У 2010 році через катастрофічну аварію на нафтовій платформі Deepwater Horizon стався найбільший розлив нафти в історії Світового океану. Приблизно 134 мільйони галонів сирої нафти потрапили до Мексиканської затоки протягом 87 днів, поки не вдалося ліквідувати витік. Також у воду потрапило 7,7 мільярдів стандартних кубічних футів газу.
Минуло 16 років, але глибоководні екосистеми затоки досі не демонструють ознак відновлення після цієї катастрофи. Ці невтішні висновки представили науковці з американських установ у новій статті, опублікованій у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences.
Дослідницька група під керівництвом океанолога Трейсі Саттона з Університету Нової Південної Флориди зосередилася на глибоководних пелагічних морських видах, які мешкають у товщі води. У 2011 році, одразу після розливу нафти, вони зібрали проби за допомогою сіток. Повернувшись у 2015–2023 роках, науковці проаналізували понад 2000 сіткових проб і виявили різке скорочення чисельності глибоководних пелагічних видів.
«Ми побачили це значне падіння, — розповів Саттон Associated Press. — Постало питання: чому? Ми розглянули всі природні чинники, які, на нашу думку, могли б це пояснити: температуру, постачання кисню та їжу. Жоден із них не корелював зі зменшенням чисельності. Подію, яка збіглася з цим, — це розлив нафти. Тому ми вважаємо, що це найімовірніша причина спаду».
Кількість риб зменшилася на 63,5%, ракоподібних — на 62%, а головоногих молюсків (переважно кальмарів) — на 59,7%. «Таксони, чисельність яких скоротилася найбільше, також вважаються найважливішими в екологічному плані у відкритому океані з точки зору загальної чисельності, біогеохімічного циклу та забезпечення здобиччю вищих трофічних рівнів», — пишуть автори дослідження. До цих таксонів належать кріль, чисельність якого зменшилася на 72,8%, риби-ліхтарі — на 62,9%, а риби Cyclothone bristlemouth — на 69%.
Усі ці тварини є життєво важливим джерелом їжі для екосистеми та стимулюють рибальство й туризм, на яких побудована економіка регіону. Багато з них належать до так званого «глибинного розсіювального шару», який містить риб, кальмарів та інших істот, що піднімаються до поверхні вночі та повертаються у глибини на світанку, долаючи сотні метрів вертикальної відстані. Цей щоденний рух схожий на «біологічний насос», який забезпечує поглинання вуглецю в глибокому океані.
«Спільнота організмів, що складають глибинний розсіювальний шар, є різноманітним комплексом тварин, — каже морський науковець Кевін Босвелл. — Можливість виміряти зміни в екосистемі за допомогою незалежних методологій підкреслює той факт, що серединноводна екосистема зазнала значних змін».
Наслідки такого різкого скорочення глибинного розсіювального шару, можливо, вже проявляються. Деякі дослідники, що працювали на борту суден, повідомляли про спостереження «худих китів», тоді як колись передбачувані кашалоти, схоже, непередбачувано рухаються по затоці в пошуках їжі. Дослідники стверджують, що розлив нафти є «найбільш правдоподібним поясненням» значних змін у глибоководній екосистемі Мексиканської затоки.
«Наявні докази виключають природні явища як ймовірні рушійні сили, що свідчить про те, що великомасштабне забруднення та пов’язані з ним заходи з його ліквідації, найімовірніше, спричинили ці скорочення», — пишуть автори. До пов’язаних заходів з ліквідації належить близько 770 000 галонів хімічного диспергенту Corexit 9500A, який було введено поблизу гирла свердловини. Ідея полягала в тому, щоб розбити нафту і запобігти утворенню масивних нафтових плям, які могли б знищити життя на поверхні затоки та її узбережжях, але цей підхід мав свою ціну. Розлив поширився набагато далі, ніж показували супутникові знімки, оскільки залишки нафти досягли морського дна.
Як нафта, так і диспергент є токсичними для морського життя, особливо для зоопланктону, який становить основу морських харчових ланцюгів. Разом вони завдають зоопланктону навіть більшої шкоди, ніж сама нафта. У 2014 році науковці прогнозували, що «негативний вплив сирої нафти та диспергенту на мікрозоопланктон може порушити передачу енергії від нижчих до вищих трофічних рівнів і змінити структуру та динаміку морських планктонних спільнот». Нове дослідження потенційно демонструє ці наслідки в дії.
«Наші висновки особливо тривожні, тому що це види, які є численними, поширеними та історично, можливо, не вважалися вразливими», — каже морський біолог Педро Перес з Міжнародного університету Флориди. «Навіть види, які здаються численними, можуть зазнавати суттєвих змін, які можуть залишитися непоміченими без моніторингу».
«Загалом, ці результати свідчать про раптове та стійке скорочення глибоководної пелагічної фауни великої морської екосистеми, що призвело до стабільного стану низької чисельності, який відповідає критеріям екологічного зсуву», — пишуть автори. Вони не впевнені, чи відновлення взагалі можливе, не кажучи вже про те, скільки часу це займе. «Враховуючи тісно пов’язану природу океанського життя, зокрема в Мексиканській затоці… такі скорочення, ймовірно, матимуть резонанс у всій системі зверху донизу, змінюючи функції екосистеми на багатьох рівнях», — роблять вони висновок.
Дослідження опубліковано у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences.
Оригінал статті: www.sciencealert.com