Меланія ГолембйовськаОсновні тези
- Військові дії залишають глибокий відбиток на жіночій психіці, не обмежуючись лише тілесними ранами.
- Ольга Довга стала жертвою російського нападу, втративши нижню кінцівку. Вона відверто розповіла про пережиту катастрофу, етапи реабілітації та шляхи до самоприйняття.
- Клінічний психолог Юлія Тетерко роз’яснила стадії адаптації до зміненого тіла та необхідну підтримку з боку близьких.
- 1 “Боялась дивитись на фото з минулого”: історія Ольги, якій ампутували ногу
- 970382473 class>2 “Мозку потрібен час”: що відбувається з психікою жінки після ампутації?
- 3 “Травма тебе не псує”: коли повертається відчуття жіночності?
- 4 “Різні страхи”: чим відрізняється реабілітація жінки та чоловіка?
- 5 “Є кілька кроків”: як підтримати жінку у реабілітації?
- 1 “Боялась дивитись на фото з минулого”: історія Ольги, якій ампутували ногу
- 2 “Мозку потрібен час”: що відбувається з психікою жінки після ампутації?
- 3 “Травма тебе не псує”: коли повертається відчуття жіночності?
- 4 “Різні страхи”: чим відрізняється реабілітація жінки та чоловіка?
- 5 “Є кілька кроків”: як підтримати жінку у реабілітації?
“Ти прекрасна”, “Я тебе люблю”, “Я приймаю тебе і прагну бути поряд” – подібні слова часто стають заповітними для українок, що зазнали травм внаслідок атак агресора. Бойові дії здатні завдати жінці не лише фізичних ушкоджень, таких як ампутація, а й викликати тривогу щодо реакції соціуму на “нову себе”.
Переживши травму, жінкам буває складно дивитися на своє відображення, приймати допомогу від медиків і навіть близьких. Проте, це є природною реакцією. За умови належної підтримки, жінка здатна відновити впевненість у собі та відчуття самодостатності.
В рамках проєкту “Війна. Любов і терапія” 24 Канал поговорив з Ольгою Довгою – мешканкою Добропілля, яка втратила ногу внаслідок ворожого обстрілу. Вона поділилась власним досвідом реабілітації та труднощами, з якими стикається щоденно. Крім того, клінічний психолог Юлія Тетерко розповіла, як пацієнтки адаптуються до життя в новому тілі та повертають собі відчуття жіночності.
“Боялась дивитись на фото з минулого”: історія Ольги, якій ампутували ногу
Ольга – 29-річна жителька Добропілля. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, у 2023 році вона започаткувала крамницю жіночого одягу у своєму місті. Оскільки на той час у Добропіллі було відносно тихо, жінка не хвилювалася за свій бізнес.
Дівчина не побоювалась російських бомбардувань та завжди вірила, що з нею цього не станеться. Однак, на превеликий жаль, 16 липня 2025 року її життя змінилося.
Того дня Ольга зачинила свій магазин і вирушила на педикюр. Згодом, проходячи повз магазин “Аврора”, вона розмовляла по телефону з матір’ю і раптом почула дивний звук.
Спочатку Ольга припустила, що це пролітає літак. Саме в цей момент і пролунав вибух.
Я впала на землю, все було в диму. Я відчула тепло в ногах і зрозуміла, що щось не так. Підвела голову і побачила, що правої ноги немає вище коліна, а на лівій – розірвані м’які тканини та м’язи. Спочатку я не усвідомила, що зі мною трапилось. Я ніби була в іншій реальності,
– згадує вона.
Ольга негайно почала кликати на допомогу, але в ту мить їй здалося, що навколо нікого немає. Згодом до неї підбігли військові, які наклали турнікет і доставили жінку до міської лікарні імені І. Мечникова. Звідти її перевезли до Superhumans на Львівщині.
Перший час Ользі було страшно брати в руки телефон і переглядати знімки “минулої” себе. Вона не могла змиритися з тим, що сталося, уникала думок про травму.
Я намагалася не згадувати себе тією, якою я була колись. Коли я відкривала на телефоні галерею і бачила себе з двома ногами – я починала гірко плакати,
– поділилась жінка.
