Останні надокучливі та, на жаль, болісні атаки на Київ показали, що йдеться вже не просто про експериментальну зброю, яку противник запускає одиничними екземплярами, а масовий продукт, який ставить перед Силами оборони великі питання. Особливо напередодні зими, яку Росія гарантовано спробує використати як зброю. 24 Канал розповідає, що таке “Реактивні Шахеди“, які вони мають різновиди та як їм протистояти.
“Герань-4” – оновлена та ще більш небезпечна версія звичайного “Шахеда”
Однією з головних нових загроз стала “Герань-4” – реактивна версія ударного безпілотника, характеристики якої суттєво відрізняються від звичних “Шахедів”.
“Герань-4” може розвивати швидкість до 500 кілометрів на годину проти приблизно 180 кілометрів на годину у звичайної “Герані-2”, підійматися на висоту до 5 – 7 кілометрів і нести бойову частину до 50 кілограмів, а в окремій термобаричній версії – до 90 кілограмів.
Але найважливіше навіть не швидкість. Поява реактивних “Шахедів” показує, як швидко змінюється сама війна дронів. Україна навчилася дешево збивати звичайні російські безпілотники – і Москва була змушена створити складнішу та дорожчу версію.
Герань-4 – відомі технічні характеристики:
- Тип – ударний дрон;
- Виробник – Росія;
- Двигун – турбореактивний TF-TJ2000A (виробництво – компанія Telefly, КНР);
- Швидкість – до 500 кілометрів на годину;
- Дальність – 450 кілометрів, до 600 кілометрів у версіях з меншою бойовою частиною;
- Вага бойової частини – до 50 кілограмів, у термобаричній версії – до 90 кілограмів;
- Практична стеля – понад 7 кілометрів;
- Довжина – 3,5 метра;
- Розмах крила 3 метри;
- Ціна – від 100 тисяч до 170 – 200 тисяч доларів.
Тепер Україні знову необхідно знайти дешеву відповідь.
Українські перехоплювачі зламали стару російську модель повітряного терору
Протягом тривалого часу головною перевагою “Шахедів” для Росії була їхня економіка.
Це була відносно дешева зброя, яку можна виробляти десь на “Алабузі” й запускати масово. Навіть якщо значну частину таких безпілотників збивали, Росія змушувала Україну витрачати значно дорожчі засоби ППО.
Умовний “Шахед” вартістю 40 – 50 тисяч доларів можна було збивати ракетою до NASAMS, яка коштує близько мільйона доларів.
Але поява українських дронів-перехоплювачів змінила цю арифметику. Вартість одного такого перехоплення може становити близько 2 500 доларів. І коли дешеві дрони почали масово знищувати російські “Шахеди”, стара економічна модель почала втрачати сенс.
Масштаб цієї зміни добре видно за кількістю підрозділів та перехоплень. На початок травня 2026-го 194 українські підрозділи вже мали підтверджені збиття “Шахедів” дронами-перехоплювачами. Від початку 2026 року через оборонні закупівлі у війська надійшло вдвічі більше перехоплювачів, ніж за весь попередній рік.
Росії довелося відповідати та запускати новий цикл адаптацій у повітряній війні. Але за швидкість Росія заплатила дальністю і ціною.
Реактивна “Герань-4” – це спроба повернути перевагу. Попередня “Герань-3” фактично була звичайним “Шахедом”, на який встановили реактивний двигун. Але старий планер не був пристосований до таких швидкостей: він погано маневрував і не витримував навантажень.
Тому для “Герані-4” росіяни створили новий посилений планер. Тепер безпілотник здатний маневрувати на швидкості 300 – 400 кілометрів на годину та витримувати значно більші перевантаження.
Але разом із цим Росія втратила одну з головних переваг старого “Шахеда” – відносну дешевизну.
Лише китайський реактивний двигун (а в основі там саме “сірий імпорт”, а не власні розробки) у роздріб коштує 30 – 35 тисяч доларів. Дорожчим став корпус, потрібні потужніші сервоприводи та паливна помпа, а виробничий цикл ускладнився й подовжився. При цьому зменшилась дальність.
Якщо звичайний “Шахед” міг долати приблизно 1 800 – 2 500 кілометрів, то дальність “Герані-4” оцінюють приблизно у 400 – 600 кілометрів.
Це суттєво звужує географію застосування і змушує противника обирати пряміші маршрути. Також це пояснення того, чому росіяни так завзято атакують Київ. Бо тут збіглися їх хворобливі бажання та досить обмежені можливості.
Тобто Росія отримала значно швидший апарат, але заплатила за це буквально всім іншим: ціною, складністю виробництва та дальністю.
Допис Сергія Бескрестнова з поясненнями щодо дрона “Герань-4”, яким росіяни атакували будівлю СБУ в Києві:
Новий “Шахед” перетворився на великий FPV
Є ще одна принципова відмінність. Звичайний “Шахед” переважно летів за маршрутом, який задавали перед запуском.
Реактивні версії можуть мати онлайн-керування. Оператор може бачити зображення з камери й вести безпілотник фактично як великий FPV-дрон.
Це означає, що дрон може коригувати маршрут уже під час польоту, шукати ціль, атакувати рухомі об’єкти або маневрувати безпосередньо перед перехопленням. І це вже принципово інший рівень загрози.
