Буває, хочемо сказати, що в речі, людині чи роботі є якийсь недолік, і перше слово, яке спадає на думку, — “із’ян”. Але українською для цього маємо чимало своїх влучних слів.
То звідки воно взялося і що означало спочатку, розповідаємо з посиланням на “Горох”.
“Із’ян” – як сказати українською про недолік?
Іноді ми механічно переносимо в українську мову російські слова, тому що знаємо їх значення, тому що колись користувалися і ними.
Іноді російське слово так міцно засідає в мовленні, що український відповідник не одразу спадає на думку. От, наприклад, “изъян”. Це слово використовують, коли хочуть сказати про помилку, недолік, неправильність у чомусь: розрахунках, міркуваннях, конструкціях, виробах.
Як сказати українською, якщо хочеться сказати про певну помилку? Наша мова пропонує одразу кілька варіантів, які доречно сказати у кожному конкретному випадку:
-
Вада.
- Дефект.
- Огріх.
- Прогріх.
- Хиба.
- Ґандж.
А “недолік” сьогодні теж цілком уживане слово, хоча його історія цікавіша, ніж здається. У давнішій українській мові “недолік” був пов’язаний передусім із поняттям нестачі. Згодом його значення розширилося.
Звичайно, уважність до деталей важлива і дуже цінна риса, але є й інша, уїдлива, – постійно шукати у чомусь помилку. І в українців на цей випадок є свій вислів – “шукати ґанджі” чи “ґанджити”.
Звідки взялося слово “изъян”?
Що спільного між російським “изъян”, перським словом зі значенням “збиток” і “Енеїдою” Котляревського? На перший погляд – нічого. Але саме так можна простежити цікаву історію слова.
Це слово не слов’янського походження. За етимологічними словниками, російське “изъян” було запозичене через тюркські мови з новоперської ziyān – “шкода, збиток, втрата”. Тобто первісно йшлося не просто про якусь “погану рису”, а про – шкоду, збиток, певну втрату. Форма слова згодом, імовірно, зазнала впливу іншого російського слова – “изъять”.
І тут є цікавий український слід, бо спочатку слово вживалися і у нас у своєму первісному значені. У старій українській мові справді траплялося слово “із’ян”. Наприклад, в “Енеїді” Івана Котляревського читаємо:
- Нехай видумують гостинці
Енею нашому в із’ян.
Тут “із’ян” означає – шкоду, збиток. Саме так це слово пояснюють і в матеріалах до старих українських текстів.
Є воно й у творі Петра Гулака-Артемовського:
- Та вже ж лизнув,
Та вже й мазнув
Султана по пиці!
Провів шрамки:
Будуть втямки.
Так, бач, султан,
На сей із’ян.
Тут “із’ян” також ужито в значенні – “шкоди”.
Але у цьому варіанті значення слово ми зустрінемо хіба в літературі. А у теперішньому – це росіянізм, який можна замінити власними відповідниками.
Тому краще не шукати одного слова на всі випадки. Якщо йдеться про недосконалість – скажімо “ґандж”; про помилку – “хиба” чи “огріх”; про фізичний дефект – “вада”; а коли маємо на увазі загальний недолік – “недолік”.
Саме контекст підказує найточніше українське слово.