Ольга невпинно згадує “колишню” себе: відео з соцмережі
“Мозку потрібен час”: що відбувається з психікою жінки після ампутації?
Клінічний психолог Юлія Тетерко з центру Superhumans пояснила, що людина, втрачаючи частину тіла, зазнає двох травм:
- травми, пов’язаної з самою подією;
- травми, зумовленої змінами в тілі.
Психіка сприймає це як загрозу життю, тому часто постраждалого супроводжує шоковий стан, заціпеніння, прогалини в пам’яті та різкі перепади настрою.
Водночас запускається процес оплакування втраченого образу тіла, колишнього життя, втрачених можливостей та відчуття контролю. Це закономірно, і подібні реакції можуть проявлятися по-різному – від сліз, відчуження та гніву до намагання “триматися і не відчувати”.
Жінки можуть як уникати дзеркал і фото, так і, навпаки, відчувати потребу постійно спостерігати за змінами та динамікою. Кожна жінка переживає цей етап по-своєму. Найголовніше – це не ознака слабкості чи соматичні прояви. Це зрозумілі нейропсихологічні процеси адаптації,
– підкреслила вона.
За словами Юлії, після ампутації мозку потрібен час на переналаштування “карти” власного тіла. Як наслідок, можуть виникати фантомні відчуття, біль – ніби частина тіла все ще присутня. Окрім того, може з’являтися відчуття відстороненості: людина підсвідомо може вважати, що теперішнє тіло – не її.
У свідомості жінки ще тривалий час можуть звучати її страхи – “мене не оберуть і я стану тягарем”, “я більше не красива”, “моє тіло викликатиме огиду” тощо. Крім того, може бути присутній страх перед болем, медичними процедурами та майбутніми операціями.
Юлія Тетерко ділиться думками про психіку жінки після травми / Фото надане 24 Каналу
“Травма тебе не псує”: коли повертається відчуття жіночності?
Ампутація здатна суттєво вплинути на самовідчуття та жіночність. Хоча це явище досить індивідуальне, загалом жіноча ідентичність тісно пов’язана з тілесністю, привабливістю та сексуальністю.
Тому в жінки можуть зародитися сумніви щодо власної привабливості, права на любов і можливості бути коханою “зміненою”.
Отже, більшість жінок проходять шлях до цілісності з усвідомленням того, що “я – це більше, ніж просто частина мого тіла”. Потрібна копітка робота, щоб зрозуміти та прийняти це. Після цього етапу до них повертається відчуття жіночності,
– зауважила клінічний психолог.
На початку реабілітації в Ольги також були побоювання, що суспільство сприйматиме її якось “не так”. Однак зараз їй значно легше – велику підтримку надали незнайомі люди. Ольга почала ділитися своїми переживаннями та досвідом у соціальних мережах, де отримувала слова підтримки. Люди часто кажуть жінці: “Ти прекрасна, травма тебе не спотворює”.
Ольга вчиться приймати нову себе: відео з інстаграму дівчини
Крім того, в Superhumans працює ветеранка Руслана Данілкіна, яка також втратила ногу внаслідок поранення осколком касетного боєприпасу. Саме вона довела Ользі, що протез – це не щось жахливе. Таким чином, вона стала для Ольги прикладом для наслідування та джерелом мотивації.
Раніше я не бачила жінок з протезами і вважала, що це виглядає непривабливо. Коли я потрапила сюди, я побачила і зрозуміла, що це цілком нормально і не так вже й страшно,
– підкреслила Ольга.
Наразі дівчині вже встановили перший навчальний протез. Хоча вона ще не може ходити самостійно через відсутність рівноваги, їй допомагають спеціальні бруси.
За її словами, подібні ситуації потрібно приймати, адже їх неможливо змінити. Не варто зациклюватися на минулому, а навпаки – прийняти своє тіло таким, яким воно є.
Ольга вчиться ходити з протезом: фото надані 24 Каналу
У Ольги є мрія. Після того, як вона повністю освоїться з протезом, вона хоче відновити свій магазин, але вже в Києві. Вона давно планувала туди переїхати. Крім того, Ольга прагне продовжувати вести свою сторінку в Instagram і ділитися своїм досвідом відновлення після травми.
“Різні страхи”: чим відрізняється реабілітація жінки та чоловіка?
