Автор публікації
Олекса Кібкало
У авторській колонці для 24 Каналу я розповім про очевидні ознаки повномасштабного вторгнення, які з незрозумілих причин були проігноровані, або недостатньо відпрацьовані спецслужбами України. Як приклад адекватної реакції, наведу нещодавню підготовку США до атаки Росії та Китаю ядерними боєголовками як електромагнітною зброєю.
Головне – розповім про особливий вид агресії – тотальну війну, що її принципи розроблялися ще у нацистській Німеччині, а втілює зараз московська держава. Та порівняю з конвенційною війною, яку ми ведемо у відповідь. Бо розуміння планів і майбутніх методів ворога – ключ до перемоги, без якого цю війну доведеться тягнути довго, безмежно дорогою ціною українських життів.
Ознаки початку великої війни були задовго до 2022 року
У Кремлі остаточно ухвалили рішення про захоплення Києва та всієї України. Як вам таке формулювання? Навіть зараз звучить тривожно. Та ці слова у приблизно схожому викладі я почув протягом двох тижнів у кінці літа 2020 року з кількох джерел. Одне з яких – дипломатичний канал зі старих зв’язків. На уточнення, чому саме зараз? Відповідь була якась дика і банальна одночасно: невиправдані очікування щодо Банкової і поведінки українців. І найтривожніше – більше на контакт ці джерела не вийшли.
Що можна було зробити з цією інформацією? Підіймати галас? Та в мене не було ніяких документальних підтверджень та строків. Хоча розширення агресії – логічний крок на тлі болота мінських угод, що у ньому загрузла гібридна війна росіян, бо своїх стратегічних цілей за 6 років вони не досягли. З іншого боку, це могла бути хитра ІПСО, і стати важелем з її просування – все одно, що підігравати на руку ворогові. З третього боку, цілком логічно припустити, якщо цю новину з кількох джерел отримав простий журналіст, то розвідка країни мала точно про неї знати. З четвертого боку – міг бути банальний вкид для з’ясування каналів зв’язків, своєрідна пробивка. Залишалося спостерігати, вивчати та аналізувати.
Тоді про тривожну звістку я розповів кільком своїм надійним друзям, що мають нетривіальні розумові здібності, аби змоделювати можливий розвиток подій. У всіх реакція була однаковою: ну ок, повномасштабне вторгнення сталося, а далі що?
Утримати територію України, навіть при розгромі армії, було б неможливо через внутрішній спротив і партизанську війну та неодмінну військову, матеріально-технічну, економічну та дипломатичну підтримку країн-союзників. А те, що абсолютна більшість українців не захоче жити під контролем московських окупантів – є факт доконаний, який не зможе спростувати навіть найпродажніша соціологія та пропаганда.
Після тривожної новини про повномасштабне вторгнення виникло відносне затишшя. Чому кажу відносне – бо з середини і до кінця вересня 2020 року у Білорусі відбулися невеликі військові навчання “Славянскоє братство”. Європейські військові охарактеризували їх як наступальні, оскільки були залучені десантно-штурмові війська з бронетехнікою.
А от з весни 2021 року почалося масштабне перекидання російської військової техніки до кордонів з Україною. Тодішній Головнокомандувач Збройних Сил України Руслан Хомчак у своїй доповіді від 30 березня під куполом Верховної Ради повідомляв: “Останнім часом з різних регіонів Росії під виглядом навчань та загальної підготовки до навчань “Захід-2021″ збройні сили Росії здійснюють поступове нарощення військ поблизу кордонів України на півночі, сході та на півдні. А саме у Брянській, Воронезькій областях та у Криму”.
Але ознак підготовки для вторгнення не бачили?! У військовій літературі я бачив, що початком агресії вже може вважатися концентрація військ поблизу кордону. Протягом року закордонні та українські медіа і дописувачі у соцмережах публікували численні свідчення про формування військових частин, наповнення їх резервістами і переміщення важкого озброєння Росії. Хоча це супроводжувалось легендами про навчання, проте після їх проведення зброю не відводили.
Існувала думка, що вторгнення не планується, бо нема мобілізації населення. Одначе у серпні 2021 року у російських ЗМІ опублікували інформацію про створення Бойового Армійського Резервного Складу (скорочено БАРС) у 50 тисяч військових. Цитую початок статті: “Військкомати та організаційно-мобілізаційні управління воєнних округів та Північного флоту почали масове комплектування мобілізаційного людського резерву силових структур”.
Тоді командувач російського південного військового округу полковник Запатоцкій розповів журналістам, що до останнього часу резерв по округу складав 400 осіб, а до кінця місяця має збільшитись до 38 тисяч – зрости практично у сто разів. У самій же статті вказувалось, що такі темпи відповідають умовам Другої світової війни. А ще це величезні фінансові витрати.
Як Росія роками готувалася до повномасштабної війни
Нескладний аналіз матеріалів російських ЗМІ дозволяє виявити послідовний ланцюг подій. З моменту окупації Криму і до повномасштабного вторгнення міністерство оборони Московії облаштовувало нові воєнні бази та містечка у безпосередній близькості до кордону з Україною. Наведу лише частину з них, щоб зрозуміти масштаб і географію.
1. Богучар у Воронезькій області – початок будівництва у 2016 році для дислокації 1-ї окремої танкової бригади. 45 кілометрів до Луганської області
Де розташований Богучар / Карта
2. Валуйки у Бєлгородській області – авіабаза і база військової техніки, 2016 рік. 25 кілометрів до Харківщини.
Авіабаза у Валуйках / Фото informnapalm
3. Клинці у Брянській області, реконструйоване військове містечко та база мотострілецького полку, 2017 рік. 45 кілометрів до Чернігівської області.
Де розташоване військове містечко / Карта
4. Єльня у Смоленській області. Там відновлене військове містечко і облаштована велика база 144 мотострілецької дивізії, 2018 рік. 245 кілометрів від Чернігівщини, 100 кілометрів від кордону Білорусі.
Військове містечко у Єльні / Карта
5. Ростов-на-Дону – містечко для військової частини 150-ї мотострілецької дивізії, 2019 рік. Хоча Ростов фактично перетворений на величезну військову базу і постійно посилюється.
Така ж історія з Кримом – там можна згадати про розбудовану базу Раєвська між Анапою і Новоросійськом для десантних військ у 2014-му році. Ну і зрозуміло, чимало інших облаштованих баз. Крим перетворений на єдину територію військового призначення.
Додайте до цього накачану по вінця технікою, авіацією та особовим складом Білорусь із демонстративними заявами Лукашенка, що Мінськ ніколи не допустить, щоб московський чобіт переступив кордон України з території Білорусі. Ці заяви віроломний бацька робив навіть тоді, коли його не питали, що просто автоматично викликало неодовіру.
Росія обрала найкращий для себе сценарій – напад з усіх боків
На початку листопада 2021 року, після зведеної оцінки дій московських військ, їхнього командування і кремлівської дипломатії – я дійшов висновку щодо невідворотного повномасштабного наступу на територію України. Нашвидкуруч намалював схему вторгнення. Вона ілюструвала два етапи дій російської армії:
- перший – одночасний напад з півночі, сходу і півдня та вторгнення контингенту з території невизнаного Придністров’я. У разі успіху на території України кремлівські окупанти отримували вікно можливостей для другого етапу;
- другий – протискання сухопутного коридору до Калінінградської області, відокремлення країн Балтії від ЄС з подальшим захопленням Литви, Латвії та Естонії.
Схема потенційного вторгнення росіян / Фото Олекси Кібкало
Цей варіант розвитку агресії я попросив прокоментувати з десяток своїх знайомих військових та експертів. Немає сенсу називати їх прізвища, оскільки в той момент навіть від пресслужби президента лунали заяви, що на кордоні немає збільшення угруповань ворога (заява Сергія Нікіфорова від 7 листопада 2021). А секретар РНБО Олексій Данілов напередодні взагалі назвав “свідомою дезінформацією” повідомлення про накопичення Росією військ на кордоні.
Та всі як один висловили думку, що такий розвиток подій з одночасним вторгненням з усіх місць скупчення неможливий. Також мені ставили зустрічне питання – з чого зробив припущення про такий масштаб нападу?
Мої висновки ґрунтувались на очевидності. Виходячи з кількості військ та техніки на кордоні – одночасний напад з усіх боків був найгіршим сценарієм для України, а відтак – найкращим для ворога.
Направду сказати, спочатку я сумнівався у вторгненні з території Криму. Оскільки захистити вузькі переходи з півострова, замінувати, взяти під вогневий контроль було елементарно малими силами. Аналогічно і російські військові малими силами можуть утримувати окупований Крим від наземної операції.
Тоді постає питання: навіщо утворене настільки потужне бойове угруповання на півострові, якщо для переміщення їм доведеться користуватися або кораблями, що буде повільно, і малими групами, або робити величезний гак через Кримський міст та Краснодарський край – а це дуже довго і помітно? Отже вони мають впевненість, що зможуть провести цілу армію через Чонгар і Армянськ.
Переконаний, що все це чудово розуміли і наші військові, і ті, хто планував стратегічний захист. Проте його реалізація викликає подив. Зараз, звісно, не до претензій, розбиратися будемо після перемоги над окупантом. Можливо, з’ясуємо, хто був настільки переконливим, змусивши повірити найкращих менеджерів країни, що Московія не вчинить напад.