Чому їх складніше збивати
Головна проблема реактивного “Шахеда” полягає в ефекті новизни, а головне – у поєднанні швидкості та висоти. Такі дрони можуть летіти на висоті 3 500 метрів і вище.
На цьому ешелоні з боротьби фактично випадає частина дешевших засобів, які Україна роками вибудовувала проти звичайних “Шахедів”: мобільні вогневі групи, зенітні автогармати на кшталт Gepard та частина переносних зенітних комплексів.
При цьому є випадки, коли росіяни намагалися “проскочити” і навпаки запускали “Герань-4” низько й вона ставала здобиччю для бійців Сил оборони, які опинилися в потрібному місці в потрібний час і з потрібним засобом (ПЗРК). Втім, це радше щасливий випадок, на який не варто закладатися на постійній основі.
Наразі головною відповіддю залишаються бойова авіація, зенітно-ракетні комплекси та зенітні дрони.
І тут знову виникає проблема економіки. Якщо проти коштовного реактивного безпілотника доводиться підіймати винищувач або витрачати зенітну ракету, Росія частково повертає собі ту перевагу, яку втратила після масового поширення українських дешевих перехоплювачів.
Україні потрібні не лише нові перехоплювачі
На перший погляд, відповідь очевидна: якщо Росія зробила реактивний “Шахед”, Україні потрібен реактивний дрон-перехоплювач.
Такі рішення вже з’являються. У серпні Україна продемонструвала перший власний реактивний перехоплювач зі швидкістю понад 600 кілометрів на годину. Згодом Силам оборони передали Alex Spatium, призначений, зокрема, для боротьби з “Геранями-3”, “Геранями-4” та “Геранями-5”.
Наприкінці серпня повідомлялося вже про чотири потенційні рішення для перехоплення реактивних “Шахедів”. Наступне завдання – довести їх до необхідного рівня і перейти до масового виробництва.
Проте найшвидших перехоплювачів недостатньо. І це, можливо, найважливіший висновок усієї історії.
Головна зброя проти “Шахеда” – радар. Щоб збити ціль, – її спочатку потрібно побачити. Для звичайного “Шахеда” часу на реакцію було більше. Реактивна “Герань” проходить таку ж відстань у два-три рази швидше.
Перехоплювач необхідно достатньо точно вивести до цілі. Якщо координати мають велику похибку, він може пройти буквально поруч, але камера просто не встигне побачити “Шахед”.
Тому одним із критичних елементів стає радіолокаційне поле. І саме з радарами виникає складність. Західні виробники мають замовлення на роки вперед, українські підприємства також завантажені. Водночас створення радара значно складніше за виробництво FPV-дрона: потрібні спеціалісти з радіофізики, складна електроніка, програмне забезпечення та тривалі випробування.
Тобто наступний етап війни з “Шахедами” – це вже не просто перегони швидкостей. Це перегони швидкості виявлення.
За реактивними “Шахедами” Росії стоїть Китай
Є ще один важливий елемент цієї історії. Двигуни, які використовуються у нових реактивних “Геранях”, – китайські. Такі ж двигуни встановлюють і на перспективну “Герань-5”.
Уламки “Герані-4” стали доказом того, що Росія використовує “сірий імпорт” (фото – Сергія Бескрестнова):
Крім того, серед досліджених компонентів “Герані-4” виявили значну кількість китайських деталей – від власне двигуна до модемів, мережевого обладнання та приймачів супутникової навігації та камери.
Зокрема, OSINT-дослідники ідентифікували китайську Dahua TiOC Dual-Lens Panoramic із кутом огляду 180°. Вона забезпечує первинний огляд місцевості та ситуаційну обізнаність.
Водночас у дроні залишаються американські, британські, німецькі, японські, тайванські та швейцарські компоненти.
Для Росії це створює окрему вразливість: масове виробництво реактивних дронів значною мірою залежить від доступу до імпортної компонентної бази.
Наступною буде “Герань-5”
Нинішня “Герань-4” не є кінцевою точкою. Наступним етапом може стати “Герань-5”, дальність якої оцінюють уже приблизно у тисячу кілометрів.
Логіка російської еволюції добре простежується. Звичайний дешевий “Шахед” почали ефективно збивати українські перехоплювачі.
Росія поставила реактивний двигун на старий корпус – він виявився недостатньо пристосованим. Тоді створили новий планер. Він став швидшим, але дорожчим і втратив дальність. Тепер противник намагатиметься повернути й дальність.
Саме тому питання полягає не лише в тому, як збити ті реактивні “Шахеди”, які вже летять на українські міста.
Значно важливіше – чи встигне Україна масштабувати систему їх виявлення та дешевого перехоплення швидше, ніж Росія поставить на конвеєр наступне покоління.
Бо у війні дронів перевагу зрештою отримує не той, чий апарат має потужніший двигун. А той, хто раніше побачив ціль.
Що робити з Реактивними “Шахедами” – дивіться відео:
Часті питання
❓Чим відрізняються ‘Герань-4’ від попередніх версій ‘Шахедів’?
❓Яким чином Україна адаптується до нової загрози від реактивних дронів?
❓Яке значення має Китай у виробництві реактивних ‘Гераней’?
Джерело: www.24tv.ua