Туристів у Добрянку на Чернігівщині приваблюють дві великі приватні колекції, зібрані місцевим жителем. Одна – це новорічні прикраси й дитячі іграшки, а друга – предмети побуту старовірів
Селище Добрянка Ріпкинського району Чернігівщини, що на кордоні з Республікою Білорусь, засноване в 1706 році старовірами і є одним із центрів старообрядництва в Україні. Тут є старообрядницька церква, яку відвідують місцеві жителі. Останніми ж роками Добрянкою зацікавилися туристи – українські, білоруські, заїжджають і європейські. Приваблюють їх сюди дві великі приватні колекції, зібрані місцевим жителем Сергієм Коноваленком. Одна – це речі й предмети побуту старовірів, друга – новорічні прикраси й дитячі іграшки різних часів. Колекції багаті й цікаві, та не менш цікавою є й постать самого засновника домашніх музеїв.
Сергій Коноваленко – кухар, переможець і призер багатьох всеукраїнських і міжнародних кулінарних фестивалів і конкурсів, учасник телевізійних передач, засновник кулінарної школи для учнів загальноосвітніх шкіл. А ще він – поет, автор шести поетичних збірок, які підписує псевдонімом Коноваленко-Добрянець. До всього Сергій має вищу освіту історика, яку здобув заочно в Ніжинському державному університеті ім. М. Гоголя. Понад 20 років кухар-колекціонер-поет-історик завідував їдальнею Добрянського держлісгоспу.
Нині він – приватний підприємець, який водить екскурсії власними музеями і… розводить німецьких вівчарок. Усі захоплення чоловіка активно підтримують його дружина та двоє дорослих синів, це додає йому наснаги. До речі, офіційно відкрити свої музеї Коновавленко зміг завдяки сприянню Ріпкинського центру зайнятості, куди він прийшов після втрати роботи в лісгоспі. Захистивши бізнес-план, чоловік отримав одноразову виплату на підприємницьку діяльність і започаткував власну справу. Отримані від держави кошти він витратив на розширення приміщення музею іграшок. З нього ми й розпочнемо нашу віртуальну екскурсію у межах проєкту "Точка на карті".
ІГРАШКОВЕ ЩАСТЯ УСІХ ПОКОЛІНЬ
Якщо про існування приватного музею старообрядництва в Добрянці я чула раніше, то про музей іграшок дізналася зовсім недавно, під час екскурсійної поїздки вихідного дня. Це було неймовірне відкриття, яке назавжди залишиться у пам’яті. Музей нагадав про існування багатьох давно призабутих речей, які колись були мало не в кожній родині, і дозволив на деякий час поринути у далеке дитинство. Особисто мене порадувала "зустріч" із маленьким іграшковим роялем, на якому я малою підбирала мелодії народних пісень, та фільмоскопом із кіноплівками у кругленьких коробочках. Відразу сплив щемливий спогад, як ми, діти, вечорами вішали на двері простирадло, вимикали світло і "крутили" кіно…
Музей іграшок, або "Ляльковий дім", як його називає господар, займає частину житлового будинку. Ми заходимо в першу кімнату і захоплено завмираємо від кількості іграшок, а передусім, ляльок. Вони – скрізь: на полицях, стендах, під стелею, на підлозі… Їх так багато, що великій групі треба ходити дуже обережно, аби щось не зачепити.
Захоплення ляльками до 49-річного Сергія Коноваленка прийшло років 10 тому. Тоді він займався торгівлею сувенірами і кілька ляльок не продав. Чоловік залишив їх собі, сподіваючись комусь подарувати, та згодом родина сама отримала в подарунок від друзів порцелянову ляльку. Відтоді й пішло… Зацікавившись темою, пан Сергій почав збирати іграшки: купував, приймав у подарунок, знаходив у людей серед непотребу… Сьогодні в його колекції є як сучасні іграшки, так і раритетні, вік деяких перевищує 150 років.
