У багатьох країнах Європи зростає популярність правих популістичних партій. Одним із нещодавніх прикладів є перемога партії “Альтернатива для Німеччини” (АдН) в одній із земель. Наступного року у Франції відбудуться президентські вибори, де фаворитом вважається україноскептична Марін Ле Пен. Це непокоїть Київ, який залежить від допомоги Європи на тлі п’ятого року повномасштабного вторгнення РФ.
УНІАН поспілкувався з кандидатом політичних наук, політологом Ігорем Рейтеровичем про те, наскільки небезпечним є зростання рейтингів ультраправих політиків у Європі, чи сприяє цьому президент США Дональд Трамп та як така тенденція може змінити ситуацію з підтримкою України.
— Чи зростання підтримки ультраправих популістичних партій у багатьох країнах Європи є загальноєвропейським трендом, чи це просто збіг? І як зростання популярності таких партій може змінити баланс сил усередині ЄС щодо питань фінансування України та антиросійських санкцій?
Це очевидний тренд, який розпочався давно, ще в Італії, потім поширився на деякі країни Бенілюксу, а тепер має певні претензії на вихід на національний рівень у Німеччині. Цей тренд пов’язаний із тим, що традиційні партії втратили нормальну комунікацію з суспільством, а також не можуть відповісти на цілу низку складних питань. Натомість популісти пропонують прості рішення, і громадяни особливо не замислюються над тим, що це в принципі не призведе до виправлення ситуації.
Також треба віддати належне праворадикальним популістам. Вони очевидно говорять про ті речі, які дійсно хвилюють громадян, про певні проблеми, які неможливо вже приховувати. І тому вони здобувають таку підтримку. “Альтернатива для Німеччини” просто йде тим шляхом, яким до них ішов “Рух п’яти зірок” (популістична, євроскептична партія в Італії) та багато інших подібних політичних сил в інших європейських країнах.
Специфіка тільки в тому, що в Німеччині регіональні вибори є дуже важливими з точки зору підготовки до загальнонаціональних виборів. Вони є своєрідним зрізом суспільства. І якщо в Німеччині, наприклад, такі сили прийдуть до влади на національному рівні, це, звісно, буде найбільша країна, яка зіткнеться з такою реальною загрозою. Тому що, на відміну від деяких інших політичних сил, як-от партії Ле Пен у Франції, “Альтернатива для Німеччини” реально виглядає в багатьох питаннях екстремістською політичною силою. І це означатиме посилення тенденцій на дуже радикальні рухи і популістичні заяви, які вони, власне, роблять.
Але щодо зміни ситуації на рівні Європейського Союзу поки хвилюватися не варто. Тому що Європарламент формується з багатьох політичних сил. І на останніх виборах сили, які претендували на правопопулістичний порядок денний, здобули далеко не так багато голосів, як їм хотілося б. Вони, очевидно, не мають ніякого впливу на Європейський парламент і до кінця каденції цього парламенту мати не будуть. Тому про небезпеку з точки зору поширення цього правого популізму і впливу його на Україну поки говорити зарано. Очевидно, що якщо такі партії будуть приходити до влади, то підтримка нашій державі буде скорочуватися. Але говорити про якісь кардинальні зміни найближчим часом поки не варто.
— Усі ультраправі популістичні партії мають приблизно одну риторику щодо війни в Україні. Чи ці заяви – це повноцінна програма чи лише передвиборча риторика, яка пом’якшиться після приходу до влади, як це сталося, наприклад, з Мелоні в Італії?
Цілком можливо, що її приклад стане показовим. Тому що, коли популісти отримують владу, вони стикаються з реальною політикою. І вони бачать, що деякі речі, про які вони говорили, просто неможливо реалізувати.
Всім можуть подобатися праві рухи, але коли на роль лідера цих правих рухів у всьому світі претендує Путін, який вбиває жінок і дітей в Україні і робить це вже багато років, очевидно, що це сприймається не дуже позитивно навіть прихильниками правої ідеології. І вони прекрасно розуміють, що Путін такими діями просто дискредитує праву ідею. Тому Мелоні змінила позицію. Чи буде таке, наприклад, у Німеччині, поки сказати складно, тому що це регіональні вибори.