Електромагнітна зброя та її загроза
Але просто для порівняння наведу приклад реалізації стратегічного захисту у союзних нам США. На початку того ж листопада 2021 року потрапила на очі доповідь для Комісії з оцінки загрози для США від атаки електромагнітним імпульсом. Зробив її доктор Peter V. Pry у 2017 році, подавши електромагнітну зброю як один із інструментів новітньої війни на рівні з саботажами та кібератаками. У доповіді мовилося, що технологією володіють та розвивають Росія, Китай та Іран. Це називають зброєю шостого покоління для неконтактної війни.
Потужний електромагнітний імпульс генерується під час ядерного вибуху (розглядається підрив на висотах від 30 до 400 кілометрів), а також при підриві так званих ЕМ-бомб, які мають менший радіус дії, не несуть радіоактивної загрози та підходять для точкових ударів в масштабах невеликого міста.
Наслідком атаки ЕМ-зброєю стає так званий блекаут, оскільки надпотужний імпульс здатний знищити електричні мережі та електроніку.
Україна вже переживала блекаути, так от до них додайте, що перестали працювати ноутбуки і смартфони, води немає, бази даних банків скоріш за все знищені. Все, що споживає електрику і є достатньо технологічним – перетворилось на брухт і не працює навіть від резервного живлення. Працюють хіба що молотки, викрутки, лопати, велосипеди, найстаріший транспорт та лампові телевізори, у кого ще лишились, але нічого не показують. Тобто відкинуті на століття назад.
На підставі звіту доктора Пітера Прая та додаткового аналізу спецслужб, у кінці березня 2019 року президент Дональд Трамп підписав наказ 13865 про захист країни від електромагнітних імпульсів.
У серпні 2020 року Департамент внутрішньої безпеки прозвітував, що захист критичної та чутливої інфраструктури у країні завершений, і анонсував перехід до заходів на захист приватного сектора як найменш чутливого.
Зауважу один момент: головна загроза використання електромагнітної зброї проти США, на думку доктора Прая, надходить від Росії. Це 2017 рік.
А пам’ятаєте кілька місяців тому московська пропагандистка Маргаріта Симоньян запропонувала “поставити ультиматум” Заходу, підірвавши високо в небі над Сибіром термоядерну бомбу? Начебто до такої думки її наштовхнув знайомий інженер-електронік. Так оце йшлося саме про використання електромагнітної зброї. Переконаний, що у США хтось відповідальний за виконання наказу 13865 лише єхидно посміхнувся. Так це США не перебувають у стані гарячої війни з Московією.
Щодо України, то я просто сподіваюсь, що у нас захищена бодай частина критичної інфраструктури.
7 ознак, які свідчили, що насувається війна
Хочу завершити свій перелік ознак невідворотності нападу, подіями, які відбувались вже у січні 2022 року. У той період наші союзники почали вести розвідку у небачених раніше масштабах. Найперше за допомогою авіації. В українському небі і над Чорним морем кружляли безпілотні Global Hawk, які здатні збирати інформацію на сотні кілометрів вглиб позицій супротивника. А також великі і малі пілотовані літаки, начинені найсучаснішою розвідувальною електронікою, що здатна перехоплювати розмови навіть по раціях, аналізувати зображення в різних спектрах, фіксувати різноманітні випромінювання у найширшому діапазоні.
Такі розвідувальні операції коштують дорого, і для їх проведення, поготів в інтересах країни, що не є членом НАТО, мають бути надвагомі причини.
Дозволю собі деяку фривольність і порівняю повномасштабну російську агресію із хворобою. Збудник нам же точно відомий? У медичному лексиконі є термін “продромальний період” – це зазвичай доволі короткий час, коли хвороба ще не настала, проте з’являються неспецифічні симптоми, які вкупі можуть вказати, що організм вже хворий, і дуже скоро ми побачимо усі прояви. Медики використовують його для того, щоб послабити токсичний ефект або заздалегідь почати терапію і ввести організм у стан боротьби.
У випадку з війною таким обов’язковим симптомом є накопичення препаратів крові. У статті журналіста Reuters Філа Стюарта від 29 січня 2022 року була анонімно викладена заява офіційних осіб США про переміщення та накопичення препаратів крові поблизу кордону з Україною.
Чому препаратам крові відводиться така важлива роль у спостереженні? Річ у тім, що це дорога медична продукція з коротким терміном зберігання. Вони накопичуються у випадку, коли очікується велика кількість поранених. Під час навчань такої потреби немає – лише при веденні масштабних бойових дій. Тому накопичення препаратів крові вважається початком зворотного відліку, коли до вторгнення лишаються лічені тижні і країна-агресор всіляко намагається тримати цей процес у секреті.
Також у статті сказано, що на запит журналістів заступниця міністра оборони України Ганна Маляр спростувала цю новину, сказавши: “Інформація не відповідає дійсності. Такі новини є елементом інформаційно-психологічної війни. Мета такої інформації – посіяти паніку і страх у нашому суспільстві”.