Перший стенд, на який наш екскурсовод звертає увагу, обвішаний новорічними прикрасами: гірляндами, зірками, скляними, картонними, паперовими іграшками різної форми радянських часів, трубчастими виробами початку ХХ ст., є кілька виробів XVII-XVIII століть. Поряд зі стендом на полицях – колекція Дідів Морозів і Снігуроньок. Зігріті спогадами, відвідувачі з радістю знаходять серед них "свої" – аналоги тих, що кілька десятиліть тому стояли в родинах під ялинками, а в декого, може, й досі стоять.
– Я не все купую. Часто мені іграшки дарують – коли дізнаються, що це в колекцію. Якось мені за оголошенням в OLX надіслали 54 кулі – я лише доставку оплатив", – розповідає господар.
Але основну частину іграшкової колекції Коноваленка-Добрянця все ж становлять ляльки. Різноманіття таке, що просто очі розбігаються. Здається, що в цих двох невеликих кімнатах зібралися всі ляльки світу.
На окремих стендах – колекції ляльок в історичних і національних костюмах різних народів – їх сотні. Є ексклюзивні вироби, авторські ляльки з клеймом і паспортом, "дами епохи", фабричні й ручної роботи, давні й сучасні. Придбані в Україні й за кордоном як новими, так і в поганому стані – і відремонтовані новим власником. Є подарована Віктором Ющенком "Юля" – виготовлена в Німеччині лялька, зачіска якої нагадує Юлію Тимошенко. Веселить відвідувачів інтерактивна Ксенія, з якою можна поговорити, розважають музичні ляльки та скриньки, нагадують старі мультфільми Карлсон і Чебурашка…
ЛЯЛЬКОВИЙ РЕКОРД
Особливою гордістю Коноваленка є колекція порцелянових ляльок, їх у нього – 1650. Це – рекорд України, підтверджений представником Національного реєстру рекордів, але офіційно не зареєстрований. Адже за це рекордсмену треба викласти майже 20 тис. грн.
"Вік цих ляльок – різний. "Молодій" – 40 років, старшим – від 100 до понад 150-ти років", – зауважує господар.
Історії появи тих чи інших іграшок у нього теж найрізноманітніші. Так, наприклад, 8 ящиків із непроданими ляльками Коноваленкові подарувала знайома підприємниця, яка закривала магазин. Ляльку-бабусю він виторгував під час відпочинку в Домініканській Республіці, збивши їй ціну з 75-ти до 4-х доларів США. Віддаючи ляльку, яка була просто трухлява, продавець, сміючись, кричав "мафія!"
Багато ляльок колекціонер купував задешево – до 40 грн на "блошиному ринку" Чернігова, часто без рук і ніг. Сам їх реставрував і одягав. Чимало іграшок привозили йому друзі, дарували майстри та колеги-колекціонери.
Огляд першої кімнати закінчуємо знайомством з "будиночком мрії". Це велика коробка, поділена на приміщення й укомплектована мініатюрними меблями, побутовою і санітарною технікою, посудом, іншими необхідними "для життя" ляльок предметами. Такий будинок — справді мрія кожної дівчинки, та далеко не всі батьки можуть його придбати – дуже дорого. Цей будинок російського виробництва Коноваленко купив через інтернет у Білорусі. Він був не повністю укомплектований, але цей недолік ліквідувала київська майстриня Наталія Губська.
Друга кімната відрізняється від першої наявністю величезної кількості ляльок різних характерів, професій, віку… Тут ляльки закохуються, там – одружуються, он, в куточку вагітна лялечка стоїть, біля неї купа реборнів – пупсиків, схожих на немовлят. Далі – діти, які йдуть у школу, а ось тут – уже дорослі. Хулігани, клоуни, лікарі, кухарі, пожежники, медики, поліцейські, старі чарівниці й молоді відьмочки з різних куточків світу, дамочки в розкішних сукнях, українські й білоруські ляльки-мотанки – чого тут тільки не побачиш! Годинами можна стояти, роздивлятися і слухати "історії життя" цих дивовижних істот, згадуючи іграшки свого дитинства. Та найголовніше – настрій, із яким ти це робиш, і заряд позитивної енергії та натхнення, які там отримуєш.