Клінічний психолог пояснює, що базовий підхід до реабілітації жінок і чоловіків у подібних випадках є однаковим. Відмінності полягають саме в контексті.
У випадку з чоловіками найчастіше спостерігається тиск з боку суспільства. Чоловік у такому стані вважає, що він повинен триматися і не плакати, адже він сильний. Тому емоції часто виражаються через дратівливість, замкнутість або ризиковану поведінку.
У жінок же на перший план виходить тема жіночого образу, привабливості. З’являється страх бути засудженою,
– констатує Юлія.
Однак, найважливішим є індивідуальний підхід. Реабілітація має базуватися не на протоколах, а на історії конкретної людини. Під час відновлення необхідно враховувати тип травми та наявні в пацієнта ресурси.
“Є кілька кроків”: як підтримати жінку у реабілітації?
Ефективна підтримка після ампутації передбачає кілька етапів:
- стабілізація – налагодження сну, подолання панічних станів та забезпечення базового відчуття безпеки;
- робота з травматичним досвідом за умови готовності пацієнта;
- адаптація до нового тіла – подолання сорому, уникнення та повернення до активного життя.
На заключному етапі жінка має усвідомити свою здатність до самозабезпечення, наприклад, у приготуванні собі кави. Важливо розуміти, що процес адаптації не є лінійним, а радше хвилеподібним. Сьогодні жінка може приймати себе, а завтра – ні.
Жінка також може переживати своєрідний протест, запитуючи, чому це сталося саме з нею. Згодом настає етап торгу, коли вона починає розмірковувати, “а що, якби я не пішла туди в той момент”.
Надалі відбувається поступова інтеграція – жінка вчиться жити в новому тілі. Найскладнішим є зіткнення з дзеркалом (бачити себе новою з боку), поглядами інших людей, повернення до соціального життя та інтимної близькості,
– наголосила Юлія.
Під час цього процесу жінку може переслідувати сором. Для його подолання клінічний психолог радить поступово звикати до свого нового вигляду, виходити в люди, одягатися красиво для себе та боротися з внутрішнім критиком.
Одним із найважливіших аспектів є підтримка близьких і навчання оточення правильної поведінки, щоб не інвалідизувати людину. За потреби – психоедукація членів сім’ї, щоб вони знали, що є доречним, а що – ні.
Довідка. Психоедукація – це надання людям необхідної інформації про психічне здоров’я, психологічні проблеми, травми та їхні наслідки.
Важливими факторами є нормалізація та гідність, а не жалість. Варто просто запитувати: “Як я можу тебе підтримати?”. Спілкуватися з людиною потрібно звичайним тоном, без шепоту та драматизації. Заборонено торкатися тіла чи протеза, оскільки це дуже особисте. Також не слід ставити нав’язливі запитання – наприклад, розпитувати про обставини трагедії,
– пояснила клінічний психолог.
Близьким слід усвідомити, що нормально, коли жінка, яка пережила травму, не просить про допомогу. Це означає, що наразі вона не готова її прийняти. Тому необхідно конкретизувати свої пропозиції та адекватно реагувати на відмову. Ба більше, ні в якому разі не слід називати жінку героїнею, адже вона може бути водночас сильною, втомленою, сумною та веселою. Усі ці емоції є нормальними.
Крім того, жінці, яка пережила травму, важливо спілкуватися з людьми, які мають схожий досвід і навчилися повноцінно функціонувати після травми. Вони не зможуть навчити чи змусити пройти етап прийняття так само, як це було в них, проте вони здатні поділитися власними відчуттями, які можуть виявитися корисними.
Ольга проводить час з людьми, які також пережили травму: фото з соцмереж
Історії жінок після ампутації – це розповіді не лише про подвиги та витримку, а й про тернистий шлях до відновлення та самоприйняття. Війна здатна змінити тіло, завдати фізичного болю, але вона не відбирає право на гідність, любов і самостійність.
Бесіди з пораненими мають бути щирими, а суспільство – толерантним. Лише за таких умов жінка зможе відчути повагу, прийняти допомогу та усвідомити, що вона – не тягар, її чують і приймають.
Читають зараз:Одразу 90 ворожих дронів атакували Україну: як спрацювала ППО
Источник: www.24tv.ua