Як історичне минуле стає ідеологічним теперішнім. З дискусії публічних філософів
01.06.2020 17:54
Укрінформ
Чи можуть сучасні історики контролювати вплив пропаганди і втручання влади?
Розмова про історичну пам’ять (вона відбулася дистанційно й транслювалася на каналі Укрінформу), яку ініціював Міжнародний центр оборони та безпеки Естонії (ICDS), була і цікава, й знакова.
Естонія – чи не єдина з колишніх пострадянських республік, якій вдалося подолати історичний виклик та випробовування “побєдобєсієм”. Нагадаємо, що 2007 року після масових заворушень і протестів цій країні вдалося перенести поховання радянських військових та пам’ятник радянському солдату з району міста на військове кладовище. Це супроводжували масові зіткнення прихильників радянської історіографії та естонських націонал-патріотів. Цікаво, що через сім років після анексії Криму естонські газети вийшли із заголовками про те, що вони мали рацію, коли перенесли пам’ятник, бо нащадки “переможців” і зараз мають експансіоністські плани щодо колишніх територій.
«Як історичне минуле стає ідеологічним теперішнім?» – так називався захід, виступали на якому професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, голова Інституту Національної пам’яті України Антон Дробович, політичний коментатор Deutsche Welle Костянтин Еггерт і голова відділу зв'язків з громадськістю та співробітництва Інституту історичної пам’яті Естонії Сергій Мєтлєв.
Ми подаємо найбільш цікаві думки та рецепти від учасників дискусій, для зручності розбивши їх на ключові пункти.
1. ЧИ МОЖЛИВИЙ СПІЛЬНИЙ НАРАТИВ СХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА РОСІЇ?
– Спільний наратив неможливий. Щоб був спільний наратив, має бути спільна історія. У будь-якій спільноті наратив (навіть у межах однієї області) може бути різний. Україна, наприклад, різна культурно, регіонально, мовно, їй важко вибудувати спільний наратив. Моя колега написала книгу про пам’ять прикордонних територій. За її спостереженнями, Бєлгородська область (регіон РФ, що межує з Харківщиною, – ред.) має на території лише один тип пам’ятників, Харківська має різні пам’ятники – від Бандери до Жукова. Єдина пам’ять є хіба у Львові. Показовим є музей на Прикарпатті: там є кімната дивізії СС «Галичина», кімната УПА й кімната Ковпака – і всі три поруч. Це стан української пам’яті. Кожна влада хоче уніфікувати, і це нікому не вдається. На щастя. Ми у нас маємо демократію пам’яті за замовченням. Вона об’єктивно така є. Тим більше, коли такі різні країни, як держави Балтії, Польща, Україна, Росія.
– Діалог та взаємодія із Росією щодо історичної пам’яті в умовах гострої конфронтації сьогодні нереальний. Колись РФ зможе об’єктивно подивитися на свою історію. Концепція, яку просуває Кремль сьогодні, – значно більше, ніж частина політичного процесу. Це створення нової російської ідентичності шляхом спеціально підібраних сторінок історії. Завдання Путіна – створити оновлену історію РФ, де є лише приводи для радості й де нема приниження після поразки в холодній війні.
Концепція історії РФ зведена до кількох років двадцятого сторіччя. Друга світова війна вибрана у якості механізму, навколо якого крутяться всі елементи російської ідентичності. Відбувається повзучий перегляд перебудови та спадку єльцинської доби. Чому така важлива Друга світова? Тому що це період, коли народ РФ пішов на війну попри те, що його тиранив найбільш жахливий диктатор людства. Це важливо для концепції, що російська влада завжди має рацію, і підкорення владі – чи не головна громадянська чеснота.
Історія використовується для обґрунтування існування його режиму сьогодні. Не бачу, що ситуація зміниться. В Думі запропонували, що постанова з’їзду 1989 року, яка засуджувала пакт Молотова-Ріббентропа, – недійсна.
Пакт Молотова-Ріббентропа пропонується як «взірець дипломатії», де наявні пропаганда та легітимізація цинізму, існує лише право сильного. В РФ історія – прикладна штука, яка впливає на день сьогоднішній (РФ права; ми переможці; від нас нічого не залежить; цинізм)… Будь-який конфлікт ставлять у контекст Другої світової. Росія виставляє чіткі лінки: “НАТО сьогодні – це Гітлер учора. Бандерівці сьогодні – поліцаї вчора”.
Поки не зміниться політичний режим, поступу не буде. Свідомість не змінюється так швидко, як жителі Кремля.
Источник: www.ukrinform.ua
