Автор публікації
Ігор Тишкевич
Росія активно намагається закріпитися у Субсахарській Африці. Серед базових держав для входу обрали й Буркіна-Фасо. Цією державою після перевороту 2022 року (другого за рік) править капітан Ібрагім Траоре.
Росія зриває контракти на постачання зброї
У Буркіна-Фасо активно працюють російські військові спеціалісти, для боротьби з бойовиками “Ансарул Іслам” та групами туарегів залучаються найманці ПВК “Вагнера” і, можливо, військовослужбовці африканського корпусу. Зрештою, саме там корпорація “Росатом” має намір побудувати АЕС.
На перший погляд, росіяни зміцнилися та пустили коріння. Але останні новини змусили понервувати адміністраторів одразу кількох “російсько-африканських” телеграм-каналів. Привід більш ніж кумедний.
Отже, уряд Буркіна-Фасо купив у Туреччині кілька БпЛА Bayraktar та один “Прапороносний рейдер”, відомий у нас як Bayraktar Akinci. Той самий, у якому використовуються українські турбогвинтові двигуни АІС-450.
Тобто виходить, що капітал Траоре бере гроші у росіян (як допомогу, гуманітарні гранти, військову допомогу), але платить за зброю туркам. Зважаючи на все, це не єдиний кейс. Тобто Туреччина зі своїми системами озброєння розпочинає активну експансію у регіоні.
Для Кремля це неприємно подвійно, оскільки торгівля зброєю є чи не єдиною стабільною сферою взаємодії, яка гарантувала постійний інтерес еліт низки африканських держав до співпраці з Росією. Типовим прикладом такого можна назвати, наприклад, Алжир або Анголу, які економічно (та й політично) зав’язані на держави ЄС (Ангола так само на Китай), але наявність російських збройових поставок гарантувала “повагу” місцевих еліт до російських політичних інтересів.
Але на тлі війни в Україні російський ВПК не може задовольнити й експортний попит. Причому не тільки для Африки – Росія фактично зірвала постачання своєї бронетехніки, засобів ППО та літаків навіть самопроголошеному президенту Білорусі Алєксандру Лукашенку. Це, до речі, відіграло позитивну роль з погляду взяття в експлуатацію білоруських та білорусько-китайських розробок.
У Африканських державах свого розвиненого сектора оборонної промисловості зазвичай немає (крім ПАР і ще 2 – 3 держав). Натомість є зони конфліктів. Відповідно, відхід постачальника, хай не сучасної, але дешевої зброї, змушує шукати інших партнерів.
Цим намагається скористатися та сама Туреччина, яка розширює свої поставки відразу в кількох державах. Не відстає і Китай, розвиваючи програму військово-технічної співпраці й, найчастіше безкоштовно, передаючи своє застаріле озброєння партнерам.
Якщо війна в Україні триватиме хоча б ще рік, Росія ризикує втратити низку контрактів зброї на континенті. А той, хто постачає озброєння місцевим урядам, часто-густо може претендувати на роль “пріоритетного партнера”. Наразі боротьба за африканський ринок зброї лише розпочинається. І Росії цьому напрямі залишається роль глядача, який кусає лікті від досади, але нічого зробити не здатен.
Лукашенко поспішає зайняти місце Росії
До перегонів підключається і Лукашенко. Точніше, білоруський держвійськпром через партнерів в ОАЕ і раніше активно постачав озброєння. До того ж не завжди відкрито. Наприклад, у тому ж Судані на озброєнні обох сторін протистояння є білоруська броня та автомобільна техніка, хоча офіційного постачання туди не було.
Відхід Росії створює можливості кратного збільшення обсягів торгівлі зброєю. Причому у комунікації з Кремлем білоруська сторона представлятиме свою активність як “спробу не дати недружнім країнам забрати африканський ринок у Росії”. У реальності спокійно рубаючи “живий долар” у згоді з Пекіном та Анкарою. Тим паче, що саме ці дві сили розглядаються в Мінську як ключові партнери, здатні врівноважити вплив Москви.
Источник: www.24tv.ua
