підрозділи спробують подолати річку Лозова у північно-західному напрямку, у бік селищ Желанне.
Також не виключено, що 5 ОМСБр противника у межах загального задуму здійснить акцентовану спробу ще більше занести південний фланг шляхом прориву з Красногорівки у західному напрямку – у бік Олександрополя та Курахівки. Це було б цілком логічно.
Тобто зараз маємо чітко виражену спробу російського командування зразу двох угрупувань військ “Центр” та “Південь” реалізувати на своєму загальному суміжному фланзі план щодо витіснення українських військ на захід від річки Вовча під загрозою їхнього оточення по рубежу Мемрик – Красногорівка.
Як це стосується Покровського напрямку? Прямо.
Перед ворожим командуванням постала дилема
Допоки українські війська перебувають, умовно кажучи, на схід від рубежу Українськ – Гостре, а також контролюють район Селидового, продовження російського наступу безпосередньо на Покровськ буде пов’язано для ворога з певним ризиком.
Зараз російське командування, усвідомлюючи таку тактичну “особливість” ситуації на цьому напрямку, прагне зняти усі можливі флангові ризики з півдня для свого угрупування, яке націлене на Покровськ.
У цьому контексті, варто звернути увагу на таке – противник вже не може одночасно просуватись із високими темпами на Покровському напрямку та в бік Селидового та й ще витісняти українські війська південніше загальної дирекції “на Покровськ”.
Протягом кількох крайніх діб просування окупантів безпосередньо на Покровському напрямку обмежилось розширенням зони контролю в селі Новогродівка на кількасот метрів та просуванням з боку села Веселе у село Гродівка на 250 метрів.
При цьому росіяни постійно намагаються атакувати силами 27-ї МСД, 15-ї та 30-ї ОМСБр та частиною сил 114-ї ОМСБр по напрямках:
- хутір Свиридонівка – Новоторецьке;
- у південно-східній частині Гродівки (з боку села Веселе);
- Журавка – Красний Яр;
- Новогродівка – Сухий Яр;
- від Новогродівки прямо на захід, у бік дороги Е-50.
Зараз у мене немає інформації про те, що передовим підрозділам 2-ї загальновійськової армії противника на цьому напрямку вдалося бодай в якомусь місці прорватися за бар’єрний рубіж по річці Журавка та Казенний Торець, мабуть, за виключенням району шахти “Новоградівська 1 – 3” поблизу залізниці Покровськ – Авдіївка.
Очевидно, українське командування прагне скористатися шансом щодо можливості загальмувати наступ противника безпосередньо на Покровському напрямку по цьому природному рубежу.
Причому, варто підкреслити, що час явно грає не на стороні росіян. Чим довше вони будуть відриватися на флангове забезпечення свого Покровського угрупування, тим більше буде зростати цей шанс для ЗСУ.
Та зараз плюнути на фланги й стрімголов кинутися на штурм Покровська окупанти також не можуть. Без забезпечення флангів – це буде авантюрою.
Ця дилема постала перед російським командуванням у весь свій зріст. Ворог у цій ситуації вирішив діяти “по підручнику” – спочатку забезпечити загрозливий фланг, а потім вже знову перемкнутися на Покровськ.
Погані новини для Кремля
Наскільки я зрозумів, розрахунок росіян базується на тому, що нічого путнього з оборони безпосередньо на Покровському напрямку ЗСУ обладнати не встигнуть, бо вирішують проблему Селидового та флангів.
Для гарантії цього окупанти намагаються зараз продовжувати інтенсивні атаки на Покровському напрямку, щоб просто не дати можливості ЗСУ закріпитися на природному рубежі. При цьому, ворог відправив додаткові сили і засоби УВ “Центр” на вирішення саме флангових проблем.
Ну, це цілком зрозуміле й логічне рішення. Проблема полягає лише в тому, що навіть якщо противнику вдасться витіснити наші війська з плацдарму на річку Вовча, якось “вклинитись” у Селидове, то йому все одно безпосередньо для штурму Покровська потрібні будуть додаткові сили та засоби. Причому, далеко не у малому обсязі.
Тут ми повертаємось до питання про те, чи потрібною була українська офензива у Курській області Росії, зокрема у контексті наявності чи відсутності у противника стратегічних резервів, а також, до їх реального стану бойових та оперативних спроможностей.
Якщо у російському генштабі на літо – осінь 2024 року мали на увазі сили УВ “Північ”, то у мене для Кремля погані новини. Інші стратегічні резерви, окрім військ Ленінградського воєнного округу, наразі не проглядаються. Інакше Харківська авантюра із “санітарною зоною” в тому вигляді, в якому вона перебуває нині, просто не відбулась би.
Нешановні російські полководці, коли вам ваше політичне керівництво ставить явно помилкове завдання стратегічного масштабу без урахування важливих факторів, вам би не завадило поставити цьому керівництву низку доречних питань. Головним серед яких повинно було б бути: “Ти що йоб*утий?”. На щастя, ви ці питання ставити неспроможні.
Источник: www.24tv.ua