Тепер коротко нагадаю список ознак:
- скупчення військ і техніки на кордоні – раз;
- чому передувало будівництво нових великих військових баз біля українського кордону на відстані, яку навіть бронетехніка могла здолати менше, ніж за годину – два;
- на це все Московія витратила колосальні кошти – три;
- на тлі блокади морських шляхів – чотири;
- розгортання мобільних шпиталів поблизу кордону – п’ять;
- безпрецедентний по активності рівень авіарозвідки США і Британії та відкриті попередження про вторгнення – шість;
- переміщення до кордону великої кількості препаратів крові – сім.
Сім вагомих ознак підготовки повномасштабного вторгнення на початок лютого 2022 року. Особисто мене вони переконали.
Війна, яку неможливо завершити переговорами
Росія і Україна зійшлися у двох різних війнах. Я не маю на увазі, що Москва нападає, а Київ обороняється. З цього погляду ми просто у стані війни. Україна веде конвенційну війну, мета якої вигнати окупанта і повернути свої території. Це визначає методи і допустимі інструменти, що ми можемо використовувати для досягнення цілей. Водночас Путін розпочав проти України війну тотальну.
У цілому, концепція тотальної війни розроблена німецькими військовими теоретиками на початку ХХ століття, які частково спиралися на досвіт франко-прусської війни. Там подавалося таке: “Сучасна війна – це не війна армій, а війна націй. Отже, для здобуття перемоги необхідна, з одного боку, мобілізація усіх ресурсів своєї нації, з іншого боку – всебічний вплив на ворожу націю, включно з такими методами, як пропаганда, терор, здійснюваний у різний спосіб – масові вбивства військовополонених і мирного населення, знищення житла, запасів продовольства, голодна облога міст тощо, з метою зламати її волю і домогтися, щоб вона – нація – зажадала від свого уряду припинення опору”.
У вас є відчуття дежавю? Тотальна війна, окрім тотальної мобілізації, спирається на тотальний контроль через силові структури і пропаганду. Цей процес ми вже десятий рік спостерігаємо в Московії. Отже теорію, що створювалась у Німеччині, яка стояла на порозі гітлерівського нацизму, путінська держава втілює на практиці на нашій землі.
Це означає, що таку війну неможливо завершити переговорами, на які нам пропонують пристати деякі закордонні політики.
Історично перемовинами закінчувалися звичайні війни. Коли країна, що капітулювала, виконувала обмежені вимоги сторони-переможця і зберігала свою державність. Навіть війна у В’єтнамі не була тотальною, оскільки Штати не мали на меті створити ще один штат-анклав у Азії.
В Україні Московія розв’язала тотальну війну, що спирається на трьохсотлітнє коріння спроб поневолити народ, знищивши його ідентичність, і захопити його території.
У методах ведення тотальної війни немає обмежень, використовується уся наявна зброя від гвинтівок до засобів масового знищення та будь-яких інструментів, які здатні спричинити максимально руйнівний ефект. Саме через це я висловлював сподівання щодо готовності нашої критичної інфраструктури витримати вплив найпотужнішої зброї, яка відома людству.
Скільки ще потрібно ліквідувати особового складу і яку руйнацію потрібно вчинити на території агресора, щоб він відмовився від своєї неспровокованої агресії?
Генерал Валерій Залужний – командувач, чиє ім’я вже назавжди залишиться на сторінках світової історії – у своїх нещодавніх коментарях казав, що втрати подібні до тих, яких завдала українська армія московському війську, мали б зупинити будь-яку сучасну країну. Проте у випадку з російською агресією це не спрацювало. Моє глибоке переконання – це не спрацювало саме тому, що ми воюємо звичайну війну. А Путін – тотальну, і у ній опція “допустимі втрати” не має верхньої межі.
Серед статей військових аналітиків я натрапляв на думку, що Путін готовий покласти у землю 2% населення Московії – це два за половиною мільйони людей. Тобто з погляду його тотальної війни – ЗСУ, знищивши майже 400 тисяч російських окупантів, ще на початку шляху. Припустимість таких втрат збігається з обсягом оперативного резерву Росії, який, за підрахунками лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень, зараз складає близько 2 мільйонів осіб.
Висновок, сподіваюсь, кожен зробить свій. Я ж пропоную просто змінити своє ставлення до війни, тотальної війни, що проти нас розв’язав кремлівський безумець. Мені дико думати, які межі ми маємо перетнути, щоб зупинити ворога. Cподіваюсь, що знайдеться спосіб малого впливу по ключових аспектах, від якого кремлівський бронепотяг зійде з рейок і полетить під укіс.
Дивіться відеоблог Олекси Кібкало:
Источник: www.24tv.ua