З музею відвідувачі виходять просвітлені і щасливі. На прощання дві майстрині з нашої групи дарують господареві власноруч виготовлені ляльки. Кожному такому подарунку пан Сергій радіє, як дитина. На запитання, яку ляльку хотів би мати, відповідає, що з пресованої тирси. Вона, каже, була б родзинкою колекції.
СТАРОВІРИ СПІВАЛИ “ПО КРЮЧКАХ”
Музей старообрядництва Сергій Коноваленко-Добрянець облаштував у старому дерев’яному будинку віком понад 120 років із різьбою та віконницями. Раніше він належав старовірам, а останньою його мешканкою була 90-річна бабуся з їхньої громади. Разом із будинком колекціонер придбав старовинну шафу роботи добрянських майстрів, на яку він давно накинув оком.
Ми заходимо в тісну хату й стараємося не зачепити речі, що, як і в музеї ляльок, тут скрізь. Пан Сергій розповідає, що селище заснували старообрядці, які, залишаючись вірними своїм релігійним канонам, тікали від переслідувань церковного реформатора середини XVII століття, російського патріарха Никона в дрімучі ліси й непрохідні болота. Тут вони почувалися у безпеці, а з часом здобули й певні привілеї. Старовіри займалися різними ремеслами і торгівлею.
Знаючи, що добрянські купці – глибоко віруючі й порядні люди, товари навіть за тисячі кілометрів звідси відпускалися їм під чесне слово.
У музеї можна побачити безліч предметів побуту старообрядців: самовари, посуд, одяг, килим ручної роботи, рушники, книги, фотографії, новорічні прикраси і навіть робочий патефон. Власник музею ставить на нього платівку і на якусь мить скрипучі звуки переносять нас на сторіччя назад.
Представлені в колекції речі належать періоду XVII-ХІХ століть. Їх пан Сергій купував у антикварних магазинах, на "барахолці", отримував у дар від місцевих жителів-старовірів. Загалом збирав колекцію років п’ятнадцять. Сам він, каже, не старообрядець, але в їхню церкву ходить і приятелює зі священником. А загалом, зауважує господар, сучасні добрянські старовіри вже не такі "правильні", якими були їхні предки.
Серед експонатів гордістю Коноваленка є кузнєцовська порцеляна. Всі зібрані предмети – оригінальні, з клеймами. Окремий куток відведений під ікони й релігійну атрибутику.
"У кожному будинку старообрядців існував так званий "красный угол" – місце для молитви. Тут я оформив щось подібне до нього. Ви бачите старообрядницькі ікони, на яких обов’язково є сусальне золото", – розповідає господар.
Серед найцікавіших експонатів музею – рукописне видання початку ХІХ століття з чудернацькими закарлюками, які означали ноти. Старообрядці, каже колекціонер, мали власну нотну грамоту й практикували "спів по крючках". Поруч із книгою – шкіряна "лиственка", яка виконувала функцію чоток.
Музей цікавий, єдиний недолік – тіснота, бо стара хатинка вочевидь для такої колекції замала. З метою перенести свої експозиції в просторіше приміщення і створити в Добрянці пристойний музей, Коноваленко придбав у селі двоповерховий будинок. Утім, коли цей намір втілиться – невідомо. Створення музею потребує чималих капіталовкладень, а з доходами в родині вже не так добре, як було раніше.
Залишаємо Добрянку в ранній зимовій темряві з найкращими почуттями і побажаннями господарям удачі і підтримки від влади й небайдужих громадян. Адже пам’ятаємо: більшість і видатних, і не дуже відомих музеїв світу – це професійно оформлені колекції, нерідко зібрані ентузіастами. І ніхто з них іще жодної не забрав із собою "на той світ", усі залишив людям…
Источник: www.ukrinform.ua