— Крім Німеччини, зараз праві популісти отримують значні рейтинги й в інших ключових для України країнах Європи, зокрема Ле Пен у Франції. Якщо припустити, що на загальнонаціональних виборах у Франції переможе вона, а в Німеччині АдН – наскільки це глобальна проблема саме з точки зору допомоги Україні та санкцій проти РФ, враховуючи, що це дві ключові країни в Європі?
В Німеччині АдН раніше 2029 року перемогти не може, тому що там вибори у 2029 році. Перемога в якихось землях може відобразитися на підтримці українців на території цих земель. Але не може відобразитися на загальнонаціональній політиці. Тому тут я б не чекав на якісь кардинальні зміни.
А з приводу Ле Пен, вона теж пройшла певну еволюцію і змінила свою позицію. Людина раніше мала інше ставлення до Росії. Але після початку війни вона всіляко намагалася від росіян дистанціюватися.
Тому, звісно, певні зміни будуть. Вони, мабуть, почнуть підігравати Трампу з точки зору миротворчої риторики тощо. Але треба ще виграти вибори, це по-перше. А по-друге, президент – це ще не контроль над парламентом. Хоч Франція є президентською республікою, але парламент там відіграє дуже важливу роль, як і уряд.
І от ще один момент: коли вони підняли цю риторику про те, що Франція не повинна допомагати грошима Україні, одразу виникло обговорення цієї теми. І конкуренти Ле Пен дуже чітко пояснили, що Франція витрачає на це дуже-дуже-дуже мало коштів. І це правильна позиція. На тлі неї багато представників Національного фронту змушені були виправдовуватися і казати, що вони не те мали на увазі і що це питання ще буде обговорюватися. Тому там ще не настільки однозначна ситуація, що відразу Франція відмовиться від підтримки України. Тим більше, вони залишаються членами ЄС. І одна справа – робити заяви, коли ти просто йдеш на вибори, інша справа – робити заяви, коли ти вже очолюєш країну.
— Ми вже бачили в попередні роки, як ультраправі чи популісти перемагають в інших країнах Європи, у тій же Словаччині, Чехії, Болгарії. Чи може Україна в принципі налагодити з ними стосунки, пристосовуючись до нових реалій?
Можемо. Ми ж з Орбаном намагаємося це зробити. Він теж достатньо правий політик. Десь виходить, з іншими складніше. У Болгарії там не те, що правий, він більше такий панславістичний. Але загалом, працювати з ними можна. У нас в країні теж є консервативні політичні сили. Цим треба системно займатися, розуміти, що це за політичні сили, на яких ідеологічних засадах вони ґрунтуються. І вже з цього виходити і намагатися приймати рішення. У нас, на превеликий жаль, ця політика достатньо мінімалістична. Ми про це починаємо думати, коли вже хтось перемагає.
— Ми бачимо, як Трамп підіграє всім ультраправим політикам у Європі. Наскільки США можуть впливати на політику Європи в цьому питанні, і чи є така підтримка з боку Білого дому фактором, що приваблює чи відштовхує європейців під час голосувань?
Ну, Орбану це зашкодило. Тому що така ставка на Трампа і такі відверті загравання багатьом угорцям не сподобалися.
Якби Трамп був зараз на підйомі і міг би похвалитися великими успіхами, наприклад, закінчив би російсько-українську війну, чи з Іраном там щось вирішив би, тоді така його підтримка могла б допомогти європейським правим.
Але тут ще нюанс у тому, що й сам Трамп аж ніяк не правий політик, на відміну від тієї ж Ле Пен чи Мелоні. В нього взагалі немає ніяких ідеологічних переконань. Він у цьому плані класичний популіст. І тому його підтримка ситуативно може призводити до плюсів. Але якщо в тебе погані відносини в цілому вже з Європою починають формуватися, то вона багатьом не йде на користь. Тим більше, що люди бачать, що він слабкий, США слабкі в цьому плані. Тому це більше шкодить, ніж допомагає. Досвід Орбана для багатьох став дуже показовим. Багато хто буде намагатися від Трампа дистанціюватися.
Ігор Рейтерович
Кандидат політичних наук, політолог
Ігор Рейтерович – політолог, який з 2006 року присвятив себе викладацькій та науковій діяльності. З квітня 2006 року – доцент кафедри публічної політики та політичної аналітики Національної академії державного управління при Президентові України.
З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка.