Польський політолог Валентин Балюк в інтерв’ю УНІАН розповів про антиукраїнські настрої в Польщі, чи впливає на їхнє загострення Росія, та чи є місце для діалогу між політичними елітами та суспільствами обох держав.
Українсько-польські відносини вже кілька місяців перебувають у стані чергового загострення. Окрім різких політичних заяв, на ґрунті ненависті зросла кількість нападів на українців, які проживають у Польщі.
УНІАН розпитав доктора політичних наук, очільника Центру Східної Європи в Університеті Марії Кюрі-Склодовської (UMCS) у Любліні Валентина Балюка про нинішню кризу в українсько-польських відносинах, та чи є у поляків розуміння, хто справжній ворог.
Пане Валентине, на початку повномасштабного російського вторгнення Польща дуже серйозно підтримувала Україну та українців, і сьогодні польська допомога є важливою. Однак у польському суспільстві останнім часом значно зросли антиукраїнські настрої. Навіть мають місце напади на українців на ґрунті національної ненависті. Як це пояснити?
Зараз у різних країнах маємо сплеск націоналізму – не позитивного, який ми розглядаємо як патріотизм, але й негативного, який пов’язаний з концепціями інтегрального націоналізму. У Польщі це, зокрема, концепція Романа Дмовського, а в Україні – Дмитра Донцова. І питання, яка модель внутрішнього розвитку, консолідації, ідентичності обирається в тій чи іншій країні.
Проте Польща чи Україна не є винятком. Коли подивимося на Німеччину, Францію чи інші країни, ці проблеми там теж мають місце. Тобто, ми бачимо, що траєкторія рухається в напрямку націоналізму у всій Європі.
Тому, коли ми обговорюємо українсько-польські відносини, нам потрібно бачити не лише побиття чи якісь інші інциденти, а проводити глибинний аналіз тих процесів на політичному, суспільному та інших рівнях, що впливають на ситуацію. В тому числі і невміння політиків в Польщі та Україні вести належним чином стратегічну комунікацію.
Що ви маєте на увазі?
Наші політики рухаються по шкалі негативних емоцій (які є характерними для радикального націоналізму та популізму), щоб отримати політичні дивіденди і підтримку виборців. Вони впевнені, що виконують функції захисту суспільства і держави.
Це представляється таким чином, що в інтересах Польщі Навроцький позбавляє нагороди Зеленського – для суспільства це подається, як позитивний крок. З іншого боку, Зеленський також медійно присвоїв почесне найменування “імені Героїв УПА” одній із військових частин, тому що є потреба підняти рейтинги президента, є потреба пов’язати своє правління з тією тенденцією, що в Україні частина електорату також підтримує правих і праворадикалів…
У цій ситуації політики намагаються використати внутрішні складові цього скандалу для підняття своїх рейтингів. Таким чином, вони на тактичному рівні отримують позитив для себе, а в стратегічному плані дестабілізують українсько-польські відносини.
Як варто було б діяти, аби пом’якшити конфлікт і, власне, його наслідки?
У Польщі зараз перебувають до 900 тис. українських біженців. Польська держава запропонувала певний пакет допомоги і вона має право обмежити цей пакет, це – нормальна річ. Але яким чином це робиться? Популізм у діях Навроцького полягає в тому, що це подається як зрівняння в правах поляків з українцями, які, можливо, десь мали і додаткові преференції, тому що вони – біженці. Але Кароль Навроцький, змінюючи правила перебування і допомоги українцям, міг би запросити представників української громади в Польщі, біженців і розтлумачити свої дії.
Зеленський віддав наказ, щоб нагороду (орден Білого Орла, – УНІАН) повернули поштою. Це спричинило згуртованість української політичної еліти, суспільства довкола президента: нас образили, забравши нагороду, і ми відповідаємо належним чином. Проте нагороду вручили українському народу, і, поважаючи Польщу та польський народ, президент Зеленський мав би викликати посла Польщі і передати йому орден.
В 2023 році, коли Польща не погоджувалася на транзит українського збіжжя, президент України натякнув, що вона поводиться, як Росія. Він загалом говорив про європейські країни, але в Польщі сприйняли це на свою адресу (під час виступу на Генасамблеї ООН у вересні 2023 року Зеленський сказав, що йому тривожно бачити, як “дехто в Європі грає в солідарність у політичному театрі”, перетворюючи постачання зерна на трилер й допомагаючи “підготувати сцену для московського актора”, – УНІАН). Тобто, польське суспільство сприйняло це вкрай негативно. Тому що для поляка ментально гонор не дозволяє сприймати те, що Польща – це Росія. Це була образа всього суспільства (Зеленський цього не розумів, не знаю, чи зараз розуміє?). У 2026 році поляки відчули, що дії Зеленського [з поверненням ордену Білого Орла] були спрямовані не щодо Навроцького, а як образа Польщі та поляків.
Все це, власне, схоже на поведінку дітей з різних груп, які посварилися на дитячому майданчику і не розуміють до кінця, як потрібно проводити державну політику. Якщо ж ми хочемо бути партнерами в складний період геополітичних змін, у процесі європейської інтеграції України, то повинен бути діалог. І формула вирішення не лише важливих питань, які об’єднують, але і тих, які роз’єднують. А цього, на жаль, немає.
Але, приміром, коли йдеться про Волинську трагедію (як роз’єднуюче питання), вже були спроби налагодити діалог. І, здавалося, в експертних колах він був успішним. Чому б зараз не реанімувати раніше проголошене гасло для примирення – “Вибачаємо і просимо вибачення”?
Ця історія показує різні підходи до цього питання в Польщі та Україні. Польська сторона не сприймає симетризму в оцінюванні цих подій. Відомий в Україні професор, історик Гжегож Мотика говорить, що дії щодо поляків на Волині потрібно кваліфікувати як злочин, як етнічні чистки польського населення, які здійснювали ОУН-УПА. Але він одночасно говорить, що були також акції у відповідь з польського боку проти українців.
Водночас з точки зору українських науковців і політиків є симетричний підхід – є трагедія, внаслідок якої загинули українці і поляки. Тому в напрямку примирення варто рухатися за європейськими підходами вирішення цих проблем.
Святий отець Іоанн Павло ІІ та Українська Греко-католицька церква свого часу розпочали процес примирення. Політики в 90-ті роки теж долучилися. Але декларативно підключитися – це одне, а вирішувати питання примирення – це зовсім інше. Тобто, це мають бути не лише слова, але й дії.
Основна помилка, як на мене, що тоді не була проведена ексгумація цивільних жертв трагедії, їх поховання і належне вшанування пам’яті. Це питання не є провокаційним, воно не збурює суспільства в обох державах. І якщо ми дійсно хочемо примирення, потрібно повернутися до цього. Також було б добре, аби президенти чи керівники урядів зустрілися і підписали декларацію, що за жодних умов не блокуватиметься процес ексгумації жертв Волинської трагедії з однієї та іншої сторін.
Вважаю, що Україна і Польща мали б це зробити кілька десятиліть тому. Якби це сталося, то ми рухалися б далі. Наші відносини, навіть в історичній площині – коли б ми не погоджувалися щодо наших героїв чи оцінки певних історичних подій – були б стабільнішими. Потрібно якнайшвидше виправити цю помилку.
Думаю, до цього мають бути залученими суспільство, медіа, церкви (не лише Греко-католицька, але й Православна церква України). Має значення запровадження механізмів і символів примирення – спільні урочистості, відновлення храмів, що були знищені на Лемківщині, у Польщі і на Волині…
Якщо ми думаємо про стратегічне партнерство, нам потрібно пройти процес примирення – визнати правду такою, якою вона є. Це нелегко, але це потрібно зробити. Необхідно пройти процес пробачення, прощення і примирення.
За вашими спостереженнями, чи відчувається вплив на українсько-польські відносини російської пропаганди?
Інформаційна складова в рамках когнітивної війни використовується і в Україні, і у Польщі. Поляки історично мають складні відносини з Росією. І хоча в ході останніх парламентських і президентських виборів у Польщі з’явилися голоси проросійськи налаштованих кандидатів, але вони були і будуть в меншості. Через це російська пропаганда відкрито не агітує в Польщі за Росію і Путіна. Однак прагне посварити поляків та українців. Відповідні наративи вкидаються в польський інформаційний простір – “українські біженці паразитують на польській економічній системі”, “українці невдячні” і т.д. Це відбувається через будь-які можливі канали, в тому числі через прихованих агентів та корисних ідіотів.
Поширюють російські наративи політики, зокрема, колишні комуністи, які в період трансформації у Польщі залишилися при владі. Приміром, колишній прем’єр-міністр Лєшек Мілер, виступаючи в Росії в 2016-2018 роках, говорив про польську русофобію, а зараз поширює тези в межах загального російсько-антиукраїнського наративу.
Праворадикальні політики на кшталт Гжегожа Брауна, який є лідером партії Конфедерація польської корони, також долучаються до цього (днями Браун пошкодив пам’ятник УПА у селищі Бялисток у Польщі і похвалився цим у соцмережах, – УНІАН).
І слід звернути увагу, що дуже багато російської пропаганди поширюються за допомогою штучного інтелекту.
Врешті, коли, здорові продемократичні, проєвропейські, проукраїнські сили не діють, то з’являється враження, що домінують ці антиукраїнські наративи. А це фальшує реальну ситуацію.
Маєте на увазі, що в польському суспільстві є розуміння: наш спільний ворог – Росія?
Так, останнім часом ми бачимо сплески різноманітних акцій, спрямованих на підтримку України. Це особливо було помітно під час святкування Дня Незалежності України. Тобто, прикметно, проукраїнських сил у Польщі – тих, які хочуть нормальних відносин між поляками та українцями – немало.
Й участь українців у польській економіці є помітною – за 2025 рік внесок українців у ВВП Польщі становив 2,7%. 78% працездатних українців у Польщі працюють…
Зараз політики і медіа почали про це говорити, але, як на мене, це трохи запізніла реакція на російські наративи.
Періодично російські дрони і ракети долітають до Польщі. Чи ви фіксуєте настрої у польському суспільстві щодо того, що війна може прийти і до вас?
Росія розв’язала повномасштабну конвенційну війну проти України і, вочевидь, представляє загрозу й для інших країн. У Польщі політичні еліти враховують цей досвід, однак не все суспільство розуміє складність ситуації.
Тобто, частина поляків усвідомлює, що Росія несе в собі загрозу і може рано чи пізно також атакувати країни Балтії, чи власне Польщу. Коли ж ми говоримо про корисних ідіотів (як політиків, так і частину суспільства), які симпатизують Росії, навіть якщо вони у меншості, то вони не сприймають Росію як загрозу належним чином. Загрозу в їхньому розумінні несе ліберальний Захід, Європейський Союз, чи інші чинники.
Та загалом політичний клас і значна частина польського суспільства реально оцінюють, що Росія – це загроза.
Деякі експерти розглядають різні варіанти розвитку подій, в тому числі і провокації, чи навіть російські атаки на країни Балтії та/або Польщу. Чи готується Польща до можливого військового конфлікту?
Я вважаю, що в середньостроковій перспективі повномасштабної війни не буде, бо Росія не матиме таких можливостей. Але це не означає, що в майбутньому вона не нестиме такої загрози. Очікується інтенсифікація гібридної війни, або ж навіть військові інциденти в країнах Балтії чи Польщі.
Як ви вже згадали, у польському повітряному просторі вже були російські дрони, мали місце акти диверсії та саботажу, зокрема, не так давно була пожежа на підприємствах, які співпрацюють (напряму, чи опосередковано) з оборонно-промисловим комплексом України.Нещодавно на території Люблінського воєводства впала російська ракета Х-101… За офіційними даними, за 2025 рік у Польщі зафіксовано 270 тис. інформаційних та кібератак з боку Росії. Все це дає підстави експертам говорити, що Польща перебуває не в стані миру і не в стані війни, а в опосередкованому, підвішеному стані гібридної війни.
Україна проходила цей етап, починаючи з 2014 року, а Польща проходить зараз.
І як Польща збирається протистояти гібридним та реальним загрозам?
Це питання колективної оборони, тому що Польща свою безпеку довірила Північноатлантичному альянсу, який зараз трансформується.
Коли ми говоримо про безпеку, є відчуття того, що потрібно зміцнювати не лише НАТО, але також його європейську складову, формувати стратегічну автономію Європейського Союзу і будувати національну стійкість. Проте тут дещо по-різному розставляються акценти. Дехто хоче робити ставку на національну складову, дехто – надалі покладатися на європейську і євроатлантичну безпеку.
Ще важливим питанням є солідарність з боку Польщі для, наприклад, балтійських країн, які могли б бути в першу чергу атаковані з боку Росії. І тут також звучать різні думки, починаючи з того, що потрібно швидко підтримати балтів – у разі необхідності, надати їм допомогу; або ж зачекати, коли інші країни-члени прийдуть, і ми разом допоможемо балтам…
Для Польщі це також пов’язано з трагічним досвідом років Другої світової війни, коли держава мала підписані договори про захист, оборону з Великобританією і Францією, але все залишилося на рівні декларації – жодних реальних дій не було.
Загалом, є розуміння того, що потрібно формувати національну складову оборони – це дієздатні збройні сили Польщі, і вони модернізуються. Польща переймає досвід України. Військова доктрина має бути реально дієвою. Очевидно, країні слід мати стратегічні ударні дрони, які сягають в глибину Росії – до Уралу, і балістичні ракети.
Наостанок, на вашу думку, чи зараз залишається актуальною концепція “без незалежної України немає незалежної Польщі”?
Дехто у Польщі зараз хоче відкинути концепції Пілсудського та Гедройця-Мєрошевського про сильних сусідів – Україна-Литва-Білорусь (дві ключові польські геополітичні думки, спрямовані на забезпечення безпеки Польщі та всього Східноєвропейського регіону через протидію російському імперіалізму та підтримку незалежності сусідніх держав, – УНІАН). Однак також є питання, чи концепція Польща-Литва-Білорусь є у України. Як на мене, цього Україна ще не має. А бажано – коли ми говоримо про стратегічне партнерство – розвивати цю формулу співпраці.
Тобто, взаємне стратегічне бачення повинно бути з обох боків. Зараз йде перегляд концепцій стратегічного партнерства з польського боку. З українського – вони ще не сформувалися. Бажано, щоб це була парадигма стратегічного партнерства. Коли ми говоримо, як рухатись у цьому напрямку, то всі “актори” – інтелектуальні та політичні еліти, церкви, суспільства обох держав – повинні розуміти цей процес, принаймні частково.
Розуміння того, куди ми йдемо і що хочемо отримати, конче потрібно і Польщі, і Україні. Адже сусідів не обирають, геополітичне положення також. А воно демонструє: щоб протистояти Росії, нам потрібен союз. А щоб сформувати союз, не вистачить лише ухвалити декларацію про стратегічне партнерство, потрібна матеріалізація цієї концепції, її втілення в дію.
Геополітично Польща має вихід до Балтійського моря, Україна – до Чорного. Центрально-Східна Європа розташована між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями. І якраз Польща та Україна разом мають потенціал, щоб стримувати агресію з боку Росії.
Саме тому РФ робить все, щоб пересварити поляків та українців, аби не було цього тандему регіональних лідерів, бо цей союз загрожує імперським амбіціям Росії і тепер, і в майбутньому. Тож Україна і Польща мають розглядатися як стратегічні партнери, бо для України Польща – це стратегічна глибина і стратегічний тил. Відповідно, для Польщі Україна – це форпост, який захищає її від Росії.